Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/10143/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/10143/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна"

(03056, місто Київ, вул. Борщагівська, будинок 152-Б; ідентифікаційний код 37226740)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Місто ТВ Сервіс

(03150, місто Київ, вулиця Антоновича, 41, нежиле приміщення № 20 (в літ. Г) ідентифікаційний код 38515714)

про стягнення 28 410,63 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Місто ТВ Сервіс про стягнення заборгованості за Субліцензійним договором № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 у розмірі 28 410,63 грн, з яких: 18 711,00 грн основного боргу, 4271,74 грн інфляційних втрат, 1252,87 грн трьох відсотків річних та 4175,02 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позивач та відповідач мають зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 про відкриття провадження у справі №910/10143/24 надіслана до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) по справі №910/10143/24 (суддя Літвінова М.Є.) було надіслано позивачу та відповідачу до електронного кабінету, дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 28.08.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, у відповідності до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 28.08.2024.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (далі - ліцензіат) та Товариством з обмеженою відповідальністю Місто ТВ Сервіс (далі - субліцензіат) укладено субліцензійний договір №Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021, за умовами якого ліцензіат надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови «базовий пакет + преміальні пакети» у роздільній якості HD за допомогою технології аналогової мережу, DVB-C за допомогою IPTV-технології, а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розпорядження відповідно до умов цього договору.

В договорі № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021від 24.12.2021 зазначено, що ліцензіатом належним чином були отримані всі необхідні права на укладення цього договору від власника прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДЮКОМПАНІЯ УКРАЇНА», що є телерадіоорганізацією згідно із законодавством України, володіє ліцензіями Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на програми «ФУТБОЛ 1» у роздільній якості HD та «ФУТБОЛ 2» у роздільній якості HD, та здійснює мовлення на підставі ліцензій.

В пункті 3.4. договору, ліцензіат повідомляє, що він володіє всіма правами, необхідними для укладення та виконання положень цього договору, а також що ліцензіару належать необхідні майнові суміжні права організації мовлення на програми; що він не порушує майнові права авторів, а також власників суміжних прав, щодо об`єктів інтелектуальної власності, включених в програму; що він має право надавати права на використання програм шляхом розповсюдження не території України. Для уникнення жодних сумнівів, за цим договором передаються лише права на розповсюдження програм, але не передаються права на використання будь-яких інших об`єктів інтелектуальної власності, що є елементами програм.

Відповідно до пункту 2.7. договору, за умови неухильно дотримання субліцензіатом умов цього договору, право на розповсюдження надається субліцензіату з 01 січня 2022 року.

Відповідно до пункту 6.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін (дата набрання чинності) і діє до 31 грудня 2022 року включно (дата закінчення чинності), а в частині розрахунків до повного виконання. Право на розповсюдження програм надається субліцензіату починаючи з 01 січня 2022 року та до дати закінчення чинності цього договору (ліцензійний строк). Дострокове розірвання цього договору тягне за собою припинення права на розповсюдження програм субліцензіатом з моменту дострокового розірвання цього договору (припинення ліцензійного строку).

Згідно пункту 8.2. та 8.6. договору, цей договір може бути змінений чи доповнений тільки за взаємною згодою сторін, оформленою у вигляді додаткової угоди, яка з моменту її укладення стає невід`ємною частиною договору. Всі додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною за умови, що вони укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками ліцензіата, а також субліцензіанта.

Згідно пункту 2.2. договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двостороннім актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

У відповідності до підпункту 2.2.1. пункту 2.2. договору, для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили, що ліцензіат підписує та надсилає субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи) на поштову адресу, про яку субліцензіат письмово повідомив ліцензіата, в інших випадках на адресу місцезнаходження субліцензіата (юридичну адресу), зазначеному у договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе субліцензіат.

У відповідності до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. договору, для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили, що у разі неможливості субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставлення/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у субліцензіата на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від ліцензіата кореспонденції.

У відповідності до підпункту 2.2.3. пункту 2.2. договору, для однозначності розуміння на унеможливлення непорозумінь сторони додатково погодили, що субліцензіат зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу ліцензіата.

Згідно підпункту 3.7.1. пункту 3.7. договору, субліцензіат зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання від ліцензіата акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Згідно пункту 4.1. договору, винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України.

У відповідності до пунктів 4.2., 4.3., 4.4. договору, щомісячна сума винагороди становить 6 600,00 грн без ПДВ. Сума щомісячної винагороди вказується ліцензіатом в рахунках фактурах за відповідний звітній місяць, у якому субліцензіату було надано право на розповсюдження. Загальна сума винагороди за весь строк дії договору становить ціну договору.

Відповідно до пунктів 4.5. та 4.6. договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2. договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць. Зобов`язання субліцензіата з оплати винагороди за відповідний звітний місяць вважаються виконаними у момент зарахування повної суми грошових коштів на відповідний поточний рахунок ліцензіата.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну 24.02.2022 та запровадження відповідним Указом Президента України воєнного стану в Україні, спілкування між сторонами протягом весни-літа 2022 року відбувалось шляхом листування по електронній пошті.

12.05.2022 відповідач листом № вих. 25 звернувся до позивача з пропозицією про зменшення загального розміру роялті, що сплачується субліцензіатом по договору № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021.

Рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №489 від 21.07.2022 анульовано ліцензії на мовлення під логотипами «Футбол 1», «Футбол 2» та припинено мовлення відповідних телеканалів.

10.08.2022 позивач надіслав відповідачу на електронну адресу додаткову угоду №2 до договору № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021 в якій зазначена зменшена сума роялті щодо кожного місяця окремо за період з 01 квітня 2022 по 21 липня 2022 року. Також, даною додатковою угодою, позивач у зв`язку з рішення №489 від 21.07.2022 пропонував внести зміни до пункту 6.1. Договору, а саме щодо строку дії, який повинен діяти до 21 липня 2022 року.

Також, позивачем були надіслані акти прийому-передачі прав за лютий-липень 2022 року.

У свою чергу, відповідач додаткову угоду №2 до договору № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021 не підписав та зауважень чи коментарів з цього приводу не надав. Акти прийому-передачі прав відповідач також не підписав та не повернув їх позивачу.

Однак відповідач не підписав додаткову угоду №2 до договору № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021, зазначений договір в силу пункту 6.1. продовжував діяти до 31 грудня 2022 року включно.

04.05.2023 з метою виконання умов договору № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021, позивач засобами поштового зв`язку направив відповідачу рахунки на оплату та акти прийому-передачі прав за лютий-липень 2022 року на адресу місцезнаходження відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачу наступні акти та рахунки:

акт прийому-передачі прав № 1810 від 28.02.2022 року та рахунок № 1806 від 28.02.2022 року на суму 6600,00 грн;

акт прийому-передачі прав № 3131 від 31.03.2022 року та рахунок № 3094 від 31.03.2022 року на суму 1700,00 грн;

акт прийому-передачі прав № 4434 від 30.04.2022 року та рахунок № 4383 від 30.04.2022 року на суму 2640,00 грн;

акт прийому-передачі прав № 5696 від 31.05.2022 року та рахунок № 5629 від 31.05.2022 року на суму 3300,00 грн;

акт прийому-передачі прав № 6928 від 30.06.2022 року та рахунок № 6850 від 30.06.2022 року на суму 3300,00 грн;

акт прийому-передачі прав № 8170 від 21.07.2022 року та рахунок № 8077 від 21.07.2022 року на суму 1171,00 грн.

Загальна сума заборгованості становить 18 711,00 грн.

Підпунктом 3.7.9. пункту 3.7. договору сторони узгодили, що субліцензіат зобов`язується вчасно та у повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіатом згідно з умовами цього договору.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за невиконання (неналежне виконання) своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

В пункті 5.3. договору зазначено, що у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

16.03.2023 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача претензію вих. №INR-132764/2021 від 03.03.2023 щодо погашення заборгованості, зокрема по договору № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021 та яку відповідач отримав 30.03.2023. ТОВ Місто ТВ Сервіс відповідь на претензію не надало та відповідач заборгованість не погасив.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків з січень 2022-травень 2022 за відповідачем обліковується заборгованість за Договором № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021.

Згідно пункту 7.1. договору, всі та будь-які спори між сторонами, в тому числі з приводу укладення, виконання та/або дострокового розірвання цього договору, розглядаються господарським судом згідно законодавства України та в порядку, передбаченому процесуальним законодавством України.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором № Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021 від 24.12.2021 в частині повної та своєчасної оплати за невиключне суміжне право на використання програм, у зв`язку цим ТОВ "Медіа Група Україна" звернулось до суду із даним позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю Місто ТВ Сервіс 28 410,63 грн, з яких: 18 711,00 грн основний борг, 4271,74 грн інфляційні втрати, 1252,87 грн 3 % річних та 4175,02 грн пеня.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу право на розповсюдження програм у телемережі за період лютий-липень 2022 року на загальну суму 18 711,00 грн, що підтверджується актами прийому-передачі прав: № 1810 від 28.02.2022 року на суму 6600,00 грн; № 3131 від 31.03.2022 року на суму 1700,00 грн; № 4434 від 30.04.2022 на суму 2640,00 грн; № 5696 від 31.05.2022 року на суму 3300,00 грн; № 6928 від 30.06.2022 року на суму 3300,00 грн; № 8170 від 21.07.2022 року на суму 1171,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що вказані акти прийому-передачі прав були надіслані відповідачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 04.05.2023. Зазначені документи були отримані відповідача 15.05.2023.

Проте відповідач не підписав вказані акти прийому-передачі прав.

Відповідно до п. 2.2 договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що непідписання відповідачем актів прийому-передачі прав № 1810 від 28.02.2022 року на суму 6600,00 грн; № 3131 від 31.03.2022 року на суму 1700,00 грн; № 4434 від 30.04.2022 на суму 2640,00 грн; № 5696 від 31.05.2022 року на суму 3300,00 грн; № 6928 від 30.06.2022 року на суму 3300,00 грн; № 8170 від 21.07.2022 року на суму 1171,00 грн, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов`язань, послуги вважаються наданими у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.

Також суд зазначає, що позивачем надсилались відповідачу також рахунки на оплату.

Крім того, рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19).

Згідно з частинами першою та третьою ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату роялті в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Доказів оплати роялті у розмірі 18 711,00 грн відповідач до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 18 711,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також просив суд стягнути з відповідача 4271,74 грн інфляційних втрат, 1252,87 грн 3 % річних та 4175,02 грн пеню.

Згідно із п. 5.3 договору у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 4175,02 грн підлягають задоволенню.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4271,74 грн та 3% річних у розмірі 1252,87 грн підлягають задоволенню.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо сплати роялті у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови субліцензійного договору.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволенням позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Місто ТВ Сервіс (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, 41, нежиле приміщення № 20 (в літ. Г) ідентифікаційний код 38515714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (03056, місто Київ, вул.Борщагівська, будинок 152-Б; ідентифікаційний код 37226740) суму основної заборгованості 18 711 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот одинадцять) 00 коп., інфляційні втрати 4271 (чотири тисячі двісті сімдесят один) грн.74 коп., 3 % річних 1252 грн. (одну тисячу двісті п`ятдесят дві) 87 коп., пеню 4175 грн. (чотири тисячі сто сімдесят п`ять) 02 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складно та підписано: 23.10.2024.

СуддяМ.Є.Літвінова