Рішення

від 28.10.2024 по справі 463/2383/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/2383/24

Провадження № 2/463/972/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2024 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 доЛьвівського міськогокомунального підприємства«Львівводоканал» провизнання боргубезпідставним ізобов`язання довчинення дій та зустрічним позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання незаконними дій щодо нарахування йому боргу в сумі 31328,37 гривень за водопостачання та водовідведення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнання цього боргу безпідставним та зобов`язання відповідача списати цей борг.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 07.11.2012 року він на прилюдних торгах придбав квартиру АДРЕСА_2 і до жовтня 2016 року тривав судовий процес з приводу оскарження цих торгів, який в кінцевому завершився ухваленням судового рішення на його користь. На момент вселення квартира була обладнана лічильниками води, які по даний час обліковуютьспоживання води у квартирі. У липні 2021 року він отримав квитанцію, в якій було зазначено про борг у розмірі 17884,65 гривень, а під час з`ясування джерела походження цього боргу відповідач повідомив, що у листопаді 2017 року в телефонному режимі було подано показники лічильника - 1007 куб.м. Заперечує факт подання таких показників і такі дані могли бути внесені помилково або навмисно. Крім того, з 2009 року у квартирі встановлений незмінний лічильник № 233153 і станом на вересень 2023 року його показники становлять 866. Незважаючи на це, у лютому 2023 року через відсутність доступу до квартири, відповідач зняв з обліку прилади обліку води, хоча перед цим не переконався чи має позивач можливість надати доступ до квартири у вибраний відповідачем час. Вважає, що відповідач використовує неточні і недостовірні дані, внаслідок чого обрахований ним борг є неправомірним та підлягає списанню.

Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що до лютого 2016 року послуги з водопостачання та водовідведення до квартири позивача надавало ЛКП «ДІМ», в подальшому, виконавцем цих послуг було призначено відповідача, якому при передачі бази даних було передано інформацію про позивача, за яким був зареєстрований прилад обліку води № 26546 з показником 401 кум.м., а 17.11.2017 року за особовим рахунком позивача було подано показник про використання 1007 куб.м. і відмовити у прийнятті цих показників виконавець не вправі. До серпня 2022 року, коли було подано показник на рівні 1782 куб.м. позивач не подавав показників води, через що йому нараховувалась плата згідно середньодобового споживання. Також, з лютого 2016 року і по даний час позивач не надає доступу до приладу обліку води, що стало підставою для зняття їх з обліку. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки відповідач вірно обрахував заборгованість. Окремо просить врахувати, що позов подано поза межами строку позовної давності і через це також просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач наводить аргументи, аналогічні мотивам позову, долучаючи фотокопію лічильника з № 233153 та наголошуючи при цьому, що саме цей лічильник встановлено у його квартирі ще з 2008 року, а в акті від 12.09.2023 року, яким було зафіксовано показники цього лічильника на рівні 866 куб.м., допущено граматичну помилку та невірно вказано його номер - 233158, яка не впливає на дійсність акту. Інформація про наявність у нього лічильника № 26546 нічим не підтверджена. Твердження про систематичний недопуск контролера до квартири заперечує, оскільки не отримував відповідних вимог. Що стосується пропуску строку позовної давності, вважає, що такий слід обчислювати з 2023 року, коли відповідач відмовив йому в позасудовому врегулюванні спору.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначає, що за наявною у нього інформацією у квартирі позивача зареєстровано прилад обліку води № 26546, на якому станом на лютий 2016 року був показник 401 куб.м. Інформація про прилад обліку холодної води № 233153 у відповідача відсутня. Долучену представником позивача фотокопію лічильника з № 233153, вважає недопустимим доказом, оскільки з такої фотокопії неможливо встановити чи є він опломбований і чи пройшов метрологічну повірку. Також наголошує, що незважаючи на скероване повідомлення станом на 01.04.2024 року позивач не надав доступу до своєї квартири.

Також, ЛМКП «Львівводоканал» подало зустрічний позов про стягнення з ОСОБА_3 на користь ЛМКП «Львівводоканал» заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання на загальну суму 31788,61 гривень.

Обґрунтування зустрічного позову аналогічне мотивам відзиву на первісну позовну заяву та зводиться до того, що відповідач ЛМКП «Львівводоканал» правомірно проводив нарахування плати за надані послуги, а ОСОБА_3 не виконував свого обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг.

Відзиву на зустрічну позовну заяву не надходило.

Водночас, сторони надавали додаткові письмові пояснення, зміст яких аналогічний їхній позиції, відображеній у заявах по суті справи.

Позовна заява поступила до суду 19.03.2024 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 22.03.2024 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Після пред`явлення відповідачем зустрічної позовної заяви, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 14.05.2024 року, така була прийнята до розгляду та об`єднана в одне провадження з первісною позовною заявою.

У зв`язку з цим суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання і визначив строк та черговість подання заяв по суті справи за зустрічним позовом.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 27.06.2024 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача - адвокат Роюк Л.І. в судовому засіданні під час виступу з вступним словом первісний позов підтримала з викладених у ньому підстав та просить такий позов задоволити, що виключає можливість задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні під час виступу із вступним словом проти первісного позову заперечила з підстав, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив. Просить у первісному позові відмовити та задоволити зустрічний позов.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що у задоволенні первісного позову належить відмовити, а зустрічний позов задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , що стверджується копією свідоцтва від 07.11.2012 року (т.1 а.с.6) і чого сторони у справі не оспорюють.

Послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення позивачу надає відповідач.

Листом від 07.03.2023 № ДВ-3426 (т.1 а.с.21), відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з недопуском контролера для зняття показів приладів обліку, а також неподанням показників приладів обліку в ЛМКП «Львівводоканал» лічильники знімаються з обліку.

Про недопуск до квартири відповідач склав відповідний акт від 16.02.2023 року, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.17).

За твердженням позивача у квартирі встановлено лічильник обліку холодної води № 233153 та долучено його фотокопію (т.1 а.с.141).

Згідно акту № 0288567 про прийняття вузла обліку на абонентський облік від 12.09.2023 року (т.1 а.с.12), відповідачем прийнято на абонентський облік лічильник № 233158 з показником 866 куб.м., тоді як за твердженням позивача у номері цього лічильника допущено описку і вірним є номер 233153.

Однак, відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 26.07.2023 (т.1 а.с.61), саме лічильник № 233158 був переданий на повірку, за результатами якої встановлено його відповідність встановленим вимогам.

Згідно листа ЛМКП «Львівводоканал» (т.1 а.с.20), в останнього на реєстрації перебували прилади обліку № 26546 і 516565. Жодних актів щодо заміни їх на інші не має. Тобто, як зазначає відповідач, нові лічильники встановлені з порушенням без дозволу на зняття з обліку попередніх і відповідно на обліку не стоять.

Згідно історії лічильника № 26546 (т.1 а.с.67), з 01.02.2016 року по 01.02.2023 року введення показів, за виключенням двох випадків, відбувався згідно з середніми показниками. 17.11.2017 року введено показники про споживання 597 куб.м. (кінцеві показники 1007 куб.м.). За твердженням відповідача, інформація про таку кількість споживання надійшла від споживача. Власне саме подання таких показників позивачем заперечується.

Вказана інформація також відображена у відомостях про нарахування та оплату за централізоване постачання холодної води та водовідведення (т.1 а.с.86-87). Зокрема зазначено, що 12.09.2023 року взято на облік лічильник холодної води № 233158, а у листопаді 2017 року зафіксовано повідомлення про споживання 597 куб.м. Примітно, що з жовтня 2016 року і до листопада 2017 року відсутні будь-які відомості про споживання води та нарахування плати.

14 лютого 2023 року відповідач направив позивачу листа про необхідність надання доступу до квартири (т.1 а.с.15), а 16.02.2023 року склав акт про відсутність доступу до квартири (т.1 а.с.17), після чого 07.03.2023 року направив позивачу листа про зняття лічильників з абонентського обліку (т.1 а.с.21).

Згідно наданого відповідачем розрахунку (т.1 а.с.86-87, 88, 89), загальний розмір заборгованості становить 31788,61 гривень, з яких заборгованість за централізоване постачання холодної води та водовідведення за період з 01.04.2016 року по 01.04.2024 року становить 30802,77 гривень, заборгованість за абонентське обслуговування постачання води за період з 01.03.2022 року по 01.04.2024 року - 639,53 гривень, заборгованість за абонентське обслуговування відведення води за період з 01.03.2022 року по 01.04.2024 року - 346,31 гривень.

Вважаючи, що така заборгованість нарахована неправомірно, позивач звернувся до суду з первісним позовом, а відповідач, з метою її стягнення в примусовому порядку, - із зустрічним позовом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року набрав чинності 10.12.2017 року та був введений в дію 01.05.2019 року (далі Закон № 2189-VIII). До цього часу чинним був Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року (далі Закон № 1875-IV).

Отже, при вирішенні питання про списання або стягнення заборгованості, яка утворилась до 01.05.2019 року суд керуватиметься загальними актами цивільного законодавства та положеннями Закону № 1875-IV, а після 01.05.2019 року - тими ж актами та положеннями Закону № 2189-VIII.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону № 1875-IV, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону № 1875-IV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15-ц.

