Постанова

від 25.10.2024 по справі 910/5331/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2024 р. Справа № 910/5331/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Сибіги О.М.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024

у справі №910/5331/24 (суддя - Пукас А.Ю.)

за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі:

1. Харківської обласної військової адміністрації;

2. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог що предмету спору, на стороні позивачів - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» про стягнення пені за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов`язання за договором постачання продовольчих товарів, примірник якого затверджений рішенням правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 12.03.2022, у розмірі 25363,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено порушення строку поставки товару за договором, що є підставою для нарахування пені на підставі п. 6.1 договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 відкрито провадження у справі №910/5331/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також залучено до участі у справі Акціонерне товариство «Українська залізниця» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог що предмету спору, на стороні позивачів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/5331/24 позов керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції, наведені в оскарженому рішенні, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Відповідач стверджує, що він повністю виконав умови договору, поставив товар замовнику у відповідності до його заявки як це передбачено п. 5.1 договору, з урахуванням готовності замовника до приймання товару та додаткових усно узгоджених сторонами строків поставки, а Акціонерне товариство «Українська залізниця», у свою чергу, здійснило повну оплату за поставлений товар.

Крім того на переконання скаржника, суд першої інстанції, задовольняючи позовну заяву прокурора, прийшов до хибного висновку, що у прокурора наявні законні підстави для звернення до суду з даним позовом про стягнення пені на рахунок Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка фактично виступає третьою особою без самостійних вимог та є самостійною юридичною особою.

Також відповідач стверджує, що прокурор не довів, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та яку легітимну мету він переслідує, звертаючись до суду з позовом про стягнення пені з постачальника.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 апеляційну скаргу у справі №910/5331/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сибіга О.М., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 апеляційну скаргу у справі №910/5331/24 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 12.08.2024 у встановлений процесуальний строк від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5331/24, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

28.08.2024 до суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Інші учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України №185 від 02.03.2022 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі змінами) та №328 від 20.03.2022 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання та санітарно-гігієнічними товарами в умовах воєнного стану» між Харківською обласною військовою адміністрацією у якості замовника, Акціонерним товариством «Українська залізниця» у якості платника та Товариством з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» у якості постачальника укладений тристоронній договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та / або пакувальних товарів для їх фасування.

На сайті Акціонерного товариства «Українська залізниця» за посиланням https://uz.gov.ua/about/procurement/ оприлюднено договір на постачання продовольчих товарів, затверджений рішенням правління від 12.03.2022, витяг з протоколу №Ц-54/29 Ком.т, за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).

Пунктом 11.2 даного договору визначено, що відповідно до умов ст. 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки, визначеної п. 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної п. 1.1 договору.

Пунктом 11.5 договору передбачено, що з моменту набрання чинності цей договір має таку ж юридичну силу, як звичайний договір на паперових носіях і не потребує підписання сторонами.

Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках, замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.

Харківська обласна військова адміністрація звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» з заявкою на закупівлю та постачання продовольчих товарів, а саме: напівтуша 1 кат. (беконка в шкурі) у кількості 50000 кг; яловичина 1 кат. (у напівтушах або четвертинах) у кількості 10000 кг; м`ясо котлетне у кількості 5000 кг; м`ясо крупнокускове у кількості 3000 кг; м`ясо блочне 1 сорт у кількості 500 кг; м`ясо блочне 2 сорт у кількості 1500 кг (КОД ДК 021:2015-15113000-3 та 021:2015-15111100-0).

У подальшому відповідачем виставлено рахунок на оплату №2ВС від 20.03.2022 на поставку товарів на загальну суму 7714680,00 грн з ПДВ.

22.03.2022 на виконання підп. 2.2.1 п. 2.2 договору платником здійснено попередню оплату у розмірі 30% вартості товару на суму 2314404,00 грн згідно рахунку №2ВС від 20.03.2022 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).

Пунктом 5.4 договору визначено, що товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.

Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів (п. 5.5 договору).

Відповідно до п. 5.8 договору перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі та/або накладна (товаро-транспортна або залізнична) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином та підписані уповноваженими особами.

Відтак, з урахуванням здійсненої платником 22.03.2022 попередньої оплати за рахунком №2ВС від 20.03.2022, поставка товару відповідачем мала відбутися у строк до 24.03.2022 включно.

Поряд з цим, як стверджує прокурор, всупереч умовам договору та положенням чинного законодавства України відповідачем зобов`язання з поставки товару у визначений строк не виконано, чим допущено порушення договірного зобов`язання.

Так, згідно акту приймання-передачі товару від 31.03.2022 замовнику 31.03.2022 поставлена наступна продукція: напівтуша 1 кат. (беконка в шкурі) у кількості 50000 кг; яловичина 1 кат. (у напівтушах або четвертинах) у кількості 10000 кг, м`ясо котлетне у кількості 5000 кг; м`ясо крупнокускове у кількості 3000 кг; м`ясо блочне 1 сорт у кількості 500 кг; м`ясо блочне 2 сорт у кількості 1500 кг на загальну суму 7714680,00 грн з ПДВ.

05.04.2022 на виконання підп. 2.2.2 п. 2.2 договору платником здійснено остаточну оплату у розмірі 70% вартості товару на суму 5400276,00 грн за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).

Відповідно до п. 6.1 договору у разі затримки поставки товару або поставки не у повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Як наслідок, з огляду на прострочення термінів поставки товару прокурором нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 25363,33 грн за період з 25.03.2022 по 30.03.2022.

Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач посилався на наступні обставини:

- договір постачання укладено лише шляхом приєднання до його умов, викладених на сайті Акціонерного товариства «Українська залізниця», у зв`язку з чим відповідач не впливав на формування умов останнього;

- відповідачем вживалися дії щодо погодження іншого строку поставки, а прострочення термінів поставки зумовлено форс-мажорними обставинами - введенням з 24.02.2022 воєнного стану на території України, оскільки період поставки припав на початок збройної агресії російської федерації проти України;

- прострочення термінів поставки не призвело до завдання сторонам договору збитків, при тому, що саме зобов`язання виконано, а відтак нарахована пеня є непропорційною та не відповідає принципам розумності;

- прокурором обрано неналежний спосіб захисту, а умовами договору не закріплено можливість сплати пені на користь Державного бюджету України, у зв`язку з чим прокурором не обґрунтовано, на підставі якої норми чинного законодавства або договору державі в особі позивачів переходять права від Акціонерного товариства «Українська залізниця» на стягнення пені за договором.

- у відповідності до умов договору право на стягнення пені належить виключно Акціонерному товариству «Українська залізниця»;

- прокурором не доведено порушення інтересів держави, а відтак і наявність підстав для звернення до суду з даним позовом.

У поданих запереченням на відповідь на відзив прокурор зазначив, що посилання на форс-мажорні обставини є безпідставним, оскільки договір укладено вже після запровадження на території України воєнного стану. Відтак, наведені відповідачем обставини не є форс-мажором та не мають ознак непередбачуваності і, зокрема, були враховані сторонами при укладенні договору.

Також прокурор зазначив, що кошти на оплату за договором були субвенцією з державного бюджету, а п. п. 3-5 Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №528 від 03.05.2022, передбачено використання субвенції з дотриманням умов тристоронніх договорів на здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами визначено саме Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Крім того, прокурор зауважив на тому, що договір фінансувався за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету, які, у свою чергу, виділялися позивачем-2 у вигляді субвенцій відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №193 від 03.03.2022 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» з подальшим їх перерахуванням на рахунок Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що державний інтерес у спірних правовідносинах полягає у забезпеченні законності використання бюджетних коштів та належного виконання зобов`язань, які укладаються з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, на фінансування яких державою виділяються бюджетні кошти. Звернення прокурора до суду з позовом спрямоване на відновлення зазначених вище державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів, які є компенсацією за прострочення виконання зобов`язання за договором поставки, з постачальника на рахунок платника з подальшим їх поверненням до державного бюджету сприятиме фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану.

З наданих позивачем-2 пояснень вбачається, що Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України підтримує заявлені позовні вимог та підтверджує, що ним дотримано вимоги бюджетного законодавства як розпорядника коштів державного бюджету, та забезпечувалося виконання функцій в частині встановлення механізму надання з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенцій міністерством на рахунок Акціонерного товариства «Українська залізниця». Відтак, оскільки відповідачем допущено порушення виконання умов договору, фінансування якого відбулося за рахунок державних коштів, позов підлягає задоволенню.

Третя особа, у свою чергу, зазначила, що кошти, які спрямовані на виконання умов договору, а також кошти, які надійдуть у якості нарахованих штрафних санкцій за невиконання умов такого договору, не є власністю Акціонерного товариства «Українська залізниця». При цьому, третя особа зауважила про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення сум пені не на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця», а на рахунок товариства з наступним перерахуванням цих коштів до державного бюджету.

Суд першої інстанції, задовольняючи заявлені позовні вимоги, встановив, що відповідачем порушено строк поставки товару за договором, внаслідок чого останній має сплатити штрафні санкції. Також суд погодився зі здійсненим прокурором розрахунком пені та визнав його обґрунтованим.

Відхиляючи заперечення проти позову, суд вказав на те, що посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин не є підтвердженими належними та достатніми доказами, а також останнім не надано повідомлення замовника про неможливість виконання умов договору у порядку, передбаченому п. 8.2 договору.

Окрім цього, суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, визначення прокурором кола позивачів та доводів скаржника в наведеній частині, суд вказує на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватися принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2008 від 01.04.2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказана стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 містяться наступні правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У наведеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

У даній справі прокурором подано позов в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки й порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій.

На виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президентом України 24.02.2022 виданий указ №68/2022 про утворення Харківської обласної військової адміністрації.

Повноваження військових адміністрацій передбачені ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Обласні військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим законом, зокрема щодо складання та затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподілу переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення.

Постановою Кабінету Міністрів України №252 від 11.03.2022 «Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» визначено, що з метою оперативного та ефективного прийняття управлінських рішень для забезпечення безперебійного функціонування установ і закладів бюджетної сфери, комунальних підприємств та задоволення життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період воєнного стану, введеного указом Президента України №64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», виконання та формування місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням таких особливостей: органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи, місцеві державні адміністрації, військово-цивільні адміністрації продовжують здійснювати бюджетні повноваження, а у разі утворення військових адміністрацій такі повноваження здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Також, виконавчі комітети відповідних місцевих рад, місцеві державні адміністрації, військово-цивільні адміністрації або військові адміністрації здійснюють без погодження відповідною комісією місцевої ради передачу бюджетних призначень від одного головного розпорядника бюджетних коштів до іншого, перерозподіл видатків бюджету і надання кредитів з бюджету за бюджетними програмами, включаючи резервний фонд бюджету, додаткові дотації та субвенції, у межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків (окремо за загальним та спеціальними фондами бюджету) за бюджетною програмою.

Враховуючи викладене, функції Харківської обласної ради в частині бюджетних повноважень станом на дату виникнення спірних правовідносин та на даний час здійснює Харківська обласна військова адміністрація.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №193 від 03.03.2022 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави та належного функціонування Акціонерного товариства «Українська залізниця» в умовах воєнного стану, введеного указом Президента України №64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», виділено Міністерству інфраструктури 16615,1006955 млн гривень для здійснення Укрзалізницею заходів, зокрема, 6609,1006955 млн гривень (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) - для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №185 від 02.03.2022 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» Акціонерне товариство «Українська залізниця» уповноважено виступати платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих товарів, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, будівельних матеріалів для першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна).

Згідно з умовами договору поставки Харківська обласна військова адміністрація є його стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить: прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (п. п. 1.1, 6.5, 9.3 договору).

Таким чином, Харківська обласна військова адміністрація є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Також постановою Кабінету Міністрів України №528 від 03.05.2022 «Деякі питання фінансування закупівлі товарів тривалого зберігання в умовах воєнного стану» затверджено розподіл у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а також Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку головним розпорядником субвенції є Мінінфраструктури. Розпорядники субвенції за місцевими бюджетами визначаються рішеннями про такі бюджети відповідно до законодавства.

Пунктами 3-5 вказаного порядку визначено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів на здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих товарів, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна, укладених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №185 від 02.03.2022 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану», замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Субвенція надається шляхом її перерахування Мінінфраструктури на рахунок Укрзалізниці, відкритий в державному банку, з подальшим спрямуванням Укрзалізницею на оплату грошових зобов`язань замовників перед постачальниками товарів (виконавцями робіт або надавачами послуг) відповідно до укладених договорів та рахунків постачальників товарів (виконавців робіт або надавачів послуг) за договорами.

Кошти, використані Укрзалізницею для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів, та коштами місцевих бюджетів, що передані розпорядникам субвенції, від розпорядників субвенції постачальникам товарів (виконавцям робіт або надавачам послуг), у сумі такого платежу.

Факт забезпечення вимог бюджетного законодавства міністерством як головним розпорядником коштів державного бюджету, в частині застосування механізму надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та перерахування коштів субвенції на рахунки Акціонерного товариства «Українська залізниця» підтверджено позивачем-2 у наданих до суду поясненнях.

З огляду на зазначене, прокурором вірно обрано суб`єктів владних повноважень, від імені яких здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносин, та які є розпорядниками бюджетних коштів різних рівнів.

Факт здійснення Акціонерним товариством «Українська залізниця» оплати за договором підтверджує їх перерахування на виконання постанови Кабінету Міністрів України №193, які в силу вказаного акту органу виконавчої влади є субвенцією з державного бюджету.

При цьому, позивач-1 є безпосереднім замовником за договором, що свідчить про покладення на нього обов`язків покупця, у тому числі щодо перевірки якості та строків поставки товару, який постачався з метою забезпечення населення територіальних громад в регіонах, на території яких тривають активні бойові дії, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану.

Відтак, враховуючи умови договору, Акціонерне товариство «Українська залізниця» виступило виключно платником за договором в силу виконання зазначених вище постанов Кабінету Міністрів України, а відтак зобов`язання останнього обмежуються виключно дотриманням порядків здійснення розрахунків, що відповідно виключає обов`язок звернення до суду з позовом щодо стягнення штрафних санкцій з огляду на порушення строків доставки товару, оскільки в даному випадку відсутнє порушене право Акціонерного товариства «Українська залізниця».

При цьому у спірних правовідносинах третя особа не виступає розпорядником субвенції, а згідно п. 7 постанови Кабінету Міністрів України №193, зокрема, на міністерство покладено обов`язок подати звіт про використання коштів, виділених згідно з цією постановою.

З матеріалів справи вбачається, що керівником Новобаварської окружної прокуратура міста Харкова на виконання вимог, встановлених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №53-103-223вих-24 від 10.01.2024 повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про існування порушення інтересів держави у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а також наявність підстав для стягнення відповідних штрафних санкцій за прострочення зобов`язання у судовому порядку. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповіді №01-61/1261 від 13.02.2024 Харківська обласна військова адміністрація заначила, що не зверталася до суду з позовом про стягнення пені з Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» та не вживала заходи з метою досудового врегулювання спору.

Окрім цього, керівником Новобаварської окружної прокуратура міста Харкова листом №53-103-216вих-24 від 10.01.2024 повідомлено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про існування порушення інтересів держави у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань з постачання та наявність підстав для стягнення відповідних штрафних санкцій.

З відповіді позивача-2 №1065/34/10-24 від 18.01.2024 вбачається, що міністерство не вживало заходів з метою захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Наведене свідчить про неналежне виконання уповноваженими органами своїх повноважень щодо необхідного захисту державних інтересів.

Оскільки позивачами повноваження захисту законних інтересів держави не було здійснено впродовж розумного строку, вказане у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Прокурор до пред`явлення позову листами №№52-103-2072вих-24 та 52-103-2070вих-24 від 20.03.2024 повідомив позивачів про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом подання даного позову.

Як наслідок, колегія суддів вказує на те, що незважаючи на обізнаність про факт порушення відповідачем умов договору та закону, позивачами протягом тривалого часу не вживалися жодні заходи, у тому числі позовного характеру, що свідчить про наявність правових підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, прокурором правильно визначено позивачів у цьому спорі і щодо цих позивачів повністю дотримано порядок повідомлення про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про дотримання прокурором порядку звернення до суду в інтересах держави, а також про доведення факту порушення інтересів держави спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Щодо суті спору та доводів скаржника в наведеній частині, суд вказує на наступне.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства, які, у свою чергу, кореспондуються зі ст. 628 ЦК України.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу.

Частинами 1 та 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено вище, поставку товару відповідачем здійснено 31.03.2022, в той час як попередню оплату здійснено платником за договором 22.03.2022. Отже, відповідачем порушено умови п. 5.4 договору, відповідно до якого товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази узгодження будь яких інших строків поставки товару.

Як наслідок, протилежні аргументи, викладені в апеляційній скарзі, судом відхиляються.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Стаття 230 ГК України визначає, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 6.1 договору поставки у разі затримки поставки товару або поставки не у повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок пені в сумі 25363,33 грн за період з 25.03.2022 по 30.03.2022, суд першої інстанції визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Жодних заперечень з боку відповідача щодо правильності нарахування пені матеріали справи не містять.

Водночас, відповідач під час розгляду справи посилався на те, що прострочення термінів поставки товару зумовлено форс-мажорними обставинами - введенням воєнного стану на території України з 24.02.2022, оскільки період поставки припав на початок збройної агресії російської федерації проти України.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до п. п. 8.2 та 8.3 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з подальшим наданням протягом 20 (двадцяти) календарних днів підтверджуючих документів. Належним доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або її регіональними представництвами.

Поряд з цим, посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин не є підтвердженими належними та достатніми доказами, а також ним не надано повідомлення замовника про неможливість виконання умов договору у порядку, передбаченому п. 8.2 договору.

До того ж, апеляційний суд зазначає, що вказані відповідачем обставини, а саме початок збройної агресії російської федерації проти України, безумовно існували станом на дату укладення договору та поставки товару. Тому, на переконання колегії суддів, відповідач не може посилатися на такі обставини у якості обставин непереборної сили, оскільки сторони усвідомлювали їх наявність ще під час підписання договору.

З огляду на викладене, висновки місцевого господарського суду з приводу відсутності підстав для звільнення постачальника від відповідальності за порушення договірного зобов`язання є законними і обґрунтованими.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов вірного висновку з приводу обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/5331/24 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/5331/24 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «М`ясокомбінат «Миргородський».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді О.М. Сибіга

С.І. Буравльов