Рішення

від 24.10.2024 по справі 120/6514/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 р. Справа № 120/6514/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

17.05.2024 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправними діями відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2018 по 13.03.2019.

Позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.09.2018. Разом з тим при звільненні зі служби відповідача не провів з позивачем повного розрахунку за усіма видами грошового забезпечення. 13.05.2024 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/428/24 військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок грошового забезпечення позивача та виплатила йому кошти в сумі 82370,85 грн. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням з військової служби був проведений лише 13.05.2024, позивач звернувся до відповідача та просив здійснити нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку. У телефонному режимі відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для цього, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою суду від 22.05.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).

Також зазначеною ухвалою витребувано з військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби.

29.05.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що позивач не заперечував здійснений військовою частиною розрахунок і виплачені йому суми при звільнені зі служби. Відтак, оскільки щодо нарахування та виплати позивачу сум, належних при звільненні, відсутній спір між сторонами щодо їх розміру, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статтей 116-117 КЗпП України. До того ж, на думку відповідача, до на військовослужбовців та прирівняних до них осіб не поширюються норми трудового законодавства, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вказані норми Кодексу, що регламентують відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні з роботи працівника.

Водночас на вимогу ухвали суду від 22.05.2024 відповідач не надав довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача.

Відтак ухвалою від 10.10.2024 повторно витребувано з військової частини НОМЕР_1 необхідні для правильного вирішення справи докази, а саме довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням та про його середньоденний розмір грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби.

16.10.2024 відповідач надав витребувані судом докази.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.09.2018 №41-РС позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.09.2018 №178 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 12.09.2018.

Однак на день виключення позивача зі списків особового складу з ним не було проведено остаточного розрахунку при звільненні зі служби, у зв`язку з чим позивач звертався до суду з вимогами щодо перерахування та виплати йому недоплаченого грошового забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі № 120/428/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року.

13.05.2025 на виконання вказаного рішення відповідач здійснив виплату позивачу заборговане грошове забезпечення в сумі 82370,85 грн.

Після цього позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак отримав відмову.

Позивач вважає протиправними дії військової частини щодо відмови у виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просить суд зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому відповідний середній заробіток за період з 13.09.2018 по 13.03.2019.

При цьому зазначений спірний період виплати середнього заробітку суд розцінює як такий, що визначений позивачем за 6 місяців, як це передбачено положеннями статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 12.09.2018, у зв`язку з чим трудові відносини між позивачем та відповідачем припинилися, що покладало на відповідача обов`язок забезпечити повний розрахунок з позивачем у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Як видно з матеріалів справи, 13.05.2024 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/428/24 військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок грошового забезпечення позивача та виплатила йому кошти в сумі 82370,85 грн.

Відтак період затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби у військовій частині НОМЕР_1 становить з 12.09.2018 по 13.05.2024 становить 2071 календарних днів.

Згідно з довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2024 № 774, наданою на вимогу суду, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення з цієї частини становив 262,72 грн.

Відтак за період з 12.09.2018 по 13.05.2024 за 2071 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 544093,12 грн (262,72 грн х 2071 календарних днів).

Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (13.05.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.

З цим також погоджується сам позивач, який просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за період з 13.09.2018 по 13.03.2019, тобто за шість місяців з дня звільнення зі служби з військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 2071 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачу за шість місяців (з 12.09.2018 по 12.03.2019), що становить 182 календарні дні.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 47815,04 грн (262,72 грн х 182 календарних днів).

При цьому суд не застосовує критеріїв зменшення розміру відшкодування, оскільки зазначена сума відповідає принципу співмірності.

Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 47815,04 грн. Водночас ця сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 12.09.2018 по 13.05.2024 в межах визначеного законом шестимісячного терміну в сумі 47815,04 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 47815 (сорок сім тисяч вісімсот п`ятнадцять) гривень 04 коп. за період з 12.09.2018 по 13.05.2024 (в межах визначеного законом шестимісячного терміну).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Повне рішення суду складено 24.10.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович