Рішення

від 17.10.2024 по справі 902/639/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" жовтня 2024 р. Cправа № 902/639/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,

прокурора - Моніч Л.В.,

представників:

позивача - Мірошніченко Т.Д.,

відповідача 2 - Чугаєнко К.Є.

у відсутності інших учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)

до: Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234)

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 15а, м. Вінниця, 21050)

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками,

В С Т А Н О В И В :

Заступником керівника Вінницької окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації до Лука-Мелешківської сільської ради та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Ухвалою суду від 17.06.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/639/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.08.2024 о 10:00 год. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Під час підготовчого провадження, строк якого протокольною ухвалою від 01.08.2024 продовжено на 30 днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву (а.с. 112-116, додатки в електронному вигляді); прокурором - відповідь на відзив (а.с. 118-126).

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію судового процесу та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2024, про що постановлено відповідну ухвалу від 05.09.2024 у протокольній формі. Поряд з цим у судовому засіданні 15.10.2024 в межах розгляду справи по суті оголошено перерву до 14:00 год. 17.10.2024, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

На визначений час у судове засідання 17.10.2024 з`явилися учасники справи, за винятком представників відповідача 1 та третьої особи (повідомлених належним чином шляхом доставки ухвали від 15.10.2024 до електронних кабінетів ЄСІТС). Поряд з цим відповідачем 1 було заявлено про розгляд справи без участі представника Лука-Мелешківської сільської ради, при вирішенні спору по суті заявник покладається на розсуд суду (вх. №01-34/8672/24 від 04.09.2024).

Прокурор та представник позивача заявлений позов підтримали у повному обсязі з підстав та обставин, викладених у позовній заяві.

Представниця відповідача 2 проти позову заперечила, посилаючись на викладене у відзиві на позовну заяву, просила витрати на сплату судового збору залишити за позивачем. Поряд з цим у судовому засіданні 15.10.2024 представниця Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в усному порядку заявила про застосування наслідків спливу строку позовної давності в межах заявлених позовних вимог.

В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує на незаконну передачу у комунальну власність Лука-Мелешківської сільської ради земельних ділянок історико-культурного призначення з кадастровими номерами: 0520686300:04:002:0074 та 0520686300:04:002:0075.

Суть заперечень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення з розміщеним на них об`єктом культурної спадщини.

Відповідно до наявної інформації Державного земельного кадастру, земельну ділянку з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075, площею 2,5689 га, зареєстровано у відомостях Державного земельного кадастру на підставі "Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель державної власності (земель запасу) гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту)" (розробник - ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", реєстраційний номер - 2014МФ13ВНВЦ000240). При цьому зазначену земельну ділянку сформовано за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0073 загальною площею 6,0000 га. В результаті, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0520686300:04:002:0073 було перенесено до архівного шару Державного земельного кадастру, а земельній ділянці залишковою площею 3,4311 га був визначений кадастровий номер 0520686300:04:002:0074.

В свій час земельну ділянку з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га було зареєстровано у відомостях Державного земельного кадастру на підставі "Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка перебуває у державній власності (за межами населених пунктів) на території Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області" (розробник - ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", реєстраційний номер - 2013МФ22ВНВЦ000019).

Станом на даний час, земельна ділянка з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074, площею 3,4311 га, перебуває в комунальній власності Лука- Мелешківської сільської ради з цільовим призначенням - 16.00 землі запасу; земельна ділянка з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075, площею 2,5689 га, також перебуває в комунальній власності Лука-Мелешківської сільської ради з цільовим призначенням - 01.02 для ведення фермерського господарства.

При цьому в "Проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду із земель державної власності (земель запасу) гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту)" (розробник - ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою") (далі - Проект) міститься лист Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації №44246/02-20 від 11.10.2013, яким погоджується обмежене використання пам`яток археології для ведення фермерського господарства за умови укладення охоронного договору на пам`ятку з управлінням культури і туризму облдержадміністрації та виготовлення облікової документації на пам`ятку.

Наведене свідчить, що спірні земельні ділянки були сформовані з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення у відповідності до норм чинного на момент формування законодавства. Відповідно і оскаржуваний наказ Головного управління №59-ОТГ від 15.12.2020 року щодо передачі земельних ділянок з кадастровими номерами 0520686300:04:002:0074 та 0520686300:04:002:0075 Лука-Мелешківській сільській раді був виданий згідно норм чинного на момент видачі законодавства. Оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу №59-ОТГ від 15.12.2020 року відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 2020 рік) Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області було розпорядником спірних земельних ділянок.

Окрім того, відповідач 2 акцентує увагу, що прокурором не враховано, що в разі задоволення заявленого позову і скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки чи скасуванні державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 0520686300:04:002:0074 та 0520686300:04:002:0075 в Державному земельному кадастрі у Лука-Мелешківської сільської ради будуть відсутні повноваження повернути спірні земельні ділянки у державну власність. Так само і без скасування державної реєстрації права комунальної власності і державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі Вінницька обласна військова (державна) адміністрація не зможе прийняти спірні земельні ділянки у власність, оскільки в силу вимог ст. 122 Земельного кодексу України не є розпорядником земель сільськогосподарського призначення.

У відповіді на відзив прокурор зазначає, що діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких розташовані пам`ятки археології, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу.

Розпорядником земельних ділянок історико-культурного призначення площею 3,4311 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 та площею 2,5689 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 у межах Лука-Мелешківської сільської ради, на яких розташована пам`ятка археології місцевого значення - трипільське поселення, друга полов. IV-ІІІ тис. до н.е. є Вінницька обласна військова (державна) адміністрація.

Подібні висновки щодо повноважень обласних державних адміністрацій на розпорядження землями державної власності історико-культурного призначення викладено в постановах Верховного Суду від 07.02.2024 № 922/2304/23, від 13.12.2023 у справі № 420/13194/22, від 09.08.2023 у справі № 925/3/20, від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.

Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ в частині передачі Лука-Мелешківській сільській раді у комунальну власність спірні ділянки історико-культурного призначення, прийнято всупереч ст. 122 Земельного кодексу України, 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Отже, Лука-Мелешківською сільською радою у порушення вищезазначених вимог законодавства зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки історико-культурного призначення площею 3,4311 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 та площею 2,5689 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075, на яких розташована пам`ятка археології місцевого значення - трипільське поселення, друга полов. IV-ІІІ тис. до н.е.

Оскільки, у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію земель, що обумовило фактичне її вилучення із земель державної форми власності, а також реєстрацію права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст.16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Вінницької обласної державної адміністрації.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

У с. Сокиринці, 1 км південніше села на великому схилі мисоподібного плато вздовж правого берега ставка розташована пам`ятка археології місцевого значення - трипільське поселення, друга полов. IV-III тис. до н.е., що підтверджується паспортом такої пам`ятки. Площа 500x300м. Товщина культурного шару 0,30 м. Характеризується сіро-коричневою грубою ліпною керамікою з борозенковим орнаментом, а також червоноглиняною керамікою з поліхромним рисунком.

Пам`ятка взята на облік рішенням виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів №227 від 26.06.1987.

Місцерозташування пам`ятки позначено на карті землекористування до Проекту роздержавлення земель КСП "Дніпро", м. Вінниця, 1995р. та на карті до Технічної документації із землеустрою щодо складання документів по передачі земельних часток (паїв) у власність з виготовленням державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів на території Сокиринецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, м. Київ, 2008р.

Відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації від 23.05.2024 № 07-03-735 пам`ятка археології місцевого значення - трипільське поселення, друга полов. IV-III тис. до н.е., взята на облік рішенням виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів №227 від 26.06.1987, розташована на земельній ділянці площею 3,4311 га кадастровий номер 0520686300:04:002:0074 та земельній ділянці площею 2,5689 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 у межах Лука-Мелешківської сільської ради.

Як підтверджується сформованими 25.03.2014 витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 42-47), земельні ділянки з кадастровими номерами 0520686300:04:002:0074 та 0520686300:04:002:0075 віднесено до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №59-ОТГ від 15.12.2020 передано Лука-Мелешківській сільській раді Вінницького району у комунальну власність земельну ділянку площею 3,4311 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 та земельну ділянку площею 2,5689 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075.

На виконання зазначеного наказу начальником Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Лука-Мелешківським сільським головою 15.12.2020 підписано Акт приймання - передачі земельних ділянок із державної у комунальну власність згідно з додатком.

Відповідно до додатку під номером 5 передано Лука-Мелешківській територіальній громаді земельну ділянку площею 3,4311 га, кадастровий номер 0520686300:04:002:0074 та під номером 6 - земельну ділянку площею 2,5689 га кадастровий номер 0520686300:04:002:0075, яка розташована на території Лука-Мелешківської сільської територіальної громади Вінницького району.

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним реєстратором Якушинецької сільської ради Мельник І.А. прийнято рішення індексний номер №56803413 від 25.02.2021 про державну реєстрацію за Лука-Мелешківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,4311 га кадастровий номер 0520686300:04:002:0074, про що вчинено запис про право власності від 19.02.2021 №40724073, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2299398105206.

Як підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним реєстратором Якушинецької сільської ради Мельник І.А. прийнято рішення індексний номер №56802703 від 25.02.2021 про державну реєстрацію за Лука-Мелешківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 2,5689 га кадастровий номер 0520686300:04:002:0075, про що вчинено запис про право власності від 19.02.2021 №40723722, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2299383005206.

За доводами прокурора оформлення права комунальної власності на земельні ділянки історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що і слугувало підставою позову.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об`єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (у редакцій чинній на час прийняття рішення виконкому облради № 227 від 26.06.1987) до пам`яток історії та культури належать пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Частиною 2 статті 8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Як встановлено судом із наявних у матеріалах справи документів та сторонами не заперечується, на земельних ділянках площею 3,4311 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 та площею 2,5689 га з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075, які знаходяться у комунальній власності Лука-Мелешківської сільської ради, розташована пам`ятка археології місцевого значення - трипільське поселення, друга полов. IV-III тис. до н.е., взята на облік рішенням виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів №227 від 26.06.1987.

Статтями 53, 54 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Виходячи із приписів ст. 541 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Обмеження у використанні земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".

У відповідності до ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство однозначно визначає для пам`яток археології та земель, на яких розташовані пам`ятки археології, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 звернула увагу, що землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність. В цій же постанові зазначено, що стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

Окрім того, відповідно до п.п. ґ) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності.

Оскільки згідно із п. 4 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка археології - поселення трипільської культури є об`єктом нерухомого майна державної власності, ділянка під цією пам`яткою відповідно до п.п. ґ) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у державній власності.

З огляду на встановлені обставини, земельні ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га протиправно вибули із державної власності, оскільки земельні ділянки, на яких знаходиться пам`ятка археології, не підлягають передачі з державної до комунальної або приватної власності та належать до категорії земель історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.

Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації із встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам`ятки археології національного значення та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці вказаної пам`ятки, що знаходиться під охороною держави.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, з огляду на обраний прокурором спосіб захисту, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.

Прокурор для захисту інтересів держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації звернувся із негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ в частині передачі Лука-Мелешківській сільській раді у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 та земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075;

- скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- скасування державної реєстрації земельних ділянок в державному земельному кадастрі;

- зобов`язання відповідача 1 повернути земельні ділянки державі в особі позивача.

Так, серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ в частині передачі Лука-Мелешківській сільській раді у комунальну власність земельних ділянок з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на зазначених земельних ділянках розташована пам`ятка археології, що свідчить про їх належність до земель історико-культурного призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані в комунальну власність як землі сільськогосподарського призначення, суд констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування відповідного наказу ГУ Держгеокадастру за встановлених конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та підтримала у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Отже, суд дійшов висновку про протиправність передачі спірних земельних ділянок у комунальну власність, позаяк такі земельні ділянки як землі історико-культурного призначення, можуть перебувати лише у державній власності, та про задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ щодо такої передачі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь - яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до абзаців 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Положеннями частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Із сукупного аналізу наведених норм вбачається, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

На день розгляду справи земельні ділянки кадастровий номер 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та кадастровий номер 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га зареєстровані на праві комунальної власності за Лука-Мелешківською сільською радою, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, повноваженнями на здійснення правомочностей власника щодо земель історико-культурного призначення, розташованих за межами населених пунктів, наділені відповідні обласні державні адміністрації.

Подібні висновки щодо повноважень обласних державних адміністрацій на розпорядження землями державної власності історико-культурного призначення викладено в постановах Верховного Суду від 07.02.2024 № 922/2304/23, від 13.12.2023 у справі № 420/13194/22, від 09.08.2023 у справі № 925/3/20, від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 "Про утворення районних військових адміністрацій" на базі існуючих районних державних адміністрацій утворено відповідні районні військові адміністрації.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у цьому спорі є Вінницька обласна військова адміністрація як розпорядник земельних ділянок історико-культурного призначення з кадастровими номерами 0520686300:04:002:0074 та 0520686300:04:002:0075, на яких розташована пам`ятка археології.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Вінницької обласної військової адміністрації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 (пункт 71)).

З огляду на положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для забезпечення державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника спірних земельних ділянок, враховуючи скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ як підстави для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки за Лука-Мелешківською сільською радою, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо скасування державної реєстрації права власності за Лука-Мелешківською сільською радою на земельні ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га та про задоволення позову в цій частині.

За змістом ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 13, якою доповнено статтю 79-1 Земельного кодексу України, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" №340-ІХ від 05.12.2019, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як підтверджується сформованими 25.03.2014 витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 42-47), земельні ділянки з кадастровими номерами 0520686300:04:002:0074 та 0520686300:04:002:0075 віднесено до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

Враховуючи, що відомості щодо цільового призначення та категорії сформованих земельних ділянок не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідні земельні ділянки фактично належать до земель історико-культурного призначення, а згідно витягів з ДЗК до земель сільськогосподарського призначення (а.с. 42-47), відновити порушене право держави можливо лише шляхом скасування загалом державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відтак вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельної ділянки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В свою чергу, визначаючись щодо вимоги про зобов`язання відповідача 1 повернути земельні ділянки державі в особі Вінницької обласної військової державної адміністрації, то такі вимоги є похідними за фактом скасування державної реєстрації комунальної власності на такі земельні ділянки.

Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, втручання держави у право мирного володіння майном має нормативну основу, оскільки законодавчо спірні земельні ділянки як землі історико-культурного призначення можуть перебувати лише у державній власності та наслідки законодавчого застосування є передбачуваними.

Зобов`язання повернути спірні земельні ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням, задля попередження завдання шкоди об`єкту (пам`ятці архітектури), що перебуває під особливою охороною держави.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом спірних земельних ділянок; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цих ділянок згідно із загальними інтересами.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в частині зобов`язання Лука-Мелешківської сільської ради повернути земельні ділянки історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га державі в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Вінницької обласної військової (державної) адміністрації, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою здійснення представництва інтересів держави у суді Вінницькою окружною прокуратурою у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Вінницьку обласну державну адміністрацію про намір звернутися із відповідним позовом до суду (лист вих. №50-8534вих-24 від 05.06.2024).

Такому повідомленню передувало ряд запитів Вінницької окружної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

В свою чергу, відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації вих. №07-15-632 від 02.08.2024 повідомлено, що обласна військова адміністрація не зверталася та не планує найближчим часом звертатися до суду з позовною заявою про повернення в державну власність земельних ділянок, враховуючи обмежені бюджетні асигнування для сплати судового збору.

Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Водночас протягом розгляду даної справи Вінницька обласна військова (державна) адміністрація не заперечила щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що доводи відповідача 2 жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі. Визначення категорії спірних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення на час видачі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ не спростовує факту безпідставного їх відчуження у комунальну власність, позаяк такі землі належать до земель історико-культурного призначення за відсутності затвердженої науково-проектної документації із встановлення відповідного цільового призначення.

Окрім того, враховуючи заявлення представницею відповідача 2 наслідків спливу позовної давності у даному спорі, суд бере до уваги, що залежно від обставин справи вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності (висновок викладений у постанові ВС КГС від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки прокурором заявлено 7 вимог немайнового характеру, лише одна з яких спрямована до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, то у зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі у відповідному співвідношенні на відповідачів покладаються витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви: на відповідача 1 - 18168 грн, на відповідача 2 - 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельними ділянками історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га та з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га, шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.12.2020 №59-ОТГ в частині передачі Лука-Мелешківській сільській раді у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 та земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075.

3. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 шляхом:

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074, площею 3,4311 га за територіальною громадою в особі Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234, код ЄДРПОУ 04329856);

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074, площею 3,4311 га;

- зобов`язання Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234, код ЄДРПОУ 04329856) повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0074 площею 3,4311 га державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 20089290).

4. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 шляхом:

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075, площею 2,5689 га за територіальною громадою в особі Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234, код ЄДРПОУ 04329856);

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075, площею 2,5689 га;

- зобов`язання Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2, с.Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234, код ЄДРПОУ 04329856) повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 0520686300:04:002:0075 площею 2,5689 га державі в особі Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 20089290).

5. Стягнути з Лука-Мелешківської сільської ради (вул. Центральна, 2, с. Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область, 23234, код ЄДРПОУ 04329856) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 18168 грн - витрат на сплату судового збору.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3028 грн - витрат на сплату судового збору.

7. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 28 жовтня 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.