Рішення
від 07.10.2024 по справі 160/20630/24
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 рокуСправа №160/20630/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства «МАКСИМА» до Дніпровської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «МАКСИМА» до Дніпровської митниці, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці №UA110130/2024/000590 від 23.07.2024;

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості №UA110130/2024/000282/1 від 18.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ПП «МАКСИМА» на підтвердження заявленої митної вартості товарів за ціною договору (контракту) надано до митного оформлення митну декларацію з усіма необхідними документами, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Проте, на переконання ПП «МАКСИМА», відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2024/000282/1 від 18.07.2024, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA110130/2024/000590. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митній декларації митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірних рішеннях зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеними ним рішеннями, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року, прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву Приватного підприємства «МАКСИМА» та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20630/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

30.08.2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Дніпровської митниці на позовну заяву Приватного підприємства «МАКСИМА», в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час здійснення Дніпровською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв`язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, а також відповідну картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Крім того, у зв`язку із неможливістю застосування першого методу визначення митної вартості товарів посадовими особами Дніпровської митниці було послідовно перейдено до другорядних методів визначення митної вартості. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірних рішень діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Приватне підприємство «МАКСИМА» (код ЄДРПОУ 30392830) зареєстровано юридичною особою 11.05.1999 року, про що 23.06.2005 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - номер запису: 1 224 120 0000 013636, перебуває на обліку як платник податків та зборів в ГУ ДПС у Дніпропетровській області Соборна ДПІ (Соборний р-н м. Дніпра). Основний вид діяльності: 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами.

Між ПП «МАКСИМА» (Покупець) та «XINGTAI SHINEWAY TRADING CO», LTD (Китай, Продавець) укладено Контракт від 18.10.2020 №ХSМ, згідно п.п. 1.1. якого Продавець продає, а Покупець купує сировину, матеріали для лакофарбної промисловості (в подальшому Продукція) в кількості, за цінами і на умовах викладених в Додатках (Специфікаціях), які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Згідно п.2.1 Контракту Продавець поставляє Продукцію на умовах, що вказуються у Специфікаціях та рахунках, відповідно до ІНКОТЕРМС-2010.

Продавець здійснює поставку товару протягом 30 календарних днів з моменту надходження 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок Продавця.(п. 2.2.Контракту).

Відповідно до п. 2.3. Контракту, Продавець зобов`язаний надати Покупцю:рахунок в 3 прим.; пакувальний лист в 3 прим.; набір океанських коносаментів; сертифікат якості в 3 прим.; сертифікат походження товару форми А; страховий поліс, при умовах поставки СІФ (Інкотермс-2010).

В силу п.3.1 Контракту, оплата Продукції здійснюється наступним чином: Покупець робить 30% передплати вартості проданих товарів згідно Специфікації на кожну поставку за цим контрактом і 70% передплати після передачі продавцем Океанського Коносаменту засобами електронного зв`язку, якщо інше не обумовлено в Специфікації на кожну поставку. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р Продавця.

Згідно з копією специфікації № 7 від 22.03.2024 року до контракту від 18.10.2020 №ХSМ, Сторонами було погоджено поставку на умовах СІФ Гдиня, Польща наступного товару: CARBON BLACK SWN8362 (код УКТЗЕД 2803000000) у порошковій формі, мішок 10 кг у кількості 16000 кг, за ціною 2,20 USD/кг. Вартість тари та упаковки включена у вартість продукції. Загальна вартість продукції становить 35200,00 USD. Покупець робить 30% передплати вартості проданих товарів згідно цієї Специфікації і 70% передплати після передачі продавцем Океанського Коносаменту засобами електронного зв`язку. Термін відвантаження не пізніше чим через 14 календарних днів з моменту надходження 30% передоплати на розрахунковий рахунок Продавця.

З метою митного оформлення ввищевказаних товарів, декларантом ПП «МАКСИМА» 20.06.2024р. подано до Дніпровської митниці митну декларацію №24UA110130014317U5.

Митна вартість товарів, заявлених до митного оформлення, була визначена декларантом за методом 1, тобто за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується (вартість операції).

На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаною митною декларацією надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графі 44 цієї МД, зокрема: Сертифікат якості (Certificate of quality) XSTCL-321-2024 від 05.04.2024; Пакувальний лист (Packing list) XSTCL-321-2024 від 05.04.2024; Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) XSTCL-321-2024 від 05.04.2024; Коносамент (Bill of lading) 140400754378 від 12.04.2024; Автотранспортна накладна (Road consignment note) 2422 від 13.06.2024; Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 24С1305А0235/00002 від 22.04.2024; Висновок за результатами дослідження експертного підрозділу Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи 142000-3700-0428 від 15.07.2024; Платіжний документ, що підтверджує вартість товару 83 від 01.04.2024; Платіжний документ, що підтверджує вартість товару 85 від 26.04.2024; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг ТG130624008 від 13.06.2024;Платіжна інструкція по оплаті транспортних послуг 2179 від 14.06.2024; Довідку про вартість перевезення товару 2422 від 13.06.2024; Прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 22.03.2024; Комерційна пропозиція від 22.03.2024; Страховий поліс 11153003902464599532 від 09.04.2024; Специфікація 7 від 22.03.2024 до контракту Х5М від 18.10.2020,- Контракт ХSМ від 18.10.2020; Договір (контракт) про перевезення 06.03.2023/3770Д-П від 06.03.2023,- Договір (контракт) про перевезення 18.01.2019/291ОД від 18.01.2019; Копія митної декларації країни відправлення 422720240000333516 ві 09.04.2024.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митниця дійшла висновку про наявність розбіжностей у наданих на підтвердження заявленої митної вартості документах, які, на думку митниці, впливають на числове значення митної вартості, у зв`язку із чим повідомлено декларанта про те, що подані ним документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Судом встановлено, що митним органом виявлено наступні розбіжності у поданих позивачем документах:

1) Декларантом за ЕМД 24UA110130016241U4 (UA110130/2024/016241 ) від 16.07.2024 заявлено контракт від 18.10.2020№XSM, укладений з компанією «XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD.» Китай, заявлено як угоду з виробником (код документу 4104). При цьому, товаросупровідні документа не містять відомості про найменування виробника та торгівельну марку. Згідно контракту компанія «XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD.» є продавцем товару. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі: - копія ліцензії на виробництво товару; - копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару; - копія сертифікату на систему якості товару; - копія сертифікату продукції власного виробництва; - копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД. Документального підтвердження що компанія «XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD.» є виробником товару не надано.

2) Поставка товару «Пігмент вуглець чорний PIGMENT CARBON BLACK SWN8362» здійснена на підставі зовнішньоекономічного контракту від 18.10.2020 №XSM. При цьому, у наданому інвойсі від 05.11.2020 № XSTCL- 1018-2020 відсутні посилання на зовнішньоекономічний контракт, у відповідності до якого він складений.

3) Відповідно п. 3.1. зовнішньоекономічного контракту та наданому інвойсу умови оплати - 30% попередня оплата і 70%оплата після передачі продавцем Коносаменту Таким чином, з розрахунку на теперішній час повинна бути сплачена сума згідно проформі та інвойсу. Декларантом до митного оформлення не наданий банківський платіжний документ що підтверджує факт оплати.

4) Відомості, зазначені в комерційній пропозиції продавця, адресовані безпосередньо покупцю. Прайс-лист компанії XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD., наданий декларантом, має суб`єктивний характер (складений для ПП "МАКСИМА" на умовах поставки CIF Гдиня Польща) та містить цінову інформацію виключно щодо товарів, зазначених у інвойсі від 05.4.2024 № XSTCL-321-2024.

5) Декларантом надано договір транспортного експедирування № 18.01.2019/291 ОД від 18.01.2019 між ПП «Максима» та ТОВ «Таніт Груп» та договір на перевезення вантажу безпосереднім перевізником № 06.03.2023/377 ОД-П від 06.03.2023 між ТОВ «Таніт Груп» та ТОВ «Іванецю-Логістик». Відповідно до договорів транспортно-експедиційного обслуговування декларантом до митного контролю не надано Заявку на перевезення, яка має бути надана згідно положень договору (п.1.3.). Відомості щодо зберігання, демереджу, форм контролю які призначаються митницею, витрати для повернення порожнього контейнеру, вивантаження контейнера з судна, погрузла на автомобіль відсутні серед наданих до митного контролю документів. Вказані витрати також не відображені у рахунку фактурі про надання транспортно- експедиційних послуг від 13.06.2024 № TG130624008. У наданих документах наявні не всі відомості щодо складових митної вартості. Платіжні документи на оплату транспортних послуг до митного контролю не надано. У рахунку на оплату транспортно-експедиційних послуг від 13.06.2024 наявний запис «Увага! Рахунок підлягає сплаті протягом 3-х банківських днів. У разі не сплати рахунку у зазначений термін експедитор залишає за собою право анулювати цей рахунок та виставити новий з урахуванням зміни вартості наданих послуг». Таким чином, оплата послуг з транспортування вже мала бути здійсненою. Проте відомості щодо оплати послуг до митного контролю не надано.

З огляду на вищевикладене, а також з метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, відповідно до частини 5 статті 54 МКУ, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, з урахуванням частини 2-3 статті 53 МКУ, в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості, декларанта зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1. за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2. транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 3. виписку з бухгалтерської документації; 4. висновки про вартісні характеристики товарів,* підготовлені спеціалізованими експертними організаціями

Листом №1707/1 від 17.07.2024 року декларантом було додатково надано митному органу документи для підтвердження митної вартості товару: Свіфт платіж від 01.04.2024 №83, Свіфт платіж від 26.04.2024 №85, Платіжний документ про проведення оплати транспортно-експедиторських послуг від 14.06.2024 №2179, Довідка про транспортно-експедиторські витрати від 13.06.2024 №2422, а також повідомлено, що прайс-лист виданий продавцем XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD. містить досить насущну інформацію про вартість товару і видається на потребу покупця у формі, яку вважає за потрібне виробник, а щодо комерційної пропозиції, документ надано на їх прохання за підсумками їх домовленостей, мета надання документа лише для потреб митниці.

18.07.2024 року митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA110130/2024/000282/1, яким скориговано заявлену позивачем митну вартість товару за резервним методом.

Так у вищезазначеному рішенні митниці зазначено, що в інформаційних ресурсах митних органів наявна інформація про митне оформлення товару «Сажа -вуглець технічний у вигляді порошку чорного кольору. Пігмент вуглець чорний PIGMENT CARBON BLACK SWN8362 (CAS# 1333-86-4) -16000 кг». Виробник: XПNGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD Країна виробництва: CN, комерційні умови поставки CIF, випущеного у вільний обіг за резервним методом у наближений час за ЕМД від 11.09.2023 №UA110130/2023/ 018560 на рівні 3.1607 дол.США/кг. Враховуючи, що митне оформлення вищезазначеного товару здійснено не за ціною угоди (ціною операції'), застосування методів визначення митної вартості товару за ціною щодо ідентичних (ст.59 МКУ) та подібних (ст.60 МКУ) товарів неможливе. З урахуванням вищезазначеного митна вартість товару №1 скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2-г - резервний метод визначення митної вартості (ст.64 МКУ), та ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митним органом митній вартості товару, враховуючи відомості щодо виробника, країну виробництва та відправлення, опис товару, призначення, характер угоди за ЕМД від 11.09.2023 №UA110130/2023/018560 за ціною -3.1607 дол.США/кг.

В подальшому, Дніпровською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №110130/2024/000590, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів у зв`язку із прийняттям 18.07.2024 р. рішення про коригування митної вартості № UA110130/2024/000282/1, та запропоновано декларанту подати нову митну декларацію з урахуванням рішення про коригування митної вартості.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2024/000282/1від 18.07.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 110130/2024/000590.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.

За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015р. у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Судом встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Так судом вище було зазначено, що Між ПП «МАКСИМА» (Покупець) та «XINGTAI SHINEWAY TRADING CO», LTD (Китай, Продавець) укладено Контракт від 18.10.2020 №ХSМ, згідно п.п. 1.1. якого Продавець продає, а Покупець купує сировину, матеріали для лакофарбної промисловості (в подальшому Продукція) в кількості, за цінами і на умовах викладених в Додатках (Специфікаціях), які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Відомості щодо зазначеного зовнішньоекономічного договору внесено декларантом до графи 44 поданої ЕМД за кодом 4104.

Так митним органом зауважується, що документального підтвердження що компанія «XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD.» є виробником товару декларантом не надано, проте суд не погоджується з таким твердженням з огляду на наступне.

Митним органом жодним чином не обгрунтовано, як саме факт зазначення позивачем вищевказаного договору з компанією XINGTAI SHINEWAY TRADING CO», LTD (Китай) за кодом 4104, а не за будь-яким іншим кодом, впливає на визначення митної вартості товару та на правові підстави коригування митної вартості.

Крім того, відповідачем до суду не надано будь-яких доказів того, що ПП «МАКСИМА», пов`язують будь-які відносини з іншим підприємством як виробником товару, що можуть мати вплив на розмір митної вартості товару.

Приписи МКУ зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

При цьому, судом зазначається, що під час митного оформлення товару позивачем було наданої митну експортну декларацію КНР №422720240000333516 від 09.04.2024 зі перекладом, у відповідності до якої визначено, що виробником товару є саме XINGTAI SHINEWAY TRADING CO», LTD (Китай).

Крім того, як до суду, так і до митного органу надаваася висновок Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Державної митної служби України №1420003700-0059 від 22.01.2021, відповідно до якого встановлено, що виробником CARBON BLACK SWN8362I (вуглець чорний) є саме XINGTAI SHINEWAY TRADING CO», LTD (Китай).

Також, згідно з копією специфікації № 7 від 22.03.2024 року до контракту від 18.10.2020 №ХSМ, Сторонами було погоджено поставку на умовах СІФ Гдиня, Польща наступного товару: CARBON BLACK SWN8362 (код УКТЗЕД 2803000000) у порошковій формі, мішок 10 кг у кількості 16000 кг, за ціною 2,20 USD/кг. Вартість тари та упаковки включена у вартість продукції. Загальна вартість продукції становить 35200,00 USD. Покупець робить 30% передплати вартості проданих товарів згідно цієї Специфікації і 70% передплати після передачі продавцем Океанського Коносаменту засобами електронного зв`язку. Термін відвантаження не пізніше чим через 14 календарних днів з моменту надходження 30% передоплати на розрахунковий рахунок Продавця.

Щодо митної вартості товару, то суд також зазначає, що позивач сплатив кошти на адресу свого контрагента, за обумовлену Специфікацією №1, партію товару шляхом їх перерахування на рахунок останнього, що підтверджується :Swift від 26.04.2024 №85 на суму 24640,00 доларів США та Swift від 01.04.2024 №83 на суму 10560,00 доларів США, копії якиї містяться в матеріалах справи, а також були надані до митного органу листом декларанта №1707/1 від 17.07.2024 року

Вказана сума оплати за товар відповідає сумі, відображеній у комерційному інвойсі №ХSТСL -321-2024 від 05.04.2024 року.

Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов зовнішньоекономічного договору виходить з договірних правовідносин між позивачем, як покупцем та продавцем.

В свою чергу Дніпровська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов`язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року, № 815/137/17.

До того ж обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у Постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18.

Крім того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Аналогічна позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року по справі №803/3649/15.

Отже, доводи митного органу в цій частині також не можуть бути покладені в основу рішення про коригування митної вартості товарів.

Щодо зауважень митного органу до прайс-листа компанії XINGTAI SHINEWAY TRADING CO.,LTD., наданого декларантом, , то суд наголошує наступне.

Прайс-лист та комерційна пропозиція є документами довільної форми і діючим законодавством, у тому числі міжнародним, не встановлено типової форми для них. Згідно з загальноприйнятою світовою практикою, прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, контактну інформацію про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів. Наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов оплати, торгової марки чи технічних характеристик товарів, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №0840/3083/18, від 13.09.2019 у справі №820/859/17, від 06.02.2020 у справі №520/10709/18).

Чинним міжнародним законодавством не встановлено типової форми комерційної пропозиції та прайс-листа. Згідно загальноприйнятої світової практики прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

Враховуючи те, що комерційна пропозиція містить посилання на особу, якій надається пропозиція, та вказівку на найменування товару, кількість, умови поставки, ціну одиниці товару , а інформація, що міститься в комерційній пропозиції та прайс-листі відповідає іншим документам, які надавались позивачем до митного оформлення, не виникає ніяких сумнівів що надані документи, передбачені ч.З ст.53 МКУ, стосуються саме задекларованого товару і містять інформацію щодо ціни товару, яка пропонується для придбання.

Відомості, зазначені у прайс-листі та комерційній пропозиції знайшли своє підтвердження у первинних документах, специфікації та інвойсі. Комерційна пропозиція та прайс-лист по своїй суті виступають пропозицією продавця потенційному покупцю придбання товарів за пропонованими продавцем цінами. Такі пропозиції у формі прайс-листа та комерційної пропозиції можуть надаватись до укладання домовленостей на придбання товарів. Такі домовленості можуть оформлюватись як у формі специфікації до контракту, як передбачено укладеним контрактом, так і у формі рахунку-фактури (інвойсу).

Щодо транспортної складової митної вартості, то суд зазначає, що митному органу позивачем було надано договір транспортного експедирування №18.01.2019/2910Д від 18.01.2019 року, укладений позивачем з ТОВ «ТАНІТ ГРУП».

На підставі вищевказаного договору, ТОВ «ТАНІТ ГРУП» було виставлено на адресу позивача рахунок №TG130624008 від 13.06.2024 року загальною вартістю 140372,20 грн, відповідно до якого було надано такі послуги:

- Транспортно-експедиторське обслуговування за межами території України вартістю 27747,20 грн. без ПДВ;

- Міжнародне автоперевезення за маршрутом м. Гдиня, Польща м/п Ягодин, Україна, авто СВ1877СС/АВ1877ХG вартістю 48627,00 грн. без ПДВ;

- Міжнародне автоперевезення за маршрутом м/п Ягодин, Україна- Дніпро, Україна, авто СВ1877СС/АВ1877ХG вартістю 59498,00 грн. без ПДВ;

- експедиторська винагорода на території України вартістю 4500,00 грн. з ПДВ.

Сплата вказаних послуг ПП «МАКСИМА» підтверджується платіжною інструкцією №2179 від 14.06.2024 р., копія якої містяться в матеріалах справи, а також була надана до митного органу листом декларанта №1707/1 від 17.07.2024 року.

Крім того, відповідно до довідки ТОВ «ТАНІТ ГРУП» вих. №2422 від 13.06.2024 р., транспортні витрати з доставки вантажу за маршрутом м. Гдиня, Польща Дніпро, Україна за коносаментом 140400754378 складають:

- Послуги з експедирування контейнеру у порту Гдиня, Польща, навантажувально-розвантажувальні роботи, контейнер ЕМСU1639225 27747,20 грн;

- Міжнародне автоперевезення за маршрутом м. Гдиня, Польща м/п Ягодин, Україна, авто СВ1877СС/АВ1877ХG- 48627,00 грн.;

- Міжнародне автоперевезення за маршрутом м/п Ягодин, Україна- Дніпро, Україна, авто СВ1877СС/АВ1877ХG - 59498,00 грн.

Страхування не проводилось.

Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

З наведеного слідує, що подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Натомість, зазначені митницею у повідомленні декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

Поряд з цим, суд зазначає, що обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що надані позивачем до митного оформлення документи повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч, невідповідностей або розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом, документи у своїй сукупності підтверджують заявлену позивачем митну вартість та її складові частини, відомості про визначення митної вартості в цих документах є базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, достатність яких не спростована відповідачем, а тому вказані відповідачем в оспорюваному рішенні обставини не можуть бути підставами для коригування такої митної вартості.

Митним органом не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору.

Відтак, підстави для незастосування першого методу визначення митної вартості судом не встановлені, наявність підстав для коригування митної вартості товару відповідачем не доведена.

Згідно з частинами першою, другою статті 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Відповідно до частини сьомої статті 54 МК України, у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З аналізу цих норм у їх системному зв`язку між собою та з положеннями пункту 2 частини шостої статті 54, частини третьої статті 53 МК України, видно, що відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов`язані саме з тими недоліками, у зв`язку з якими органом доходів і зборів витребувані додаткові документи.

Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року у справі №815/3142/17.

Суд доходить висновку, що надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, що спростовує висновки митного органу щодо відсутності таких підтверджень.

