Рішення

від 22.10.2024 по справі 918/650/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/650/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (вул. Князя Володимира, 71- Б, м. Рівне, 33027, код ЄДРПОУ 42101003; ел. пошта Info@energozbut.rv.ua)

до відповідача Комунального підприємства ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради (вул. Данила Галицького,23, м. Рівне, 34212, код ЄДРПОУ 03362844)

про визнання недійсним договору та стягнення 11 369 128 грн 00 коп.

У судовому засіданні приймали участь представники:

- від позивача: Сухомлин Алла Анатоліївна;

- від відповідача: Пилипчук Оксана Миколаївна, Пархомчук Вікторія Віталіївна

ВСТАНОВИВ:

Заяви і клопотання сторін, процесуальні рішення

04 липня 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, ТОВ "РОЕК") до Комунального підприємства ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради (далі - відповідач, КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР) про визнання недійсним Договору про закупівлю електричної енергії № 16009-ВЦ від 28.04.2021 та про застосування до сторін Договору двосторонньої реституції у вигляді стягнення 11 369 128 грн 00 коп.

Ухвалою від 09.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/650/24. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.07.2024. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

23 липня 2024 року від відповідача надійшов відзив.

У судовому засіданні 25.07.2024 оголошено перерву до 29.08.2024.

26 липня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

31 липня 2024 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28 серпня 2024 року від ТОВ "РОЕК" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

У судовому засіданні 29.08.2024 оголошено перерву до 12.09.2024 та з ініціативи суду продовжено строк підготовного провадження у справі на 30 днів - до 07.10.2024.

06 вересня 2024 року від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

12 вересня 2024 року від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання 12.09.2024 без його участі.

Ухвалою від 12.09.2024 відкладено підготовче засідання на 03.10.2024.

03 жовтня 2024 року від представника позивача надійшла заява про залишення без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 03.10.2024 заяву ТОВ "РОЕК" про залишення без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі задоволено. Клопотання позивача про зупинення провадження у справі до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21- залишено без розгляду. Запропоновано учасникам справи надати суду свою правову позицію щодо суті спору із урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 (Провадження № 12-35гс23) у строк до початку судового засідання з розгляду справи по суті. Закрито підготовче провадження у справі № 918/650/24. Призначено справу 918/650/24 до судового розгляду по суті на 10.10.2024.

10 жовтня 2024 року від позивача надійшли пояснення.

В судовому засіданні 10.10.2024 оголошено перерву до 22.10.2024.

21 жовтня 2024 року через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких адвокат Пархомчук В.В. серед іншого вказала, що у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть подані КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР впродовж п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.

22 жовтня 2024 року від представника відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

У судовому засіданні 22.10.2024 представник відповідача подав суду письмові пояснення (судові дебати).

Заслухавши позицію учасників справи, суд протокольною ухвалою залишив без розгляду додаткові пояснення представника відповідача. При цьому суд виходив із того, що за своєю суттю і змістом дані пояснення є відзивом, строк на подання якого сплинув. Тим паче, відповідач вже скористався правом на подання відзиву і факт укладення КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР договору про надання правничої допомоги із адвокатом не надає відповідачу можливість подання додаткового відзиву поза встановленими строками. Разом з тим, строк на подання письмових пояснень визначений в ухвалі суду від 03.10.2024 сплив 10.10.2024, а представник відповідача не навела обґрунтованих пояснень щодо причин пропуску строку на подання письмових пояснень.

Присутні у судовому засіданні представники учасників справи підтримали свої правові позиції, викладені у заявах по суті справи та поясненнях.

Правова позиція позивача, викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що існують підстави для визнання недійсним договору № 16009-ВЦ від 28.04.2021 та про застосування до сторін Договору двосторонньої реституції у вигляді стягнення 11 369 128 грн 00 коп. з огляду на наступне:

- при укладенні Договору сторони погодили істотні умови та закріпили право на внесення змін до Договору у порядку, передбаченому Законом України «Про публічні закупівлі», однак конкретного порядку та умов внесення змін у Договір визначено не було. На момент укладення договору, сторонами було застосоване інше розуміння Закону України «Про публічні закупівлі» щодо порядку внесення змін до Договору, аніж те яке відбулося після винесення постанови Великої Палати Верховного Суду було від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22. Із врахуванням зміненого тлумачення Договір, який було укладено між сторонами є таким, що не відповідає нормам ст. 45 Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак є недійсний в цілому;

