Рішення

від 15.10.2024 по справі 752/18972/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/18972/23

Провадження №2/752/1778/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів ОСОБА_5 про виселення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів ОСОБА_5 про виселення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідач є його батьком. Він мав у власності житлові квартири, які були ним відчужені. В травні 2021 року він звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (справа №752/11623/21).

Рішенням від 22.08.2021 у справі №752/11623/21 позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені, визнано за ним право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного судового рішення відповідач вселився в спірну квартиру.

Проте постановою Київського апеляційного суду від 18.07.2023 у справі №752/11623/21 рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/11623/21 скасоване та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Відповідно до ч.3 ст. 116 ЖК України відповідач підлягає виселенню, оскільки самоправно зайняв жиле приміщення.

Просили виселити відповідачів з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

13.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

30.04.2024 справу прийнято до провадження іншим складом суду.

08.07.2024 залучено третю особу та закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

15.10.2024 протокольною ухвалою відмовлено в зупиненні провадження у справі та у залученні третіх осіб.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Позивач та його представник підтримали заявлений позов.

Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог. Пояснив, що він виїхав зі спірної квартири в 2018 році та заселився в іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зареєструвався. ОСОБА_4 з 01.07.2022 в спірній квартирі не проживає. Фактично зараз в спірній квартирі проживає він та його сестра ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_4 просила розглянути справу без її участі.

Інші учасники справи до суду не з`явились.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

12.02.1981 ОСОБА_6 був виданий ордер №77016 серії Б на сім`ю з чотирьох осіб (він, ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ) на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Станом на 07.09.2023 в спірній квартирі зареєстровано п`ять осіб.

22.08.2021 у справі №752/11623/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання права користування житловим приміщенням ухвалено рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 визнання права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

27.06.2022 ОСОБА_3 зареєструвався у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

08.06.2023 Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією видано розпорядження №247 про зміну договору найму ОСОБА_3 , який родиною з шести осіб мешкають в трикімнатній квартирі АДРЕСА_4 ) у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_6 .

14.12.2022 ОСОБА_2 надав згоду на оформлення особового рахунку по квартирі АДРЕСА_4 , про що склав відповідну заяву.

19.12.2022 аналогічну заяву склала ОСОБА_5 .

Постановою Київського апеляційного суду від 18.07.2023 у справі №752/11623/21 рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/11623/21 скасоване та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_4 на праві власності належить частка двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , частка квартири за адресою: АДРЕСА_6 , частка квартири за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 64 ЖК України встановлено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтю 65 ЖК України встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

У постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16 зазначено, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення, та відповідно, ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем.

Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, пункт 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

Аналізуючи вищенаведене, суд відзначає, що в судовому порядку може відбуватись виселення особи з житлового приміщення з наданням чи без надання іншого житлового приміщення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вселився у спірну квартиру на підставі ордеру, як член сім`ї наймача житлового приміщення, проте в 2018 році він переїхав на проживання до іншої квартири, в якій був зареєстрований.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 втратив право користування спірним житлом у 2018 році.

В квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_3 вселився на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.08.2021 у справі №752/11623/21, яким було визнано за ОСОБА_3 визнання права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Згодом зазначене рішення було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 18.07.2023 у справі №752/11623/21 та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_3 не набув права користування спірною квартирою. Відомості про те, що його дружина, яка є відповідачем у цій справі, ОСОБА_4 вселилась у спірну квартиру, як член сім`ї наймача за письмовою згодою всіх членів сім`ї, відсутні.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем заявлено вимогу про виселення відповідачів зі спірної квартири, проте не зазначено з наданням чи без надання іншого житлового приміщення, хоча саме такі способи захисту права є ефективними та належними. Суд самостійно не може обирати спосіб захисту порушених прав, а тому, діючи до відповідно до принципу диспозитивності, закріпленого в ч.1 ст. 13 ЦПК України, враховуючи наведене приходить до висновку, що у задоволенні вимог про виселення відповідачів слід відмовити.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 25.10.2024.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя Ж. І. Кордюкова