Рішення

від 24.10.2024 по справі 337/3427/24

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

24.10.2024

ЄУН №337/3427/24

Провадження №2/337/1573/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Бредуна Д.С., при секретарі Сакоян О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 44915,91 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6320,59 гривень.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА» з 05.11.2020 року, та згідно наказу №0/02/11/012 від 02.11.2020 року була прийнята на посаду продавця-консультанта філії 2, департаменту з роздрібної торгівлі. 09.02.2021 року відповідно до наказу №0/09/02/001 переведена на посаду завідуючої складу магазину у філії 2 департаменту з роздрібної торгівлі. 01.10.2023 року переведена на посаду завідуючої складу магазину департаменту роздрібної торгівлі та продажів відповідно до наказу №09/29/4 від 29.09.2023 року. 06.05.2024 року позивачка звільнилася із займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КУпАП за згодою сторін. На день звільнення була нарахована, проте не виплачена заробітна плата, що стало підставою для звернення до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі. 16.05.2024 року винесено судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату станом на 31.03.2024 року в розмірі 44915,91 гривень, проте за заявою відповідача судовий наказ скасовано ухвалою суду від 06.06.2024 року. Оскільки розрахунок при звільнені відповідачем не здійснено, позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 05 вересня 2024 року, після усунення недоліків згідно ухвали суду від 30 серпня 2024 року, позов прийнято до розгляду, у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02 жовтня 2024 року від представника відповідача ТОВ «ДІЄСА» Вітинської В.В. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначила, що перед працівниками ТОВ «ДІЄСА» дійсно існує заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, проте дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили, а саме у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. У той же час, погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. У наданому листі Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.2022 року є обставиною непереборної сили для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору. ТОВ «ДІЄСА» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Вказані обставини поставили компанію у скрутне становище, що спричинило не можливість виконання усіх зобов`язань в томі числі по оплаті заробітної плати. Таким чином, введення воєнного стану в Україні стало обставиною непереборної сили для ТОВ «ДІЄСА» та таким, що унеможливило виконання своїх обов`язків по своєчасній виплаті заробітної плати перед позивачем.

15 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що, доводи відповідача щодо існування форс-мажорних обставин, які унеможливили вчасний розрахунок нарахованої заробітної плати, не означають про автоматичне звільнення від виплат нарахованої заробітної плати і як наслідок тягне за собою стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Позов просить задовольнити в повному обсязі.

Сторони були повідомлені про місце, дату й час розгляду справи в передбаченому ст. 128 ЦПК України порядку, а також відповідним повідомленням на офіційному веб-порталі судової влади України; надано час для подання відзиву та заперечень.

24 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 надала до суду заяву про розгляд справи без її присутності, позов просить задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «ДІЄСА» у судове засідання не з`явився.

З урахуванням поданих сторонами заяв по суті спору, суд не вбачає перешкод для розгляду справи за їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з 05.11.2020 року з ТОВ «Дієса» на посаді продавця-консультанта філії 2 департаменту з роздрібної торгівлі. 09.02.2021 року була переведена на посаду завідуючої складу магазину у філії 2 департаменту з роздрібної торгівлі, а з 01.10.2023 року переведена на посаду завідуючої складу магазину роздрібної торгівлі та продажів. З липня 2023 року відповідач став сплачувати заробітну плату нерегулярно та не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем. 06.05.2024 року позивач звільнилася на підставі п.1 ст.36 КУпАП за згодою сторін, проте заробітна плата при звільненні сплачена не була.

При звільненні, відповідач станом на 31.03.2024 року не виплатив позивачці заборгованість по заробітній платі в розмірі 44915,91 грн., що підтверджується розрахунковим листом за березень 2024 року.

16 травня 2024 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя винесено судовий наказ про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 44915,91 грн.

06 червня 2024 року ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя за заявою представника відповідача ТОВ «ДІЄСА» судовий наказ скасовано.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частина 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та ч.1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ч.3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (ч.1). У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ч.2).

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі №6-144цс14, яка згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з розрахунковим листом за березень 2024 року, наданим ТОВ «ДІЄСА», вбачається, що у відповідача перед позивачкою існує заборгованість по заробітній платі станом на 31.03.2024 року в розмірі 44915,91 гривень.

Факт існування даної заборгованості відповідачем не заперечується.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати, що складає 44915,91 гривень та підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середньоденна та середньогодинна заробітна плата позивача визначається на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 за два повні останні місяці роботи позивача.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КМУ №100 від 08.02.1995р. (даліПорядок №100).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Абз.1 п.8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд погоджується з розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2024 по 18.06.2024, здійсненим позивачем, який складає 6320,59 грн.

Доводи представника відповідача щодо відсутності його вини в порушенні строків виплати заробітної плати та проведення з позивачем розрахунку при звільненні через дію форс-мажорних (непереборних) обставин і скрутне фінансове становище, суд вважає безпідставними і відхиляє.

Як вже зазначалось, виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі №905/857/19.

У своїй Постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогост. 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного, суд вважає встановленою та доведеною заборгованість відповідача перед позивачем із заробітної плати у розмірі 44915,91 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6320,59 грн., у зв`язку з чим приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Судові витрати, що понесені та документально підтверджені позивачем, в порядку ст. 141 ЦПК України також підлягають стягненню з відповідача.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1211,20 грн., зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.116,117КЗпП,ст.ст.5,12,13,81,141,259,263-265ЦПК України,ЗУ «Прооплату праці»суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»( ЄДРПОУ 36483471, місце знаходженя: м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.45), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ):

заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2023 по березень 2024 року у розмірі 44 915,91 гривень.(сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятнадцять гривень 91 коп.)

середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 07.05.2024 по 18.06.2024 у розмірі 6320,59 гривень (шість тисяч триста двадцять гривень 59 коп).

судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Д.С. Бредун