Рішення

від 14.10.2024 по справі 922/2156/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2024м. ХарківСправа № 922/2156/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

при секретарі судового засідання Корнух В.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області (61098, м. Харків, Григорівське шосе, 52) в інтересах держави, в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації Харківської області ( вул. Сумська, будинок 64, місто Харків, Харківська область, 61002) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (61023, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 77/79, квартира 109) про стягнення коштів за участю представників:

прокуратури - Пєскова Ю.В.;

позивача - Баранчук О.Б.;

відповідача - Левченко В.В.;

3-ої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

24.06.2024 Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ", в якому просить:

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ: 44196364) на користь Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га;

Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, після набрання рішенням про задоволення позову законної сили, воно є підставою для:

- скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ: 44196364) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 22 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га;

- державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га за Харківською обласною військовою (державною) адміністрацією Харківської області (код ЄДРПОУ: 23912956);

- державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га за Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (код ЄДРПОУ: 44768034).

Судові витрати стягнути з відповідача наступними реквізитами: Харківська обласна прокуратура код 02910108, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

25.06.2024 через систему "Електронний суд" керівником Харківської окружної прокуратури Харківської області подано заяву про забезпечення позову за вх. № 16489, в якій заявник просить вжити заходів щодо забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008, які зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ: 44196364);

- заборонити ТОВ "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ: 44196364) та будь-яким іншим особам, в тому числі які діють на його користь чи виконують по відношенню до нього інші зобов`язання, проводити сільськогосподарські або будь-які інші роботи на земельних ділянках з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 пов`язані із пошкодженням ґрунтового покриву вказаних земельних ділянок або роботи, що можуть призвести до знищення або пошкодження наявних на них лісових насаджень.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 заяву Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області про забезпечення позову (вх. № 16489 від 25.06.2024) - задоволено.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2156/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 24 липня 2024 року о 12:30 год. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А ЄДРПОУ 44768034).

23.07.2024 через систему «Електронний суд» представником позивача подані додаткові пояснення за вх. № 18639, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.07.2024 на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.08.2024 о 12:20 год.

02.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання за вх. № 19528.

В судовому засіданні 05.08.2024 на підставі п.3 ч.2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 19.08.2024 року о 12-00 год.

15.08.2024 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі за вх. № 20605.

19.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про залучення третьої особи за вх. № 20718, в якому представник відповідача просить залучити до участі у справі № 922/2156/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Пісочинську селищну раду (ідентифікаційний код: 04396727, адреса: 62416, Харківська обл., Харківський рн, селище Пісочин, вул. ім. Беліменків, буд. 2).

19.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про залучення третьої особи за вх. № 20720, в якому представник відповідача просить залучити до участі у справі № 922/2156/24 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ).

19.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано про залучення третьої особи за вх. № 20721, в якому представник відповідача просить залучити до участі у справі № 922/2156/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - ОСОБА_4 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ).

Також, 19.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи за вх. № 20726, в якому представник відповідача просить: визнати поважними причини неявки Товариства з обмеженою відповідальністю «Реформ-Інвест» (його представника) в судове засідання у справі № 922/2156/24, призначене на 19.08.2024 (12:00); відкласти судове засідання у справі № 922/2156/24, призначене на 19.08.2024 (12:00) на іншу дату; за можливості узгодити наступну дату судового засідання за для уникнення накладок з іншими судовими засіданнями.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.08.2024 повернуто без розгляду клопотання представника ТОВ "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" про залучення третьої особи (вх. № 20718, вх. № 20720, вх. № 20721 від 19.08.2024) та клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (за вх. № 20726 від 19.08.2024). Повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" про обов`язок зареєструвати свій Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

В судовому засіданні 19.08.2024 на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження за ініціативою суду на 30 днів та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.09.2024 о(б) 12:00 год.

23.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позов за вх. № 21205.

26.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за вх. № 21343, в якій просить надати представнику Відповідача - Левченку Владиславу Вікторовичу можливість участі у судовому засіданні по справі №922/2156/24 призначеної на 02.09.2024 об 12:00 год та на усі наступні судові засідання у справі №922/2156/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та за допомогою Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, через Електронний кабінет Електронного суду (ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_5).

27.08.2024 через систему "Електронний суд" Харківською окружною прокуратурою подано відповідь на відзив за вх. №21467.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 21343 від 26.08.2024) - задоволено.

28.08.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву про залучення третьої особи за вх. № 21491 та заяву про долучення доказів за вх. № 21505.

29.08.2024 через систему «Електронний суд» Харківською окружною прокуратурою подані заперечення на заяву (клопотання) про залучення третьої особи за вх. № 21693.

30.08.2024 через систему «Електронний суд» представником Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" подано заяву за вх. № 21717, в якій заявник, зокрема, просить забезпечити участь представника - адвоката Муха А.І. у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 заяву представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 21717 від 30.08.2024) - задоволено. Постановлено підготовче засідання у справі № 922/2156/24 призначене на "02" вересня 2024 р. о 12:00 год. та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника третьої особи адвоката Мухи Андрія Ігоровича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).

