Рішення

від 11.10.2024 по справі 336/11726/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 336/11726/23

Пр. 2/336/692/2024

11.10.24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя за правилами загального позовного провадження цивільну справу №336/11726/23 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: територіальна громада в особі Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, про визнання права власності на спільне майно подружжя, визнання права власності на спадкове майно,

без участі сторін, третіх осіб та їх представників, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2023 представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Макаренко О.М. в інтересах позивачки звернувся до суду із зазначеною заявою, за змістом якої просить визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку з прибудовою літ. «А,а», сараїв літ. «Б,Г,Д,Е,Ж», гаражу літ. «В», як спільного майна подружжя, набутого під час перебування у шлюбі з ОСОБА_6 ; визнати за позивачкою ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку з прибудовою літ. «А,а», сараї літ. «Б,Г,Д,Е,Ж», гараж літ. «В»; визнати за ОСОБА_2 , в інтересах якого діє позивачка, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку з прибудовою літ. «А,а», сараї літ. «Б,Г,Д,Е,Ж», гараж літ. «В».

За змістом позову позивачка вказує, що з 05.08.1994 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 . Під час шлюбу подружжя придбало житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 01.03.1999, який був зареєстрований за №ОН-20 Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» відповідно до Закону України «Про товарну біржу». Зазначений вище будинок оформлений та зареєстрований у державному реєстрі прав власності на ім`я чоловіка. Із врахуванням норм ст.22 Кодексу про шлюб та сім?ю України, ст.60 СК України, позивачка стверджує, що вказаний житловий будинок належав їй та чоловікові у рівних частках на праві спільної власності, тобто, по 1/2 частці кожному.

Також, як видно з позовної заяви, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинка з прибудовою літ. «А,а», сараїв літ. «Б,Г,Д,Е,Ж», гаража літ. «В» та земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий №2323986200:10:002:0003, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивачка зауважує, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є вона - дружина померлого, їх спільний син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також, за змістом позову, адвокат Макаренко О.М. зазначає, що у визначений законом строк, позивачка, діючи в своїх інтересах, в інтересах малолітнього сина, звернулась до приватного нотаріуса Дмитрієвої Н.П. з заявами про прийняття спадщини, відповідно, нотаріусом заведено спадкову справу №143 за 2022 рік.

При цьому, інші спадкоємці не звертались до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, що в силу приписів ст.1272 ЦК України вказує, що вони вважаються такими що не прийняли спадщину.

Таким чином, позивачка зазначає, що вона, як дружина померлого та малолітній син ОСОБА_7 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 . Спадщина у вигляді земельної ділянки, площею 0,25 га, оформлена порівну, отримано відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом. Отримати ж свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку житлового будинку вони, як спадкоємці, не можуть, про що нотаріусом винесено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.09.2023, за змістом якої правовстановлюючий документ на житловий будинок не може бути прийнятий нотаріусом, через те, що відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, отже, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Сторона позивача стверджує, що відповідно до вимог діючого на час вчинення вищезазначеної угоди законодавства право власності на придбаний будинок зареєстроване Пологівським бюро технічної області в Реєстрі прав власності на нерухомість, р.№1381857, видано реєстраційне посвідчення на право приватної власності на житловий будинок. З урахуванням ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Крім того, представником наголошено, що, беручи до уваги п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах при визнання угод недійсними», угода може бути визнана дійсною за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора.

Позивачка стверджує, що сторонами зазначеного договору купівлі-продажу всі умови договору виконані належним чином і в установлені строки. Від часу купівлі житлового будинку пройшло більше ніж 20 років, протягом яких подружжя вважало себе власниками будинку, користувалось ним. Претензій з боку колишнього власника не надходило, відповідно, саме через особливості законодавчого врегулювання, право на розпорядження житловим будинком порушується.

У зв`язку з викладеним, зазначаючи відповідачами по справі спадкоємців першої черги, які спадщину не прийняли - матір померлого ОСОБА_3 , та синів померлого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , із посиланням на ст. 15, 16, 1218, 1221, 1261 ЦК України, ст. 4, 15, 60, 62, 64, 84, 134, 175 ЦПК України, позивачка просить задовольнити позов.

Справа 08.11.2023 передана в провадження визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. після проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі протоколу від 07.11.2023.

Ухвалою судді від 13.11.2023 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження, розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 06.11.2023 задоволено клопотання про витребування доказів, в порядку витребування доказів зобов`язано Запорізьку районну державну нотаріальну контору належним чином засвідчену копію приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Дмитрієвої Наталії Павлівни надати до суду належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи, заведеної 30.12.2022 після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На виконання ухвали про витребування доказів 05.03.2024 до суду надійшла копія спадкової справи ОСОБА_6 та інформаційна довідка зі Спадкового реєстру.

Ухвалою суду від 18.03.2024 постановлено закрити підготовче провадження у цивільній справі та призначити її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомити учасників справи шляхом надіслання судових повісток. В порядку витребування доказів зобов`язано Міністерство соціальної політики України надати з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб до суду інформацію стосовно того чи зареєстровані: 1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; 2) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , як внутрішньо переміщені особи. В разі підтвердження зазначеної інформації роз`яснено необхідність надати відомості стосовно актуальної адреси фактичного місця проживання вказаної особи відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Ухвалою суду від 18.07.2024 постановлено залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору територіальну громаду в особі Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, код ЄДРПОУ: 04353913, адреса місцезнаходження: 70530, Запорізька область, Запорізький район, смт Комишуваха, вул. Б.Хмельницького, буд.49.

Сторони, третя особа та їх представники у судовому засіданні присутні не були. Представник позивача адвокат Макаренко О.М. 17.04.2024 та 20.08.2024 за допомогою системи «Електронний суд» скерував до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягає, з підстав, наведених у позовній заяві.

Заперечень проти заочного порядку розгляду справи адвокатом не викладено, проте і про згоду із таким порядком не зазначено.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, належним чином та завчасно повідомлялись про дату, час та місце судового засідання, засобами поштового листування, мобільного зв`язку та шляхом розміщення оголошення про їх виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України. Заяв та клопотань до матеріалів справи не надходило.

Представник третьої особи Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області адвокат Мідяний Є.О. 20.08.2024 через систему «Електронний суд» скерував до суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника у зв`язку з тим, що у третьої особи доказів, які б мали значення для вирішення справи відсутні.

Ч.4 ст.223 ЦПК України передбачено, що, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Як врегульовано ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Підстав для застосування вказаних норм судом не встановлено, відповідно, розгляд справи здійснюється згідно із загальним порядком, передбаченим нормами ЦПК України.

Судом встановлено, що заяв по суті справи (відзиву) у даній справі не подано, проте це є правом сторони відповідача відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України. Підстав для відкладення розгляду справи відповідно до положень ст. 223, 240 ЦПК України судом не встановлено. Зустрічної позовної заяви та інших заяв по суті справи сторонами подано не було. Інших процесуальних дій у справі судом вчинено не було, відповідні клопотання не заявлено.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами, та дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, враховуючи таке.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23.03.2024, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оріхівського районного управління юстиції Запорізької області батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.08.1994, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, зареєстрованого відділом реєстрації актів громадянського стану Запорізького міськвиконкому, Україна, актовий запис №984 від 05.08.1994.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виданого 13.10.222, актовий запис №2180.

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 30.12.2022 №71074547 приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Дмитрієвою Н.П. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_6 за номером №143/2022.

Так, судом встановлено за матеріалами спадкової справи відповідно до відомостей Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 13.09.2023 №01-25/1364/507 на запит приватного нотаріуса Дмитрієвої Н.П., виконавчий комітет повідомив, що дані про зняття померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 , не надходили. Разом з померлим на день смерті зареєстрована лише ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно з довідкою приватного нотаріуса Дмитрієвої Н.П. від 25.09.2023 №419/02-14 у спадковій справі №142/2023, ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями за законом та прийняла спадщину після померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до даних інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №76073971 від 05.03.2024, заповіти та спадкові договори не посвідчувались / не укладались, відповідні відомості відсутні.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Дмитрієвої Н.П. від 25.09.2023 відмовлено ОСОБА_1 , яка діє за себе особисто та від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як законний представник, у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка та батька ОСОБА_6 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом вказаної постанови 25.09.2023 до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 звернулася ОСОБА_1 (спадкова справа №142 за 2022 рік). У заяві спадкоємиці, спадщиною зазначений житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять), на який заявник просить видати свідоцтва про право на спадщину за законом на ії ім?я та на ім?я її малолітнього сина ОСОБА_2 . Нею були надані документи, що посвідчують право власності на вищевказаний житловий будинок - Договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять), зареєстрований Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» 01.03.1999 року, реєстраційний №ОН-20, зареєстрований Державним комунальним підприємством «Імпульс» Пологівського району Запорізької області 29.03.1999, в реєстровій книзі 1, р.№54. Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимог тягне недійсність договору.

Так, судом досліджено договір купівлі-продажу, посвідчений Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» 01.03.1999, за змістом якого ОСОБА_9 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) уклали вказаний договір про таке - продавець продав, а покупець купив житловий будинок з господарчими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . У п. 8 вказаного договору визначено, що згідно з вимогами ст. 227 Цивільного кодексу України договір підлягає реєстрації у Пологівському державному комунальному підприємстві «Імпульс» Запорізької області. На підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» цей договір зареєстровано на Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест», що записано у Журналі реєстрації біржових угод, реєстраційний номер ОН-20.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого 29.03.1999 начальником міжміського бюро технічної інвентаризації право власності за ОСОБА_6 на вказаний житловий будинок зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест» 01.03.1999 р. №ОН-20

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.10.2023 право власності і на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_6 . Крім того, судом досліджено й технічний паспорт на вказаний житловий будинок.

ТОВ Пологівська товарна біржа "Агропром-інвест" припинено 28.04.2006 (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досліджений судом).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ч.2 ст.48 ЦПК України визначено, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Предметом спору у цій справі є визнання об`єкта нерухомості спільним майном подружжя, відповідно визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку за позивачкою, крім того, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за позивачкою та її малолітнім сином.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Способи захисту порушеного права та / або інтересу містяться у нормі ст.16 ЦК України.

Стосовно вимог, пов`язаних із спадкуванням, суд виходить з такого.

Ст.41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.328ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна відповідно до ст. 1217 ЦК України.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.3 ст.1222, ч.1 ст.1220, ч. 1 ст.1270 ЦК України).

За приписами ч.3, 4 ст.1268, ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спакодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Тобто, за наявності спору, відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Матеріалами справи підтверджено, що у спадковій справі №142/2023, ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями за законом та прийняли спадщину (в іншій частині, окрім спірного об`єкта) після померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Осіб, які фактично мешкали із спадкодавцем, окрім позивачки, не встановлено. Проте, територіальна громада в особі Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, залучена до участі у справі судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, яка про це зазначено вище. Позивачка у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляла, зазначивши, при цьому, у якості відповідачів саме осіб, які не прийняли спадщини ані відповідно до ст.1268 ЦК України, ані згідно з положеннями ст.1269 ЦК України, про що чітко зазначено у обгрунтуванні позовної заяви.

За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Стосовно позовної вимоги, пов`язаної із поділом спільної сумісної власності, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.58Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За приписами п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Згідно із частиною першою Прикінцевих положеньСімейного кодексуУкраїни цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Таким чином, на правовідносини у даній справі (щодо виникнення права спільної власності подружжя) поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, та Кодексу про шлюбні відносини УРСР, чинних на час їх виникнення.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом ст.128, 153ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.224ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Ст.227ЦК УРСР передбачалося, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Проте, згідно зі ст.15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Відповідно до ст. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено під час розгляду справи договір купівлі-продажу від 01.03.1999 дійсно був зареєстрований на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» Пологівською товарною біржею «Агропром-Інвест», яка наразі припинена, покупцем зазначений ОСОБА_6 , право власності якого підтверджено інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, р.№1381857, прийнято 06.06.2023.

Ураховуючи наявність законодавчої колізії щодо регулювання спірних правовідносин відносно оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на біржі, наявність судової практики щодо визнання відповідних договорів дійсними, можна виснувати, що нотаріально не посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений на біржі, за певних обставин може вважатися нікчемним (недійсним в силу закону).

Так, у даній справі вимог про визнання вказаної угоди дійсною не заявлено, проте саме укладення та реєстрація договору купівлі-продажу від 01.03.1999 на товарній біржі, стала підставою для відмови у вчиненні нотаріальної діїі.

В порушення ст.9 Закону України "Про товарну біржу" стороною позивача не доведено членства спадкодавця у вказаній товарній біржі. Разом з цим, відповідно до інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 ві 09.06.1998, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за N 399/2839, а саме додатку №1, до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, віднесено договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею (п.9).

Проте, є визначальним, що вказану вимогу про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку з прибудовою літ. «А,а», сараїв літ. «Б,Г,Д,Е,Ж», гаражу літ. «В», як спільне майно подружжя, набуте під час перебування у шлюбі з ОСОБА_6 , заявлено саме до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , без обгрунтування, яким чином вказані особи не визнають, оспорюють або порушують право ОСОБА_1 стосовно спільного майна подружжя.

Так, відповідно до ст. 16, 17 Закону України «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В інших випадках спільна власність громадян визнавалась частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності. Відповідно, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову шляхом визнання права власності на частку житлового будинку, як спільного майна подружжя, оскільки вказане право за наявними доказами ніким не оспорюється. Так, відповідно до ч.3ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Також у п.17 Постанови пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно до статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України ).

За нормою ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зположеннями ч.1,2,3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Перелік способів захисту цивільного права та інтересів в узагальненому вигляді визначено у статті16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квтня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Отже, встановивши, що позивачкою пред`явлено позов до неналежного відповідача (стосовно обох позовних вимог), за недоведеності порушення прав позивачки (щодо першої позовної вимоги), суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Згідно зч.1ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини » суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Про їх стягнення сторонами у даній справі не заявлено. За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 8 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. 12-13, 19, 76-82, 95, 128, 133, 141, 174, 178, 191, 211, 223, 240, 247, 258-259, 263-265, 272-273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: територіальна громада в особі Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, про визнання права власності на спільне майно подружжя, визнання права власності на спадкове майно, - відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, про визнання права власності на спільне майно подружжя, визнання права власності на спадкове майно, віднести на рахунок держави.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП не встановлений, адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Територіальна громада в особі Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, код ЄДРПОУ: 04353913, адреса місцезнаходження: 70530, Запорізька область, Запорізький район, смт Комишуваха, вул. Б.Хмельницького, буд.49.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено та підписано 21.10.2024.

Суддя Л. А. Вайнраух