Ухвала

від 25.10.2024 по справі 175/4784/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/2000/24 Справа № 175/4784/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

25 жовтня 2024 року м. Дніпро

Суддя-доповідачка судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши матеріали за апеляційною скаргою третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019040440001237 від 11 вересня 2019 року, -

встановила:

23 жовтня 2024 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019040440001237 від 11 вересня 2019 року.

Вивчивши надані матеріали та перевіривши доводи апеляційної скарги, суддя-доповідачка дійшла наступного висновку.

Відповідно дост. 398 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексуі за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї документів, оскаржуваною ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування арешту майна накладеного ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12019040440001237 від 11 вересня 2019 року.

З цим рішенням не погодилась особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_3 та подав апеляційну скаргу, при цьому обґрунтовував своє право на апеляційне оскарження з посиланням на положення статей 28, 30, 32, 172-174 КПК України.

Між тим, з такими доводами апелянта не можна погодитися виходячи з наступного.

Положеннями статті 309 КПК Українизаконодавчо визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Пунктом 9 частини першоїстатті 309 КПК Українипередбачено, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді проарешт майна або відмову у ньому.

Поняття арешт майна та скасування арешту майна, хоча й перебувають в одній Главі 17 КПК України, але не є тотожними за своєю природою та порядок їх вирішення передбачений різними процесуальними нормами, а саме: арешт майна статтями 170-173 КПК України, а скасування арешту майна статтею 174 КПК України. При цьому питання скасування арешту майна може вирішуватися слідчим суддею під час досудового розслідування в порядку судового контролю лише після попереднього арешту такого майна.

Натомість за приписамист. 309 КПК Українизаконодавець не визначив такий вид рішення слідчого судді, як товідмову у скасуванні арешту майна, який може бути оскаржений в апеляційному порядкупід час досудового розслідування.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_3 оскаржує ухвалу слідчого судді, яка не зазначена в наведеному у ч. 1ст. 309 КПК Українипереліку судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

З цього питання свою правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2018 року (справа №757/2200/17-к, провадження №51-448км17), в якій зазначив наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно із ч. 1ст. 1 КПК Українипорядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що нормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Зазначеному імперативному принципу відповідає використана у КПК України законодавча техніка, зокрема в ч. 1 ст. 309 КПК України, що містить вичерпний перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, та цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням того судового рішення слідчого судді, що не передбачене законом, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії") від 17 січня 1970 року та пункт 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ст. 129 ч. 1 п. 8 Конституції України).

Встановлюючи обмеження права на оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави - учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. З огляду на це Верховна Рада України у ч.1ст.392 КПК Українизаконодавчо визначила межи доступу до правосуддя учасників кримінального провадження під час судового розгляду.

У своєму правовому висновку, викладеному у постанові від 27 травня 2019 року справа № 766/22242/17, провадження № 51-7276 кмо 18, Об`єднана палата ККС Верховного Суду зазначила, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «нормиКонституції Українита кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження). Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади».

Таким чином, зі змісту апеляційної скарги третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_3 убачається, що ним подана апеляційна скарга на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню.

Відповідно до ч. 4ст. 399 КПК України,суд відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Підсумовуючи вищенаведене суддя-доповідачка дійшла висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_3 , поданої на ухвалу слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019040440001237 від 11 вересня 2019 року, -

На підставі викладеного, керуючись ч. 4ст. 399 КПК, апеляційний суд, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_3 , поданої на ухвалу слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019040440001237 від 11 вересня 2019 року.

Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду ОСОБА_2