- договір, який укладений за процедурою, що визначена Законом про закупівлі все одно має містити всі істотні умови, що визначені законодавством для договорів у сфері постачання електричної енергії. Іншими словами, те, що договір було укладено в межах закону України «Про публічні закупівлі» не виключає істотних умов, що визначені у спеціальному законодавстві, у даному випадку - у Постанові НКРЕКП № 312 «Про затвердження правил ринку електричної енергії». Таким чином, договір, що укладений між сторонами повинен мати істотні умови, які передбачені двома нормативно правовими актами. Так, у договорі відсутня одна з його істотних умов договору, визначена в пункті 3.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії (затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРЕЕ), а саме: порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку. Внаслідок не включення істотних умов договору у розумінні Постанови НКРЕКП № 312, Договір, що укладений між позивачем та відповідачем є таким, що укладений без додержання вимог закону, а тому може бути визнаний недійсним;

- метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину; КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР всього, у межах договору № 16009-ВЦ від 28.04.2021, було спожито 3 982 678 кВт/год. Ці дані були зібрані у порядку, що передбачений Кодексом Комерційного обліку та може бути підтверджений Оператором системи розподілу за потреби. У грошовому еквіваленті вказана сума кіловат спожитої електричної енергії становить 11 334 479,00 грн. з ПДВ. Аналогічна кількість кіловат на момент пред`явлення позову становить 22 703 606,00 грн. з ПДВ (ціна згідно РДН 4,22192 грн. + тариф передачі 0,52857 грн. = 4,75 без ПДВ (5,70 з ПДВ)). Таким чином, різниця зустрічних вимог складає: 11 369 128, 00 грн. (22 703 606, 00 - 11 334 479,00). А відтак у позивача є право вимоги до відповідача на суму 11 369 128,00 грн.

Правова позиція відповідача, викладена у відзиві

КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР заперечило проти поданого позову з наступних підстав:

- сторони погодили всі умови договору, та він був підписаний без жодних зауважень кожної з сторін. Позивач у складі своєї тендерної пропозиції, під час у часті в торгах, за результатами яких було укладено оспорюваний договір, надав лист № 1031/4 від 30.03.2021, в якому підтвердив, що ознайомився з проектом договору, який наведений в Додатку №4 до тендерної документації та погодився укласти договір в редакції запропонованій замовником в Додатку №4 до тендерної документації, а також гарантував виконання його на умовах, викладених в зазначеному проекті договору. Позивач в абзаці 8 своєї позовної заяві підтвердив, що при укладенні Договору сторони погодили істотні умови. Тобто, не заперечив того факту, що істотні умови погоджені та викладені в договорі.

- оскільки, договір було укладено у письмовій формі, то всі додаткові угоди до нього укладались також у письмовій формі за згодою сторін договору. Договір містить п. 13.8. та п. 13.9., в яких наведені підстави для внесення змін до договору. Тобто, сторони погодили випадки в яких мають право внести зміни до договору та порядок, яким чином ініціюються такі зміни, а в сукупності із ст. 654 Цивільного кодексу України, яка вказує що зміни до договору вчиняються в такій самій формі, що й договір, то можна дійти висновку, що порядок в якому вчинялись зміни до договору №16009-ВЦ від 28.04.2021 не є таким що не відповідає чинному законодавству. Сторонами було підписано 7 додаткових угод до договору, 6 з яких було ініційовано саме позивачем відповідно до пп. 2 п. 13.8. Договору та в порядку встановленому п. 13.9. Договору. Тобто, позивач неодноразово самостійно ініціював внесення змін до договору шляхом укладання додаткових угод, незважаючи на вказаний ним, відсутній порядок внесення змін до договору, що свідчить про фактичне використання ним свого права, як сторони правочину вносити зміни до нього, таким чином його право, в жодному разі, не було порушено.

- за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11). Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Зазначена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та Верховного Суду від 18.03.2020 у справі№456/2946/17. Визнання договору неукладеним в судовому порядку неможливо, що підтверджує постанова Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №907/804/17.

- позивач пред`явив вимогу про визнання договору недійсним з мотивів його неукладеності (відсутність у договорі істотної умови договору), а отже, обрав неналежний спосіб захисту прав та інтересів, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним, що є самостійною підставою для відмови у позові. Електрична енергія відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» є енергією, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу. Електроенергія є специфічним товаром, який виробляється і споживається одночасно. Станом на дату прийняття рішення у цій справі оспорюваний договір в частині постачання електричної енергії сторонами виконано в повному обсязі. Використання майна (електричної енергії) - «річ» безповоротна і відновити первісне положення сторін неможливо. У разі визнання договору про постачання електричної енергії недійсним, такий договір може бути визнано недійсним тільки на майбутнє. Сторони приступили до виконання та виконали повністю умови Договору, оскільки між ними було підписано ряд актів приймання - передавання електричної енергії. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, позивач постачав товар відповідачу, а відповідач приймав його та проводив оплату поставленого товару;

- визнання недійсним оспорюваного договору, що виконаний сторонами, не відновить порушені інтереси відповідача через неможливість проведення нової процедури закупівлі чи двосторонньої реституції (відповідач не зможе повернути все, отримане за договором, і буде змушений компенсувати вартість отриманого товару по значно вищій ціні).

Правова позиція позивача, викладена у відповіді на відзив.

Позивач наполягає на наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та застосування двосторонньої реституції з наступних підстав:

- відповідач, укладаючи договір та додаткові угоди до нього переслідував іншу мету, ніж була заявлена, тобто наявні ознаки «дефекту волі - невідповідність волі та волевиявлення. Адже, відповідач звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до ТОВ «РОЕК», у якому просив визнати недійсними додаткові угоди № 2 - 6 до договору № 16009- ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 28.04.2021 (спірний у даній справі) та стягнути кошти в розмірі 2 206 740,02 гривень. 29.04.2024 прийнято рішення у справі № 918/299/24, котре залишено без змін Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 про задоволення позовних вимог в повному обсязі, додаткові угоди № №2- 6 визнано недійними та стягнуто кошти. Змістом додаткових угод, які визнанні судом недійсними є ціна. Тобто істотна умова договору. Дане вказує на те, що відповідач, підписуючи договір та додаткові угоди до нього не переслідував реальної мети та настання реальних правових наслідків, мета не відповідала внутрішній волі, його воля була «дефектною», наявний умисел (намір), який усвідомлював протиправність договору. Таким чином, майнові права та інтереси ТОВ «РОЕК», як сторони договору безпосередньо порушенні оспорюваним договором та діями відповідача і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи будуть захищені та відновлені;

- внаслідок не включення істотних умов договору у розумінні Постанови НКРЕКП № 312, а також хибного тлумачення ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», - Договір, що укладений між позивачем та відповідачем є таким, що укладений без додержання вимог закону.

Правова позиція відповідача, викладена у запереченнях на відповідь на відзив

Відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що при укладенні договору відповідач нібито мав іншу мету, ніж заявлена, і що наявні ознаки «дефекту волі», є необґрунтованими з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, яка виснувала, що ч. 3 ст. 203 ЦК України () визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у ст. 229-233 ЦК України, а саме, до них належать правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦКУ); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232). Позивач не надав пояснення чи доказів на обґрунтування вчинення правочину, а саме, оспорюваного договору №16009-ВЦ від 28.04.2021, під впливом жодної з вищевказаних підстав.

Також відповідач притримується своєї позиції про хибність твердження позивача про те, що відповідач, підписуючи договір, не мав реальної мети укласти його, а діяв із «дефектною» волею та наміром укласти протиправний правочин. Вказує, що позивач сам підтверджує, що 28.04.2021 між сторонами було підписано договір про постачання електроенергії з погодженими умовами, підписаний уповноваженими особами і скріплений печатками. Договір був спрямований на реальні правові наслідки, а саме - постачання електроенергії споживачу, що підтверджується подальшим повним виконанням умов договору. Відповідач приймав електроенергію та використовував її для забезпечення руху тролейбусів і роботи підприємства, а також здійснив оплату за договором.

Відповідач вказує на відсутність доказів того, що він укладав договір та додаткові угоди у 2021 році з наміром оскаржити їх через три роки. Натомість відповідач вважає, що позивач намагається уникнути негативних для себе наслідків судових рішень у справі №918/299/24, зловживаючи правом на захист. Відповідач подавав позов про визнання недійсними додаткових угод №2-6 для захисту своїх прав через порушення Закону «Про публічні закупівлі», що підтверджується рішеннями судів у справі №918/299/24 та позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22. Важливо, що ініціатором укладення цих угод був саме ТОВ "РОЕК".

Правова позиція позивача, викладена у письмових поясненнях від 10.10.2024

ТОВ «РОЕК» підтримує свої позовні вимоги у повному обсязі та вказує, що відповідач, укладаючи оспорюваний договір про закупівлю електричної енергії від 28.04.2021, порушив вимоги Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, під час укладення договору не дотримано належного порядку, оскільки надана позивачем тендерна документація не містить дати засвідчення, що є обов`язковим. Також учаснику не було надано 24 години для виправлення цього недоліку. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону, тендерна пропозиція мала бути відхилена на підставі абзацу 3 пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі». Проте Замовник, всупереч законодавству, визнав ТОВ «РОЕК» переможцем і підписав спірний договір. Це свідчить про порушення істотних умов договору та законодавчо визначеного порядку укладення, що дає підстави для визнання спірного договору недійсним на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Фактичні обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 16009-ВЦ, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб споживача (далі Договір), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Найменування предмета закупівлі: Електрична енергія (код згідно з ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія) (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.

Відповідно до п. 3.1., п. 3.3. Договору початком постачання електроенергії споживачу є дата, зазначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 1 до цього договору. Постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору.

Загальна сума договору становить: 10 415 763,98 грн з ПДВ, в т.ч. ПДВ - 1 735 960,66 грн. Споживач розраховується з постачальником за електроенергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 1 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії. Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному вебсайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електроенергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до cпоживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані і рахунках, відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки cпоживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (спецрахунок). Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни. Споживач здійснює плату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії безпосередню оператору системи розподілу. Споживач здійснює оплату авансового платежу за поточний розрахунковий період та оплату планового платежу впродовж діючого розрахункового періоду в такому порядку: 30% від заявленого обсягу на розрахунковий період (що був запланований споживачем та наданий оператору системи) до 10-го числа поточного місяця; 40% від заявленого обсягу на розрахунковий період (що був запланований споживачем та наданий оператору системи) до 20-го числа поточного місяця; 30% від заявленого обсягу на розрахунковий період (що був запланований споживачем та наданий Оператору системи) до 28-го числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання споживач сплачує до 10-го числа місяця, що слідує за розрахунковим. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки. Порядок звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії на певну дату чи протягом відповідного періоду визначається відповідно до комерційної пропозиції, обраної споживачем. Комерційна пропозиція, яка є додатком 1 до цього договору, має містити наступну інформацію: 1) ціну (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи); 2) спосіб оплати (згідно з п. 5.7. договору); 3) термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати, 4) спосіб оплати послуг з розподілу - здійснюється споживачем напряму оператору системи розподілу/передачі; 5) розмір пені за порушення строку оплати або штраф; 6) розмір компенсації споживачу за недодержання постачальником якості надання комерційних послуг; 7) розмір штрафу за дострокове розірвання договору у випадках, непередбачених умовами договору; 8) термін дії договору - до 31.12.2021; 9) можливість надання пільг, субсидій. Після підписання комерційних пропозицій сторонами внесення змін до них можливе лише за згодою сторін або в порядку, встановленому чинним законодавством. Коригування заявлених величин споживання електричної енергії. У разі необхідності споживач може не пізніше ніж за три календарних дні до останнього дня розрахункового періоду здійснити коригування обсягів постачання електричної енергії, збільшити/зменшити заявлений обсяг постачання електричної енергії, без застосування будь-яких санкцій (п. 5.1 - 5.8., 5.12.- 5.14. договору).

Згідно з п. 13.7. Договору усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін.

Пунктом 13.8. Договору визначено, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі - продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (РДН) та внутрішньодобовому ринку (ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному вебсайті ДП "Оператор Ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua. - згідно з ч. 6 ст. 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) Аналізів роботи ринку "добу наперед" та внутрішньодобового ринку за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "Оператор ринку" або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг ціни на товари, визначати зміни ціни товару на ринку. Нова змінена ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення, покращення якості предмета закупівлі. за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі. Продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документального підтверджених об`єктивних обставин. що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю. Погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку. зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування. Зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який враховується в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачають за договором. У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі; нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (в тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП). Дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.

Відповідно до п. 13.9. Договору сторона, яка ініціює внесення змін до договору на підставі наведених випадків, повинна надати письмового листа іншій стороні із зазначенням конкретної підстави внесення змін до істотних умов договору, визначених п. 13.8 цього договору.

Цей Договір укладається на строк до 31.12.2021, та набирає чинності з дати підписання договору та всіх його додатків до нього (п. 13.1. Договору).

Відповідно до заяви - приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 1.1 до Договору), підписаною споживачем, початок постачання - з 01.05.2021.

У додатку 1 до заяви - приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу № 16009-ВЦ від 28.04.2021, передбачено види об`єктів, адреси об`єктів та ЕІС-коди точки (точок) комерційного обліку.

Між сторонами підписано "Комерційну пропозицію № "Планова - Тендер" (додаток 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 16009-ВЦ від 28.04.2021) (Комерційна пропозиція), відповідно до п. 1 якої ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 1,46 грн/кВт*год без ПДВ, та визначається відповідно до формули: Ц(спож) = Цзак + Цп + Тпередача (грн/ кВт*год), де: Цзак - закупівельна ціна електричної енергії постачальником для споживача на ринках електричної енергії за розрахунковий період, грн/кВт*год; Цп - ціна за послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу, грн/кВт*год; Тпередача - тариф на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "Укренерго" (затверджується Регулятором та розміщується на сайті постачальника), грн/кВт*год. Ціна на електроенергію для споживача Ц(спож) та/або її складові включатимуть всі обов`язкові податки (крім ПДВ, що обліковується окремо), збори та платежі, що передбачені правилами ринків електроенергії, законодавством та іншими нормативними документами (зокрема, акцизний податок, внески на регулювання, вартість послуг оператора ринку, що надаються на РДН/ВДР, тощо). Всі складові ціни, крім Цп, є такими, що не залежать від постачальника, та можуть бути змінені в рамках даної комерційної пропозиції з повідомленням споживача про зміни.

Спосіб оплати визначено у розділі 3 Комерційної пропозиції. Так, споживач здійснює оплату планових платежів впродовж діючого розрахункового періоду у такому порядку: 30% від заявленого обсягу на розрахунковий період (що був запланований споживачем та наданий оператору системи) до 10-го числа поточного місяця, 40% від заявленого обсягу на розрахунковий період (що був запланований споживачем та наданий оператору системи) до 20-го числа поточного місяця; 30% від заявленого обсягу на розрахунковий період (що був запланований споживачем та наданий Оператору системи) до 28-го числа поточного місяця. Сума попереднього платежу визначається шляхом множення заявлених споживачем на відповідний розрахунковий період договірних величин споживання електричної енергії споживання електричної енергії на ціну, що визначена постачальником з урахуванням п.1 комерційної пропозиції та зазначена у рахунку на оплату. Оплата здійснюються грошовими коштами на розрахунковий рахунок ТОВ"РОЕК", вказаний у рахунку на оплату та Акті приймання - передачі електричної енергії.

Згідно з п. 4 Комерційної пропозиції по закінченню розрахункового періоду постачальник здійснює остаточний розрахунок (перерахунок) за фактичним обсягом споживання електричної енергії споживачем та надає споживачу рахунок - фактуру та/або акт приймання - передачі на оплату за фактично спожиту електричну енергію у розрахунковому періоді. Споживач здійснює оплату протягом п`яти робочих днів від дня отримання рахунку та/або Акту приймання - передачі грошовими коштами на рахунок ТОВ "РОЕК", але не пізніше ніж до 10 числа місяця, що слідує за розрахунковим. У випадку припинення (або розірвання) договору, у т. ч. дострокового, споживач зобов`язаний оплатити постачальнику остаточний рахунок та/або Акт приймання - передачі за спожиту електричну енергію з урахуванням п. 1. комерційної пропозиції. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку.

Договір набирає чинності з дати підписання сторонами, поширює свою дію на правовідносини, що виникли між сторонами до його укладення з 28.04.2021, і укладається на строк до 31.12.2021, а в частині розрахунків договір діє до повного його виконання на вартість, зазначену в п. 1 цієї комерційної пропозиції. Цей договір, відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", може бути продовжений на строк, достатній для проведення процедури закупівлі електричної енергії на наступний рік в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у цьому договорі (абз. 1, 2 п. 9 "Комерційної пропозиції").

Відповідно до п. 1 Додатку 2 до договору "Комерційна пропозиція" ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиниця товару) становить 1,64 грн/кВт*год без ПДВ.

Згідно з Додатком № 3 до договору кількість електроенергії, що постачалась згідно з договором, становила 5292 563,00 грн/кВт*год.

До Договору було укладено ряд додаткових угод, а саме:

- 27.08.2021 додаткову угоду № 2, за п. 1. якої ціна за одиницю товару (кВт*год.) становить 1,92236 грн/кВт*год без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 01.07.2021;

- 01.09.2021 додаткову угоду № 3, за п. 1. якої ціна за одиницю товару (кВт*год.) становить 2,08505 грн/кВт* без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 01.08.2021;

- 13.10.2021 додаткову угоду № 4, за п. 1. якої ціна за одиницю товару (кВт*год.) становить 2,26398 грн/кВт*год без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 01.09.2021;

- 25.11.2021 додаткову угоду № 5, за п. 1. якої ціна за одиницю товару (кВт*год.) становить 2,46079 грн/кВт* без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 01.10.2021;

- 10.12.2021додаткову угоду № 4, за п. 1. якої ціна за одиницю товару (кВт*год.) становить 2,7044 грн/кВт*год без ПДВ; вказана додаткова угода розповсюджує дію з 01.11.2021.

В той же час існують рішення у справі № 918/299/24, які мають преюдиційне значення для розгляду справи № 918/650/24.

Судами у справі № 918/299/24 встановлено, що на виконання умов договору № 16009-ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 28.04.2021 ТОВ "РОЕК" передав, а КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР прийняв 3 982 678 кВт*год електроенергії на загальну суму 10 620 517,11 грн, що підтверджується актами приймання-передачі електроенергії за травень 2021 № А-6089451535 - 413170 кВт на суму 813 113,63 грн, за травень 2021 № А-6170794777- 468 кВт на суму 921,02 грн, за червень 2021 № А-6220747338 - 473012 кВт на суму 930 881,96 грн, за червень 2021 № А-6139069881- 450 кВт на суму 885,60 грн, за липень 2021 № А-6078020150- 474 637 кВт на суму 1 086 996,33 грн, за липень 2021 № А-612384163- 465 кВт на суму 1 062,75 грн, за серпень 2021 № А-6125179165- 491 170 кВт на суму 1 313 175,40 грн, за серпень 2021 № А-6337848417- 465 кВт на суму 1 246,01 грн, за вересень 2021 № 470008972/9/1- 498 191 кВт на суму 1 353 473,34 грн, за вересень 2021 № 470070538/9/1- 378 кВт на суму 1 026,94 грн, за жовтень 2021 № 470008972/10/1- 591 252 кВт на суму 1 606 299,23 грн, за жовтень 2021 № 470070538/10/1- 378 кВт на суму 1 051, 39 грн, за листопад 2021 № 470008972/11/1- 626 991 кВт на суму 1 991 109,02 грн, за листопад 2021 № 470070538/11/1- 375 кВт на суму 1 198,76 грн, за грудень 2021 № 470008972/1/1/1- 410895 кВт на суму 1 333 469,33 грн, за грудень 2021 № 470070538/12/2- на суму 183 289,53 грн, за грудень 2021 № 470070538/12/1- 372 кВт на суму 1 316,87 грн. КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР у свою чергу, вартість переданої електроенергії оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученнями № 600 від 28.04.2021 на суму 431 160,00 грн, № 659 від 07.05.2021 на суму 402 065,00 грн, № 650 від 07.05.2021 на суму 5 920,00 грн, № 700 від 19.05.2021 на суму 536 085,00 грн, № 758 від 27.05.2021 на суму 402 65,00 грн, № 904 від 18.06.2021 на суму 196 800,00 грн, № 957 від 25.06.2021 на суму 143 000,00 грн, № 1039 від 09.07.2021 на суму 343 860,00 грн, № 1040 від 09.07.2021 на суму 3 940,00 грн, № 1098 від 19.07.2021 на суму 458 480,00 грн, № 1156 від 27.07.2021 на суму 294 650,00 грн, № 1265 від 09.08.2021 на суму 200 000,00 грн, № 1321 від 18.08.2021 на суму 479 423,00 грн, № 1369 від 26.08.2021 на суму 394 698,00 грн, № 1377 від 27.08.2021 на суму 200 000,00 грн, № 1473 від 08.09.2021 на суму 450 375,00 грн, № 1524 від 17.09.2021 на суму 400 000,00 грн, № 1590 від 27.09.2021 на суму 480 000,00 грн, № 1707 від 08.10.2021 на суму 474 871,00 грн, № 1734 від 19.10.2021 на суму 486 800,00 грн, № 1809 від 26.10.2021 на суму 489 020,00 грн, № 1920 від 09.11.2021 на суму 486 830,00 грн, № 1998 від 19.11.2021 на суму 649 108,00 грн, № 2061 від 25.11.2021 на суму 486 830,00 грн, № 2100 від 30.11.2021 на суму 100 000,00 грн, № 2200 від 09.12.2021 на суму 144 562,63 грн, № 2201 від 09.12.2021 на суму 619 855,00 грн, № 2250 від 17.12.2021 на суму 500 000,00 грн, № 2318 від 24.12.2021 на суму 500 000,00 грн.

Згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 918/299/24 від 29.04.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024, позов КП ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' РМР до ТОВ "РОЕК" про визнання недійсними додаткових угод до договору № 16009-ВЦ на постачання електричної енергії споживачу від 28.04.2021 та стягнення 2 206 740,02 грн задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 27.08.2021, № 3 від 01.09.2021, № 4 від 13.10.2021, № 5 від 25.11.2021, № 6 від 10.12.2021 до договору; присуджено стягнути з ТОВ "РОЕК" 2 206 740,02 грн. та судовий збір.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, законодавець визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору. Однак, закріпивши принцип свободи договору в Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим передбачив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 16.04.2021 у справі № 916/3669/23.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

У справі, що розглядається, позивач, який є постачальником оспорюваного правочину (Договору про закупівлю електричної енергії № 16009-ВЦ від 28.04.2021) звернувся до суду з позовом до відповідача, який є споживачем за Договором, про визнання недійсним Договору з посиланням на невідповідність умов договору вимогам спеціальних нормативних актів, а саме відсутність в ньому істотної умови, що визначена як обов`язкова, а також з підстав того, що на момент укладення договору, сторонами було застосоване інше розуміння Закону України «Про публічні закупівлі» щодо порядку внесення змін до Договору, аніж те яке відбулося після винесення постанови Великої Палати Верховного Суду було від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначив про відсутність в договорі умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії, що порушує права позивача на отримання під час його виконання об`єктивної інформації щодо обсягів споживання електричної енергії та можливості планування закупівлі електричної енергії.

Суд виснує, що доводи позивача про те, що зміна роз`яснень у сфері публічних закупівель щодо розуміння ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та винесення постанови Великої Палати Верховного Суду було від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 призвело до іншого тлумачення можливості/неможливості зміни ціни визначеної договором, а отже порушила його права на зміну ціни, є суб`єктивним розумінням умов укладеного договору з боку позивача та не підтверджують порушення його прав.

Також як встановлено з матеріалів справи, оспорюваний Договір був повністю виконаний і упродовж дії договору і до подання позову у даній справі жодною із сторін не піднімалось питання того, що укладений правочин не містить істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Разом з тим, якщо буде доведено, що оспорюваний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Означена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові №338/180/17 від 05.06.2018 зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У той же час, у постанові Верховного Суду України від 15.11.2021 у справі 388/1298/16-ц суд дійшов висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.

Крім цього, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22 та від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16).

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статях 6, 43 Господарського кодексу України.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Суд виснує, що заявляючи позовні вимоги про визнання договору недійсним, позивач не довів наявності у нього порушеного права, а саме, що ним з`ясовано інші обсяги споживання електричної енергії відповідачем, що він звертався до відповідача з заявою про надання інформації щодо організації комерційного обліку.

Частинами 1-2 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Так, взаємовідносини учасників ринку електричної енергії регулюються, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з пунктами 26, 68, 84 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору, тобто в редакції від 01.01.2021), електрична енергія - енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії; споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Положеннями статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) серед іншого визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. У разі покладення на електропостачальника зобов`язань з надання універсальних послуг або виконання функцій постачальника "останньої надії" ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються відповідно до цього Закону. Покладення зобов`язань з надання універсальних послуг та/або постачання "останньої надії" не обмежує права електропостачальника здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами. Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. До укладення договору постачання електричної енергії споживачу електропостачальник має надати споживачу інформацію про істотні умови договору та про наявний вибір порядку та форм виставлення рахунка і здійснення розрахунків. Загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача.

Відповідно до пункту 8 частини 7 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на час укладення оспорваного Договору) у договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ).

За визначенням пункту 1.1.2 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час укладення сторонами спірного Договору, тобто від 18.03.2021) договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Згідно з пунктом 3.2.5 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання. Електропостачальник може відмовити, якщо споживач не відповідає критеріям, встановленим для споживача універсальної послуги, та/або об`єкт споживача не відповідає критеріям, зазначеним в обраній комерційній пропозиції. Якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.

Як вбачається, спірний Договір було укладено за результатами відкритих торгів

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частинами 1-3 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: - добросовісна конкуренція серед учасників; - максимальна економія, ефективність та пропорційність; - відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; - недискримінація учасників та рівне ставлення до них; - об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; - запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом.

За змістом положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто в редакції від 23.01.2021) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Забороняється укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається, в матеріалах справи містяться акти приймання-передачі електричної енергії, що підтверджують факт приймання та використання відповідачем електричної енергії за Договором. Оспорюваний Договір підписаний обома сторонами, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та виконаний сторонами в повному обсязі.

Так, в обґрунтування поданого позову позивач посилається на те, що пунктом 3.2.7 ПРРЕЕ передбачено істотні умови договору про постачання електричної енергії, серед яких є порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку (14).

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що останній посилається на редакцію ПРРЕЕ, яка не відповідає тій, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (чинною була від 18.03.2021).

Так, у пункті 3.2.7 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутні вказані позивачем положення. Однак, підп. 14 п. 3.2.6 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час укладенні спірного Договору) дійсно передбачено таку істотну умову, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку

Положеннями статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі. Протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю. Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній нас укладення спірного Договору), у тендерній документації зазначаються такі відомості, зокрема: проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що у сторін виникли проблеми з виконанням Договору, а також щодо наявності підстав для визнання його недійсним з причин того, що, як стверджує позивач, він не володів інформацією як влаштований комерційний облік у відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку, про стан засобів комерційного обліку.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, що означена інформація була та є закритою для позивача, а також доказів того, що позивач скористався своїм правом, як потенційного учасника правовідносин і звертався перед укладанням оспорюваного Договору до відповідача із запитом про отримання інформації щодо комерційного обліку та отримав відмову від останнього.

Також, суд зауважує, що позивач не скористався своїм правом відмови від укладення договору про закупівлю, а підписав його, виконуючи умови оспорюваного Договору та підписуючи у подальшому з відповідачем додаткові угоди, якими здебільшого піднімалися ціни за електричну енергію.

Підписуючи оспорюваний договір, позивач мав можливість ознайомитися з його істотними умовами і у разі незгоди з ними міг спробувати скласти протокол розбіжностей, доповнити його, деталізувати те, як буде відбуватись порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надати його відповідачу.

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, рішення переможця про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він погоджується з умовами оспорюваного Договору.

Наведене вище в сукупності свідчить про недоведеність порушеного права або інтересу позивача за спірними обставинами.

Як вбачається із матеріалів справи, питання щодо недотримання усіх істотних умов і заявлення про недійсність укладеного спірного договору було заявлено позивачем після ухваленням судом рішення у справі № 918/299/24 про визнання недійсними додаткових угод до Договору про закупівлю електричної енергії № 16009-ВЦ від 28.04.2021 та стягнення безпідставно набутого майна (коштів).

Кодекс комерційного обліку електричної енергії, затверджений постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 достатньо детально регулює спірне питання. Водночас положення цього Кодексу не зобов`язують сторін договору на постачання електричної енергії вказувати в умовах договору, хто саме надає послуги комерційного обліку споживачу та визначати особливості цього обліку.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав оспорюваним Договором. Виходячи з наявних матеріалів справи доказів оспорюваний правочин вже виконано, а саме відповідачем спожито поставлену позивачем електричну енергію та здійснено її оплату позивачу у повному обсязі.

Зважаючи на встановлену відсутність порушення прав та законних інтересів позивача, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відповідно про відмову у задоволенні позову.

При вирішенні даного спору суд не вбачає необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, оскільки позивач не покликався як на підставу позову на суперечність договору інтересам держави і суспільства.

При цьому оскільки суд не дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору від 28.04.2021, оцінка наявності чи відсутності підстав для застосування двосторонньої реституції судом не надається. Це означає, що оскільки договір не визнано судом недійсним, - питання повернення виконаного за договором (реституція) є недоцільним.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, необхідності розглядати заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності також немає.

Відповідно до ст.ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Зважаючи на викладене, усі інші доводи та міркування учасників справи взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судового збору

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з немайновою та майновою вимогами, при цьому враховуючи положення Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду даної позовної заяви через підсистему "Електронний суд" сплатив 138 851 грн 94 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 8696 від 03.07.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов не підлягає до задоволення, - судовий збір в розмірі 138 851 грн 94 коп. залишається за ТОВ "РОЕК".

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123,129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" до Комунального підприємства ''РІВНЕЕЛЕКТРОАВТОТРАНС'' Рівненської міської ради про визнання недійсним договору та стягнення 11 369 128 грн 00 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано "28" жовтня 2024 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О.Пашкевич