Рішення

від 23.10.2024 по справі 466/6476/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6476/24

Провадження № 2/466/2018/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Костюк В. С.

з участю: позивач ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості з оплати праці, виплати премії за виконання фінансового плану та виплати допомоги у зв`язку із захворюванням,-

в с т а н о в и в:

14 червня 2024 року Позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», третя особа ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості з оплати праці, виплати премії за виконання фінансового плану та виплати допомоги у зв`язку із захворюванням. Просила з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої до суду 26 червня 2024 року, стягнути з Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на її ОСОБА_1 користь заборгованість у розмірі 154924,75 грн, а саме: по виплаті заробітної плати в сумі 41805,90 грн.; по виплаті премії в сумі 68628 грн; по виплаті матеріальної допомоги у зв`язку із захворюванням в сумі 17165 грн; моральної шкоди в сумі 10000,00 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні 17325,85 (за 6 місяців).

За клопотанням Позивача ухвалою суду 18.09.2024 проведено заміну Відповідача Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» та ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом»

Виклад позицій сторін.

Обґрунтування позивача.

Позивачка зазначила, що працювала у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», з 01 вересня 2003 року до 20 березня 2024 року, а саме: 01 вересня 2003 року Наказом Навчального закладу № 52-ВК від 01.09.2003 р. її прийнято на посаду фахівця з виховної роботи за тримісячним випробувальним терміном, 08 листопада 2004 року Наказом Навчального закладу № 67-ВК від 08.11.2004 р. переведено на посаду завідувача практики та працевлаштування студентів; 02 січня 2019 року Наказом Навчального закладу № 43-ВК від 19.12.2018 року прийнято на посаду старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом з погодинною формою оплати праці; 01 червня 2021 року Наказом Навчального закладу №45-ВК від 1 року переведено за основним місцем праці на посаду старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму; 01 лютого 2022 року Наказом Навчального закладу № 7-ВУ від 01.02.2022 року переведено за основним місцем праці на посаду фахівця з практики та працевлаштування студентів; 20 березня 2024 року звільнена за власним бажанням.

Позивачка вказала, що до моменту працевлаштування до Навчального закладу у неї наявний стаж роботи 25 років, 6 місяців 26 днів.

На думку Позивачки роботодавець неодноразово порушував її права, а саме: не виплачував надбавки за вислугу років, матеріальну допомогу у зв`язку з відпусткою, не надавалась відпустка повної тривалості, як наслідок, нею була подана позовна заява до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 05 жовтня 2023року задоволено позовні вимоги та за результатом розгляду апеляційної скарги Постановою Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року рішення першої інстанції залишено у силі. Відповідач погасив заборгованість з виплати надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення та моральну шкоду.

За доводами Позивачки 12 березня 2024 року, вона надіслала до Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» заяву про звільнення її з 20 березня 2024 року із посади фахівця з практики та працевлаштування студентів за власним бажанням та проведення остаточних розрахунків. Позивачку звільнено 20 березня 2024 року, розрахунок проведено 21 березня 2024 року. У розрахунок включено компенсацію 317 днів невикористаної відпустки та виплату заробітної плати за період з 01 березня до 01 серпня 2022

року.

Як стверджує Позивачка, провівши аналіз отриманих коштів, нею встановлено факт порушення Відповідачем вимог ст. 116 КЗпП та ст. 117 КЗпП. Зокрема, на переконання Позивачки, виплату проведено не в повному обсязі та з порушенням строків, а саме: не охоплено період перебування у трудових відносинах в період з 01 вересня 2022 року до 20 березня 2024 року, тобто до моменту звільнення. У вказаний період роботодавцем не надано для ознайомлення жодного документа, який би передбачав зміну істотних умов праці (систем і розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, установлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та ін.).

Згідно доводів Позивачки за останньою займаною нею посадою їй встановлено 0,25% посадового окладу у розмірі 1725 грн. та належала до виплати надбавка за вислугу років у розмірі 30 відсотків. За період з 01 грудня 2022 до 20 березня 2024 року не доплачено кошти в сумі 35132,50 грн.

Окрім зазначеного, як доводить Позивачка, за весь період трудової діяльності їй не виплачувались премії, які згідно з Положення про оплату праці працівників Навчального закладу, виплачуються штатним працівникам.

Позивачка посилається на Положення про оплату праці працівників Навчального закладу, зокрема п. 1.1 5. Розділу 1 передбачено, що Розмір заробітної плати працівників залежить від виконання фінансового плану, виконання плану роботи відділів Інституту і працівників, а також наявності відповідних сум коштів. Для уточнення - фінансовий план у ЗВО недержавної форми власності - це сума коштів, які оплачують студенти за навчання, а навчання здійснюється лише на комерційній основі.

До профорієнтаційної роботи залучаються усі штатні працівники (тобто залучення студентів на навчання здійснюється працівниками), а тому і премія, на думку Позивачки, за виконання фінансового плану належить всім штатним працівникам.

Позивачка посилається далі на п. 1.2.3. розділу 1 Положення, яким передбачено Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі премій та винагород за підсумками роботи за місяць, квартал, рік з урахуванням виконання фінансових показників і планів роботи Інституту, виплати за додатковими положеннями, компенсаційні та інші грошові виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, затверджених наказом керівника Інституту. У абз. № 3 п.2.1 розділу 2 Положення зазначено, що При перевиконанні місячного фінансового плану Інституту та з урахуванням інших обставин, які

сприяли перевиконанню місячного фінансового плану, вказаним штатним працівникам, наказом керівника Інституту, може бути встановлена премія в розмірі до одного посадового окладу. Абз. № 5 п.2.1 розділу 2 Положення - за підсумками роботи за рік, з урахуванням виконання фінансового плану Інституту, штатним працівникам наказом керівника Інституту може бути встановлена премія в розмірі до двох посадових окладів. У абз. №7 п. 2.1. розділ у 2 Положення зазначається, що наказом керівника Інституту штатним працівникам може бути виплачена матеріальна допомога у зв`язку з такими обставинами: народження дитини, одруження, святкування ювілейних дат, досягнення пенсійного віку, захворювання, на оздоровлення в період відпустки та інше.

Позивачка вважає, що недотриманням Положення про оплату праці, Відповідач порушив її права, як штатного педагогічного працівника, що суперечить нормам законодавства, що регламентує діяльність навчальних закладів в Україні.

Крім того, в обгрунтування позовних вимог Позивачка зазначила, що Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» також займається іншими видами діяльності (оренда, поліграфія), що на думку Позивачки, дає можливість наповнювати фонд додаткової заробітної плати.

Позивачка наголошує, що впродовж всього періоду вона була у штаті навчального закладу та їй належали виплати які є предметом цього позову. При цьому Позивачка зазначила, що за період її діяльності, лише один раз їй було виплачено премію у розмірі 200 грн. у 2003 році, при тому, що за твердженнями Позивачки її жодного разу не притягували до дисциплінарної відповідальності, зауважень до її роботи жодного разу не заявлялось. Відповідно, Позивачка вважає, що підстав для невиплати премій не вбачається. Водночас, за доводами Позивачки у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» виплата премій іншим працівникам здійснювалась на постійній основі, що призводило до соціально-психологічної напруги в колективі.

Виплата премії, відповідно до Положення, може проводитись щоквартально, і за підсумками року. З урахуванням чого, Позивачка вважає, що, за весь період трудової діяльності їй безпідставно недоплачено премії в розмірі 68 253 грн. Щодо такого розрахунку Позивачка зазначила, що такий нею зроблено виходячи із двох премій на рік у розмірі посадового окладу.

Позивачка крім того, в обгрунтування своїх позовних вимог, зазначила, що роботодавець (Відповідач) жодного разу їй не виплатив матеріальної допомоги у зв`язку із захворюванням, котра передбачена Положенням, незважаючи на численні перебування на стаціонарному лікуванні та перенесення складних операцій. Відомості про стан здоров`я містяться в Особовій справі працівника Начального закладу. При цьому, за твердженням Позивачки, іншим працівникам така допомога виплачувалась як і премії.

Як зазначає Позивачка, вищевикладені обставини та постійне порушення трудового законодавства вона відчувала соціальну напруженість, яка була, на її переконання, по суті штучно створена роботодавцем, під час встановлення премій та виплат матеріальних допомог певним працівникам, та дискримінацію її як кваліфікованого працівника, до якого не висувалося жодних аргументованих претензій. Наслідком таких несправедливих дій, за твердженням Позивачки, у неї виникали розлади сну, депресії, що призводило до гіпертонічних криз, створювало великі ризики для її здоров`я, так як вона, Позивачка є інвалідом Ш-ї групи загального захворювання і щоденно приймає відповідні медичні препарати. Обмеженість власних ресурсів через недоплати не давали можливості належно відпочивати, відновлювати організм та виділяти із сімейного бюджету кошти на придбання необхідних дорогих ліків. Позивачка вважає дискримінацією зі сторони роботодавця невиплату їй належних матеріальних допомогу зв`язку із захворюванням, та претендує на виплату матеріальної допомоги у зв`язку із захворюванням у розмірі посадового окладу у році у якому вона перебувала на лікарняному.

Позивачка зазначила, що несправедливий підхід до встановлення розміру та виплат премій, матеріальних допомог, численні порушення положень нормативно-правових актів щодо трудового законодавства, створення соціальної напруги в колективі призвело до її моральних страждань, які вимагали додаткових зусиль для відновлення організму та організації свого життя.

Обґрунтування заперечень відповідача.

Відповідачем ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» відзив на позовну заяву у встановлений строк та порядок подано не було. До проведення заміни неналежного Відповідача Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» останнім 02 липня 2024 року на адресу суду поступив письмовий відзив, котрим позов заперечувався в повному обсязі за безпідставністю позовних вимог, крім того, серед іншого у відзиві наголошено, що Львівський інститут Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» не є юридичною особо, а тому не може бути відповідачем, згідно ст. 48 ЦПК України.

15 серпня 2024 року Позивачкою подано відповідь на відзив.

21 серпня 2024 року Львівським інститутом ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» подано суду заперечення відповіді на відзив.

23 жовтня 2024 року уповноваженим представником Відповідача ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» адвокатом Телішевським І.Д. подано суду заяву про застосування позовної давності.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2024 року замінено неналежного Відповідача Львівський інститут ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на належного Відповідача ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом».

У судовому засіданні Позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав, що наведені у позовній заяві та надала пояснення, що аналогічні до обгрунтування наведених у позові.

Уповноважений представник Відповідача ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» адвокат Телішевський І.Д. позовні вимоги заперечив повністю, вважаючи такі безпідставними а доводи Позивачки надуманими, просив відмовити у їх задоволенні. Крім того, просив суд застосувати позовну давність, у випадку якщо суд дійде висновку про підставність позовних вимог, оскільки вважає, що Позивачка пропустила строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

Цей спір виник з трудових правовідносин між сторонами.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як визначено вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом, перевіркою доводів сторін і обставин справи та дослідженням наявних письмових доказів встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_1 працювала у Львівському інституті ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», з 01 вересня 2003 року до 20 березня 2024 року.

Так, 01 вересня 2003 року Наказом Навчального закладу № 52-ВК від 01.09.2003 р. ОСОБА_1 прийнято на посаду фахівця з виховної роботи за тримісячним випробувальним терміном.

08 листопада 2004 року Наказом Навчального закладу № 67-ВК від 08.11.2004 р. ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача практики та працевлаштування студентів.

02 січня 2019 року Наказом Навчального закладу № 43-ВК від 19.12.2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого викладача кафедри економіки та підприємництва за сумісництвом з погодинною формою оплати праці.

ОСОБА_1 01 червня 2021 року Наказом Навчального закладу №45-ВК від 1 року переведено за основним місцем праці на посаду старшого викладача кафедри менеджменту, економіки та туризму.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 . Наказом Навчального закладу № 7-ВУ від 01.02.2022 року переведено за основним місцем праці на посаду фахівця з практики та працевлаштування студентів.

20 березня 2024 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням, відповідно до Наказу № 11-ВК від 19.03.2024.

Згідно ст. 2 КЗпП України, право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.

Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У нормі ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття заробітна плата.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Для виплати надбавок і премій на підприємствах та інших платників податків незалежно від форми власності створюються фонди додаткової заробітної плати. Це прямо передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004р. Виплата надбавок, премій відносяться до фонду додаткової заробітної плати Навчального закладу, не зважаючи на приватну форму власності, і вони повинні виплачуватись у строки, встановлені в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»..

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Так, однією з позовних вимог Позивачки є стягнення заробітної плати в розмірі 35132,50 грн. за період з грудня 2022 по березень 20024 року.

Як підтверджено у судовому розгляді дослідженими табелями робочого часу Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» за період грудень 2022 р. - березень 2024 р. Позивачка не працювала, а тому суд вважає, що відсутні підстави виплати заробітної плати.

Згідно Наказу Львівського інституту ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом» №25-О від 31 серпня 2022 р. у разі відсутності працівників на своїх робочих місцях, проводилося табелювання з позначкою «НЗ »- відсутність працівника на роботі з нез`ясованих причин і цей час оплаті не підлягає.

Суду доведено, що Позивачка ознайомлена з цим наказом, що підтверджено її підписом про ознайомлення від 01.09.2022.

Щодо вимоги Позивачки про стягнення премії в сумі 61628,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно п. 2.1. Розділу 2 «Положення про оплату праці працівників Львівського «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», встановлено, що при перевиконанні місячного фінансового плану Інституту та з урахуванням інших обставин, які сприяли перевиконанню місячного фінансового плану, штатним працівникам наказом керівника Інституту може бути встановлена премія в розмірі до одного посадового окладу, за підсумками роботи за рік з урахуванням виконання фінансового плану Інституту штатним працівникам наказом керівника Інституту може бути встановлена премія в розмірі до двох посадових окладів.

Однак, суд дійшов висновку, що даний локальний нормативний акт встановлює право, а не обов`язок керівника встановлювати премію штатним працівникам інституту.

Суду не спростовано доводів сторони Відповідача, що наказів про встановлення премій по Львівському Інституті «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» у зазначений Позивачкою період 2004 - 2022 р.р. не було, а тому відсутні законні підстави для нарахування та виплати таких премій.

Поряд з тим, суд погоджується з висловленим представником Відповідача твердженням, що вищевказаним Положенням не визначено конкретного розміру премії, яка може бути встановлена, а лише визначена її верхня межа, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що поданий Позивачкою розрахунок таких можливих премій є безпідставним та необґрунтованим.

Ще однією з вимог Позивачки є стягнення матеріальної допомоги у зв`язку із захворюваннями в сумі 17 165,00 грн. З приводу якої суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до п. 2.1. того ж «Положення про оплату праці працівників Львівського «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», наказом керівника Інституту штатним працівникам може бути виплачена матеріальна допомога у зв`язку із захворюванням.

Однак і у цьому випадку, суд констатує, що таке визначення у вказаному Положенні лише дає право, а не зобов`язує Відповідача до виплати такої матеріальної допомоги.

Крім того, суду не подано доказів того, що Позивачка зверталася до керівництва з заявами про виплату їй такої допомоги, а тому на думку суду відсутні підстави для виплати відповідної матеріальної допомоги Позивачці. Також суд звертає увагу, що вищевказаним Положенням не визначено розмірів матеріальної допомоги, яка може бути надана. Тому суд розцінює поданих Позивачкою розрахунок у розмірі посадового окладу за кожним із шести випадків захворювання, як такий, що не містить для цього обґрунтувань і зроблений Позивачкою на власний розсуд.

Щодо стягнення на користь Позивачки моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно вимог ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки належними та допустимими доказами суду не доведено вчинення Відповідачем неправомірних дій щодо Позивачки чи порушено її права, суд не знаходить підстав вважати доведеним наявність заподіяння Позивачці моральної шкоди, а тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 17325,85 грн (за шість місяців) суд вважає, що підстави для такого стягнення відсутні, оскільки суду не доведено, що розрахункові кошти не були виплачені з дотриманням вимог ст. 116 КЗУпП.

Позивачкою визнано, що її було звільнено за її ж заявою 20 березня 2024 року і не спростовувалось, що розрахунок при звільненні проведено 21 березня 2024 року.

Доводи Позивачки про те, що їй було виплачено розрахункові кошти в неналежному розмірі, а саме, не доплачено 35 132,50 грн. заробітної плати, 68 628,00 грн. премії, 17 165,00 грн. матеріальної допомоги в зв`язку із захворюванням, не заслуговують на увагу, так як не підтвердились належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного та перевірки судом обставин та доводів по справі у їх сукупності, наданій правовій оцінці об`єктивно та всебічно дослідженим доказам сторін, суд дійшов обґрунтованого переконання, що Позивачем не доведено обгрунтованості та відповідності закону позовних вимог, не подано жодних належних та допустимих доказів в обгрунтування таких, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю в зв`язку із безпідставністю.

Розподіл судових витрат:

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на Позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 280-283, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» про стягнення заборгованості з оплати праці, виплати премії за виконання фінансового плану та виплати допомоги у зв`язку із захворюванням відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», ЄДРПОУ 00127522, місцезнаходження: 03039 м. Київ, вул. Фрометівська, 2.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2024 року.

Суддя П. Т. Едер