Постанова

від 09.10.2024 по справі 904/205/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/205/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

офісу ГП - Валевач М.М.

відповідача - 1 - Сеїна О.О.

відповідача - 2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2024 (у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Мороз В.Ф., Коваль Л.А.)

за позовом Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури

до: 1. Криворізької міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра"

про визнання незаконним і скасування рішення та визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Керівник Криворізької центральної окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради (далі - Міська рада, Відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" (далі - ТОВ "Кенексі Ультра", Відповідач-2), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116-В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 ІV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду" (далі - оспорюване рішення);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 2021641 від 16.12.2021, укладений між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 га (далі - Договір оренди).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міська рада оспорюваним рішенням всупереч вимогам чинного законодавства та інтересам територіальної громади міста змінила цільове призначення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ТОВ "Кенексі Ультра" на підставі договору оренди та на якій розміщені об`єкти нерухомості останнього, що призвело до заниження орендної плати з 3% до 1,2%. Такі дії відповідачів, за доводами Прокурора, порушують інтереси держави та підлягають захисту судом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суду Дніпропетровської області визнав доводи прокурора обґрунтованими та рішенням від 20.04.2023 позов Прокурора задовольнив у повному обсязі.

2.2. За наслідками перегляду справи за апеляційною скаргою Міської ради Центральний апеляційний господарський суд постановою від 24.06.2024 вказане рішення скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

2.3. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що Прокурором обрано неефективний спосіб захисту у вигляді визнання незаконним та скасування вже виконаного (реалізованого) рішення, а позовна вимога про визнання недійсним договору не підлягає задоволенню з огляду на відсутність порушення інтересів позивача внаслідок його укладення.

2.4. Прокурор не погодився з такою постановою суду апеляційної інстанції та скористався правом на її касаційне оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 01.08.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. Прокурор у касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023.

3.3. У якості підстав касаційного оскарження Прокурор зазначає неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди);

- постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 910/10860/21, від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 (щодо триваючих відносин за договором оренди землі),

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/3166/22 (щодо обов`язку орендаря повернути земельну ділянку після припинення чи розірвання договору оренди);

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (щодо ефективності обраного прокурором як самостійним позивачем способу захисту територіальної громади);

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 915/1164/21 (щодо застосування статті 21 Цивільного кодексу України);

- постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 357/9019/18, від 24.05.2023 у справі № 357/9159/18 (щодо особливостей визнання договору оренди недійсним);

- постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20 (щодо розміщення АЗС виключно на земельних ділянках з цільовим призначенням землі автомобільного транспорту).

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Міська рада просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

3.5. Відповідач-2 не скористався своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 10.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Наф.Та" (продавцем) та ТОВ "Кенексі Ультра" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує комплекс будівель та споруд за адресою: вулиця Лозуватська, будинок № 116-В, місто Кривий Ріг. Договором також визначено, що нерухоме майно складається з: літ. "А-1" - будівля заправної загальною площею приміщення 27,7 кв.м, літ. "У" - навіс площею забудови 101,7 кв.м, ІІ резервуар підземний №1, ІІІ резервуар підземний №2; резервуар підземний №3; ІV резервуар підземний №4, V резервуар підземний №5, VІ резервуар підземний №6, VІІ резервуар підземний №7, ІХ резервуар підземний №8.

4.2. Рішенням Криворізької міської ради від 22.04.2020 № 4714 "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116-А" вирішено погодити технічну документацію із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки комунальної власності міста площею 6,8374 га для розміщення виробничих приміщень, без зміни цільового призначення.

У пункті 2 вказаного рішення визначено, що в результаті поділу утворилися земельні ділянки в Центрально-Міському районі, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, категорія землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення виробничих приміщень, зокрема площею 0,3739 га (кадастровий номер 1211000000:08:081:0008) на вул. Лозуватській, 116-В.

4.3. У подальшому рішенням Міської ради від 27.01.2021 № 207 "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючими забудовами (будівлями, спорудами)" вирішено надати, зокрема, Відповідачу-2 дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючими забудовами (будівлями, спорудами).

4.4. Відповідач-1 своїм рішенням від 28.07.2021 №673 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116 -В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду" затвердив проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд.

4.5. Пунктом 2 цього рішення відносно земельної ділянки змінено:

2.1 цільове призначення з "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (код 11.03)" на "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07)";

2.2 категорію із "землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення" на "землі житлової та громадської забудови";

2.3 вид використання з "для розміщення виробничих приміщень" на "для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А - навіс У, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 III, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний ІХ)".

4.6. Також оспорюваним рішенням (пункт 3) ТОВ "Кенксі Ультра" надано в оренду земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,3739 га на вул. Лозуватській, 116-В у Центрально-Міському районі (кадастровий номер 1211000000:08:081:0008) для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд згідно з доданою схемою.

4.7. Земельну ділянку надано в оренду строком на 5 років з можливістю укладення договору оренди на новий строк з урахуванням вимог статті 126-1 Земельного кодексу України.

4.8. У подальшому 16.12.2021 між Міською радою та ТОВ "Кенексі Ультра" укладено Договір оренди, відповідно до якого орендодавець на підставі оспорюваного рішення Міської ради надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07) для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд.

4.9. Відповідно до пункту 2 вказаного договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 0,3739 га.

4.10. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право приватної власності на вказаний комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Лозуватська, будинок 116-В, зареєстровано 10.07.2018 за ТОВ "Кенексі Ультра".

4.11. Спірна земельна ділянка площею 0,3739 на праві власності 05.05.2020 зареєстрована за Криворізькою міською радою і 16.12.2021 на праві оренди - за Відповідачем-2 на підставі Договору оренди.

4.12. Така зміна цільового призначення та категорії землі стала підставою для зміни (зменшення) ставки орендної плати з 3% за використання земель транспорту на ставку 1.2% за землі житлової та громадської забудови та, як наслідок, для звернення Прокурора з цим позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статей 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.3. Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

5.4. За приписами статті 144 Конституції України, статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції місцевих рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.

5.5. З урахуванням викладеного у правовідносинах, що є предметом розгляду у даній справі, повноваження щодо вирішення питання про надання у користування земельних ділянок належать до компетенції Міської ради.

5.6. Відповідно до частини першої статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

За частиною другою цієї ж статті віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, здійснюється за рішенням відповідного органу.

5.7. Частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення Міської ради) визначено, що класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

5.8. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, на спірній земельній ділянці розташовано автозаправний комплекс. Так за змістом Договору оренди Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07) для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд, а саме будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний № 1 II, резервуар підземний № 2 ПІ, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний № 4 V, резервуар підземний № 5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний № 7 VIII, резервуар підземний № 8 IX) з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008, яка розташована на вул. Лозуватській, 116В у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу, загальною площею 0,3739 га.

5.9. При цьому вказані об`єкти належать до об`єктів дорожнього сервісу, оскільки вони прямо зазначені у переліку таких об`єктів, наведених у статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" (в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення), а саме: спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

5.10. Слід зазначити, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. При цьому земельні ділянки однієї категорії можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

5.11. Зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений. Виходячи з принципу Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

5.12. Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою, водночас чітко врегульовує порядок та підстави такої зміни.

5.13. Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

5.14. З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, на якій розміщена автозаправна станція, має цільове призначення не земель автомобільного транспорту, а земель громадської забудови, що не відповідає вимогам законодавства та порушує інтереси держави з огляду на таке.

5.15. Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок така земельна ділянка (В.03.15) за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови і призначена для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вичерпного переліку яких чинне законодавство не містить. Проте за будь-яких обставин земельна ділянка, яка за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, не може використовуватися для експлуатації автозаправної станції.

5.16. Так згідно зі статтею 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.

5.17. Стосовно доводів Прокурора про те, що будівництво та експлуатація автозаправних станцій та автомобільних газозаправних пунктів можливо лише на землях транспорту Верховний Суд зазначає наступне.

5.18. Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

5.19. Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу II Земельного кодексу України, згідно з вимогами якої землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, встановлення та зміна яких здійснюється у визначеному законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки.

5.20. При цьому, статтею 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту віднесено землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

5.21. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави констатувати, що розміщення автозаправних станцій здійснюється на землях з цільовим призначення землі автомобільного транспорту.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20.

5.22. З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у даній справі, що належний Відповідачу-2 комплекс будівель та споруд у законний спосіб не може бути розміщений на земельній ділянці з будь-яким іншим цільовим призначенням, ніж землі автомобільного транспорту, зокрема і з визначеним оспорюваним рішенням Міської ради для будівництва та обслуговування будівель торгівлі категорії "землі житлової та громадської забудови".

5.23. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені, зокрема, статтею 21 Земельного кодексу України, згідно якої такі порушення є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Тобто вказаною нормою прямо передбачено право суду визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.24. Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Такі правові висновки сформовані у пункті 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

5.25. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи вважає, що у даному випадку, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

При цьому він зазначив, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.

5.26. В контексті аналізу доводів Скаржника колегія суддів вважає необхідне зазначити, що Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 також було акцентовано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Разом з тим, нею також зазначено, що у справі № 925/1133/18 прокурор як в апеляційній, так і в касаційній скаргах зауважував, що порушення інтересів держави радою полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням.

Таким чином, Велика Палата зробила висновок про те, що рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення (пункти 145 - 149 постанови).

5.27. Отже, оскільки позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані саме порушенням порядку визначення та зміни цільового призначення земель та стосувалися визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116-В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 ІV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду", то висновки апеляційного господарського суду не відповідають положенням земельного законодавства та зазначеній позиції Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17-ц Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що суди під час вирішення аналогічних спорів мають враховувати саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду.

5.28. З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про незаконність оскаржуваного Прокурором рішення Криворізької міськради та, як наслідок, з наявністю підстав для його скасування. При цьому суд першої інстанції правильно оцінив доводи Прокурора, що прийняття такого рішення має наслідком безпідставне значне зменшення ставок орендної плати та, в свою чергу, недоотримання коштів місцевим бюджетом.

5.29. Водночас суд апеляційної інстанції у порушення вищевказаних норм законодавства та усталеної судової практики прийшов до помилкового висновку про обрання Прокурором неналежного способу захисту (скасування рішення міської ради без повернення/витребування у її володіння або користування спірної земельної ділянки), скасував законне рішення місцевого господарського суду та відмовив у позові у цій частині.

5.30. Щодо визнання недійсним оспорюваного Прокурором договору оренди земельної ділянки Верховний Суд зазначає наступне.

5.31. Відносини у сфері оренди землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України "Про оренду землі").

5.32. Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.33. Стаття 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів визначає, зокрема, визнання правочину недійсним.

5.34. Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

5.35. Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічні приписи містить стаття 1 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом та визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

5.36. Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.37. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

5.38. За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.39. Так частинами першою-п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.40. Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

5.41. Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 Земельного кодексу України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.

5.42. Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

5.43. Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

5.44. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Відповідач-2 на отриманій в оренду земельній ділянці експлуатує автозаправний комплекс, що змінило як цільове призначення ділянки, так і режим її використання.

5.45. За таких обставин суд першої інстанції прийшов обґрунтовано виснував, що у даній справі Прокурор обрав передбачений чинним законодавством спосіб захисту - визнання договору недійсним, оскільки оспорюваним договором усупереч вимогам статей 67, 71 Земельного кодексу України дозволено розміщення АЗС на землях житлової та громадської забудови, тому від задоволення саме такої позовної вимоги Прокурора залежатиме подальша можливість законної реалізації прав жителів міста Кривого Рогу на безпеку їх життя, на нерозміщення в зоні житлової забудови потенційно небезпечної АЗС, на справедливе наповнення місцевого бюджету орендними платежами та вірного визначення категорії спірної земельної ділянки.

5.46. Водночас суд апеляційної інстанції неправильно застосував вищенаведені норми закону та дійшов хибного висновку про відсутність порушеного права або оспорюваного інтересу внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного Договору оренди.

При цьому він додатково зазначив, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Отже, окремо заявлена позовна вимога прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки № 2021641 від 16.12.2021, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ "Кенексі Ультра" без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21).

5.47. В контексті зазначеного Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, але не виключно, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

5.48. За обставинами справи, що розглядається, предметом позову є договір оренди земельної ділянки. При цьому відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо договорів оренди (найму) підстави недійсності правочину визначаються на момент укладення правочину, однак застосування наслідків недійсності такого правочину (з урахуванням специфіки правовідносин) можливе лише на майбутнє, та, як правило, має наслідком повернення об`єкта оренди.

Додатково Суд вважає за необхідне наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 зазначено, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексцу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України) (пункт 8.38. постанови).

Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості (пункт 8.47 постанови).

5.49. Водночас, за обставинами цієї справи господарські суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Кенексі Ультра" набуло право на земельну ділянку внаслідок укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та подальшого поділу земельної ділянки. При цьому Прокурором не оскаржуються ані підстави набуття права на нерухоме майно, ані обставини, пов`язані з поділом земельної ділянки та наданням її в користування. Свої вимоги він обґрунтовує по суті порушенням законодавства щодо визначення ціни договору.

5.50. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 23.11.2023 року у справі № 916/3030/22 дійшов наступних висновків.

У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача.

У цьому контексті судова палата також вважає за необхідне звернути увагу на процедуру оформлення права користування земельною ділянкою під нерухомим майном за власником нерухомості.

Порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності в користування регулюється статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: 1) надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; 2) формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (пункти 56-59 постанови).

5.51.В такий спосіб, вимога прокурора про повернення земельної ділянки за встановлених судами обставин справи не є необхідною, а її відсутність не має наслідком неефективність обраного способу захисту.

5.52. Водночас визнання недійсним договору оренди, для якого орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою та визначена з порушенням законодавства, є належним та ефективним способом захисту.

Так, статтею 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

5.53. Так, за загальним правилом підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

В такий спосіб для визнання недійсним договору позивачеві достатньо довести наявність таких обставин: зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним та не відповідало його внутрішній волі; правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

5.54. З урахуванням викладеного, за таких встановлених обставин справи щодо порушення законодавства щодо визначення розміру орендної плати та відсутності порушень щодо підстав набуття права на земельну ділянку Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості визнання спірного договору недійсним без обов`язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, оскільки саме по собі визнання недійсним такого договору вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку встановленому земельним законодавством, а отже досягається мета звернення Прокурора з позовом.

5.55. Отже, в цій частині доводи касаційної скарги Прокурора також знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, інші посилання Скаржника не можуть вплинути на результат перегляду справи судом касаційної інстанції. Зокрема не беруться до уваги посилання Прокурора на численні правові позиції, викладені в постановах Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини четвертої статті 236, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічні правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19, від 25.05.2023 у справі № 910/12415/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 05.12.2023 у справі № 922/2183/22, від 23.04.2024 у справі № 904/2074/23).

5.56. Колегія суддів зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.57. За наведених обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова Центрального апеляційного господарського суду - скасуванню з залишенням в силі рішення місцевого господарського суду у даній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. За змістом пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.5. Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.6. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Прокурора необхідно задовольнити.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат Прокурора у вигляді сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги шляхом покладання обов`язку відшкодування цих витрат на відповідачів у справі.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2024 справі № 904/205/23 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/205/23 залишити в силі.

4. Стягнути з Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) 3969,60 грн (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять грн 60 коп) у відшкодування витрат, сплачених за подання касаційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" (код ЄДРПОУ 42185649) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) 3969,60 грн (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять грн 60 коп) у відшкодування витрат, сплачених за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік