Рішення

від 14.10.2024 по справі 910/8665/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2024Справа № 910/8665/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія

«Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна

електрична станція»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 33.393,42 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

11.07.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» до Державного агентства резерву України про стягнення 33.393,42 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 050/15 від 23.08.2013 позивачем були понесені витрати за зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах у резервуарах (за І - ІV квартали 2023 року) в розмірі 32.612,23 грн, що підтверджується відповідними актами та звітами. Пункт 3.1. договору встановлює, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Позивачем на адресу відповідача направлено лист № 22-2286/013 від 05.02.2024 з вимогою про сплату боргу, у відповідь листом № 646/0/4-24 від 05.03.2024 повідомлено про відмову у задоволенні вимоги. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути 33.097,46 грн, з яких 32.612,23 грн основного боргу, 355,53 грн 3% річних та 425,66 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8665/24 від 18.07.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

06.08.2024 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 відкрито провадження у справі № 910/8665/24; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 12.08.2024 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 12.08.2024 о 13:53 год., що підтверджується наявним у справі відповідним повідомленням про доставку електронного листа, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 27.08.2024 включно.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 12.08.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.2013 між Державним агентством резерву України (відповідач, Держрезерв) та державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (позивач, зберігач) укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 050/15 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору послуги за зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах у резервуарах (за І - ІV квартали 2023 року) у повному обсязі не сплачено, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 32.612,23 грн, а також за неналежне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 355,53 грн 3% річних та 425,66 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Згідно з п. 7.3 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 1 січня 2013 року, і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей).

Відповідно до п. 1.2 договору Держрезерв передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Держрезервом України.

Згідно з п. 2.7, 2.8 договору зберігач зобов`язаний щороку подавати Держрезерву України станом на 1 січня - звіт форми № 12 мр до 20 січня наступного за звітним року; станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Держрезервом України до 10 серпня кожного року. Щороку разом з річним звітом форми № 12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

У свою чергу відповідно п. 3.1 договору Держрезерв зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли Держрезерв визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Держрезервом України акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву (п. 4.3. договору).

Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» (чинного до 16.12.2023) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно із ч. 1, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, згідно з п.п. 2, 7, якого сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надіслано відповідачу лист № 2422/013 від 06.02.2023 разом з кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідального зберігача ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на 2023 рік на погодження.

Відповідач листом № 760/0/4-23 від 23.03.2023 повернув позивачу погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2023 рік ВП «Рівненська АЕС» на суму 35.991,04 грн.

В подальшому на виконання умов договору позивач листами № 7119/013 від 14.04.2023, № 13479/013 від 14.07.2023, № 19608/013 від 13.10.2023, № 22-982/013 від 17.01.2024 направляв відповідачу пакет документів для відшкодування витрат за зберіганням матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2023 року разом із звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідального зберігача ВП «Рівненська АЕС» ДП «Енергоатом» за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2023 року та актами від 31.03.2023, від 30.06.2023, від 30.09.2023, від 31.12.2023 на загальну суму 32.612,23 грн.

Вказані звіти з актами на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей залишені відповідачем без відповіді.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 22-2286/013 від 05.02.2024 (отримана відповідачем 12.02.2024), в якій просив протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання цієї вимоги перерахувати на розрахунковий рахунок філії «ВП РАЕС» суму заборгованості зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2023 рік, яка складає 32.612,23 грн з ПДВ.

Проте, відповідач у відповідь листом № 646/0/4-24 від 05.03.2024 зазначив, що акт на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІVквартал 2023 року надійшов від зберігача лише 25.01.2024, тобто з порушенням умов договору, Порядку та Бюджетного кодексу України вже після спливу бюджетного року у січні 2024, а тому відсутні підстави для сплати даної заборгованості.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву за 2023 рік, проте акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за 2023 рік не були підписані з боку відповідача, обґрунтованої відмови від підписання актів надано не було, відтак надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем. Судом також враховано ту обставину, що відповідачем попередньо погоджено кошторис на 2023 рік на суму 35.991,04 грн, тобто більшу ніж вартість фактично наданих послуг зберігання на суму 32,612,23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідачем в порушення умов договору не здійснено оплату наданих послуг за зберігання за І-V квартали 2023 року у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 32.612,23 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті наданих послуг зберігання не подано.

Суд відзначає, що відсутність бюджетних асигнувань на спірні послуги зберігання не виправдовує дії відповідача щодо непогодження звіту та не є підставою для не виконання договірних зобов`язань, які є обов`язковими для сторін.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг зберігання в розмірі 32.612,23 грн.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги зберігання не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з оплати зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах у резервуарах (за І - ІV квартали 2023 року) позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 335,53 грн 3% річних та 425,66 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Даний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 335,53 грн 3% річних та 425,66 грн інфляційних втрат (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28/9, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, пров. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (34403, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) 32.612 (тридцять дві тисячі шістсот дванадцять) грн 23 коп. основного боргу, 335 (триста тридцять п`ять) грн 53 коп. 3% річних, 425 (чотириста двадцять п`ять) грн 66 коп. інфляційних втрат та 3.028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова