Рішення

від 28.10.2024 по справі 910/9268/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2024Справа № 910/9268/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕКО"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 452 123,13 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕКО" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач) про стягнення 452 123,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 932/з від 27.10.2021 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено учасникам справи строк для процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали суду доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача 01.08.2024 о 22:20 год. та відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою учасникам 02.08.2024.

13.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує заявлені позовні вимоги.

19.08.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім заперечуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позов.

Відповідач правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

27.10.2024 між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено Договір № 932/з, за умовами якого постачальник протягом 2021-2022 зобов`язався поставити та передати у власність замовника труби полімерні, фітинги, балансувальну та регулюючу арматуру і сантехнічні вироби для об`єктів замовника (далі - товар), а замовник зобов`язався прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна ціна договору становить 10 000 000,00 грн.

Згідно з п. 4.1. Договору Замовник здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару Постачальником на умовах, передбачених в п.5.4 даного Договору.

Як визначено п. 5.4. Договору, датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від Постачальника до Замовника/Одержувача на місце поставки, визначене Замовником у заявці, з необхідним пакетом документів, до якого входять: - товарно-транспортна накладна; - сертифікат (паспорт) якості виробника; - видаткова накладна; - гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

При цьому згідно з п. 5.5 договору право власності на товар виникає у Замовника з дати поставки товару постачальником. Ризик випадкового знищення та пошкодження товару переходить до замовника з дати поставки та належної передачі Замовнику/Одержувачу товару відповідно до п. 5.4 договору.

Вказаний договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 11.1 договору).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем у період з 13.01.2024 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 327 480,64 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, доданими до позовної заяви.

29.02.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією № 240/228/1 від 28.02.2024, в якій вимагав сплатити наявну заборгованість.

Як вбачається з даних трекінгу відстеження пересилання поштової кореспонденції, вказана претензія отримана відповідачем 04.03.2024, проте, як вказує позивач, відповідач заборгованість не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що позивачем на підтвердження обставини постачання товару надано тільки копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладених, однак договором передбачено надання також сертифікату (паспорту) якості виробника, гарантійних документів.

Крім того відповідач повідомляє, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів несплати коштів позивачу.

Також відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, визнаних листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходив з наступного.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Так, частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачем прийнято від позивача товар згідно з видатковими накладними, проте доказів оплати такого товару матеріали спраи не містять.

Судом на беруться до уваги посилання відповідача на невиконання позивачем п. 5.4 Договору, оскільки відповідачем прийнято товар без застережень щодо його якості та кількості, а також без зазначення відсутності сертифікату (паспорту) якості виробника, гарантійних документів та документів, що гарантують якість та відповідність товару. Також відповідачем не здійснено жодних претензійних дій до позивача щодо неналежного виконання умов Договору після отримання товару. Отже, відповідач, приймаючи товар, погодився з належним виконанням позивачем умов Договору.

Крім того, відповідно до п. 5.5 Договору право власності на товар переходить від постачальника до замовника з дати поставки, яка, у свою чергу, відображена в наданих видаткових накладних.

Щодо заяви відповідача про вплив форс-мажорних обставин на виконання умов Договору суд зазначає наступне.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, якщо виконання зобов`язання за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов`язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин.

Згідно з п. 9.4 Договору початок та період дії вказаних обставин підтверджує сторона, яка підпала під дію таких обставин, довідкою відповідного органу.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Відповідачем не доведено, яким саме чином обставина введення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 воєнного стану вплинула на його можливість виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого товару за Договором поставки.

Також відповідачем не надано доказу повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин, відповідно до п. 9.3 Договору, не надано сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або відповідною уповноваженою нею регіональною торгово-промисловою палатою.

Крім того, суд зазначає, що поставка товару відбулась до виникнення зазначеної відповідачем форс-мажорної обставини, крім того, відповідачем не повідомлялось про настання для нього таких обставин і станом на момент отримання від позивача претензії.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку з настанням форс-мажорної обставини.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, а також ст. 218 Господарського кодексу України наявність форс-мажорної обставини звільняє від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, а не від самого зобов`язання.

Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товару в розмірі 327 480,64 грн обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 930,91 грн та інфляційних втрат у розмірі 101 711,58 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши долучені позивачем до позову розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що останні виконані арифметично вірно та відповідно до вимог чинного законодавства України.

При цьому судом не беруться до уваги заперечення щодо позовних вимог, викладені у відзиві на позов, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, які за своєю правовою природною не є відповідальністю у вигляді стягнення пені, до таких вимог не можуть застосовуватись положення ст. 551 Цивільного кодексу України, оскільки такі нарахування не є неустойкою.

Вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції не носять характеру відповідальності, а є компенсаційними вимогами, за вказаних обставин, судом не беруться до уваги вказані заперечення відповідача.

Також судом не беруться до уваги посилання відповідача про можливість зменшення розміру розмірі 3% річних та втрат від інфляції на підставі висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020.

Вказаною постановою зроблено висновок про можливість зменшення судом процентів річних, оскільки у вказаній справі (№ 902/417/18) сторонами в договорі визначено інший розмір процентів річних, ніж той, що передбачений ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для зменшення 3% річних.

Крім того, вказаною постановою взагалі не передбачено можливість зменшення інфляційних втрат.

За вказаних обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 930,91 грн та інфляційних втрат у розмірі 101 711,58 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам учасників процесу оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладення на відповідача в розмірі 6 781,85 грн.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6, код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕКО" (місцезнаходження: 79071, Львівська обл., м. Львів, вул. Щирецька, буд. 36; місцезнаходження ВП: 04655, м. Київ, вул. Полярна, буд. 12А, код 38141768) 327 480,58 грн (триста двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят грн 58 коп.) заборгованості, 101 711,58 грн (сто одну тисячу сімсот одинадцять грн 58 коп.) втрат від інфляції, 22 930,91 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот тридцять грн 91 коп.) 3% річних, 6 781,85 грн (шість тисяч сімсот вісімдесят одну грн 85 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 28.10.2024.

Суддя О.Г. Удалова