02.09.2024 через систему «Електронний суд» Харківською окружною прокуратурою подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи за вх. № 21813, в якому просить поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи №922/2156/24: копії проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Жовтневе лісове господарство» (пояснювальна записка та таксаційний опис кварталу 7 Бабаївського лісництва) на 9 арк.; копію протоколу засідання лісовпорядної комісії від 02.11.2009 на 2 арк.

02.09.2024 через систему «Електронний суд» представником третьої особи подано клопотання про долучення доказів за вх. № 21846, в якому третя особа просить долучити до матеріалів справи № 922/2156/24 докази перебування земельних ділянок у постійному користування ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ".

В судовому засіданні 02.09.2024 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.09.2024 о(б) 10:50 год.

02.09.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив за вх. № 21944.

06.09.2024 через систему «Електронний суд» представником позивача подані додаткові пояснення за вх. № 22463.

В судовому засіданні 09.09.2024 протокольною ухвалою задоволено клопотання прокуратури про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 21813 від 02.09.2024), відмовлено у задоволенні заяви відповідача (вх. № 21491 від 28.08.2024) про залучення третьої особи, задоволено клопотання третьої особи про долучення доказів (вх. № 21846 від 02.09.2024), задоволено клопотання відповідача про долучення доказів (вх. № 21505 від 28.08.2024), долучено до матеріалів справи додаткові пояснення позивача (вх. № 22463 від 06.09.2024). Вказано, що подані до суду сторонами докази долучені судом до матеріалів справи для об`єктивного та всестороннього розгляду справи.

Також, в судовому засіданні 09.09.2024 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.09.2024 о 13:00 год.

11.09.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано заяву про відвід судді за вх. № 22807, в якій заявник просить відвести суддю Господарського суду Харківської області Усату В.В. від розгляду судової справи № 922/2156/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.09.2024 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕФОРМ-ІНВЕСТ» про відвід судді Усатої В.В. (вх. № 22807 від 11.09.2024) - відмовлено.

В судовому засіданні 16.09.2024 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 07.10.2024 о(б) 13:00 год.

07.10.2024 через систему «Електронний суд» представником відповідача подані письмові пояснення за вх. № 25083 та за вх. № 25085.

В судовому засіданні 07.10.2024 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 14.10.2024 о(б) 14:00 год.

В судовому засіданні 14.10.2024 представник прокуратури підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник позивача підтримав позовні вимоги щодо витребовування земельних ділянок.

Представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі, а також зазначив, що прокурором невірно обрано спосіб виконання рішення у даній справі.

Представник третьої особи не приєднався до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. В попередньому судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі рішення від 17.02.1995 №18 Березівською селищною радою Харківського району видано 3 громадянам наступні державні акти про право приватної власності на землю:

- ХР-25-62-20034 від 03.03.1995 на ім`я ОСОБА_3 , земельна ділянка з кад.№ 6325155800:02:007:0006, площею 0,6 га;

- ХР-25-62-20033 від 03.03.1995 на ім`я ОСОБА_2 , земельна ділянка з кад.№ 6325155800:02:007:0007, площею 0,6 га;

- ХР-25-62-20032 від 03.03.1995 на ім`я ОСОБА_1 , земельна ділянка з кад.№ 6325155800:02:007:0008, площею 0,6 га.

Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 25.04.2007 №№558, 555, 561 Харб Амер Назем набув у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008.

Відомості про право власності Харб Амер Назема внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.10.2020.

В подальшому на підставі акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 12.10.2020 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 набув ОСОБА_5 .

Відомості про право власності ОСОБА_5 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.11.2020.

Надалі на підставі акту-приймання передачі нерухомого майна від 11.05.2021 ОСОБА_5 передав вказані земельні ділянки у приватну власність ТОВ «РЕФОРМІНВЕСТ».

Відомості про право власності ТОВ «РЕФОРМ-ІНВЕСТ» внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.05.2021.

Відповідно до листа філії «Жовтневе лісове господарство» ДСГП «Ліси України» згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування земельні ділянки з кад. №6325155800:02:007:0007, кад.№6325155800:02:007:0006 та кад. №6325155800:02:007:0008 повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного державного підприємства, а саме квартал 7 Бабаївського лісництва. Вказані земельні ділянки використовуються філією «Жовтневе лісове господарство» ДСГП «Ліси України» для ведення лісогосподарської діяльності. Крім того, відповідно до вказаного листа будь-які відомості про заволодіння зазначеними земельними ділянками приватними особами у філії відсутні.

Водночас, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» згідно лісовпорядкування, зокрема, планшетів лісовпорядкування, 1980, 1990, 2006 та 2021 років, земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та кад.№6325155800:02:007:0008 повністю знаходяться в межах кв.7 Бабаївського лісництва ДП «Жовтневий лісгосп» (наразі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України").

Відповідно до листа Північно-східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 15.02.2024 №02-27/172-24 будь-які відомості про вилучення з постійного користування земель на яких розташовані спірні земельні ділянки відсутні.

Відповідно до інформації Кабінету Міністрів України від 19.05.2024 №15444/0/2-23 рішення про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування ДП «Жовтневе лісове господарство» (нині ДП «Ліси України») земельних ділянок з кад.№6325155800:02:007:0007, кад.№6325155800:02:007:0006 та кад.№6325155800:02:007:0008 не приймались.

Прокурор вказує, що незважаючи на те, що протягом 1995 року повноваження щодо вилучення земель з власності та користування за межами населених пунктів були покладені на Березівську селищну раду, водночас, можливість вилучення саме земель державної власності лісового фонду та подальшого надання таких земель у приватну власність для особистого підсобного господарства законодавством передбачена не була. Разом з цим, рішення уповноваженого державою органу про вилучення з постійного користування державного лісогосподарського підприємства земель лісового фонду (за погодженням з таким підприємством) повинно передувати відведенню таких земель у приватну або комунальну власність.

Отже, за твердженнями прокуратури, прийняття Березівською селищною радою рішення від 17.02.1995 №18 про надання земельних ділянок громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та подальше видання відповідних державних актів відбулося без їх вилучення з постійного користування.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом, прокурор посилається на те, що заволодіння ТОВ «РЕФОРМ-ІНВЕСТ» земельними ділянками з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0006, 6325155800:02:007:0007 та 6325155800:02:007:0008 (реєстрація права приватної власності на такі земельні ділянки), що належать до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства суперечить наведеним вимогам законодавства.

У зв`язку з цим прокурором заявлено вимогу про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" на користь Харківської обласної військової (державної) адміністрації земельної ділянки з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельної ділянки з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельної ділянки з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації прокуратурою зазначено наступне.

Захист порушених інтересів держави покладено на органи прокуратури ст. 131-1 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з цим керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області звертається до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації Харківської області.

Згідно ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено право прокурора в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність захисту інтересів держави, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, є підставою для порушення справи в суді.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст. 80 ЗК України, ст. 2, 170, 326, 374 ЦК України право власності на землі державної власності належить державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на викладене, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок, що обумовлює беззаперечний підвищений суспільний інтерес до правильного застосування законодавства у даній сфері, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини наведеною в п. 54 рішенні у справі «Трегубенко проти України».

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У зв`язку з внесенням Законом України № 1423-IX від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п.п. «а» п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, за межами населених пунктів на території Харківського району Харківської повноваження з розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Харківською обласною державною адміністрацією.

Протиправне заволодіння землями лісового фонду, використання їх з порушенням вимог законодавства щодо цільового призначення, порушує права та інтереси держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, яка є розпорядником земель державної власності цієї категорії на території Харківського району.

Відповідно до Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено Харківську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Відповідно до п. 26 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Таким чином, враховуючи набуття Харківською обласною державною адміністрацією статусу військової та продовження дії воєнного стану в Україні, уповноваженим органом у правовідносинах щодо розпорядження землями лісового фонду є Харківська обласна військова адміністрація Харківської області.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді. У випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Харківською окружною прокуратурою 06.03.2024 на адресу Харківської обласної військової адміністрації направлено листа щодо необхідності вжиття заходів та звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки.

Листом від 21.03.2024 №02.02-12/874 Харківська обласна військова адміністрація повідомила, що не заперечує щодо звернення окружної прокуратури до суду з позовом за наявності передбачених законом підстав.

Водночас, Харківською обласною державною адміністрацією не висловлено наміру самостійно звернутися до суду з підстав наведених у даному позові.

Враховуючи викладене, підставами для подачі даного позову та представництва інтересів держави в особі Харківської обласної військової адміністрації є не здійснення уповноваженим органом протягом розумного строку повноважень із захисту інтересів держави пов`язаних з незаконним заволодінням землями державного лісового фонду.

Крім цього, прокурор зазначає, що порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земель лісогосподарського призначення безумовно становить суспільний інтерес.

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого важко переоцінити.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів.

З урахуванням наведеного вище, передача земель державної власності лісогосподарського призначення для інших цілей ніж визначені законом, не уповноваженим органом, без їх вилучення у постійного лісокористувача, порушує інтереси держави щодо правомірного використання земель лісогосподарського призначення державної власності як основного джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Протиправне заволодіння землями державної власності лісогосподарського призначення перешкоджає захисту державою лісових насаджень, проведення планових заходів щодо заліснення та охорони земель, дотримання правового режиму земель цієї категорії.

Неповернення Харківській ОВА спірних земельних ділянок порушує інтереси держави в частині можливості ефективного використання права державної власності та реалізації державної політики в сфері захисту лісів.

Наведене обумовлює необхідність звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами державної влади допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Водночас, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Korolev v. Russia» п. 33; рішення у справі «Menchinskaya v. Russia», п. 35).

Правовідносини, пов`язані з використанням земель лісового фонду беззаперечно становлять суспільний інтерес.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження землями державної власності з метою захисту інтересів держави, оскільки пасивна поведінка позивача такому відновленню не сприяє.

Враховуючи викладене, прокурором вбачаються підстави для представництва інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом у зв`язку із доведеною бездіяльністю відповідного компетентного державного органу та наявністю порушення інтересів держави в даному випадку.

Отже, заважаючи на вище наведене, суд вважає, що в даному випадку наявні виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації у цій справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням земельне законодавство передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР від 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 925/889/19, від 29 березня 2023 року у справі № 911/164/21, від 24.04.2024 у справі № 940/751/20.

Відповідно до листа філії «Жовтневе лісове господарство» ДСГП «Ліси України» згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування земельні ділянки з кад.№6325155800:02:007:0007, кад.№6325155800:02:007:0006 та кад.№6325155800:02:007:0008 повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного державного підприємства, а саме квартал 7 Бабаївського лісництва.

Вказані земельні ділянки використовуються філією «Жовтневе лісове господарство» ДСГП «Ліси України» для ведення лісогосподарської діяльності.

Крім того, відповідно до вказаного листа будь-які відомості про заволодіння зазначеними земельними ділянками приватними особами у філії відсутні.

Водночас, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» згідно лісовпорядкування, зокрема, планшетів лісовпорядкування, 1980, 1990, 2006 та 2021 років, земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та кад.№6325155800:02:007:0008 повністю знаходяться в межах кв.7 Бабаївського лісництва ДП «Жовтневий лісгосп» (наразі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України").

При цьому слід зазначити, що Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання Укрдержліспроект засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція входить до складу ВО Укрдержліспроект.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО Укрдержліспроект ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція (як відповідний підрозділ), окрім інших функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Отже, інформація, надана ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція щодо факту накладення спірних земельних ділянок на землі ДП Жовтневе лісове господарство (нині ДП Ліси України) є належним підтвердженням вказаних обставин, надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Таким чином, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними доказами щодо розташування таких земельних ділянок, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Аналогічної правової позиції в побідних правовідносинах дотримується Верховний суд у постановах від 21.03.2023 у справі № 915/1165/21, від 22.11.2023 у справі № 911/2523/20, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 24.04.2024 у справі №940/751/20, від 20.12.2023 у справі 916/1517/22.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 17 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 31 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 31 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п`ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 77 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.

Відповідно статті 4 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність на момент виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено не було.

Проте, як свідчать матеріали справи, згоду на вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування державне лісогосподарське підприємство не надавало.

Відповідно до листа Північно-східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 15.02.2024 №02-27/172-24 будь-які відомості про вилучення з постійного користування земель на яких розташовані спірні земельні ділянки відсутні.

Відповідно до інформації Кабінету Міністрів України від 19.05.2024 №15444/0/2-23 рішення про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування ДП «Жовтневе лісове господарство» (нині ДП «Ліси України») земельних ділянок з кад.№6325155800:02:007:0007, кад.№6325155800:02:007:0006 та кад.№6325155800:02:007:0008 не приймались.

Таким чином, незважаючи на те, що протягом 1995 року повноваження щодо вилучення земель з власності та користування за межами населених пунктів були покладені на Березівську селищну раду, водночас, можливість вилучення саме земель державної власності лісового фонду та подальшого надання таких земель у приватну власність для особистого підсобного господарства законодавством передбачена не була.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, рішення уповноваженого державою органу про вилучення з постійного користування державного лісогосподарського підприємства земель лісового фонду (за погодженням з таким підприємством) повинно передувати відведенню таких земель у приватну або комунальну власність.

Таким чином, прийняття Березівською селищною радою рішення від 17.02.1995 №18 про надання земельних ділянок громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та подальше видання відповідних державних актів відбулося без їх вилучення з постійного користування.

Слід зазначити, що на землі лісогосподарського призначення розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати власника лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ЛК України.

При цьому, заволодіння приватними особами землями державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства без їх попереднього вилучення з постійного користування є порушення вимог законодавства у зазначеній сфері.

Однак, як зазначалося вище, рішення про вилучення з постійного користування ДП «Жовтневий лісгосп» (нині ДП «Ліси України») земель лісового фонду на які накладаються спірні земельні ділянки не приймалось та вказане державне підприємство погодження того вилучення не надавало.

Так, у відзиві на позов відповідач посилається на те, що Рада народних депутатів по Березівському району надала дозвіл Березівській селищній раді на розширення земель під особисті підсобні господарства, у зв`язку з чим та на підставі якого вже, Березівська селищна рада прийняла рішення №18 від 17.02.1995 «Про надання земель для ведення особистого підсобного господарства». Однак, суд вважає доводи відповідача не обґрунтованими, з огляду на те, що вказана обставина не має правового значення для вирішення спору у даній справі, оскільки, як вже було зазначено, спірні земельні ділянки не було вилучено з постійного користування державного лісогосподарського підприємства, а отже, Берзівська сільська рада, як і будь-який інший орган влади або місцевого самоврядування, не був наділений повноваженнями щодо відведення вказаних земель лісового фонду у приватну власність.

Таким чином, слід дійти висновку, що заволодіння ТОВ «РЕФОРМ-ІНВЕСТ» земельними ділянками з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0006, 6325155800:02:007:0007 та 6325155800:02:007:0008 (реєстрація права приватної власності на такі земельні ділянки), що належать до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства суперечить наведеним вимогам законодавства.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89).

Так, відповідно до пункту 72 постанови Великої палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 врегульовано, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право приватної власності Харб Амер Назема як про власника земельних ділянок кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008.

Враховуючи викладене, виходячи з концепції реєстраційного підтвердження володіння, 02.11.2020 відбулось протиправне заволодіння земельними ділянками лісового фонду з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0006, 6325155800:02:007:0007 та 6325155800:02:007:0008.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Крім того, відповідно до положень ст. 388 ЦК України власник має право витребувати належне йому майно і у добросовісного користувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року (справа № 359/3373/16-ц) сформульовані такі висновки: «…Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності».

Вказану правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Отже, власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Таким чином, єдиним належним та ефективним способом захисту у зв`язку з протиправним вибуттям земельної ділянки лісового фонду з володіння держави є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння останнього володільця такого майна.

Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві.

Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та ч. 3 ст. 388 ЦК України передбачена можливість витребувати майно від добросовісного набувача.

Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Зважаючи на вказане, прокурором заявлено позов про витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 з незаконного володіння відповідача на користь їх титульного власника - Харківської обласної військової (державної) адміністрації.

Разом з цим, слід зазначити, що згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позов вказує, що 19.01.2011 на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі №2-1986/2010 від 03.09.2010 було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 1 455 932,08 грн. Виконавчий лист у справі №2-1986/2010 від 19.01.2011 пред`являвся до виконання неодноразово, а саме: 17.06.2013 було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_7. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.06.2013р. Завершено 18.09.2015 поверненням виконавчого документа стягувачу; 23.09.2015 було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_8. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.09.2015р. Завершено 04.11.2019 поверненням виконавчого документа стягувачу. 19.11.2019 ОСОБА_5 втретє подав виконавчий лист №2- 1986/2010 від 19.01.2011, виданий на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі №2-1986/2010 від 03.09.2010, для примусового виконання. 19.11.2019 приватним виконавцем Телявським А.М. було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_6 на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі №2-1986/2010 від 03.09.2010 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу у сумі 1 455 932,08 грн. Під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 приватним виконавцем Телявським А.М. було встановлено відсутність у ОСОБА_4 грошових коштів на рахунках в банківських установах, іншого рухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення на виконання рішення суду. При цьому Виконавцем було встановлено належність ОСОБА_4 на праві власності земельних ділянок з кадастровими номерами: 6325155800:02:007:0006, 6325155800:02:007:0008 та 6325155800:02:007:0007, а тому на підставі ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернуто стягнення на вказані об`єкти нерухомого майна. У межах виконавчого провадження № НОМЕР_6 приватним виконавцем Телявським А. М. було визначено вартість виявленого майна відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та розпочато його реалізацію відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: розпочато примусову реалізацію земельних ділянок з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0006, 6325155800:02:007:0008, 6325155800:02:007:0007 шляхом продажу на аукціоні, організатором якого є Державне підприємство «СЕТАМ», лоти №415623, №415500, №415641, №415618, №415516, №415468. Вказані земельні ділянки за кадастровими номерами 6325155800:02:007:0006, 6325155800:02:007:0008, 6325155800:02:007:0007 не були реалізовані на торгах, оскільки були відсутні покупці, у зв`язку з чим стягувач ОСОБА_5 , виявив бажання залишити за собою не продане майно, що раніше належало ОСОБА_6 Згодом, зазначені спірні земельні ділянки були передані ОСОБА_5 на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна від 11.05.2020 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реформ-Інвест».

А отже, відповідач наполягає, що враховуючи положення ч. 2 ст. 388 ЦК України спірні ділянки не можуть бути витребувані від добросовісного набувача, а саме ТОВ «Реформ-Інвест», оскільки були продані у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Однак, не погоджуючись з доводами відповідача, слід звернути увагу, що Верховний суд у неодноразово вказував на те, що положення частини другої статті 388 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, що стосуються примусової реалізації майна через процедуру передачі державним (приватним) виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення боргу.

Так, Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 127/28780/21, із посиланням на висновки Великої палати Верховного суду, погодився з висновком апеляційного суду про те, що спірне нерухоме майно не було примусово реалізоване на торгах, а на підставі заяви (стягувача), постановою приватного виконавця залишено за стягувачем у рахунок погашення боргу, а тому положення частини другої статті 388 ЦК України на таке майно не поширюється.

В даному випадку, спірні земельні ділянки не були примусово реалізовані на торгах, а на підставі заяви (стягувача) ОСОБА_5 , який не був учасником торгів, відповідно до постанови приватного виконавця залишено за стягувачем у рахунок погашення боргу. Таким чином, положення частини другої статті 388 ЦК України не поширюється на правовідносини у даній справі.

З урахуванням викладеного, посилання представника відповідача на положення ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України як на підставу для відмови в позові є недоречними.

Водночас, Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц вказували, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Однак, як вже зазначалось, спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею (без прийняття рішення компетентним органом, вилучення земельних ділянок з постійного користування державного підприємства тощо).

Крім цього, у пунктах 54-55 постанови Великої палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 висловлену наступну правову позицію:

«54. Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

55. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою».

Додатково, Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Спірні земельні ділянки знаходяться у 3 виділі кварталу 7 Бабаївського лісництва, використовуються у лісовому господарстві та повністю вкриті лісовими насадженнями.

Вказане підтверджується листом філії «Жовтневе лісове господарство» ДСГП «Ліси України» згідно з якого спірні земельні ділянки використовуються філією «Жовтневе лісове господарство» ДСГП «Ліси України» для ведення лісогосподарської діяльності.

Крім того, належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду додатково підтверджується даними супутникової зйомки з програми Google Earth Pro (режим доступу: https://www.google.com/intl/uk/earth/versions/#download-pro), що знаходиться у відкритому доступі.

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, мав можливість встановити, що спірні земельні ділянки є лісовими земельними ділянками та що для таких земель встановлено особливий правовий режим.

Проявом розумної обачності вданому випадку (з огляду на наявність на спірних земельних ділянках лісових насаджень), могло бути, зокрема, звернення відповідача до уповноважених державних органів у сфері лісового господарства або до державного лісогосподарського підприємства із відповідним запитом щодо отримання інформації стосовно правового режиму спірних земельних ділянок.

Водночас, відповідачем не було вжито заходів щодо встановлення правового статусу спірних земельних ділянок, не проявлено розумну обачність, а отже, добросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна є сумнівною.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога прокурора про витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 з незаконного володіння відповідача на користь їх титульного власника - Харківської обласної військової (державної) адміністрації є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, щодо втручання держави в право на мирне володіння майном, суд звертає увагу на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протокол.

Зокрема, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок - належністю їх до земель лісогосподарського призначення (постанова ВС від 30 вересня 2022 року у справі №169/1080/18).

Висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У цьому спорі, з огляду на характер правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (ст.ст. 13, 14) визначає, що земля, водні та інші ресурси є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на вказане, земля, інші природні ресурси є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

У спорах стосовно земель лісового фонду, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісового фонду.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням земель лісового фонду за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес відповідача у збереженні земельної ділянки у її власності.

Повернення державі земельної ділянки лісового фонду, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Окремо слід зазначити, що у постанові Верховного суду від 09.12.2020 у справі 676/2332/18, зазначено наступне:

«Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, укладений з нею договір купівлі-продажу не скасований, тому її не можна позбавити права власності на спірну земельну ділянку, оскільки у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача цивільне законодавство надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)».

Так, Велика Палата Верховного Суду у пункті 122 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 звернула увагу на те, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача (в даній справі від кінцевого презумпційного власника) законодавство України надає йому ефективні засоби юридичного захисту.

Кінцевий презумпційний власник не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного презумпційного власника, в якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача (презумпційного власника).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 63 постанови від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-вказала, що з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцеві набувачі, можуть заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок.

Отже, у вказаних справах Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про наявність різних (невзаємозамінних) способів захисту прав кінцевого набувача земельної ділянки, з володіння якого суд її витребував (за віндикаційним позовом) або якого суд зобов`язав повернути цю ділянку (за негаторним позовом), а саме:

- звернення кінцевого набувача до особи, в якої він придбав земельну ділянку, з вимогою про відшкодування збитків;

-звернення кінцевого набувача до власника земельної ділянки про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належало право на її витребування чи повернення, необхідних витрат на утримання та збереження цієї ділянки, а у разі здійснення її поліпшень, які не можна відокремити без завдання шкоди;

- про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Таким чином, національне законодавство України надає відповідачу ефективні механізми юридичного захисту своїх прав у випадку витребування від нього спірних земельних ділянок.

За таких обставин, задоволення позовних вимог прокурора за даним позовом не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у права ТОВ «Реформ-інвест» на мирне володіння майном.

Щодо встановлення порядку виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення може визначити порядок його виконання про що зазначає в рішенні.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням (або за рішенням Міністерства юстиції України), що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки наведені, зокрема, у пункті 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

Разом з тим, таке рішення не передбаченого серед підстав для державної реєстрації права власності на майно за її титульним власником відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи зазначене, для забезпечення Харківській обласній військовій (державній) адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно встановити порядок виконання судового рішення відповідно до якого прийняте судове рішення про задоволення даного позову після набрання ним законної сили є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Реформ-інвест» на земельні ділянки з кадастровими номерами з кад.№6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та кад.№6325155800:02:007:0008 та є підставою для державної реєстрації права державної власності на вказані земельні ділянки за Харківською обласною військовою адміністрацією.

Крім того, з огляду на складну систему управління державним майном та об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють різні органи державної влади (у цьому випадку Харківська обласна державна адміністрація), вони можуть передати окремі правомочності щодо об`єкта державної власності іншим суб`єктам. У цьому випадку право (правомочність) користування спірною земельною ділянкою було передано ДП «Ліси України». Отже, в даному випадку відбулося розщеплення правомочностей власника.

Враховуючи викладене, необхідним та доцільним в даному випадку є встановлення порядку виконання судового рішення відповідно до якого, прийняте судове рішення про задоволення даного позову, після набрання ним законної сили, є підставою для державної реєстрації права постійного користування на спірні земельні ділянки за ДП «Ліси України».

Вказаний спосіб виконання судового рішення не підмінятиме його суті, а лише сприятиме швидкому та ресурсоощадливому його виконанню.При цьому, наведений спосіб виконання судового рішення у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається прокурор, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Встановлення вказаного порядку виконання судового рішення у даній справі матиме наслідком створення Державі Україна належних передумов для повноцінного використання та розпорядження землями лісового фонду.

Що стосується клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

ТОВ «Реформ-Інвест» вважає, що прокурор пропустив встановлений законом строк позовної давності, що є наслідком відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Так, за доводами відповідача, про вибуття спірних земельних ділянок прокурор міг дізнатися із дати прийняття рішення Березівської селищної ради Харківського району № 18 від 17.02.1995, а тому перебіг строку позовної давності щодо вимог прокурора у даній справі почався - 17.02.1995. Однак, прокурор із даним позовом до суду звернувся лише в червні 2024 року, що в свою чергу, становить 29 років після прийняття рішення Березівською селищною радою Харківського району № 18 від 17.02.1995, а тому, на думку відповідача, прокурором було пропущено встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності.

Разом з цим, слід звернути увагу, що належним відповідачем у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння за ст.388 ЦК України є останній (теперішній) володілець спірного майна. Однак початок перебігу позовної давності за такою вимогою необхідно обчислювати від дня, коли позивач довідався, або вживши можливих та необхідних у такій ситуації заходів, міг довідатися про обставини вибуття майна з його володіння.

Коли йдеться про об`єкти нерухомого майна, такими заходами передусім є: 1) установлення позивачем (титульним власником нерухомого майна) фактичної неможливості здійснювати правомочність із володіння власним нерухомим майном (наприклад, фізична неможливість власника потрапити на земельну ділянку); 2) ознайомлення титульного власника з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На сьогоднішній день судовою практикою Верховного суду впроваджено концепцію «книжкового володіння» нерухомим майном, яка зводиться до того, що той за ким зареєстроване право власності, визнається тим, хто володіє нерухомим майном, а фізичне володіння, посідання, контроль стосовно цього майна значення не мають.

Так, відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89).

Відомості Державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц, п. 70).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне заволодіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Відповідно до обставин даного позову, відомості про право власності приватної особи на земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 вперше внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.11.2020.

Тобто, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, 02.11.2020 відбулось протиправне заволодіння спірними земельними ділянками.

При цьому фізичного (фактичного) заволодіння спірними земельними ділянками взагалі не відбулося.

Так, зазначені земельні ділянки по теперішній час перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України», використовуються для ведення лісогосподарської діяльності та вкриті лісовою рослинністю. Будь-якими відомостями про заволодіння спірними земельними ділянками приватними особами вказане державне підприємство не володіє.

Відповідно до положень статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен з`ясувати, з якого моменту уповноваженим державою органам стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення права держави або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для з`ясування наявності підстав для застосування давності першочергово суд має встановити момент з якого уповноважений державою орган довідався або міг довідатися про порушення законодавства.

Слід зазначити, що первинне розпорядження Березівською сільською радою спірними земельними ділянками відбулося у 1995 році за результатами прийняття Березівською сільською радою рішення від 17.02.1995 №18 на виконання якого сільською радою видано державні акти №ХР-25-62-20032, ХР-25-62-20033, ХР-25-62- 20034.

Прийняття вказаного рішення відбулося без вилучення земель лісового фонду з постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Водночас, держава в особі уповноважених органів та, зокрема, державне лісогосподарське підприємство «Жовтневий лісгосп» не могли дізнатися про наявність вказаного рішення Березівської сільської ради та відповідних виданих на його виконання державних актів.

Слід зазначити, що будь-якої загальнодоступної системи у якій було б зосереджено відомості про місцезнаходження всіх відведених ОМС у приватну власність земель та про видачу відповідних державних актів станом на 1995 рік не існувало.

Водночас, з рішення Березівської сільської ради від 17.02.1995 №18 та відповідних державних актів жодним чином не слідує, що вони стосуються земель державного лісового фонду.

Таким чином, об`єктивної можливості для уповноважених державою органів та, зокрема, державного лісогосподарського підприємства дізнатись про існування вказаних рішень та актів, а також про те, що зазначені у вказаних державних актах земельні ділянки накладаються повністю на землі державного лісового фонду, не було.

В подальшому, з набуттям чинності у 2002 році законної сили Земельним кодексом України було змінено правове регулювання питання вилучення земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні.

Так, порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень (в редакції закону від 01.01.2002).

Відповідно до ч.5, 6 ст.149 Земельного кодексу України (в редакції закону від 01.01.2002) починаючи з 01.01.2002 уповноваженим державою органом на вилучення з постійного користування земель лісового фонду на яких розташовані спірні земельні ділянки була Харківська обласна державна адміністрація.

При цьому, у Харківської обласної державної адміністрації не було об`єктивної можливості бути обізнаними, що відповідно до рішення Березівської сільської ради та подальших договорів купівлі-продажу були відчужені саме землі державного лісового фонду.

Так, у Харківської обласної державної адміністрації відсутній обов`язок вивчати всі прийняті органами місцевого самоврядування рішення, всі укладені на території України договори та видані на їх підставі державні акти з метою відшукання ймовірних змін статуту земель державного лісового фонду.

Так, у Харківської обласної державної адміністрації відсутній обов`язок вивчати всі прийняті органами місцевого самоврядування рішення, всі укладені на території України договори та видані на їх підставі державні акти з метою відшукання ймовірних змін статуту земель державного лісового фонду.

Практична, об`єктивна можливість виявити факт протиправного заволодіння землями державного лісового фонду у позивача виникла 16.10.2020 після реєстрації права приватної власності Харб Амер Назема на земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно.

Харківська обласна державна адміністрація в силу своїх повноважень та функцій не могла бути та не була присутня при вирішенні питань про відведення спірних земельних ділянок у приватну власність та подальше їх неодноразове відчуження їх презумпційними власниками, при цьому законодавством не закріплено обов`язку власника державного майна здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про імовірні зміни статусу спірного майна.

Про відсутність у уповноважених державних органів обов`язку здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з метою встановлення змін статусу державного майна вказується у постанові Верховного суду від 26.09.2023 у справі № 911/1014/20.

Слід зазначити, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли відбулося відповідне порушення. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Водночас, відсутні і об`єктивні факти, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу позовної давності, а саме про обізнаність позивача про порушення його прав.

Таким чином, реєстрація відомостей про право приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 в Державному реєстрі речових прав не може свідчити про автоматичну обізнаність уповноваженого державного органу про порушені права держави, оскільки початок перебігу позовної давності закон пов`язує з обізнаністю про свої порушені права уповноваженого державою органу, тобто органу державної влади на якого покладені обов`язки щодо здійснення розпорядження землями державного лісового фонду.

При цьому, відповідно до інформації Харківської ОВА від 21.03.2024, останній стало відомо про протиправне заволодіння землями державного лісового фонду з листа Харківської окружної прокуратури від 06.03.2024.

Водночас, Харківській окружній прокуратурі про обставини протиправного заволодіння земельними ділянками з кадастровими номерами 6325155800:02:007:0007, 6325155800:02:007:0006 та 6325155800:02:007:0008 стало відомо за результатами опрацювання листа ДП «Харківська лісовпорядна експедиція» від 29.11.2023, який надійшов до окружної прокуратури 04.12.2023.

Прокурор звернувся до суду з позовом 24.06.2024, а отже з урахуванням викладеного, строк позовної давності за даним позовом прокурором або позивачем не пропущено.

Окремо слід зазначити, що пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а пунктом 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, від 17.21.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423 та від 25.04.2023 № 383 за назвами: «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 в Україні встановлений карантин.

Крім того, відповідно до 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У свою чергу, Указами Президента України, зі змінами, № 2102-IX від 24.02.2022, № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, 06.11.2023 №734/2023, 05.02.2024 №49/2024, 06.05.2024 №271/2024 «Про введення воєнного стану в Україні» з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан та з 5 години 30 хвилин 14 травня 2024 року його продовжено на 90 діб.

Отож, з встановленням карантину з 12.03.2020 по 30.06.2023, а у подальшому з введенням воєнного стану з 24.02.2022 по дату звернення прокурора з позовом до суду, який триває і на даний час, строк позовної давності продовжився на весь час існування карантину та воєнного стану, що додатково свідчить про те, що строк позовної давності при зверненні з даним позовом не пропущений.

Таким чином, прокурором подано даний позов в межах строків позовної давності, які мають обраховуватися з моменту виникнення об`єктивної практичної можливості уповноваженого державного органу та державного лісогосподарського підприємства дізнатися про порушені права держави.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо застосування строків позовної.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ: 44196364) на користь Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га.

Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, після набрання рішенням про задоволення позову законної сили, воно є підставою для:

- скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ: 44196364) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 22 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га;

- державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га за Харківською обласною військовою (державною) адміністрацією Харківської області (код ЄДРПОУ: 23912956);

- державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0006 площею 0,6000 га, земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0007 площею 0,6000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6325155800:02:007:0008 площею 0,6000 га за Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (код ЄДРПОУ: 44768034).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (61023, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 77/79, квартира 109, код ЄДРПОУ: 44196364) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 4, код 02910108, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Прокуратура: Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (61098, м. Харків, Григорівське шосе, 52).

Позивач: Харківська обласна військова (державна) адміністрація Харківської області ( вул. Сумська, будинок 64, місто Харків, Харківська область, 61002, код ЄДРПОУ: 23912956).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕФОРМ-ІНВЕСТ" (61023, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 77/79, квартира 109, код ЄДРПОУ: 44196364).

3-я особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ 44768034).

Повне рішення складено "24" жовтня 2024 р.

Суддя В.В. Усата

справа № 922/2156/24