Ухвала

від 24.10.2024 по справі 320/46238/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

24 жовтня 2024 року № 320/46238/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Пауер Євроелектрик Україна"

доГоловного управління Держпродспоживслужби у м.Києві

провизнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Пауер Євроелектрик Україна" із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 27.08.2024 №108/4833.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представником позивача 23.10.2024 через канцелярію суду подано заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу від 27.08.2024 №108/4833, прийнятої Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Павліченко Вікторією Олександрівною відкрито виконавче провадження № 76305757 на підставі поданої Головним управлінням Держпродспоживслужби у м.Києві заяви про примусове виконання постанови про накладення штрафу від 27.08.2024 №108/4833. Крім того, 16.10.2024 року державним виконавцем було прийнято наступні постанови в межах виконавчого провадження № № 76305757: постанова про стягнення виконавчого збору, постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Позивач стверджує, що такі обставини можуть призвести до негативних фінансових наслідків для позивача у вигляді стягнення не лише сум штрафної санкції, яка є спірною, а виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, здійснення арешту всього наявного майна та рахунків.

Заява про забезпечення позову та матеріали, які надійшли разом із такою заявою, відповідають вимогам статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

З урахуванням наведеного вирішується питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову (частина друга статті 154 КАС України).

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк (частина третя статті 154 КАС України).

Суд, ознайомившись з заявою позивача про забезпечення позову та доданими до неї документами, дійшов висновку, що її розгляд не потребує отримання додаткових пояснень від заявника (позивача) та додаткових доказів.

У зв`язку з відсутністю необхідності заслухати пояснення заявника та отримати від нього додаткові докази для вирішення питання щодо забезпечення позову, із врахуванням достатності доказів для розгляду заяви про забезпечення позову, вказана заява розглянута судом без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; встановлення обов`язку відповідача вчинити певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Відтак, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову. Суд, також, враховує співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).

Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Так, судом встановлено, що предметом спору у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Пауер Євроелектрик Україна" до Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві є визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 27.08.2024 №108/4833.

Одночасно з цим, як зазначено позивачем, станом на момент звернення до суду з даною заявою на підставі оскаржуваної постанови державним виконавцем Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73605757 про виконання постанови Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві від 27.08.2024 №108/4833. Крім того, державним виконавцем 16.10.2024 винесено постанови про стягнення виконавчого збору.

Згідно пунктів 6 та 7 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів, рішень Національного банку України, наказів Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов`язки, що законом визнані виконавчими документами.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» кожний штраф оформляється окремою постановою.

Постанова надсилається суб`єкту господарювання не пізніше наступного робочого дня за днем її оформлення.

Суб`єкт господарювання має сплатити штраф у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови про його накладення.

У разі несплати штрафу в зазначений строк примусове виконання постанов про накладення штрафу здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Суб`єкт господарювання має право оскаржити рішення органу ринкового нагляду про накладення штрафу до керівника органу ринкового нагляду, а також у судовому порядку. У разі оскарження рішення у суді суб`єкт господарювання сплачує штраф після прийняття відповідного рішення керівником органу ринкового нагляду або судом.

Згідно положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 вказаної статті, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Частиною другою статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

З огляду на те, що позивачем оскаржено до суду постанову про накладення стягнень, на підставі якої державним виконавцем відкрито виконавче провадження, суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком відчуження належних позивачу коштів до перевірки судом законності оскарженої постанови, що ускладнить ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.

Суд вважає, що захід забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваної постанови, про вжиття якого просить заявник, є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, суд, який постановляє вжити заходи забезпечення позову, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

З системного аналізу викладених обставин суд дійшов висновку, що на час розгляду заяви існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та не виключається, що для відновлення його прав та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, що є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 156 КАС України, ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відтак, з метою запобігання негативних наслідків для позивача до ухвалення судового рішення по цій справі, які можуть в подальшому суттєво ускладнити можливість реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову.

За таких обставин суд задовольняє заяву позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150 - 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Пауер Євроелектрик Україна" - задовольнити повністю.

Зупинити стягнення, що здійснюється в межах виконавчого провадження в Печерському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) №76305757 на підставі постанови Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві від 27.08.2024 №108/4833, до набрання законної сили рішення суду у справі №320/46238/24.

Копію ухвали надіслати учасникам справи та Печерському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) для виконання заходів забезпечення адміністративного позову.

Роз`яснити, що відповідно до частин першої та третьої статті 156 КАС України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Строк пред`явлення ухвали до виконання 25.10.2027.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Пауер Євроелектрик Україна" (місцезнаходження: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, будинок 5 ідентифікаційний код юридичної особи: 34838178)

Боржник: Головне управління Держпродспоживслужби у м.Києві (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 12, код ЄДРПОУ: 40414833).

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Колеснікова І.С.