Посилання митного органу на порушення позивачем митного законодавства при декларуванні товару не можуть вважатись розбіжністю у розумінні частини 3 ст.53 МК Україниі не можуть бути підставою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості.

Суд зауважує, що по суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

З наданих документів видно, що підприємство для митного оформлення і підтвердження митної вартості надало усі документи для застосування основного методу визначення митної вартості. Надані документи підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей дозволяють провести обчислення митної вартості.

Відповідачем не надано доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності зазначеної у них інформації щодо складових митної вартості товару.

Також у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Проте в даному випадку вказаних відомостей митницею не наведено.

Застосована правова позиція відповідає правовому висновку, висловленому Верховним Судом у постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17.

Щодо аналізу цінової інформації, яка міститься в базах АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України, суд звертає увагу на те , що наявність у митного органу інформації щодо митної вартості товарів згідно митних оформлень аналогічних товарів в базах АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України згідно вказаного в рішенні не свідчить та не може свідчити про факт навмисного заниження вартості товару.

При цьому, посилання у рішенні лише на номер митної декларації, як на джерела цінової інформації, не свідчить про належне обґрунтування відповідачем можливості визначення митної вартості за резервним методом.

У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Поряд із тим, текст спірного рішення про коригування митної вартості не містить інформації про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Своєю чергою, недоведення ознак подібності товарів та умов імпорту, за висновком суду першої інстанції, не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів. Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номер митної декларації як на джерело цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості правоможності щодо митної вартості за резервним методом.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.01.2022 у справі №520/11061/2020.

Таким чином, використані позивачем відомості повністю підтверджені документально, визначені кількісно і достовірні та/або всі складові митної вартості, необхідні для її обчислення, присутні, а інформація в базах АСМО Інспектор та ЄАІС не свідчить та не може свідчити про заниження митної вартості товарів позивачем, що є підставою для відхилення аргументів іідповідача і в цій частині.

Суд зазначає, що спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19.02.2019 по справі № 805/2713/16-а.

У постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №815/2162/17 зазначено про те, що доводи митниці щодо оцінки ризиків при перевірці митної вартості товарів Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду оцінює критично з огляду на те, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено іншими особами за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України: що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом.

Таким чином, твердження відповідача щодо не підтвердження декларантом документально відомостей, зазначених в митній декларації, не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

У постанові від 09.04.2021 року у справі № 804/5143/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає: «митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України(у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Саме ж по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товару, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.07.2019 року у справі № 1140/3242/18, де зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Надаючи оцінку таким доводам митного органу, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема, з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

З таких обставин, рішення відповідача про коригування митної вартості товару №UA110130/2024/000282/1 від 18.07.2024 прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку прийняттю відповідачем картки відмови у митному оформленні №110130/2024/000590, яка є предметом спору у цій справі, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Як зазначено у пунктів 8.1, 8.2 Розділу VІІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого 30 травня 2012 року наказом Міністерства фінансів України №631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 року за №1360/21672, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.

Картка відмови складається за допомогою АСМО у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.

У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

У картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №110130/2024/000590 зазначено такі ж причини для відмови у митному оформлені (випуску) товарів, як і у прийнятому рішенні про коригування митної вартості №UA110130/2024/000282/1 від 18.07.2024

Оскільки судом скасовано рішення про коригування митної вартості №UA110130/2024/000282/1 від 18.07.2024 через його протиправність, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №110130/2024/000590 також підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, відповідачем не доведено належними доказами правомірність своїх рішень у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог Приватного підприємства «МАКСИМА`у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 4844,80 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці.

Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 8000,00 грн.

Розглянувши клопотання, суд зазначає про таке.

За змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що 29.12.2022 між Адвокатом Давиденко Дар`я Ігорівна (адвокат) та Приватним підприємством «Максима» (клієнт) укладено договір про надання професійної правничої допомоги, згідно з п.1.1 та 1.2 якого адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси Клієнта у правоохоронних органах, органів державної фіскальної служби України (у тому числі Підрозділах податкової міліції) та органах прокуратури, органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної та спеціальної юрисдикції всіх інстанцій та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника та захисника, які передбачені чинним в Україні законодавством. Для здійснення повноважень, вказаних в цьому пункті, Адвокату надано право підпису. Правова допомога надасться Адвокатом Клієнту з приводу оскарження картки відмови в прийнятії митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості Дніпровської митниці.

Пунктом 4.1 вказаного Договору встановлено, що вартість подаваних послуг становить:6 000,00 гри., без ПДВ - за супровід справи в суді першої інстанції; 4000.00 грн, без ПДВ - за супровід справи в суді апеляційної інстанції.

Пунктом 4.2 вказаного Договору передбачено, що протягом 3 робочих днів після підписання договору відбувається 100% оплати за супровід справи в суді першої інстанції.

Вподальшому, 16 жовтня 2023 року між Адвокатом Давиденко Дар`я Ігорівна (адвокат) та Приватним підприємством «Максима» (клієнт) було підписано Додаткову угоду до договору про надання професійної правничої допомоги від 29.12.2022, відповідно до умов якої сторони погодили змінити пункт 4.1. договору та викласти його в наступній редакції:« 4.1. Вартість подаваних послуг становить: 8 000,00 гри., без ПДВ - за супровід справи в суді першої інстанції (від початку вступу адвоката у справу до набрання рішенням у справу законної сили); 6000,00 гри, без ПДВ - за супровід справи в суді апеляційної інстанції; 3500,00 грн, без ПДВ - за супровід справи па етапі виконання судового рішення у справі після його набрання законної сили.»

Крім того, у матеріалах справи міститься також копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3421 від 31.07.2017 року та копія ордеру по надання правничої (правової) допомоги адвоката АЕ № 1116703 від 29.12.2022 року, який видано адвокатом Давиденко Д.І.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути на свою користь з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає про те, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, а також про те, що наявна усталена практика з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Водночас, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид правової послуги та витрачений час.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Однак, таких документів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем не надано.

Крім того, судом наголошується, що за обставин даної справи витрати на професійну правничу допомогу фактично не понесені, що не перешкоджає їх відшкодуванню до послідовної правової позиції Верховного Суду (наприклад, постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16.02.2023 року по справі №520/562/19). Водночас, в разі відсутності доказів на підтвердження фактичної оплати витрат на професійну правничу допомогу стороною мають бути надані докази на підтвердження того, що такі витрати підлягають сплаті.

Пунктом 4.2 Договору про надання професійної правничої допомоги від 29.12.2022 передбачено, що протягом 3 робочих днів після підписання договору відбувається 100% оплати за супровід справи в суді першої інстанції.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Так позивачем до суду не надано ані відповідного рахунку, ані доказів відповідного здійснення оплати адвокатських послуг.

Таким чином, судом не встановлено доказів на підтвердження вартості послуг з надання професійної правничої допомоги що сплачена або підлягає сплаті, що відповідно до змісту п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України унеможливлює їх відшкодування.

Крім того, Договір про надання професійної правничої допомоги від 29.12.2022 містить загальне твердження про те, що правова допомога надається Адвокатом Клієнту з приводу оскарження картки відмови в прийнятії митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості Дніпровської митниці, проте будь-яких доказів того, що позивачем були понесені витрати саме з приводу отримання правової допомоги з приводу оскарження рішень митного органу, які були предметом розгляду у даній справі до суду не надано.

До матеріалів адміністративної справи не надано жодних документів на підтвердження понесених стороною витрат на правову (правничу) допомогу, окрім ордеру та свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено понесення в рамках цієї справи витрат на адвоката, тому клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «МАКСИМА» до Дніпровської митниці про визнання протиправною та скасування картки відмови, визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110130/2024/000282/1 від 18.07.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110130/2024/000590 від 23.07.2024 року, видану Дніпровською митницею.

Стягнути з Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, буд. 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «МАКСИМА» (вул. Погребняка, буд.2, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 30392830) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4844,80 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна

СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення07.10.2024
Оприлюднено30.10.2024
Номер документу122601091
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо

Судовий реєстр по справі —160/20630/24

Ухвала від 10.12.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Божко Л.А.

Ухвала від 22.11.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Божко Л.А.

Рішення від 07.10.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Луніна Олена Станіславівна

Ухвала від 06.08.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Луніна Олена Станіславівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні