Рішення

від 16.10.2024 по справі 904/3162/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3162/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М. розглянув спір

за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", м. Дніпро

про визнання пунктів договорів недійсними та стягнення 162 402,35 грн.

Представники:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним п. 2.1. договору від 25.11.2022 № 397 (зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 14.12.2022), укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 135 459,81 грн.;

- визнати недійсним п. 2.1. договору від 19.10.2023 № 351, укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 360 000,00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" на користь Харківського національного університету внутрішніх справ грошові кошти в сумі 162 402,25 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" податку на додану вартість до вартості договірного товару (дизельне паливо Energy, бензин А-95), який оплачено позивачем відповідно до платіжної інструкції № 2076 від 20.10.2023 та платіжних доручень № 2500 від 06.12.2022, № 2756 від 19.12.2022.

Правовими підставами позову заявник зазначає, серед іншого, постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 24.07.2024 позовну заяву Харківського національного університету внутрішніх справ залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

29.07.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у зв`язку з чим господарським судом відкрито провадження у справі № 904/3162/24, її розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.09.2024, про що постановлено ухвалу від 02.08.2024.

20.08.2024 через систему "Електронний суд" до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника останнього.

Ухвалою від 03.09.2024 господарським судом відкладено підготовче засідання до 25.09.2024.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим 25.09.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 16.10.2024, про що поставнолено відповідну ухвалу.

15.10.2024 від позивача через систему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання, до якого долучено спірні договори. У вказаному клопотанні останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить їх задовольнити.

У судове засідання, що відбулося 16.10.2024, представники сторін не з`явились, проте, останні були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується залученими до матеріалів справи довідками про доставку електронного листа (ухвали від 25.09.2024) до електронних кабінетів Харківського національного університету внутрішніх справ та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" 30.09.2024 19:35.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

16.10.2024 у судовому засіданні ухвалено рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини наявності/відсутності правових підстав для визнання недійсними пунктів 2.1. договору від 25.11.2022 № 397 та договору від 19.10.2023 № 351, укладених Харківським національним університетом внутрішніх справ та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" в частині включення до ціни договору суми ПДВ, а також стягнення грошових коштів в сумі 162 402,25 грн.

25.11.2022 Харківським національним університетом внутрішніх справ (далі покупець, позивач у даній справі) та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі постачальник, відповідач у даній справі) укладено договір поставки № 397 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного вище договору постачальник зобов`язався поставити Бензин А-95, дизельне паливо ЄЗС ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта і дистиляти (ЄЗС ДК 021:2015 - 09132000-3 - Бензин, 09134200-9 - Дизельне паливо), далі - товар, а покупець зобов`язався прийняти поставлений товар та оплатити його вартість.

Згідно з пунктами 1.2.-1.3. договору найменування, ціна та одиниця виміру товару визначаються сторонами відповідно до специфікації (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього договору. Кількість товару: Бензин А-95 - 15 000 л, Дизельне паливо - 25 200 л.

Ціна договору складає: 2 070 600,00 грн., у т.ч. ПДВ 7% 135 459,81 грн. (пункт 2.1. договору).

У пункті 2.3. договору сторонами встановлено, що підставою для оплати поставленого товару є видаткова накладна постачальника на товар.

Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів після отримання товару на підставі видаткових накладних.

При цьому сторони дійшли спільної згоди, що оплата поставленого постачальником товару буде проводитися покупцем з урахуванням реального фінансування видатків (та/або надходження коштів) Державного бюджету на назначені цілі покупця (пункт 2.4. договору).

Загальний обсяг закупівлі за даним договором може бути зменшений сторонами в залежності від реального фінансування видатків (та/або надходження коштів) Державного бюджету на зазначені цілі покупця (пункт 2.6.).

Відповідно до пункту 2.7. договору моментом оплати поставленого постачальником товару є дата списання коштів з відповідальних рахунків покупця.

Пунктом 3.1. передбачено, що постачальник зобов`язується здійснити поставку товару до 22.12.2022 у порядку та на умовах, передбачених даним договором, за адресою: 21008, Україна, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Сонячна, 3-А.

Датою поставки товару вважається дата отримання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної постачальника на поставлений товар (пункт 3.2. договору).

Згідно з пунктом 3.3. поставка товару здійснюється постачальником власними силами та засобами в межах термінів та кількості, передбачених у даному договорі.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2022, але у будь-якому разі (у т.ч. в частині розрахунків) - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (пункт 10.1.).

У межах договору сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств останніх специфікацію (Додаток № 1 до договору), в якій погоджено найменування товару - бензин А-95 в кількості 15 000 л за ціною з ПДВ 49,00 грн., на суму 686 915,89 грн. без ПДВ, ПДВ - 48 084,11 грн., сума з ПДВ - 735 000,00 грн.; дизпаливо в кількості 25 200 л за ціною з ПДВ 53,00 грн., на суму 1 248 224,30 грн. без ПДВ, ПДВ - 87 375,70 грн., на суму 1 335 600,00 грн. Всього на загальну суму 2 070 600,00 грн., у т.ч. ПДВ 7% - 135 459,81 грн.

14.12.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, в якій останні дійшли згоди викласти пункт 1.3. в наступній редакції: "Кількість товару: Бензин А-95 - 13 940 л, дизельне паливо - 24 380 л.", викласти пункт 2.1. договору в наступній редакції: "Ціна договору складає 2 069 720,00 грн., у т.ч. ПДВ 7% 135 402,25 грн.".

Також вказаною додатковою угодою сторонами вирішено викласти в новій редакції специфікацію до договору, якою узгоджено найменування, одиницю виміру, кількість, ціну з ПДВ, суму без ПДВ, ПДВ та суму з ПДВ товару, який поставляється.

Так, з урахування внесених до специфікації змін, сторонами узгоджено до поставки товар, а саме, бензин А-95 в кількості 1 000 л за ціною з ПДВ 49,00 грн. на суму без ПДВ 45 794,39 грн., ПДВ - 3 205,61 грн., сума з ПДВ - 49 000,00 грн.; бензин А-95 в кількості 12 940 л за ціною з ПДВ 53,00 грн. на суму без ПДВ 571 516,67 грн., ПДВ - 44 866,73 грн., сума з ПДВ - 685 820,00 грн.; дизпаливо в кількості 3 000 л за ціною з ПДВ 53,00 грн. на суму без ПДВ 148 598,13 грн., ПДВ - 10 401,87 грн., сума з ПДВ - 159 000,00 грн.; дизпаливо в кількості 21 380 л за ціною з ПДВ 55,00 грн. на суму без ПДВ 979 916,67 грн., ПДВ - 76 928,04 грн., сума з ПДВ - 1 175 900,00 грн. Всього на загальну суму 2 069 720,00 грн., у т.ч. ПДВ - 135 402,25 грн.

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу визначений у специфікації товар на загальну суму 2 069 720,00 грн. (у тому числі ПДВ 135 402,25 грн.), що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 0001/0000633 від 01.12.2022 та № 0001/0000831 від 15.12.2022 (а.с. 35-36).

Позивач, в свою чергу, здійснив оплату товару за вказаними вище видатковими накладними в сумі 2 069 720,00 грн., у тому числі ПДВ 135 402,25 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 2500 (внутрішній номер 242307232) від 06.12.2022 та № 2756 (внутрішній номер 245746106) від 19.12.2022 (а.с. 38, 39).

19.10.2023 Харківським національним університетом внутрішніх справ (далі замовник, позивач у даній справі) та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі учасник, відповідач у даній справі) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 351 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного вище договору учасник зобов`язався у 2023 поставити замовникові у передбачені даним договором строки Бензин А-95, дизельне паливо (ЄЗС ДК 021:2015 - 09130000-9: Нафта і дистиляти (09132000-3 Бензин, 09134200-9 Дизельне паливо), далі - товар, а замовник зобов`язався отримати товар та сплатити його вартість.

Згідно з пунктами 1.2.-1.3. договору найменування, ціна та одиниця виміру товару визначаються відповідно до специфікації (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього договору. Кількість товару становить: Бензин А-95 - 20 000 л, Дизельне паливо - 20 000 л. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Ціна договору складає: 2 160 000,00 грн., з урахуванням ПДВ 360 000,00 грн. (пункт 2.1. договору).

У пункті 2.3. договору сторонами встановлено, що підставою для оплати поставленого товару є видаткова накладна учасника на товар.

Плата за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок учасника, вказаний у даному договорі, протягом 30 банківських днів після отримання товару на підставі видаткових накладних з урахуванням реального фінансування видатків (та/або надходження коштів) Державного бюджету на зазначені цілі замовника.

При цьому, сторони дійшли спільної згоди, що оплата поставленого учасником товару буде проводитись замовником з урахуванням реального фінансування видатків (та/або надходження коштів) Державного бюджету на зазначені цілі замовника (пункт 2.4. договору).

Загальний обсяг закупівлі за даним договором може бути зменшений сторонами в залежності від реального фінансування видатків (та/або надходження коштів) Державного бюджету на зазначені цілі замовника (пункт 2.6.).

Відповідно до пункту 2.7. договору моментом оплати поставленого учасником товару є дата списання коштів з відповідних рахунків замовника.

Пунктом 3.1. передбачено строки поставки товару - до 22.12.2023 включно. Поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення замовника.

Місце поставки товарів: 21008, Україна ,Вінницька область, м. Вінниця, вул. Сонячна, 3-А.

Учасник самостійно та за свій рахунок проводить доставку (враховуючи навантажувально-розвантажувальні роботи) товару до місця доставки на склад замовника - Харківського університету внутрішніх справ (пункт 3.2. договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами (пункт 10.1.).

У межах договору сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств останніх специфікацію (Додаток № 1 до договору), в якій погоджено найменування товару - бензин А-95 в кількості 20 000 л за ціною з ПДВ 54,00 грн., на суму 900 000,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 180 000,00 грн., сума з ПДВ - 1 080 000,00 грн.; дизпаливо в кількості 20 000 л за ціною з ПДВ 54,00 грн., на суму 900 000,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 180 000,00 грн., на суму 1 080 000,00 грн. Всього на загальну суму 2 160 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 360 000,00 грн.

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу визначений у специфікації товар (бензин А-95 в кількості 3 000 л) на загальну суму 162 000,00 грн. (у тому числі ПДВ 27 000,00 грн.), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0001/0001863 від 19.10.2023 (а.с. 50).

Позивач, в свою чергу, здійснив оплату товару за вказаною вище видатковою накладною в сумі 162 000,00 грн., у тому числі ПДВ 27 000,00 грн., що підтверджується залученою до матеріалів справи платіжною інструкцією № 2076 від 20.10.2023 (а.с. 37).

21.11.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 1, в якій останні дійшли взаємної згоди достроково розірвати (припинити) дію договору № 351 від 19.10.2023.

Вказаною додатковою угодою (пункт 2) сторони підтвердили, що станом на день її укладення постачальник поставив (виконав), а замовник прийняв 3 000 л бензина А-95, які оплачені замовником своєчасно та в повному обсязі на загальну суму 162 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 27 000,00 грн.

Претензіями № 1/1462 та № 1/1461 від 25.04.2024, направленими на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", Харківський національний університет внутрішніх справ з метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" просив повернути надлишково сплачені кошти ПДВ за договорами № 397 від 25.11.2022 та № 351 від 19.10.2023 (а.с. 17).

Вказані претензії залишились відповідачем без належного реагування, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до Статуту Харківського національного університету внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС від 15.05.2012 № 429 (у редакції наказу МВС України від 12.03.2024 № 155), ХНУВС має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 8, розділу I Статуту ХНУВС, одними з основних напрямів діяльності Університету є: підготовка фахівців згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями для потреб Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; виробництво основних засобів на базі його структурних підрозділів для потреб МВС.

У пункті 2 розділу III Cтатуту ХНУВС до компетенції МВС, у сфері управління якого перебуває Університет, належать: координація діяльності в галузі авіації; забезпечення на базі Університету підготовки кадрів для МВС, Національної поліції України, інших центральних органів виконавчої влади,установ, організацій України.

Відповідно до пункту 4 розділу IV Cтатуту ХНУВС Університет серед іншого має право здійснювати підготовку працівників із вищою освітою для МВС, Національної поліції України, Національної гвардії України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких координується через Міністра внутрішніх справ України, та органів державної влади України, а також на умовах договорів із фізичними і юридичними особами України та за угодами і контрактами, укладеними із фізичними і юридичними особами зарубіжних країн, за умови отримання відповідних ліцензій на провадження освітньої діяльності; на період дії правового режиму воєнного стану за рішенням МВС здійснювати оборонні закупівлі та укладати державні контракти (договори) відповідно до законодавства України.

З огляду на викладене, недотримання сторонами при укладенні договору поставки № 397 від 25.11.2022 (з урахуванням внесених до нього змін додатковою угодою № 1 від 14.12.2022) та договору про закупівлю товарів за державні кошти № 351 від 19.10.2023 вимог законодавства зумовлює наявність підстав для визнання недійсними пунктів 2.1. вказаних договорів в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Звертаючись до суду з позовом про часткове визнання недійсними пунктів 2.1. договору поставки № 397 від 25.11.2022 (з урахуванням внесених до нього змін додатковою угодою № 1 від 14.12.2022) та договору про закупівлю товарів за державні кошти № 351 від 19.10.2023, позивач також заявив вимогу про стягнення на його користь з відповідача сплачених за оспорюваними договорами сум податку на додану вартість у розмірі 162 402,25 грн., що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Правовою підставою для задоволення вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ у розмірі 162 402,25 грн., яка отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, позивачем зазначено статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Враховуючи те, що відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 162 402,25 грн. без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами позивача про необхідність повернення йому цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат господарський суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн.).

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п. 8.23).

Так, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (визнання недійсними пунктів договорів) та одну вимогу майнового характеру в сумі 162 402,25 грн., а отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 7 267,20 грн. (0,8*(3 028,00 грн.+3 028,00 грн.+3 028,00 грн.)).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду позивачем 17.07.2024 сплачено судовий збір у розмірі 9 084,00 грн.

У статті 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (частина 1 зазначеної вище статті).

Таким чином, позивачу із Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір в сумі 1 816,80 грн. (9 084,00 грн. - 7 267,20 грн.), який надмірно сплачено при зверненні з позовом до суду, в порядку, встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 7 267,20 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 202, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним пункт 2.1. договору поставки від 25.11.2022 № 397 (зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 14.12.2022), укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ (61080, м. Харків, просп. Льва Ландау, буд. 27, код ЄДРПОУ 08571096) та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 206/2, код ЄДРПОУ 39821153) в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 135 459,81 грн.

Визнати недійсним пункт 2.1. договору про закупівлю товарів за державні кошти від 19.10.2023 № 351, укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ (61080, м. Харків, просп. Льва Ландау, буд. 27, код ЄДРПОУ 08571096) та Товаристом з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 206/2, код ЄДРПОУ 39821153) в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 360 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 206/2, код ЄДРПОУ 39821153) на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, просп. Льва Ландау, буд. 27, код ЄДРПОУ 08571096) 162 402,25 грн. - безпідставно отриманих коштів та 7 267,20 грн. - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 28.10.2024.

Суддя І.Ф. Мельниченко