Аналогічне стосується заборгованості, яка утворилась після 01.05.2019 року.

Зокрема, поняттю житлово-комунальних послуг положення пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII надано те ж саме смислове і юридичне значення, що й Законом № 1875-IV.

Крім того, за змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Так само як і в попередньому випадку, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Зрештою так само як і виконавець індивідуальний споживач в силу вимог пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач всупереч зазначеним нормам не оплачує послуги з водопостачання та водовідведення. Згідно згаданого вище розрахунку (т.1 а.с.86-87), за період з 01.01.2016 року по 01.04.2024 року позивач лише чотири рази оплатив зазначену послугу у травні 2018 року, червні 2018 року, серпні 2021 року та жовтні 2021 року у сумі 377,83 гривень, 196,56 гривень, 272,01 гривень та 272,01 гривень відповідно.

На думку суду цих аргументів достатньо для того, щоб поставити під сумнів обґрунтованість первісного позову, проте важливо зазначити таке.

Положенням пункту 2 частини першої статті 17 Закону № 1875-IV було передбачено, що споживач зобов`язаний забезпечити доступ до мережі, арматури, засобів обліку, розподільчих систем представників виконавця/виробника за наявності в них відповідного посвідчення, в т.ч. для зняття контрольних показників засобів обліку.

Аналогічне положення закріплено в пункті 2 частини першої статті 29 чинного на даний час Закону № 2189-VIII.

Тобто саме на споживача закон покладає обов`язок забезпечити доступ до засобів обліку і жодного доказу про виконання цього обов`язку позивач не надав.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 450/2286/16-ц (постанова від 07.10.2020 року) добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

На думку суду, для забезпечення доступу до приміщення у позивача відсутні будь-які перешкоди, адже контакти контролера, які в ході розгляду справи були лише підтверджені, суду надав саме позивач (т.1 а.с.15), а отже він їх має. Проте, незважаючи на це, ні під час досудового врегулювання спору, ні під час судового розгляду позивач так і не забезпечив доступу контролера для зняття контрольних показників засобів обліку, хоча очевидно, що саме така його дія могла підтвердити його аргументи та спростувати обсяги спожитої холодної води, яка обчислена відповідачем.

Така суперечлива поведінка позивача не відповідає принципу добросовісності, а тому суд відхиляє твердження останнього про те, що відсутність доступу до засобів обліку обумовлена бездіяльністю відповідача.

Крім того, відповідно до абз. другого частини першої, абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» зняття показань вузлів розподільного обліку, а також приладів - розподілювачів теплової енергії здійснюється споживачами, якщо інше не передбачено договором.

У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець комунальної послуги зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач не лише ухилився від оплати комунальних послуг і надання доступу до засобів обліку, але й жодного разу не подавав своїх показників, адже згідно історії квартирного лічильника (т.1 а.с.91), з 01.02.2016 року по 01.02.2023 року надання показів лічильника відбувалось лише двічі у листопаді 2017 року в кількості 597 куб.м. та в серпні 2022 року в кількості 30 куб.м., а решта норми розраховувалась як середні показники. Доказів протилежного позивач не надав і тому з ним правомірно проводився розрахунок як із споживачем, приміщення якого не оснащене вузлами розподільного обліку, тобто за середніми показниками,

Обставини подання показів лічильника у серпні 2022 року позивач не оспорює, а відтак слід надати правову оцінку обставинам подання показів лічильника у листопаді 2017 року, що позивач заперечує.

Суд в загальному погоджується з ідеєю про те, що саме відповідач як виконавець житлово-комунальних послуг зобов`язаний надати інформацію про особу, від якої ним отримано інформацію про обсяги спожитої послуги, а також про спосіб отримання цієї інформації.

Таких доказів відповідач не надав, проте за обставинами цієї справи мова йде про події майже семирічної давності і з цього приводу відповідачем подано заяву про пропуск строку позовної давності.

Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У справі яка переглядається встановлено, що у спірне нарахування обсягу спожитої послуги водопостачання в розмірі 597 куб.м. відбулось в листопаді 2017 року.

Із позовом про визнання боргу безпідставним позивач звернувся до суду лише 19.03.2024 року.

Підстав для переривання перебігу позовної давності за спірним зобов`язанням (нарахуванням плати у листопаді 2017 року за наслідками отриманої інформації про споживання 597 куб.м. води) судом не встановлено, а поважність причин пропуску позовної давності позивачем, слід вважати не доведеними.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).

