Рішення

від 28.10.2024 по справі 910/8305/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2024Справа № 910/8305/24За позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛТЕКС»

про стягнення 536 100,00 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛТЕКС» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 536 100,00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.203, 509, 526, 530, 629, 655, 1212 Цивільного кодексу України, ст.180, 193, 265 Господарського кодексу України, п.п.9.4. п.9 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, мотивовані тим, що позивачем безпідставно сплачено на користь відповідача за договором №132/2210.021Р на закупівлю від 17.05.2022 суми податку на додану вартість (ПДВ), які мають бути повернуті останнім, як безпідставно отримані.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

10.07.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/8305/24, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

31.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову посилаючись на його необґрунтованість та, зокрема, зазначає, що відповідач з 02.12.2022 перейшов на спрощену систему оподаткування за ставкою платника єдиного податку 3 групи 2%, про що повідомляв позивача, а тому з метою дотримання вимог податкового законодавства поставка товару здійснювалася без ПДВ.

Також 31.07.2024 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке мотивоване тим, що для повного та всебічного розгляду справи і надання обґрунтованих пояснень розгляд справи необхідно здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

20.08.2024 від позивача на виконання ухвали суду надійшли виписки банку про рух коштів між ним та відповідачем, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.

Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2022 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір №132/2210.021Р на закупівлю (надалі - договір), предметом якого згідно п.1.1. є закупівля сорочок-поло (далі - товар), згідно з кодом ДК 021:2015-35810000-5 Індивідуальне обмундирування, 35811300-5 - Військова уніформа. Продавець зобов`язується у 2022 році поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації (додаток 1), а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Найменування та кількість товару зазначені у специфікації (додатку 1), що є невід`ємною частиною договору (п.1.2. договору).

Згідно п.3.2. договору його ціна становить 15 345 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 00 грн.

Відповідно до п.10.1. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 25.05.2022, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

До договору сторонами підписано додаток 1 - специфікацію, згідно якого сторони погодили поставку товару - сорочок-поло, у кількості 33 000 штук, на загальну суму 15 345 000, 00 грн, з ПДВ, сума ПДВ 2 557 500, 00 грн.

Так, на виконання договору відповідачем поставлено товар на загальну суму 15 345 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними №ОТ-0000093 від 20.05.2022 на суму 1 395 000, 00 грн, №ОТ-0000113 від 31.05.2022 на суму 465 000, 00 грн, №ОТ-0000127 від 10.06.2022 на суму 1 297 350, 00 грн, №ОТ-0000134 від 16.06.2022 на суму 1 495 440, 00 грн, №ОТ-0000143 від 23.06.2022 на суму 683 550, 00 грн, №ОТ-0000318 від 22.09.2022 на суму 465 000, 00 грн, №ОТ-0000358 від 05.10.2022 на суму 744 000, 00 грн, №ОТ-0000377 від 16.10.2022 на суму 1 023 000, 00 грн, №ОТ-0000390 від 18.10.2022 на суму 558 000, 00 грн, №ОТ-0000407 від 25.10.2022 на суму 697 500, 00 грн, №ОТ-0000454 від 11.11.2022 на суму 1 116 000, 00 грн, №ОТ-0000468 від 14.11.2022 на суму 976 500, 00 грн, №ОТ-0000497 від 28.11.2022 на суму 651 000, 00 грн, №ОТ-0000523 від 07.12.2022 на суму 976 500,00 грн, №ОТ-0000539 від 13.12.2022 на суму 744 000,00 грн, №ОТ-0000557 від 20.12.2022 на суму 372 000,00 грн, №ОТ-0000581 від 23.12.2022 на суму 1 127 160,00 грн.

Вказаний товар було повністю оплачено позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №578 від 20.05.2022, №627 від 01.06.2022, №690 від 10.06.2022, №728 від 17.06.2022, №765 від 24.06.2022, №1284 від 26.09.2022, №1402 від 06.10.2022, №1471 від 17.10.2022, №1470 від 17.10.2022, №1478 від 20.10.2022, №1517 від 27.10.2022, №1634 від 14.11.2022, №1652 від 15.11.2022, №1777 від 29.11.2022, №1914 від 08.12.2022, №2024 від 14.12.2022, №2142 від 20.12.2022, №2243 від 23.12.2022.

01.02.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№193 від 31.01.2024 про повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів на оплату ПДВ по договору в сумі 536 610, 00 грн, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною АТ «Укрпошта» №0212201065850 від 01.02.2024.

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 536 100,00 грн.

Підставами позову є безпідставна сплата сум податку на додану вартість (ПДВ) за поставлений згідно договору товар за видатковими накладними №ОТ-0000539 від 13.12.2022 на суму 744 000,00 грн, №ОТ-0000557 від 20.12.2022 на суму 372 000,00 грн, №ОТ-0000581 від 23.12.2022 на суму 1 127 160,00 грн.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу погоджений договором товар на загальну суму 15 345 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними представниками обох сторін без будь-яких зауважень чи заперечень.

Поставлений товар повністю оплачено позивачем.

Так, позивач звертаючись до суду вказує, що відповідачем безпідставно включено, а позивачем сплачено суму податку на додано вартість (ПДВ) у загальному розмірі 536 100, 00 грн, за поставлений за видатковими накладними №ОТ-0000539 від 13.12.2022 на суму 744 000,00 грн, №ОТ-0000557 від 20.12.2022 на суму 372 000,00 грн, №ОТ-0000581 від 23.12.2022 на суму 1 127 160,00 грн товар.

Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як зазначено судом вище, позивач вказує, що відповідачем необґрунтовано включено до ціни товару суму ПДВ, яка, на думку позивача, має бути повернута йому на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як установлено судом згідно п.3.2. договору сторонами погоджена ціна товару в сумі 15 345 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 00 грн.

Як зазначають сторони, а також убачається з реєстру платників єдиного податку відповідач з 02.12.2022 перейшов на спрощену систему оподаткування за ставкою платника єдиного податку 3 групи 2% та з цієї дати не є платником ПДВ, про що останній повідомив позивача листом за вих.№1546 від 02.12.2022 та просив врахувати такі зміни в договорах, у тому числі в договорі №132/2210.021Р на закупівлю від 17.05.2022.

Так, відповідно до копій видаткових накладних №ОТ-0000539 від 13.12.2022 на суму 744 000,00 грн, №ОТ-0000557 від 20.12.2022 на суму 372 000,00 грн, №ОТ-0000581 від 23.12.2022 на суму 1 127 160,00 грн до ціни товару сума ПДВ не включалась.

Суд наголошує, що вказані видаткові накладні підписані представником позивача без будь-яких зауважень.

Згідно платіжних доручень №2024 від 14.12.2022, №2142 від 20.12.2022, №2243 від 23.12.2022 оплата за поставлений за вказаними вище видатковими накладними також здійснювалася без ПДВ, про що зазначено в самих платіжних дорученнях.

Отже, приймаючи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку про необгрунтованість посилань позивача на те, що відповідачем включено до ціни товару витрати зі сплати податку на додану вартість, оскільки, як установлено судом вище товар за видатковими накладними №ОТ-0000539 від 13.12.2022, №ОТ-0000557 від 20.12.2022, №ОТ-0000581 від 23.12.2022 поставлявся та оплачувався без ПДВ.

Одночасно, суд зазначає, що лист Північного офісу Держаудитслужби від 08.01.2024 за №262607-14/172-2024, що наданий позивачем до позову, не може бути належним та допустим доказом, у розумінні Господарського процесуального кодексу України, який підтверджує факт необґрунтованого включення до ціни товару суми ПДВ.

Враховуючи зазначене, оскільки обставини, на які посилається позивач у обґрунтування позовних вимог, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та позивачем не доведено факту наявності надмірної сплати сум податку на додану вартість за поставлений відповідачем товар, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість у розмірі 536 610,00 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 .

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань