Рішення

від 22.10.2024 по справі 757/26891/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26891/23-ц

пр. 2-3586/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/26891/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс»

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», про стягнення авансового платежу за договором фінансового лізингу, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «А-Фінанс») на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в сумі 58 465, 50 грн, перший лізинговий платіж 4 677, 24 грн, інфляційні збитки 2 498, 48 грн і три проценти річних 1 017, 20 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 01.09.2021 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «ФК «А-Фінанс» договір фінансового лізингу № 73Л/010921.

Об`єктом лізингу є автомобіль Volkswagen Tiguan SЕ ( НОМЕР_1 ), 2010 р.в., вартістю 233 862, 00 грн.

Того ж дня, 01.09.2021 року він сплатив лізингодавцю платіж у розмірі 58 465, 50 грн, а також перший лізинговий платіж 4 677, 24 грн.

10.11.2022 року він скористався п. 8.5.1. договору лізингу, який передбачає можливість відмови від договору до моменту оформлення лізингодавцем права власності на об`єкт лізингу, і надіслав відповідачу заяву про відмову від договору.

17.11.2022 року відповідач повідомив його листом, що об`єкт лізингу був готовий до передачі ще 07.11.2022 року, про що відповідач нібито повідомив його через месенджер Viber, а тому з огляду на п. 6.1.4. договору, останній вважається розірваним, а авансовий платіж таким, що не підлягає поверненню.

Вказує, що відповідно до п. 3.1. договору, у разі якщо об`єкт лізингу підлягає державній реєстрації, то вона здійснюється на ім`я лізингодавця за рахунок лізингоодержувача, і лізингодавець зобов`язаний передати об`єкт лізингу лізингоодержувачу.

Пункт 3.1.1. договору передбачає обов`язок лізингодавця сповістити лізингоодержувача про готовність до передачі у володіння і користування об`єкта лізингу протягом трьох робочих днів з моменту фактичного отримання лізингодавцем об`єкта лізингу від продавця шляхом направлення відповідного повідомлення по електронній пошті або через інші носії.

Зазначає, що відповідачем фактично підтверджено порушення п. 3.1.1. договору, оскільки про готовність об`єкта лізингу його було повідомлено після спливу трьох днів. Крім того, він дізнався, що право власності на об`єкт лізингу лізингодавцем було зареєстровано 04.11.2022 року.

Зауважує, що твердження відповідача щодо повідомлення про готовність об`єкта лізингу через месенджер Viber не відповідає дійсності, оскільки жодних повідомлень до моменту отримання паперового листа від 17.11.2022 року, він не отримував.

Отже станом на 10.11.2022 року при зверненні до відповідача-1 про відмову від договору, вважає, що мав право на дострокове розірвання договору лізингу з огляду на п. 8.5.1., оскільки лізингодавець в свою чергу не повідомив його про готовність об`єкта лізингу. А тому відмова відповідача повернути авансовий платіж є безпідставною та такою, що порушує його права, у зв`язку із чим також має право на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а. с. 53).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 54).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на адресу позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 165), на електронну пошту ухвалу доставлено - 05.07.2023 року (а. с. 57).

Відповідно до відомостей, зазначених у відзиві, відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 17.08.2023 року, до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 05.07.2023 року (а. с. 56).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу третьої особи, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 164), електронну пошту ухвалу доставлено - 05.07.2023 року (а. с. 55).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

04.09.2023 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, вказує, що дійсно між ним та позивачем 01.09.2021 року був укладений договір фінансового лізингу, відповідно до п. 1.1.1. умов якого та згідно норми п. 3 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» - лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов фінансового лізингу. При цьому авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу. 07.11.2022 року, на виконання п. 3.1.1. договору лізингу, ним було повідомлено лізингоодержувача про готовність до передачі у володіння і користування об`єкту лізингу, шляхом надання відповідної інформації через інформаційний портал Viber, на підтвердження чому надає скріншот переписки. А тому вважає, що позивач, вказуючи про неотримання такого повідомлення, вводить суд в оману. Крім того зазначає, що саме після повідомлення ним позивача про готовність об`єкта лізингу та збільшення його вартості, що не суперечить договору лізингу, позивач направив відмову від договору, датовану 10.11.2022 року, мотивуючи такі дії тим, що нібито право власності на об`єкт лізингу не зареєстрований та не переданий у користування лізингоодержувачу. Проте зауважує, що право власності на транспортний засіб - Volkswagen Tiguan S (НОМЕР_1), 2010 р.в. було зареєстровано 04.11.2022 року. Отже на момент надіслання позивачем заяви про повернення авансового платежу та відмові від договору, підстави для таких дій у позивача були відсутні. За наведених обставин, вважає, що товариство належним чином виконало умови договору фінансового лізингу щодо придбання авто. В свою чергу відповідно до умов п. 3.2. договору лізингу, позивач зобов`язаний був прийняти об`єкт лізингу від лізингодавця протягом одного робочого дня з моменту отримання повідомлення про готовність об`єкта до передачі, шляхом підписання акта прийому-передачі об`єкта, одночасно з яким передаються реєстраційні та технічні документи. За п. 6.1.4. договору, у разі ненадання повідомлення про неможливість прийняття об`єкта лізингу, а також у разі відмови від прийняття об`єкта лізингу, відповідно до умов п. 3.2. договору, якщо така відмова не пов`язана з невідповідністю його призначення та специфікації, вказаної в договорі, останній вважається розірваний, а авансовий платіж таким, що не підлягає поверненню. Просить відмовити у задоволені позову (а. с. 58-77).

05.09.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зауважує, що відзив не містить жодних доказів в обґрунтування позиції відповідача. Приєднані скріншоти переписки сторін з месенджера Viber підтверджують лише можливі (потенційні) суми до сплати. Лізингодавець при переписці вказує, щодо вартості доставки можуть бути зміни, що в свою чергу свідчить про те, що станом на 07.11.2022 року ТОВ «ФК «А-Фінанс» витрат не понесло і надає йому приблизний розмір витрат, які він має відшкодувати в майбутньому. А твердження товариства про повідомлення його про доставку автомобіля 07.11.2022 року не відповідає дійсності, єдине письмове підтвердження про доставку він отримав 17.11.2022 року листом №141/17112022 (а. с. 80-82).

06.09.2023 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач цитує норми статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо права лізингоодержувача на відмову від договору лише у разі прострочення передачі лізингоодержувачу об`єкта фінансового лізингу більш ніж на 30 календарних днів та за умови, що договором фінансового лізингу не передбачено інший строк. Інших строків договором лізингу від 01.09.2022 року не передбачено. Тому вважає, що у лізингоодержувача відсутні підстави для відмови від договору (а. с. 102-103).

Третя особа пояснення на позов не надала.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 01.09.2021 року між ТОВ «ФК «А-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № 73Л/010921 (а. с. 14-31).

За даним договором лізингодавець набуває у власність та передає лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування з правом викупу майна - об`єкта лізингу, яким за даним договором є автомобіль - Volkswagen Tiguan SЕ (НОМЕР_1), 2010 р.в. (а. с. 64-65), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі, згідно договору. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за цим договором він має право отримувати від лізингоодержувача авансовий платіж у розмірі 25%, який не є залученими коштами, а є складовою частиною лізингових платежів, що відшкодовує вартість об`єкта лізингу, Зобов`язання лізингодавця з придбання об`єкту лізингу виникають після оплати лізингоодержувачем авансового платежу (п. 1.1.1.).

Того ж дня, 01.09.2021 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ «ФК «А-Фінанс» авансовий платіж за договором 73Л/010921 в сумі 58 465, 50 грн, а також винагороду (комісію) лізингодавця в сумі - 4 677, 24 грн (а. с. 32-33).

10.11.2022 року позивач направив ТОВ «ФК «А-Фінанс» лист про відмову від договору лізингу 73Л/010921 та повернення авансового платежу, на підставі п. 8.5.1. договору лізингу, посилаючись на те, що станом на 10.11.2022 р. на об`єкт лізингу не оформлено право власності та не передано йому (позивачу) у користування (а. с. 34).

У відповідь на лист ОСОБА_1 від 10.11.2022 року, ТОВ «ФК «А-Фінанс» листом від 17.11.2022 року повідомило позивача про готовність об`єкта лізингу до передачі йому ще 07.11.2022 року, про що останнього сповіщено засобами телекомунікації - Viber, а тому з огляду на його (позивача) лист від 10.11.2022 року та п. 6.1.4. договору, останній вважається розірваним, а авансовий платіж таким, що не підлягає поверненню (а. с. 35).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 17.11.2022 року, автомобіль - Volkswagen Tiguan (VIN-код НОМЕР_1 ), 2010 р.в., був зареєстрований в ТСЦ 8045 - 04.11.2022 року (ідентифікація власника відсутня) (а. с. 36-37).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір фінансового лізингу - договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу; лізингодавець - юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об`єкт фінансового лізингу; лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування.

Відповідно до п. 3.1. договору №73Л/010921, у разі якщо експлуатація об`єкта лізингу вимагає його державної реєстрації, державна реєстрація об`єкта лізингу здійснюється на ім`я лізингодавця за рахунок лізингоодержувача, і лізингодавець зобов`язаний передати лізингоодержувачу вже зареєстрований об`єкт лізингу.

Пунктом 3.1.1. договору №73Л/010921 передбачено, що лізингодавець сповіщає лізингоодержувача про готовність до передачі у володіння і користування об`єкту лізингу протягом трьох робочих днів з моменту фактичного отримання лізингодавцем об`єкта лізингу від продавця шляхом направлення відповідного повідомлення по електронній пошті або через інші інформаційні носії (а. с. 18).

Відповідачем в обґрунтування своєї позиції надано скріншот переписки сторін у месенджері Viber від 07.11.2022 року, стосовно вартості перевезення автомобіля, митних зборів, послуг брокера та державного мита, також розрахунок лізингових платежів і інформація про остаточну вартість викупу авто (а. с. 60-62).

Суд критично оцінює твердження ТОВ «ФК «А-Фінанс» про повідомлення лізингоодержувача про готовність об`єкта лізингу саме 07.11.2022 року, оскільки переписка сторін в месенджері Viber не містить конкретної про це інформації.

До того ж, договором лізингу №73Л/010921 чітко визначений канал зв`язку для такого повідомлення (дослівно): «електронна пошта» або «інші інформаційні носії».

Інформаційний носій, або носій інформації - це будь-який предмет, що містить інформацію та може тривалий час зберігати її. Іншими словами «інформаційний носій» - це накопичувач, типу USB-флеш-накопичувач, або SD-диск, тощо.

Viber - це система обміну миттєвими повідомленнями (messenger). Основними службами для обміну миттєвими повідомленнями є: Skype, Telegram, Viber, Facebook Messenger, WhatsApp, ICQ, IRC, Signal.

Отже з наведеного слід дійти висновку, що лізингодавець взагалі не повідомив лізингоодержувача про готовність об`єкта лізингу, оскільки договором лізингу визначено конкретний спосіб такого повідомлення: або електронною поштою, або на інформаційному носії. Тобто навіть лист направлений засобами поштового зв`язку від 17.11.2022 року не може вважатись належним повідомленням, як такий що не був погоджений сторонами у договорі.

Пунктом 8.1. договору лізингу №73Л/010921 від 01.09.2021 року визначає, що дія договору припиняється повним виконанням сторін його умов, а також в інших випадках передбачених договором та чинним законодавством. Договір також може бути розірваний за письмовою згодою сторін.

Статтею 651 ЦК України визначені умови за яких договір може бути розірваний.

За ч. ч. 2-5 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Так, пунктом 8.5. передбачено, що лізингоодержувач має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір (відмовитись від нього) у випадку неотримання об`єкта лізингу, строк передачі якого ще не настав, шляхом надіслання заяви про відмову до моменту оформлення права власності на об`єкт лізингу (п. 8.5.1.).

ТОВ «ФК «А-Фінанс» не довело факт обізнаності лізингоодержувача про реєстрацію права власності на об`єкт лізингу 04.11.2022 року. Натомість до позову додано витяг з ЄДР МВС від 17.11.2022 року про таку реєстрацію, тобто після надіслання лізингодавцем повідомлення від 17.11.2022 року. Отже лізингоотримувач не знав, не міг і не повинен був знати про реєстрацію автомобіля в органах МВС, а відтак слід вважати, що він зробив свою заяву про відмову від договору з дотриманням вимог п. 8.5.1.

Відповідно до п. 8.6 договору у випадках, передбачених п. 8.5.1 та 8.5.2 договір вважається розірваним (припиненим) з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомлення про таку відмову, але не раніше для отримання повідомлення лізингодавцем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір лізингу №73Л/010921 від 01.09.2021 року, є розірваним.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

За ч. ч. 1,3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні збитки у розмірі 2 498, 48 грн, 3 % річних у розмірі 1 017, 20 грн.

Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача авансовий платіж в розмірі 58 465, 50 грн, перший лізинговий платіж у розмірі 4 677, 24 грн, інфляційні збитки у розмірі 2 498, 48 грн, 3 % річних у розмірі 1 017, 20 грн є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

На наведених обставин суд дійшов висновку, що претензія лізингоотримувача до лізингодавця є підставною, обґрунтованою і доведеною.

Згідно ч. ч. 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме ст. 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною другою вказаної статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п. п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що 31.05.2023 року між позивачем та адвокатом Сацик Р. В. укладено договір про надання правової допомоги №941.

Відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 31.05.2023 року визначено вартість послуг, наданих адвокатом Сациком Р. А. позивачу.

Актом про надану правову допомогу №1 встановлено, що адвокат Сацик Р. А. виконав за договором, а позивач прийняв наступні послуги: підготовку та складення позовної заяви - 7 000, 00 грн, підготовку та складення заяви про забезпечення позову - 2 000, 00 грн.

Разом з тим, підготовка та складення заяви про забезпечення позову у межах даної справи не доведена позивачем, із заявою про забезпечення позову у межах даної справи позивач не звертався, а отже суд вважає, що в цій частині витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню, оскільки вказана послуга не була надана позивачу.

В іншій частині суд вважає понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн доведеними, стороною відповідача не надано будь-яких заперечень щодо їх неспівмірності, то суд приходить до висновку про необхідність їх відшкодування.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 526, 610, 611, 612, 625, 651, 653ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», про стягнення авансового платежу за договором фінансового лізингу - задовольнити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс» на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 58 465, 50 грн, перший лізинговий платіж у розмірі 4 677, 24 грн, інфляційні збитки у розмірі 2 498, 48 грн, 3 % річних у розмірі 1 017, 20 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073, 60 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс», адреса: бульвар Марії Приймаченко , 1/27 оф. 304/6, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 43064717.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Везем Шиппінг», адреса: вул. Менделєєва, 12 оф. 94/1, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 43764369.

Повний текст рішення складено 22.10.2024 року.

Суддя Г.О.Матійчук