Рішення

від 17.07.2024 по справі 910/3578/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2024Справа № 910/3578/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рєпкіній Ю.Є, розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ЕНЕРГЕТИЧНА-КОМПАНІЯ"(вул. Спаська, 5, м. Київ,04071)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" (вул. Десятинна, 13, літера Б, м. Київ, 01001)

про стягнення 177 169 289,18 грн.

Представники сторін:

від позивача: Савченко В.В. (в режимі відеоконференції).

від відповідача: Виродов А.Ю.

вільний слухач: Масол В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова-Енергетична-Компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі" про стягнення 177 169 289,18 грн., а саме 110 000 000,00 грн. основного боргу, 56 709 195,30 грн. пені, 4 057 377,05 грн. процентів річних та 6 402 716,83 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 року в частині здійснення поставки товару у визначений договором строк та згідно здійсненої позивачем передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3578/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 08.05.2024 року.

Судом повідомлено, що через систему "Електронний суд" уповноваженим представником відповідача 26.04.2024 року подано відзив на позовну заяву б/н від 25.04.2024 року, з доказами надсилання його на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на обставини не виникнення у нього зобов`язання з поставки товару внаслідок порушення позивачем зобов`язання з внесення повної попередньої оплати за Договором в сумі 121 430 000,00 грн.; уповноваженим представником позивача 01.05.2024 року подано відповідь на відзив б/н від 30.04.2024 року, до якої додані докази надсилання на адресу іншої сторони, в яких позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що згідно умов п.4.2 Договору поставка нафтопродуктів здійснюється на умовах попередньої оплати, яка може здійснюватись частинами. Окрім цього, як наголошує позивач, погоджена сторонами Специфікація № 1 до Договору не містить додаткових умов щодо проведення оплати (повної або часткової), відтак, у разі одержання продавцем порередної оплати та не передачі товару у встановлений строк покупець має право вимагати повернення суми такої передплати.

Окрім цього, через систему «Електронний суд» 06.05.2024 року представником відповідача подані заперечення на відповідь на відзив б/н від 06.05.2024 року, з доказами надсилання їх копії на адресу позивача, в яких відповідач зазначає, що невиконання позивачем свого обов`язку за Договором щодо внесення в повному обсязі попередньої оплати надає відповідачеві право зупинити виконання свого зобов`язання щодо поставки товару відповідно до ст. 538 ЦК України.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/3578/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.06.2024 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 06.06.2024 року судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 17.07.2024 року.

Поряд із цим, 15.07.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ЕНЕРГЕТИЧНА-КОМПАНІЯ" надійшла заява від 15.07.2024 про участь у судовому засіданні 17.07.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 року за заявою представника позивача постановлено проводити судове засідання, призначене на 17.07.2024 у справі № 910/3578/24 в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом".

У судові засідання з розгляду справи по суті 06.06.2024 року та 17.07.2024 року з`явились уповноважені представники відповідача.

Уповноважений представник позивача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.06.2024 року та 17.07.2024 року брав участь в режимі відеоконференції.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання по розгляду справи по суті 17.07.2024 року до суду не надходило суду.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.06.2024 року та 17.07.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.06.2024 року та 17.07.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.07.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17 березня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» укладено Договір № 22/03/17-2 поставки нафтопродуктів (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати покупцю у власність, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (далі - Товар) відповідно до умов Договору та Додатків до нього, які є невід`ємною частиною Договору.

Розділами 1 - 7 Договору сторони погодили предмет договору, якість та кількість товару, умови передачі товару, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажор, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 7.1 Договору сторони передбачили строк дії Договору з моменту підписання сторонами по 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.

Згідно п. 7.2 Договору будь-яка зі сторін має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, повідомивши про це іншу сторону не менше, ніж за 14 календарних днів до передбачуваної дати розірвання.

Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця шляхом накладення електронних цифрових підписів, що підтверджується відповідним протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору найменування, кількість, якість товару, що підлягає поставці, строк його поставки, ціна Товару та інші необхідні умови погоджуються Сторонами шляхом підписання Специфікацій (далі - Додатки). Одиниця виміру товару - тонна.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Умовами пункту 4.1 Договору визначено, що ціна товару встановлюється Сторонами порядком підписання Специфікації.

Так, в матеріалах справи наявна погоджена сторонами та підписана шляхом накладення електронних цифрових підписів Специфікація № 1 від 17.03.2022 року до Договору (Додаток № 1), згідно якої сторони керуючись п. 4.1 Договору погодили поставку товару: бензин автомобільний А-92 кількістю 1 000,00 тонн за ціною 40 800,00 грн./тонну, паливо дизельне кількістю 2 200,00 тонн за ціною 36 650,00 грн./тонну, загальною вартістю 121 430 000,00 грн., в тому числі ПДВ 7 944 018,69 грн.

Як зазначено в Специфікації № 1 до Договору, у частині, що не суперечить даному Додатку, сторони керуються Договором.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4.2 Договору оплата товару здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати. Оплата товару може здійснюватися частинами. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний в розділі 9 цього Договору. Оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника із зазначенням в платіжному документі номера і дати цього договору, найменування покупця, його коду ЄДРПОУ та найменування товару, що підлягає оплаті.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві, а також відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов пункту 4.2 Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти за нафтопродукти у загальному розмірі 110 000 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 5574 від 18.03.2022 року на суму 110 000 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «передоплата за нафтопродукти зг. Дог. поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 р., в т.ч. ПДВ…», копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання ТОВ "Нова-Енергетична-Компанія" як покупцем умов Договору та Специфікації №1 від 17.02.2022 року в частині внесення передоплати у розмірі 110 000 000,00 грн., в тому числі щодо строків такої оплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення передплати за товар в розмірі 110 000 000,00 грн., факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором у вказаній сумі належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 3.2 Договору передача товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних сторонами. Зобов`язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними, право власності на товар та ризики по його втраті (псуванню) переходять від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі Товару.

Постачальник гарантує, що має можливість безперервного постачання товару покупцеві. Під безперервним постачанням мається на увазі забезпечення постачальником можливості для покупця отримувати товар в будь-який час доби і в будь-який день тижня узгодженого сторонами строку поставки товару (п.3.3 Договору).

Умовами пункту 2.2 Договору сторони погодили, що товар вважається поставленим з моменту підписання акту приймання-передачі товару сторонами: щодо кількості - згідно з кількістю, зазначеною в акті приймання- передачі Товару, а щодо якості - згідно з паспортом якості.

Під актом приймання - передачі товару сторони розуміють акт, який підписаний сторонами та містить кількість та вартість товару ,поставленого постачальником покупцю, резервувари ТОВ «НАФТАСІТІ» (п.2.5 Договору).

Наразі, згідно погодженої сторонами Специфікації № 1 до Договору строк поставки - 2022 рік.

Заперечень щодо погоджених обсягів та строків поставки, зміст якої згідно наявних матеріалів справи визначається за даними Специфікації № 1 до Договору (Додаток № 1), сторонами суду не надано.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

При цьому, за умовами Договору та Специфікації № 1 до нього дата поставки нафтопродуктів постачальником не ставиться у залежність від дати внесення покупцем суми попередньої оплати.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, ніж передбачений в Специфікації № 1, в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є акт приймання - передачі нафтопродуктів.

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну часткову передплату, у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідному обсязі та на суму здійсненої передплати в розмірі 110 000 000,00 грн., факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, актом приймання - передачі нафтопродуктів.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до умов пункту 3.2 Договору дата підписання сторонами акту приймання передачі товару є датою виконання зобов`язань постачальника з поставки нафтопродуктів.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, ТОВ «Юнайтед Енерджі» поставка товару (нафтопродуктів) в обсязі та відповідно до здійсненої позивачем передплати в сумі 110 000 000,00 грн., здійснена не була.

Доказів поставки товару відповідно до здійсненої передплати в установлені в Договорі строки відповідачем під час розгляду справи не надано.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 110 000 000,00 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною Договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу, суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, з метою врегулювання спірних питань щодо взаєморозрахунків покупець звернувся до відповідача з листом № 18-05-2022-Е-1 від 18.05.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого пропонував припинити дію Договору поставки нафтопродуктів № 2/03/17-2 від 17.03.2022 року за взаємною згодою сторін, провести залік зустрічних однорідних вимог на суму 110 000 000,00 грн. згідно Договору купівлі - продажу електричної енергії № 21/12/21-4 від 21.12.2021 року або повернути кошти в сумі 110 000 000,00 грн., плачені згідно платіжної інструкції № 5574 від 18.03.2022 року за Договором.

Окрім цього, в матеріалах справи наявна копія листа ТОВ «Нова-Енергетична-Компанія» № 29-07-2022-Б-2 від 29.07.2022 року на адресу відповідача з пропозицією про дострокове розірвання Договору поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 року з 29.07.2022 року, до якого додана відповідна додаткова угода від 28.07.2022 року.

На підтвердження надсилання зазначеного листа ТОВ «Юнайтед Енерджі» позивачем надана копія фіскального чеку від 01.08.2022 року.

Доказів підписання відповідачем Додаткової угоди про розірвання Договору поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 року матеріали справи не містять.

Також судом встановлено, що в подальшому позивач звертався до відповідача з вимогою № 21-03-2024/1 від 21.03.2024 року про повернення передплати в сумі 110 000 000,00 грн. протягом 5 днів з дня отримання такої вимоги, посилаючись на нездійснення поставки товару та наявність акту звірки взаємних розрахунків.

Так, згідно наданої позивачем копії Акту звірки взаємних розрахунків за 2022 рік за Договором від 31.03.2023 року, підписаного обома сторонами, станом на 31.12.2022 року заборгованість відповідача на користь ТОВ «Нова-Енергетична-Компанія» складає 110 000 000,00 грн.

Факт надсилання вимоги на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 21.03.2024 року, опису вкладення в цінний лист від 21.03.2024 року та накладної № 0407143150154 від 21.03.2024 року.

Проте, вказані листи та вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо поставки товару (нафтопродуктів) відповідно до умов Договору та Специфікації № 1 у встановлений строк або ж повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова-Енергетична-Компанія» попередньої оплати на суму 110 000,00 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого, як наголошує позивач, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 110 000 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Згідно п.5.2 Договору у разі порушення строків поставки товару за цим Договором, постачальник сплачує покупцю, на вимогу останнього, неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується неустойка, від вартості товару строк поставки якого порушено за кожний день порушення строку поставки.

Отже, посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині повернення передплати у зв`язку з нездійсненням поставки нафтопродуктів, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі п. 5.2 Договору пеню в розмірі 56 709 195,30 грн. за період 01.01.2023 року - 24.03.2024 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних в сумі 4 057 377,05 грн. за період 01.01.2023 року - 24.03.2024 року та втрати від інфляції в сумі 6 402 716,83 грн. за період січень 2023 року - лютий 2024 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження поставки/отримання товару (нафтопродуктів) або повернення позивачу суми попередньої оплати товару у розмірі 110 000 000,00 грн. або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Натомість, в поданому представником відповідача відзиві постачальник зазначив, що невиконання позивачем свого обов`язку за Договором щодо внесення в повному обсязі попередньої оплати в сумі 121 430 000,00 грн. згідно умов Специфікації № 1 до Договору надає відповідачеві право зупинити виконання свого зобов`язання щодо поставки товару відповідно до ст. 538 ЦК України.

Суд зазначає, що в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

При цьому, за відсутності передбаченого умовами Договору та Специфікації № 1 до нього обов`язку покупця щодо внесення 100% передплати в сумі 121 430 000,00 грн., а також погодження сторонами пунктом 4.2 Договору можливості здійснення часткової передплати (оплати частинами), що і було вчинене позивачем, обов`язок відповідача як постачальника щодо поставки нафтопродуктів згідно пунктів 3.2, 3.3 Договору та умов Специфікації №1 не ставиться в залежність від здійснення повної передплати покупцем, у зв`язку з чим заперечення відповідача проти позову з посиланням на відсутність виникнення зустрічного зобов`язання судом до уваги не приймаються.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

При цьому статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, договір поставки є взаємно зобов`язуючим та кожна зі сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

Зокрема, як випливає зі змісту вказаної статті та відповідно до умов укладеного між сторонами Договору, відповідач зобов`язаний був поставити позивачу товар (нафтопродукти) на загальну суму Договору, погоджену в Специфікації № 1, в тому числі шляхом надання позивачу можливості самовивозу такого товару, враховуючи пункт 3.1 Договору, згідно якого постачальник поставляє, а покупець приймає товар на умовах EXW: резервуари ТОВ "НАФТАСІТІ" та інших нафтобаз, що належать ТОВ "НАФТАСІТІ" на підставі права власності та/або ті, що використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів, згідно "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", або на інших умовах, які узгоджуються Сторонами у Додатковій угоді до Договору.

Згідно термінів Інкотермс поставка EXW (англ. Ex Works), або (Франко завод (…назва місця)) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Натомість, як встановлено судом за матеріалами справи, текст спірного Договору та Специфікації № 1 до нього не містять чіткого визначення місця поставки/отримання товару, переліку та розташування резервуарів ТОВ "НАФТАСІТІ" та інших нафтобаз, що належать ТОВ "НАФТАСІТІ", а також будь - якої інформації щодо правовідносин вказаного товариства зі сторонами Договору поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 року.

Наразі, жодних доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, з яких суд міг дійти однозначного висновку щодо узгодження сторонами місця поставки товару згідно з Договором, сторонами суду не надано.

Поряд із цим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов`язана сторона укладеного Договору поставки, зважаючи на обізнаність з умовами поставки - EXW (франко завод), вчиняв необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей, позаяк позивачем, в свою чергу, не надано належних та допустимих доказів звернення до відповідача у встановленому порядку з вимогами про отримання товару (нафтопродуктів) .

При цьому, суду надані докази звернення позивача листом від 29.07.2022 року до закінчення строку дії спірного Договору, який згідно п. 7.1 діє до 31.12.2022 року, з пропозицією про дострокове його розірвання з 29.07.2022 року з посиланням на невиконання поставки товару.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, оскільки за наслідками звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання Договору остання ТОВ «Юнайдет Енерджі» шляхом підписання відповідної Додаткової угоди погоджена не була, за висновками суду спірний Договір слід вважати таким, що продовжив діяти в первісній редакції, в тому числі щодо строку дії договору.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №924/277/19, зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи та враховуючи той факт, що спірний Договір припинив дію 31.12.2022 року, судом врахована відсутність в матеріалах справи доказів як поставки/отримання нафтопродуктів на суму здійсненої позивачем передплати в розмірі 110 000 000,00 грн. як під час дії правочину, так і після закінчення строку його дії, а також ненадання відповідачем доказів повернення передплати за Договором, в тому числі після звернення позивача до суду з даним позовом.

Оскільки на момент прийняття рішення доказів поставки/отримання товару (нафтопродуктів) відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та підтверджується матеріалами справи, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 110 000 000,00 грн. попередньої оплати за Договором підлягають задоволенню.

Додатково суд зазначає про необхідність врахування при вирішенні даного спору принципу добросовісності як стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки: 1) добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (даний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі № 909/436/20, від 28.09.2021року у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 року у справі № 925/1546/20); 2) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (даний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 року у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що покупець, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, зокрема, відповідача як постачальника та вчинення останнім дій, які є очікуваними для нього після отримання передплати за Договором. В свою чергу, матеріали справи не містять доказів вчинення в подальшому як покупцем, так і постачальником відповідних дій щодо отримання товару в місці поставки/отримання (франко завод) та повідомлень про фактичну можливість такого отримання, тобто сторони Договору демонструють обопільну пасивну поведінку в частині постачання/отримання товару.

Поряд із цим, з огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, оскільки відповідач заперечує проти позовних вимог вцілому.

Суд зазначає, що відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Проте, оскільки в поданих сторонами заявах по суті спору не зазначено та представниками сторін в судових засіданнях не надано пояснень щодо конкретно визначеного місця поставки/отримання та її строку, приймаючи до уваги умови Специфікації № 1 до Договору щодо загального визначення 2022 року як строку поставки, а також пунктом 3.3 Договору зазначено щодо здійснення постачання товару безперервно, суд позбавлений можливості встановити як факт прострочення поставки товару, так і початок періоду прострочення.

При цьому, зазначений висновок з урахуванням встановлення судом під час розгляду справи факту здійснення позивачем передплати у сумі 110 000 000,00 грн. за Договором, а також нездійснення поставки/отримання нафтопродуктів та закінчення строку дії правочину, не спростовує зобов`язання відповідача як постачальника щодо повернення вказаної суми передплати.

Окремо суд зауважує, що у частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укладення (частина 2 статті 631 Цивільного кодексу України). При цьому, моментом укладання договору є момент досягнення згоди щодо його істотних умов (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 ГК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Поряд із цим, в контексті вищенаведеного суд звертає увагу, що укладений між сторонами Договір поставки нафтопродуктів № 22/03/17-2 від 17.03.2022 року, ціна якого є значною та становить 121 430 000,00 грн., не містить місця поставки, а також конкретного її строку, має спрощену форму та зміст, який не відповідає характеру наявних господарських правовідносин.

Суд наголошує на неприпустимості орієнтування при укладенні Договору лише на загальні відомості про умови Правил Інкотермс - Правила Міжнародної торгової палати з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі в редакції 2010 року, які почали застосовуватися у світі з 01.01.2011 року, без їх ретельного вивчення, оскільки кожна окрема умова, містить вимоги до постачальника і покупця щодо переходу ризиків, повідомлень покупцю/постачальнику, розподілу витрат, перевірки, упаковки, маркування товару тощо.

Наразі, у спірному Договорі сторони погодили, що основні умови поставки товару визначаються ними відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс-2010, товару поставляється постачальником та приймається покупцем на умовах ЕХW.

Згідно з Інкотермс-2010 усі терміни для зручності в користуванні, що визначають умови поставки, поділяються на чотири групи: Е, F, C, D. До групи Е входить термін ЕХW-EX WORKS/Франко-завод, що в перекладі означає "самовивіз". Термін "Франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад на складі). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту. Цей термін покладає мінімальні обов`язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв`язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, одним із випадків, коли кредитор буде вважатися таким, що прострочив, є випадок, якщо кредитор не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Тобто, у разі якщо кредитор не вчинить дій, без вчинення яких боржник об`єктивно не в змозі виконати покладені на нього обов`язки.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до пункту А7. умови поставки ЕХW-EX WORKS/Франко-завод Інкотермс-2010 продавець зобов`язаний дати покупцю достатнє повідомлення (щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього), необхідне покупцю для прийняття товару.

Натомість, матеріали справи не містять як доказів вчинення постачальником дій щодо повідомлення покупця про готовність товару до відвантаження покупцю на базисі поставки із зазначенням точної кількості, адреси та найменування складу, як місця, в якому здійснюється передача нафтопродуктів у власність покупцю, так і доказів звернення позивача до постачальника щодо отримання такої інформації та/або отримання товару за місцем поставки.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" (вул. Десятинна, 13, літера Б, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 41963985) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ЕНЕРГЕТИЧНА-КОМПАНІЯ" (вул. Спаська, 5, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 42419660) 110 000 000,00 основного боргу та 526 402,74 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 24 жовтня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон