Рішення

від 25.09.2024 по справі 757/32030/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32030/22-ц

пр. 2-2888/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання Проскурні А.Г.,

справа № 757/32030/22-ц

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання дій протиправними, перенесення відпустки і виплату грошової компенсації за невикористану відпустку,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з із вказаним позовом, у якому просить визнати дії Української військово-медичної академії (далі - відповідач, УВМА) з примушення позивача з написання заяви на відпустку заднім числом такими, що порушують його право, як учасника бойових дій, на використання відпустки у зручний для нього ча; зобов`язати відповідача перенести надавану заднім числом частину щорічної відпустки за відпрацьований рік (з 01.03.2021 по 28.02.2022) та інший період; зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за 31 день невикористаної частини перенесеної надаваної заднім числом частини щорічної відпустки за відпрацьований рік (з 01.03.2021 по 28.02.2022).

В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював у відповідача на посаді науково-педагогічного працівника - доцента кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових лікарів з 01.03.2021 року по 31.07.2022 року і був звільнений на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Отримавши після звільнення наказ про звільнення позивачу стало відомо, що відповідачем йому не була виплачена компенсація за всі дні невикористаної відпустки. В наказі про звільнення позивача зазначено про виплату останньому грошової компенсації за 38 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 01.03.2021 року по 31.07.2022 року. Ці 38 календарних днів складаються з 15 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 01.03.2021 по 28.02.2022 і 23 календарних дні за період роботи з 01.03.2022 по 31.07.2022. позивач вказує, що поміж вищенаведених 38 календарних днів невикористаної відпустки, у позивача є ще 31 день невикористаної відпустки.

09.03.2022 року начальником кафедри науково-педагогічним працівникам було запропоновано написати заяву на частину відпустки заднім числом з 01.03.2022 по 31.03.2022.

Позивач вказує, що розуміючи, що це протизаконно, відмовився писати таку заяву.

10.03.2022 року начальник кафедри повторно вимагав від позивача подання заяви на частину відпустки заднім числом.

Усвідомлюючи, що в державі іде війна, позивач проти справжньої волі 10.03.2022 року подав таку заяву, сподіваючись на отримання заробітної плати за весь час відпустки.

Заробітна плата за весь час відпустки позивачу була виплачена відповідачем лише 23.03.2022 року.

Посилаючись на п.п. 1,2 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про відпустки» позивач вказує, що подав відповідачу заяву про перенесення надаваної заднім числом частини щорічної відпустки за 2021 рік на інший період в зв`язку з несвоєчасним терміном повідомлення про час надання відпустки і несвоєчасною виплатою заробітної плати.

На підставі викладеного, просив задовольнити позов.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

22.02.2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 16.11.2022 року позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

13.07.2023 року на адресу суду від позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів доказів.

26.07.2023 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

08.11.2023 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.

02.03.2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якого вбачається, що останній заперечує проти позовних вимог позивача, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування позиції вказав, що з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, особливо в перші тижні, процес навчання був фактично зупинений, більшість працівників виїхало за межі Києва, частина опинилася під окупацією. В умовах, коли не зрозуміло було, що буде завтра, з метою запобігання введення простою (оскільки працівники не працювали з 24.02.2022), а також пов`язаного з цим обмеження виплат відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 року № 221 "Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану", збереження місць роботи та заробітку для працівників, УВМА було прийнято рішення відправити їх у відпустки. 90% працівників УВМА, а не вибіркові, наказом начальника УВМА № 41 від 01.03.2022 31 березня відправлені у відпустки. Частина працівників пішла у відпуски без збереження зарплати у зв`язку з військовим станом, частина у щорічні відпустки, частина працівників звільнилася за згодою сторін. Навчальний процес не відбувався. Крім того, у зв`язку з відсутністю нормативно-правової бази щодо дій на період воєнного стану наприкінці лютого 2022 року та з метою підтримки та покращення матеріального стану працівників, їм була надана щорічна відпустка та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення на підставі їхніх заяв. Зокрема, позивачу 23.03.2022 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 10982,34 грн. та відпускні в сумі 28310,32, з вирахуванням податків і зборів загальна сума виплат склала 31630,59. Крім того наступного дня позивач отримав аванс. Уразі оголошення простою, позивач отримав би зарплату в розмірі 6700 грн.

Працівникам дійсно запропонували піти у відпустки заднім числом, але ця міра була викликана тим, що люди на роботу не виходили та не виконували посадові обов`язки з 24.02.2022, отже треба було оголошувати простой. Саме з метою уникнення цієї ситуації, їм було запропоновано піти у відпустки.

Позивач заяву на відпустку написав, питання про перенесення у зв`язку з несвоєчасним попередженням про відпустку або наданням цієї відпустки у незручний для нього час, або щодо несвоєчасної оплати відпустки не піднімав, до керівництва УВМА не звертався, наказом № 41 від 01.03.2022 відправлений у частину щорічної відпустки за 2021 рік.

Позивач відпустку відгуляв, а за кілька днів до виходу з відпустки написав заяву про перенесення відгуляної відпустки на інший період, яка у зв`язку з безпідставністю, залишена без реалізації. Крім того написав заяву на відпустку тривалістю 13 днів з 01.04.2022.

Посилаючись на п. 1 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» вказує, що цим законом було обмежено тривалість щорічної відпустки працівникам "У період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надасться працівникам тривалістю 24 календарні дні." Отже позивач не мав права на 13 днів відпустки на той період. Крім того відповідно до ч.4 ст. 11 ЗУ «Про відпустки» у разі перенесення щорічної відпустки, новий термін її встановлюсться згодою за надання між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Отже подання працівником заяви про перенесення не є безумовною підставою для перенесення відпустки.

Що стосується примусу, представник відповідача зазначає, що це твердження не відповідає дійсності, оскільки навіть в скрінах переписки, наданої позивачем, вбачається прохання начальника кафедри написати заяви та подяка за розуміння. Повторне звернення до позивача викликано відсутністю будь якої реакції з його боку.

Що стосується несвоєчасної виплати, представник відповідача вказує, що заробітної плати за час відпустки, то провідний бухгалтер фінансово-економічної служби УВМА ОСОБА_2 , яка нараховує заробітну плату працівникам УВМА, з початку війни з родиною виїхала за межі Києва та опинилася в зоні ведення бойових дій, а відповідно не мала доступу до карток працівників для нарахування їм зарплати, в тому числі позивачу. А змогла нараховувати тільки після того, як з`явилася можливість надати їй сканкопії карток працівників. Враховуючи, що для нарахування заробітної плати потрібен комп`ютер, інтернет, електроенергія та картки для виплат працівників, процес нарахування зайняв тривалий час.

18.04.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судове засідання позивач не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі позивача.

Відповідач в судове засідання, не з`явився, представник відповідача про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини нявки суд не повідомив.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановлено і сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді науково-педагогічного працівника - доцента кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових лікарів з 01.03.2021 року по 31.07.2022 року і був звільнений на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Так, у зв`язку з відсутністю нормативно-правової бази щодо дій на період воєнного стану наприкінці лютого 2022 року та з метою підтримки та покращення матеріального стану працівників, відповідачем була надана щорічна відпустка та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення на підставі їхніх заяв.

Зокрема, позивачу 23.03.2022 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 10982,34 грн. та відпускні в сумі 28310,32 грн., з вирахуванням податків і зборів загальна сума виплат склала 31630,59 грн.

Відповідач визнає, що працівникам дійсно було запропоновано піти у відпустки заднім числом, але ця міра була викликана тим, що люди на роботу не виходили та не виконували посадові обов`язки з 24.02.2022 року.

Відповідно до матеріалів, позивач заяву на відпустку написав, питання про перенесення у зв`язку з несвоєчасним попередженням про відпустку або наданням цієї відпустки у незручний для нього час, або щодо несвоєчасної оплати відпустки не піднімав, до керівництва УВМА не звертався, наказом № 41 від 01.03.2022 відправлений у частину щорічної відпустки за 2021 рік.

Так, 28.03.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перенесення відпустки на інший період у зв`язку з несвоєчасним терміном повідомлення про надання відпустки і несвоєчасною виплатою заробітної плати за час надаваної заднім числом відпустки.

Разом з тим, 15.03.2022 року був прийнятий Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Цей закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Цей Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини третьої статті 13 цього Закону, яка втрачає чинність з моменту завершення виплати державою, що здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.

Так, пунктом 1 ст.12 цього Закону було обмежено тривалість щорічної відпустки працівникам - "У період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні."

Отже позивач не мав права на 13 днів відпустки на той період.

Крім того відповідно до ч.4 ст. 11 Закону України «Про відпустки» у разі перенесення щорічної відпустки, новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Отже подання працівником заяви про перенесення не є безумовною підставою для перенесення відпустки.

Що стосується твердження позивача щодо примусу, то вказане матеріалами справи не підтверджено. Так, в скрінах переписки, наданої позивачем, вбачається прохання начальника кафедри написати заяви та подяка за розуміння. Повторне звернення до позивача викликано відсутністю будь-якої реакції з його боку.

Що стосується несвоєчасної виплати заробітної плати за час відпустки, судом враховується пояснювальна записка провідного бухгалтера УВМА ОСОБА_2, з якої вбачається, що остання з об`єктивних причин не могла своєчасно нарахувати заробітну плату працівникам УВМА.

Відповідно до ч.2, 4 ст.10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Так, керівництвом УВМА було вжито заходів для якнайшвидшого забезпечення провідного бухгалтера ФЕС УВМА необхідною документацією та комп`ютерною технікою для здійснення нарахування заробітної плати працівникам.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. № 346 «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» (далі - Порядок).

Пунктом 6 Порядку передбачено, що у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарного дня при тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Так, відповідно до матеріалів справи, за робочий період позивача з 01.03.2021 (дата прийняття на роботу) по 28.02.2022, позивач відгуляв 42 календарних дні, залишок невикористаних днів відпустки склав 14 днів. Наступний робочий період почався 01.03.2022 i закінчився 31.07.2022, тобто до моменту звільнення. За цей період він мав право на 23 календарних дні відповідно до розрахунку за Постановою КМ України №346 (56:365*153 (кількість днів за робочий період з 01.03.2021 по 31.07.2022)=23,47).

Таким чином, при звільненні позивачу була виплачена компенсація за 38 календарних днів невикористаної відпустки за його робочий період з 01.03.2021 по 31.07.2022, отже порушень з боку УВМА немає.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ЗУ «Про відпустки», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання дій протиправними, перенесення відпустки і виплату грошової компенсації за невикористану відпустку - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Соколов