Справа № 457/1612/24
провадження №2/457/307/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2024 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Марчука В.І.,
секретар судового засідання Ярова О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 24 жовтня 2002 року він уклав шлюб з відповідачкою, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Личаківського районного управління юстиції у місті Львові, про що зроблено відповідний актовий запис за №192. Від даного шлюбу у них народились діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачкою не склалося внаслідок взаємного непорозуміння. Причиною їхніх складних та напружених відносин стало те, що вони не могли знайти спільної мови та дійти взаєморозуміння при вирішенні сімейних проблем, що виникають як у побуті, так і в інших сферах життя. Кожен із них має свій погляд на життя, в тому числі і на те, якими мають бути сімейні відносини та методи виховання їхньої молодшої доньки ОСОБА_4 . На жаль, їхні погляди та інтереси є протилежними, вони не розуміють одне одного. В результаті цього виникали конфлікти, під час яких вони не змогли знайти компромісних рішень, що в свою чергу породжувало взаємні образи та відчуження. Так, відповідачка з початку 2022 року проживає окремо та абсолютно не цікавиться молодшою донькою. Донька ОСОБА_4 проживає з позивачем в квартирі, яка належить йому на праві приватної власності за адресою : АДРЕСА_1 . Старша донька ОСОБА_3 більшість часу проживає у Львові, працює там, давно є повнолітньою та в змозі забезпечити собі необхідні для життя умови. Позивач одноособово займається утриманням молодшої доньки ОСОБА_4 , здоров`ям, розвитком та вихованням.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, проте подав заяву, в якій просить справу розглянути без участі позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, подала заяву про визнання позову в якій просить справу розглянути без її участі, заявлені позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить їх задоволити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -Служби у справах дітей Трускавецької міської ради у судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, однак скерувала на адресу суду заяву в якій просить розгляд справи проводити без участі їх представника, позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини підтримують та зазначають, що з цього питання було підготовлено відповідний акт обстеження умов проживання служби у справах дітей ТМР від 30 серпня 2024 року .
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони 24 жовтня 2002 року уклали шлюб, який був зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Личаківського районного управління юстиції у місті Львові, про що зроблено відповідний актовий запис за №192.
В період шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися діти - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З позовної заяви встановлено, що подружнє життя у сторін фактично припинилось, не ведуть спільного господарства, шлюб існує лише формально, а тому подальше його збереження є неможливим. Причиною розпаду сім`ї є відсутність наміру зберігати шлюб.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Відповідно до ст.ст. 105, 110, 112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України).
Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Враховуючи, що шлюб між сторонами фактично розпався, сторони не підтримують подружніх відносин, відновлення сім`ї неможливе та суперечить інтересам сторін, а тому суд приходить до переконання, що вимоги позивача щодо розірвання шлюбу є доведеними та такими що підлягають задоволенню. Суд вважає, що шлюб слід розірвати.
В частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом із позивачем та встановлення факту її самостійного виховання та утримання батьком, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Так, згідно Акту про фактичне проживання особи від 28 серпня 2024 року, виданий головою ОСББ «ІВАСЮКА 7А» ОСОБА_1 про те, що він зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним зареєстровані та проживають доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Суд зазначає, що вирішуючи спір між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам останніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про них, їх вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.
Відповідно до ч. 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
З обставин викладених у позовній заяві, судом встановлено, що сторони не проживають та не планують проживати разом, в кожного з них окреме особисте життя. Фактично донька ОСОБА_4 . проживає разом з батьком, що підтверджується Актом обстеження умов проживання від 30 серпня 2024 року.
У зв`язку із тим, що сторони разом не проживають, між ними виник спір щодо визначення місця проживання дитини.
Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ч.3 ст. 151 СК України батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.
Згідно ч.4 ст. 157 СК України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Суд також враховує висновок Верховного Суду, відображений у постанові від 15.01.2020 по справі №148/1555/17, за яким рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
Оскільки відповідачем позовні вимоги визнано у повному обсязі, суд приходить до висновку, що сторони дійшли згоди щодо проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та перебування ОСОБА_5 на самостійному утриманні та вихованні батька, крім цього, визначення місця проживання дитини разом із батьком, не позбавляє матір права на особисте спілкування за дитиною та прийняття участі у її вихованні. Таким чином, враховуючи, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідає інтересам дитини та позивач потребує юридичного закріплення у відповідному рішенні суду факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_5 , у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ст. 181 ч. 3 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.
Статтею 182 СК України передбачено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Аналогічні обставини викладені в п.17 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Статтею 184 СК України встановлено, що якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 183 ч. 1 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання їх малолітньої дитини, суд виходить з наступного.
Так, вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання їх малолітньої дитини, при встановленні розміру аліментів, суд з урахуванням вимог ст. 182 СК України та те, що кожен з батьків рівноцінно несе обов`язок щодо утримання дитини, те, що дитина проживає спільно з батьком, який нею опікується постійно, і об`єктивно несе більші витрати на її утримання, те, що відповідачка не заперечила щодо задоволення позовних вимог і сплати аліментів у розмірі 2500 грн., суд вважає за можливе стягнути з відповідачки ОСОБА_2 аліментів в розмірі 2500 грн., на утримання неповнолітньої доньки.
Відповідно до ст. 191 ч. 1 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Датою подачі позову є 29 серпня 2024 року, а тому аліменти стягувати від дня пред`явлення позову - з 29 серпня 2024 року.
Зазначене не позбавляє сторони в подальшому при зміні обставин, передбачених ст.192 СК України, звернутись до суду про зміну розміру аліментів.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема, у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81,82,89, 141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 141,161 СК України, суд, -
в и р і ш и в:
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 24 жовтня 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Личаківського районного управління юстиції у місті Львові, про що зроблено відповідний актовий запис за №192.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2500 ( дві тисячі п`ятсот) грн. щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
.Визначити місце проживання неповнолітньої дитини : доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітню дитину: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою реєстрації чи проживання.
Стягнути із ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2422,40 грн. на користь ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ЄДРПОУ 36518184
Суддя: В. І. Марчук
Суд | Трускавецький міський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 20.09.2024 |
Оприлюднено | 30.10.2024 |
Номер документу | 122599233 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них про розірвання шлюбу |
Цивільне
Трускавецький міський суд Львівської області
Марчук В. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні