Рішення

від 24.10.2024 по справі 420/12963/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/12963/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», військова частина НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військову частину НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить суд:

визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період 07.09.2019 року по 28.03.2024 року протиправними;

зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в останній період служби Позивач проходив військову службу в Науково-дослідному центрі Збройних Сил України Державний океанаріум, який згодом, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 490-р Про реорганізацію науково-дослідного центру Збройних Сил України Державний океанаріум та наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2018 року №479 Про заходи щодо реорганізації науково-дослідного центру Збройних Сил України Державний океанаріум, було реорганізовано шляхом приєднання його до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія. Інститут Військово-Морських Сил Національного університету Одеська морська академія визначено правонаступником прав та обов`язків Науково-дослідного центру Збройних Сил України Державний океанаріум.

Позивач зазначає, що наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 09.09.2019 року №176 позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.09.2019 року та що 28.03.2024 року на виконання Рішення Суду на рахунок позивача було зараховано 147 531,82 грн. Отже, вказує позивач, відповідач повинен був з позивачем повністю розрахуватися 07.09.2019 року, а розрахувався 28.03.2024 року.

Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення протиправними.

Ухвалою суду від 01.05.2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивач у період з 2015 року по 03.06.2019 проходив військову службу в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та перебував на його фінансовому забезпеченні.

Представник відповідача зазначає, що 03 червня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та всіх видів забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2019 року №176 полковника ОСОБА_1 , колишнього начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», який перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 червня 2019 року №271 з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 (за станом здоров`я) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 07 вересня 2019 року вибув для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також представник відповідача вказує, що з 07 вересня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.Таким чином, позивач перебував на фінансовому забезпеченні Інституту до 03.06.2019 включно, розрахунок з позивачем при звільненні Інститут не здійснював.

Ухвалою суду від 07.06.2024 року клопотання представника позивача задоволено та залучено до участі у справі в якості другого відповідача у справі військову частину НОМЕР_1 . Розгляд справи розпочато спочатку.

До суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому предчтанвиком відповідача зазначено, що вимоги, викладені в позовній заяві Позивачем, військова частина НОМЕР_1 не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Представник відповідача вказує, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.06.2019 року №108 Позивача було включено до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 04 червня 2019 року. Відповідно до витягу із наказу військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2019 року №176 Позивача з 07.09.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, Позивач у період з 2015 року по 03.06.2019 проходив військову службу в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та перебував на його фінансовому забезпеченні.

Також представник відповідача зазначає, що відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023 року по справі № 420/4834/23, Інститут було зобов`язано нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.09.2019. 28.03.2024 року на виконання зазначеного судового рішення, на рахунок Позивача Інститутом, було перераховано 147531,82 грн. Отже, розрахунок проведений не військовою частиною НОМЕР_1 , а тому вимоги, у випадку заявлення, щодо стягнення середнього заробітку (середнього грошового забезпечення), до військової частини НОМЕР_1 не можуть бути задоволені, з огляду на фактичні обставини справи. До того ж, Позивач перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 лише в період з 04.06.2019 по 07.09.2019 і проведення з ним розрахунку при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 , не може ототожнюватись з обов`язком виплати Позивачу грошового забезпечення за період, в який він не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 01.08.2024 року задоволено клопотання представника відповідача військової частини НОМЕР_3 про залучення третьої особи та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військову частину НОМЕР_2 .

До суду від третьої особи надійшли пояснення (відзив на позов), в яких вказано, що вимоги, викладені в позовній заяві позивачем, військова частина НОМЕР_2 не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

З 2015 р. по 2019 рік позивач проходив військову службу в науково-дослідному центрі Збройних Сил України «Державний океанаріум».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 року №490-р «Про реорганізацію науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» визначено: Погодитися з пропозицією Міністерства оборони щодо реорганізації науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» шляхом його приєднання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (м. Одеса).

Наказом Міністерства оборони України від 19.09.2018 року №479 «Про заходи щодо реорганізації науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум», на виконання Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 року №490-р наказано реорганізувати науково-дослідний центр Збройних Сил України «Державний океанаріум» шляхом його приєднання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія».

Пунктом 3 цього наказу визначено: «Вважати, що Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» є правонаступником майнових прав та обов`язків науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум».

Згідно Витягу з наказу №115 від 03.06.2019 року, полковника ОСОБА_1 , начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум», якого наказом від 11.04.2019 року №180 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до підпункту 7 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, вважати таким, що 31 травня 2019 року справи та посаду начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» здав і направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 . З 03 червня 2019 року виключено зі списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» та всіх видів забезпечення.

Згідно Витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2019 року №176 полковника ОСОБА_1 , колишнього начальника науково-дослідного центру Збройних Сил України «Державний океанаріум» Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», який перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 червня 2019 року №271 з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 (за станом здоров`я) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 07 вересня 2019 року вибув для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 07 вересня 2019 року виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 420/4834/23 зокрема зобов`язано Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 року, з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року та зобов`язано Інститут військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 07.09.2019 р. із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3628,15 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 66153,27 грн. з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

28.03.2024 року на виконання зазначеного рішення суду на рахунок позивача було зараховано 147531,82 грн.

Позивач вважаючи, що він має право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Суд зазначає щодо того, яка особа повинна виплатити позивачу спірний середній заробіток, таке.

Так, позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 07.09.2019 року по 28.03.2024 року.

При цьому, у період з 04.06.2019 року по 07.09.2019 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка і мала обов`язок виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період, який проте постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 420/4834/23 переадресовано Інституту Військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія.

Незважаючи на це, саме військова частина НОМЕР_1 повинна була здійснити виплату грошового забезпечення позивача у повному обсязі, а відтак зважаючи на невиконання такого обов`язку саме військова частина НОМЕР_1 зобов`язана виплатити позивачу і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 року (дати звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ).

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 07.09.2019 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 року по 28.03.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Таку правову позицію підтримано Верховним Судом в постанові від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23.

Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає розділу на два періоди наступним чином:

- з 07.09.2019 по 18.07.2022 (в редакції ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців);

- з 19.07.2022 по 28.03.2024 в редакції ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Водночас, позивач у позовній заяві просить суд зобов`язати виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.

Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців, більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку № 100 до військовослужбовців.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз 2 п. 7 Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно довідки від 18.06.2024 року №425, суд встановив, що грошове забезпечення позивача за два місяці перед звільненням з військової служби становило 61535,69 грн. (30803,97+30731,72 грн - липень та серпень 2019 року).

Отже, для обчислення середнього заробітку позивача необхідно застосовувати показник 992,51 грн. в день (61535,69 грн. (заробіток за два останніх місяці) / 62 календарний день (31 календарний день у липні 2019 року та 31 календарних днів у серпні 2019 року).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі (у межах заявлених позовних вимог) за шість місяців з 07.09.2019 року по 06.03.2020 року становить 180636,82 грн. (992,51 грн. х 182 календарних дні).

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

На підставі вищезазначеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, враховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача шляхом:

визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 07.09.2019 року по 28.03.2024 року;

зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 року по 06.03.2020 року у розмірі 180636,82 грн.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», військова частина НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військову частину НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 07.09.2019 року по 28.03.2024 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 року по 06.03.2020 року у розмірі 180636,82 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідачі:

- Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 23313931, адреса: вул. Паровозна, 36, м. Херсон, 73034);

- військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя П.П. Марин