Як уже зазначалось вище, у частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанова КГС ВС від 24.07.2019 року по справі №521/14384/16-ц, постанова КГС ВС від 02.07.2019 року по справі №925/271/18).

При цьому, позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше (постанова КЦС ВС від 04.07.2019 року по справі №146/294/16-ц, постанова КЦС ВС від 03.07.2019 року по справі №685/1098/17).

У справі яка розглядається, враховуючи характер спірних правовідносин, позивач зобов`язаний щомісяця вносити плату за спожиті комунальні послуги, а відтак, дотримуючись міри належної поведінки, мав змогу дізнатись про те, що у листопаді 2017 року відповідач зафіксував показники споживання на рівні 597 куб.м.

Відтак, підстав для висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності не має, що виключає можливість ухвалення рішення про захист порушеного права безпосередньо в частині списання боргу, нарахованого у листопаді 2017 року.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).

За обставинами цієї справи судом встановлено, що відповідач правомірно проводив нарахування плати за надані послуги за період з 01.04.2016року по01.04.2024року (за виключенням листопада 2017 року) з огляду на середньодобові показники споживання, оскільки позивач у цей період не подавав показів лічильника та не забезпечив доступу до своїх засобів обліку. Тому первісний позов в цій частині належить відхилити за безпідставністю.

Однак, суд погоджується з первісним позовом в частині визнання незаконними дій, що стосується нарахування заборгованості у листопаді 2017 року, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, що саме позивач надав інформацію про 597 куб.м. спожитої холодної води.

Але незважаючи на визнання цієї частини позовних вимог обґрунтованою, за відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності, суд в цій частині первісного позову відмовляє саме у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В свою чергу, що ж стосується наданого акту від 12.09.2023 (т.1 а.с.12), та наявності у ньому, як зазначає позивач, помилки у номері лічильника, то такі обставини жодним чином не змінюють згаданих вище висновків суду, оскільки по-перше, ніщо не свідчить про те, що такий акт містить помилку, а згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (т.1 а.с.61), на повірку передавався саме прилад з номером 233158, тобто як зазначено в акті. По-друге, вказаний акт свідчить лише про прийняття вузла розподільного обліку на абонентський облік з 12.09.2023 року, про що також вказано у розрахунку заборгованості (т.1 а.с.86). Як наслідок, зафіксовані в ньому показники на рівні 866 куб.м. не є показниками, які підтверджують обсяг споживання у квартирі позивача до моменту взяття лічильника на облік.

Що ж стосується наданої позивачем фотокопії лічильника (т.1 а.с.141), то така визнається судом недостатнім доказом, оскільки ніщо не свідчить про те, що зображений на фотокопії лічильник дійсно був встановлений у квартирі позивача як на момент придбання ним квартири, так і на момент складення акту від 12.09.2023 року.

Аналогічно суд не приймає до уваги надану позивачем довідку про те, що у квартирі з 01.11.2009 року зареєстрований лічильник № 233153 (т.1 а.с.18), оскільки факт взяття лічильника на абонентський облік не може підтверджуватись довідкою.

Крім того, форма цієї довідки та її зміст дозволяють поставити під сумнів викладену у ній інформацію, оскільки складена вона не типово, адреси і рахунки дописані вручну, підписана вона інженером, а якість печаток настільки жахлива, що їх взагалі неможливо ідентифікувати.

Таким чином, у задоволенні первісного позову слід відмовити в повному обсязі.

Оскільки обставини ухилення позивача від оплати житлово-комунальних послуг під час розгляду справи підтвердились, і позивачем не було надано жодних доказів на спростування розрахунку заборгованості та не було заявлено про пропуск строку позовної давності, зустрічний позов слід задовольнити повністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні первісного позову, понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Разом з тим, у зв`язку із задоволенням зустрічного позову та відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ЛМКП «Львівводоканал» належить стягнути сплачений за пред`явлення зустрічного позову судовий збір у розмірі 3028,0 гривень, сплата якого підтверджується відповідними квитанціями (т.1 а.с.77, 78, 79, 80, 81).

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 доЛьвівського міськогокомунального підприємства«Львівводоканал» провизнання незаконнимидій щодонарахування боргуу розмірі31328,37гривень тазобов`язання списатиборг - відмовити.

Зустрічний позов Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання у загальному розмірі 31788,61 гривень (тридцять одна тисяча сімсот вісімдесят вісім гривень 61 копійка).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» судовий збір у розмірі 3028,0 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , інформація про дату народження відсутня, місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал», місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.Зелена,64, код ЄДРПОУ 03348471.

Повний текст судового рішення складено - 28 жовтня 2024 року.

Суддя Грицко Р.Р.