Рішення

від 25.10.2024 по справі 302/1442/24

МІЖГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 302/1442/24

Провадження № 2/302/425/24

Номер рядка звіту 60

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в повному обсязі)

25 жовтня 2024 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі: секретаря судового засідання Сита Л.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2024 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка, спадкоємиця), через представницю адвокатку Гренджа Вікторію Юріївну, звернувся до суду з вказаним позовом до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі Синевирської сільської ради, рада, відповідач), який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Синевир Хустського району, Закарпатської області, померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка доводилася позивачці бабусею. До складу спадщини увійшов житловий будинок під АДРЕСА_1 . Позивачка, ОСОБА_1 вважається єдиною належною спадкоємицею за заповітом, проте нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено через відсутність правоустановчих документів та через відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності на зазначене вище нерухоме майно. Обґрунтовуючи позов зазначеними вище обставинами та посилаючись на відповідні норми цивільного законодавства позивачка просила визнати за нею право власності на вище згаданий житловий будинок в порядку спадкування за заповітом до майна померлої ОСОБА_2

01 жовтня 2024 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивач в підготовче засідання не з`явився.

Представниця позивача адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяву від 23 жовтня 2024 року, в якій просила розглянути справу без участі позивача та її представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач Синевирська сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Синевирською сільською радою Хустського району Закарпатської області заперечень до заявленого позову не має.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Синевир Хустського району Закарпатської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.7).

Орієнтовно в 1982 році побудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та власником якого була ОСОБА_2 , 1936 року, проте право власності на неї не зареєструвала, що підтверджується випискою з погосподарської книги від 04.04.2024 № 510 (а.с.21).

Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Синевирської сільської ради Закарпатської області за вих.№ 737 від 28.03.2024 року вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_2 , 1936 року народження, яка була постійною мешканкою с.Синевир. На момент смерті ОСОБА_2 , в даному будинку проживала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але зареєстрована була за адресою АДРЕСА_1 (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи, при житті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, який посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , секретарем Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, та зареєстрований в книзі за № 149, та відповідно до якого ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження, а саме: житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельна ділянка для обслуговування будинку АДРЕСА_1 заповіла позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.8).

Даний заповіт не змінювався, не скасовувався та є чинним, про що свідчать відомості з Витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), сформованого приватним нотаріусом Сятиня Т.С. 02.04.2024 року за № 72018856 та з вказаних відомостей вбачається наявність заповіту, посвідченого 28.12.2018 року Синевирською сільською радою, та вказаний заповіт на теперішній час є чинним та був зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 149 (а.с.12).

ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на житлові будинки АДРЕСА_1 . Останнім їй було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Приватний нотаріус постановив відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала правоустановчі документів та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 вересня 2024 року (а.с. 13).

Наявність вказаного вище житлового будинку та його характеристики підтверджується технічним паспортом (а.с. 22-25).

Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок у 1982 році, регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_2 житлового будинку 1982 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

З врахуванням наведеного суд доходить висновку, що ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 внаслідок його створення (завершення будівництвом), що підтверджується випискою з погосподарської книги від 04.04.2024 № 510 (а.с. 21) та технічним паспортом (а.с. 22-26).

Враховуючи наведене суд встановив, що позивачка, як єдина спадкоємиця за заповітом за померлою ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, набула право на спадкування за нею майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема, житловий будинок під АДРЕСА_1 .

Суд не встановив обставин, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_2 .

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачкою за ОСОБА_2 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ст. 548 ЦК УРСР Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216, 1218, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, ст.2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом за померлою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 25.10.2024.

Повне найменування учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Синевирська сільська рада Хустського району Закарпатської області; код ЄДРПОУ 04350889; місцезнаходження: с. Синевир, 1066 Хустський район, Закарпатська область, 90041.

Головуючий суддя О.І. Повідайчик