Постанова

від 15.10.2024 по справі 921/504/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/504/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Валевач М. М. (прокурор за посвідченням),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Селівакіна І. О. (адвоката), Клян А. Ф. (адвоката),

третіх осіб-1- 9 - Кукурудзи А. Є. (адвоката),

третьої особи-10 - Цимбали І. З. (адвоката),

третьої особи-11 - Кукурудзи А. Є. (адвоката),

розглянув касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу "Вінд" та ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (судді: Кравчук Н. М. - головуючий, Галушко Н. А., Орищин Г. В.) у справі

за позовом заступника прокурора Тернопільської області

до: 1) Тернопільської міської ради,

2) Обслуговуючого кооперативу "Вінд",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3 ,

3) ОСОБА_4 ,

4) ОСОБА_5 ,

5) ОСОБА_6 ,

6) ОСОБА_7 ,

7) ОСОБА_8 ,

8) ОСОБА_9 ,

9) Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільський став",

10) ОСОБА_1 ,

11) ОСОБА_10 ,

про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 та договору оренди землі від 30.05.2018, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації іншого речового права ОК "Вінд" щодо земельної ділянки з одночасним припиненням цього права

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2020 року заступник прокурора Тернопільської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом, заявленим в інтересах держави, до Тернопільської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Вінд" (далі - ОК "Вінд"), у якому просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення сесії Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 "Про надання земельної ділянки площею 0,4060 га за адресою АДРЕСА_1 , із змінами, внесеними рішенням сесії від 16.03.2018 № 7/23/162, яким надано ОК "Вінд" в оренду терміном на 25 років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 га для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою: АДРЕСА_1 (далі - рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99);

2) визнати недійсним укладений між Тернопільською міською радою та ОК "Вінд" договір оренди землі від 30.05.2018, зареєстрований в книзі записів засвідчення факту реєстрації 25.06.2018 за № 6032 (далі - договір оренди);

3) зобов`язати ОК "Вінд" повернути Тернопільській територіальній громаді земельну ділянку, кадастровий номер 6110100000:01:004:0060, площею 0,4060 га (далі - земельна ділянка), надану Тернопільською міською радою в оренду на підставі договору оренди для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою: АДРЕСА_1;

4) скасувати державну реєстрацію іншого речового права ОК "Вінд" щодо земельної ділянки, вчинену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 41996673 від 11.07.2018, запис про право № 26983432, з одночасним припиненням права оренди ОК "Вінд" на земельну ділянку (запису № 26983432) (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 13.01.2021 № 15-25вих 21);

5) стягнути з відповідачів судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви.

2. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 не відповідає вимогам статей 120, 134, 135, пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі", тому його слід визнати незаконним та скасувати. Виникнення спору обумовлено відсутністю в ОК "Вінд" права власності на об`єкти нерухомого майна, розміщені на земельній ділянці. Так, позивач стверджував, що під час ухвалення рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 про припинення права оренди земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця та про передачу її в оренду ОК "Вінд", Тернопільська міська рада не взяла до уваги відсутність речових прав щодо земельної ділянки у попереднього орендаря ( ОСОБА_1 ). Позивач зауважував, що ОСОБА_1 вже станом на 10.02.2010 не була власником будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці, оскільки вони були відчужені іншим особам, та відповідно не користувалася земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, укладеного 17.03.2006 між Тернопільською міською радою та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Прокурор стверджував про відсутність речових прав на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці також у ОК "Вінд". Прокурор зазначав, що оскільки на підставі незаконного рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 між відповідачами 30.05.2018 укладено договір оренди, то відповідно до статей 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), договір оренди належить визнати недійсним, а земельну ділянку - повернути Тернопільській міській територіальній громаді. Прокурор наголошував, що передача земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги є незаконною, оскільки позбавляє Український народ та Тернопільську міську територіальну громаду як власника землі правомочностей володіти земельною ділянкою в тому обсязі, в якому дозволяє її правовий режим, та не враховує їх інтереси при здійсненні на земельній ділянці незаконної діяльності. Крім того, така передача, на думку прокурора, порушує встановлені державою правила та норми використання земель водного фонду, призводить до порушень чинного законодавства під час забудови міста Тернополя.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022, у позові прокурора відмовлено.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2022 постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.03.2022 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 скасовано, справу № 921/504/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

5. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції, дійшов висновку, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не врахували висновків, наведених у постановах Верховного Суду щодо застування положень статті 60 Земельного кодексу України з урахуванням вимог статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах. Суди не надали правової оцінки доводам прокурора про те, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги та не надали оцінки доказам на підтвердження цих доводів. Верховний Суд також зазначив, що суди не встановили правовий режим спірної земельної ділянки, не з`ясували та не перевірили дотримання порядку та законності її передання в оренду ОК "Вінд", правових підстав для такого передання, дотримання правового режиму використання спірної земельної ділянки, а отже, наявність чи відсутність порушення охоронюваного законом інтересу територіальної громади міста Тернополя. Судами не досліджено та достеменно не встановлено, чи наявні правові підстави для набуття саме ОК "Вінд" права користування спірною земельною ділянкою з урахуванням вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

6. На новому розгляді справи рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 (суддя Гевко В. Л. ) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, місцевий господарський суд встановив, що земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, на неї поширюється особливий режим використання та те, що на ній розташовані об`єкти будівлі, споруди лодочної станції, законність розташування яких на цій ділянці визнана судом. Суд дійшов висновку, що при передачі в оренду ОК "Вiнд" земельної ділянки площею 0,406 га, кадастровим номером 6110100000:01:004:0060, та подальшого її використання в цілому було дотримано особливий порядок надання та використання зазначеної ділянки, який визначений діючим законодавством. При цьому суд погодився, що при передачі спірної земельної ділянки в оренду мали місце певні формальні недоліки у оформленні оренди, зокрема, в частині визначення категорії землі, відсутність переліку чітких обмежень, які застосовуються до неї, однак такі недоліки, на думку суду, не є підставами для визнання недійсним рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки. Оскільки власники елiнгiв, розташованих на спірній земельній ділянці, об`єднались в ОК "Вінд", з метою створення належних умов членам кооперативу, на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, забезпечення захисту прав його членів, відповідно до Статуту, поділу між ними ризиків, витрат та дотримання ними обов`язків щодо належного утримання лодочної станції, суд дійшов висновку, що набуття спірної земельної ділянки відбулось у передбачений законом спосіб, а саме на підставі статті 116 ЗК України за рішенням органу місцевого самоврядування.

7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 скасовано, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Постанову мотивовано тим, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги навколо озера, на неї розповсюджується спеціальний режим обмеженої господарської діяльності, тому надання у користування такої земельної ділянки без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 ЗК України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу. Майно, яке зареєстроване як "елінги лодочної станції" не відноситься до об`єктів, що можуть знаходитися у прибережній захисній смузі та експлуатуватися, не порушуючи при цьому режиму використання спірної земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

8. У касаційних скаргах ОК "Вінд" та ОСОБА_1 просять скасувати постанову Західного апеляційного господарському суду від 30.10.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

9. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржники посилаються на те, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 щодо застосування частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в сукупності із положеннями частин 4, 5 статті 53 ГПК України у подібних правовідносинах.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржники посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1, пункту г) частини 2, частини 3 статті 61 ЗК України та частини 1, пункту 4 частини 2, частини 3 статті 89 Водного Кодексу України (далі - ВК України) у розрізі з`ясування належності об`єкта до бази для стоянки малого судна або бази для стоянки спортивного судна та, відповідно, застосування пункту 3.5.7. ДБН В.2.2-13-2003.

Скаржники також посилаються на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 2 ГПК України щодо належності способів захисту, які висловлені прокурором як позовні вимоги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Прокурор у відзивах на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Інші учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 921/504/20 та зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 921/504/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОК "Вінд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 921/504/20 та зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ОК "Вінд" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі №921/504/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Великою Палатою Верховного Суду 11.06.2024 прийнято постанову у справі № 925/1133/18, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2024 поновлено провадження за касаційними скаргами ОК "Вінд" та ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі №921/504/20; призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.09.2024 та витребувано з Господарського суду Тернопільської області та/або Західного апеляційного господарського суду матеріали справи №921/504/20.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2024, 01.10.2024 відкладено розгляд касаційних скарг ОК "Вінд" та ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі №921/504/20 на 01.10.2024, 15.10.2024 відповідно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. 02.03.2005 на підставі договору купівлі-продажу підприємець ОСОБА_1 придбала належну ОСОБА_12 будівлю під літ. "А" загальною площею 514,40 м2, розташовану на АДРЕСА_1 .

13. Рішенням Тернопільської міської ради від 03.03.2006 № 4/18/97 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки під реконструкцію власних приміщень в лодочну станцію за адресою АДРЕСА_1 суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 " затверджено суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4060 га під реконструкцію власних приміщень в лодочну станцію, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та надано в оренду зазначену земельну ділянку терміном на п`ять років.

14. На підставі зазначеного рішення між Тернопільською міською радою та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 17.03.2006 укладено договір оренди землі, який зареєстровано Тернопільською міською радою в книзі записів засвідчення факту реєстрації 21.03.2006 за № 2355 та у Тернопільській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" 21.03.2006 за № 040666100080, за змістом якого:

- в оренду передається земельна ділянка несільськогосподарського призначення (землі громадської та житлової забудови), розташована у АДРЕСА_1 , загальною площею 0,406 га, в тому числі 0,05144 га - нежитлова будівля, 0,35456 га - землі для обслуговування нежитлової будівлі. Договір укладено терміном на п`ять років з 03.03.2006 до 03.03.2011 (пункти 1, 2, 8);

- земельна ділянка передається в оренду для реконструкції власних приміщень в лодочну станцію. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. Цільове використання землі згідно з класифікатором - землі комерційного призначення (пункти 15-16.1);

- у разі відчуження будівель або їх частин, розташованих на орендованій земельній ділянці, орендар зобов`язаний повідомити про це орендодавця у 10-денний термін з дня відчуження, і повідомити нового власника про обов`язковість оформлення права користування землею (підпункт "г" пункту 31.1).

15. Зазначену земельну ділянку було передано орендарю на підстав акта прийому-передачі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , підписаному уповноваженими представниками сторін.

16. 18.10.2007 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 видано дозвіл № 209/07 на виконання всього комплексу будівельних робіт з реконструкції власних приміщень в лодочну станцію за адресою: АДРЕСА_1 .

17. 06.10.2009 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області видано суб`єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 дозвіл № 396-18 на виконання будівельних робіт з реконструкції власних приміщень в лодочну станцію за адресою: АДРЕСА_1 .

18. 02.02.2010 суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" із заявою про зняття з реєстрації цегляної будівлі під літ. А загальною площею 514,40 м2, розташованої на АДРЕСА_1 (будівля, яка була придбана у 2005 році) у зв`язку із знесенням.

19. Як вбачається зі змісту акта поточних змін від 02.02.2010, техніком (інженером) МБТІ ОСОБА_13 було проведено обстеження в натурі будинковолодіння АДРЕСА_1 . Під час огляду земельної ділянки було виявлено, що всі будівлі літ. А, Б, В, Г, Д, Є, Е № 1, № 2, І знесені. На цій же ділянці знаходяться в стадії будівництва три трьохповерхові корпуси).

20. 03.02.2010 на підставі заяви власниці суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 було анульовано договір купівлі-продажу від 02.03.2005 будівлі під літ. А загальною площею 514,40 м2 на АДРЕСА_1 .

21. Як стверджує прокурор, станом на 03.02.2010 на земельній ділянці площею 0,4060 га розташовано об`єкт незавершеного будівництва: незавершена будівництвом лодочна станція готовністю 55%, а саме: корпус № 1 (4 елінга) готовністю 55%; корпус № 2 (3 елінга) готовністю 56 %; корпус № 3 (2 елінга) готовністю 54 %.

22. 06.02.2010 згідно з нотаріально посвідченими договорами дарування фізична особа-підприємець Баб`яр Т. П. відчужила частину часток незавершеної будівництвом лодочної станції ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

23. На підставі зазначених договорів дарування 10.02.2010 ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" провело реєстрацію права власності на відповідні частки об`єкта незавершеного будівництва: незавершена будівництвом лодочна станція готовністю 55% за зазначеними особами.

24. В подальшому ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 також повідчужували частину своїх часток незавершеної будівництвом лодочної станції на підставі договорів дарування: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

25. Фізична особа-підприємець Баб`яр Т. П. після завершення комплексу будівельних робіт з реконструкції власних приміщень в лодочну станцію, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , подала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку було зареєстровано Інспекцією ДАБК у Тернопільській області 02.06.2011 за № ТП 14211002260, за змістом якої загальна площа об`єкта (будівлі) після реконструкції становить 3007,4 м2.

26. 26.03.2012 розпорядженням начальника управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради № 36 "Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця Баб`яр Т.П. щодо присвоєння адресного номера" присвоєно прийнятим в експлуатацію реконструйованим приміщенням в лодочну станцію загальною площею 3007,4 м2 за адресою АДРЕСА_1 адресні номери на приміщення елінгу лодочної станції у корпусі № 1 - приміщення № 1, № 2, № 3, № 4, у корпусі № 2 - приміщення № 1, № 2, № 3, а в корпусі № 3 - приміщення № 1 та № 2.

27. У 2012 році Тернопільским міськрайонним судом було ухвалено ряд рішень про визнання права власності на приміщення лодочної станції елінги, розташовані в АДРЕСА_1 , за фізичними особами: ОСОБА_2 (елінг № 3, корпус № 1, загальною площею 267,2 м2); ОСОБА_19 (елінг № 1, корпус № 1, загальною площею 316,2 м2); ОСОБА_23 (елінг № 1, корпус № 3, загальною площею 378,5 м2); ОСОБА_3 (елінг № 3, корпус № 2, загальною площею 379,6 м2); ОСОБА_5 (елінг № 2, корпус № 2, загальною площею 369,3 м2); ОСОБА_16 (елінг № 2, корпус № 3, загальною площею 374,8 м2); ОСОБА_15 (елінг № 2 корпус № 2, загальною площею 369,3 м2); ОСОБА_5 (елінг № 1, корпус № 2, загальною площею 385,9 м2); ОСОБА_22 (елінг № 4, корпус № 1, загальною площею 264,1 м2); ОСОБА_20 (елінг № 2, корпус № 1, загальною площею 271,8 м2); ОСОБА_19 (елінг № 1 корпус № 1, загальною площею 316,2 м2).

28. 27.07.2013 ОСОБА_19 за договором дарування подарував ОСОБА_6 приміщення лодочної станції елінг № 1, корпус № 1, загальною площею 316,2 м2, розташовані в АДРЕСА_1 .

29. 12.12.2016 ОСОБА_16 на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна передав свою частку майна до статутного капіталу ТОВ "Тернопільський став". 02.07.2021 ТОВ "Тернопільський став" відчужило зазначений об`єкт нерухомості на користь ОСОБА_10 .

30. 02.12.2019 ОСОБА_20 відчужено ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу нерухоме майно приміщення лодочної станції елінг № 2 корпус 1 за адресою: АДРЕСА_1 .

31. Фізичні особи: ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 та ОСОБА_2 об`єднались і створили ОК "Вінд", яке зареєстроване 10.01.2012.

32. Згідно з пунктом 2.1 статуту ОК "Вінд" метою створення кооперативу є створення належних умов членам Кооперативу, на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, забезпечення захисту прав його членів, відповідно до цього статуту, поділу між ними ризиків, витрат та дотримання ними обов`язків щодо належного утримання лодочної станції, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

33. З метою оформлення права орендного користування земельною ділянкою, площею 0,4060, кадастровий номер 6110100000:01:004:0060, на якій розміщені належні на праві власності членам кооперативу об`єкти нерухомого майна, ОК "Вінд" звернувся до Тернопільської міської ради з відповідним клопотанням.

34. 02.02.2018 Тернопільська міська рада прийняла рішення № 7/22/99 "Про надання земельної ділянки площею 0,4060 га за адресою АДРЕСА_1 ОК "Вінд" (із змінами, внесеним рішенням сесії від 16.03.2018 № 7/23/162 щодо уточнення кадастрового номеру земельної ділянки), яким надано ОК "Вінд" (код ЄДРПОУ 38027043) в оренду терміном на двадцять п`ять років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою: АДРЕСА_1.

35. 30.05.2018 між Тернопільською міською радою (орендодавець) та ОК "Вінд" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого:

- орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, розташовану у АДРЕСА_1 (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 6110100000:01:004:0060, загальною площею 0,4060 га, у тому числі - землі під соціально-культурними об`єктами (пункт 2);

- на земельній ділянці розташовані приміщення лодочної станції, елінг № 1, елінг № 2. Інженерні мережі - водопровід, каналізація, газопровід, електрокабель (пункт 3);

- земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель та споруд лодочної станції. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. Цільове використання землі, згідно з КВЦПЗ - секція В 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (пункти 15- 16.1 договору).

36. Прокурор вважає, що рішення Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99, із змінами, внесеним рішенням від 16.03.2018 № 7/23/162, про надання в оренду ОК "Вінд" є незаконним, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, на неї поширюється спеціальний режим використання. Відповідно передача такої земельної ділянки в оренду та використання її не за цільовим призначенням відбулися із порушенням вимог земельного та водного законодавства.

Наведені обставини стали підставою звернення до суду із цим позовом.

Позиція Верховного Суду

37. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.

Щодо процесуального статусу прокурора у цій справі

39. Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Скаржники вважають, що всупереч приписам ГПК України, суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального законодавства, не проаналізував питання наявності визначених законом підстав у прокурора для представництва інтересів держави у суді в цій справі та дійшов хибного висновку щодо можливості звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави як самостійного позивача.

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

41. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

42. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

43. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

44. Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

45. Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

46. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

47. Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

48. Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

49. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

51. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).

52. Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

53. Верховний Суд, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що касаційне провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, а тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України враховує висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, а саме про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

54. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що, зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовну вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким було надано земельну ділянку в оренду, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Тернопільську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

55. З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими.

Щодо можливості передання земельної ділянки прибережної захисної смуги в оренду

56. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. За змістом статті 59 Земельного кодексу України та статті 85 Водного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

57. Відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (тут і далі у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

58. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60- 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВКУкраїни прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 ЗК України, статтею 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

59. Таким чином, на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтею 59, 60 ЗК України та статтею 85, 88-89 ВК України.

60. Оскільки судом встановлено, та даний факт не заперечується і представниками учасників справи, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги навколо озера, на неї розповсюджується спеціальний режим обмеженої господарської діяльності, тому надання у користування такої земельної ділянки без урахування обмежень, зазначених у статті 59- 61 ЗК України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що об`єкт нерухомого майна хоч і називається "лодочна станція елінги №...", проте згідно з технічним паспортом - це трьохповерхова будівля, яка складається з першого поверху, другого поверху, горища та мансарди. В описі об`єкта зазначено, що перший поверх - коридор, стоянка, сходова клітка, рекреація, кухня, санвузол, паливна; другий поверх - сходова клітка, коридор, кладова, гостьова, рекреація, санвузол, кабінет, гостьова кімната, коридор, коридор; сходова клітка. Загальна площа одного такого "елінга" складає від 260-385,9 м2.

Водночас, згідно з ДБН В.2.2-13-2003 (Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди) елінг - це споруда (приміщення) для зберігання човнів, весел і оснащення човнів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене майно, яке зареєстроване як "елінги лодочної станції" не відноситься до об`єктів, що можуть знаходитися у прибережній захисній смузі та експлуатуватися, не порушуючи при цьому режиму використання спірної земельної ділянки.

61. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1, пункту г) частини 2, частини 3 статті 61 ЗК України та частини 1, пункту 4 частини 2, частини 3 статті 89 ВК України у розрізі з`ясування належності об`єкта до бази для стоянки малого судна або бази для стоянки спортивного судна та, відповідно, застосування пункту 3.5.7. ДБН В.2.2-13-2003.

За таких обставин, доводи скаржника про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги фактично зводяться до незгоди останнього з висновками суду апеляційної інстанції та до необхідності встановлення інших обставин, ніж ті, що були встановлені цим судом, і стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

62. З огляду на викладене, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України в межах касаційного провадження у цій справі свого підтвердження не отримали. Неправильного застосування чи порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права скаржником суду касаційної інстанції не доведено.

Щодо способу захисту

63. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

64. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

65. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

66. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

67. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

68. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

69. За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Скаржники вважає, що обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави у даній справі є неефективним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. Натомість, суд апеляційної інстанції залишив це поза своєю увагою.

70. Так, скаржники наголошують на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Вищенаведені висновки Верховного Суду, на думку скаржників, не були враховані при винесенні судом Оскаржуваної постанови. Більше того, суд апеляційної інстанції вирішив задовольнити позовні вимоги прокурора всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, яка має подібні з даною справою правовідносини.

71. Верховний Суд установив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 викладено висновок:

"50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

52. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

53. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".

72. Отже, апеляційний господарський суд помилково не звернув уваги на те, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

73. Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

74. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами ОК "Вінд" та ОСОБА_1 про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, пред`явивши позовну вимогу про скасування рішення сесії Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 "Про надання земельної ділянки площею 0,4060 га за адресою АДРЕСА_1 Обслуговуючому кооперативу "Вінд", із змінами, внесеними рішенням від 16.03.2018 № 7/23/162, яким надано Обслуговуючому кооперативу "Вінд" (код ЄДРПОУ 38027043) в оренду терміном на 25 років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 га для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою АДРЕСА_1, оскільки в разі задоволення такої позовної вимоги не буде відновлено право держави.

75. При цьому Верховний Суд визнає обґрунтованим посилання скаржників на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, про те, що у спірних правовідносинах не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію.

76. Отже, доводи касаційних скарг щодо здійсненого судами попередніх інстанцій застосування приписів статей 15, 16 ЦК України, 5 ГПК України є частково обґрунтованими і враховуючи правові висновки Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг ОК "Вінд" та ОСОБА_1 , вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог, які сформульовані з обранням неефективних способів захисту, та залишити без змін в цій частині рішення місцевого господарського суду з підстав наведених у цій постанові.

Висновки Верховного Суду

77. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

78. Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

79. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

80. Враховуючи наведені положення процесуального Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що подані касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення сесії Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 "Про надання земельної ділянки площею 0,4060 га за адресою АДРЕСА_1 Обслуговуючому кооперативу "Вінд", із змінами, внесеними рішенням від 16.03.2018 № 7/23/162, яким надано Обслуговуючому кооперативу "Вінд" (код ЄДРПОУ 38027043) в оренду терміном на 25 років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 га для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою АДРЕСА_1 , а рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 у справі № 921/504/20 про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги слід залишити в силі з мотивів наведених у цій постанові, а також постанову слід змінити в частині розподілу судового збору, в іншій частині постанову слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

81. Відповідно до статті 129 ГПК України з позивача на користь скаржників підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з тим, що касаційні скарги підлягає частковому задоволенню, витрати зі сплати ОК "Вінд" та ОСОБА_1 судового збору в сумах по 4 204,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції підлягають стягненню на користь кожного зі скаржників з Тернопільської обласної прокуратури.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу "Вінд" та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 921/504/20 скасувати в частині визнання незаконним та скасування рішення сесії Тернопільської міської ради від 02.02.2018 № 7/22/99 "Про надання земельної ділянки площею 0,4060 га за адресою АДРЕСА_1 Обслуговуючому кооперативу "Вінд", із змінами, внесеними рішенням від 16.03.2018 № 7/23/162, яким надано Обслуговуючому кооперативу "Вінд" (код ЄДРПОУ 38027043) в оренду терміном на 25 років земельну ділянку (кадастровий номер 6110100000:01:004:0060) площею 0,4060 га для обслуговування будівель та споруд лодочної станції за адресою АДРЕСА_1 , а рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2021 у справі № 921/504/20 про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги залишити в силі з мотивів наведених у цій постанові.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 921/504/20 змінити у частині стягнення з Тернопільської міської ради на користь Тернопільської обласної прокуратури судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 306,00 грн, стягнувши 3 153,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, та в частині стягнення з Тернопільської міської ради на користь Тернопільської обласної прокуратури судового збору за подання позовної заяви в сумі 4 204,00 грн, стягнувши 2 102,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 921/504/20 залишити без змін.

Стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь Обслуговуючого кооперативу "Вінд" 4 204,00 грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанцій.

Стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 4 204,00 грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанцій.

Доручити Господарському суду Тернопільської області видати відповідні накази.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай