Рішення

від 23.10.2024 по справі 548/351/24

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/351/24

Провадження № 2/548/217/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.10.2024 Хорольський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді Старокожка В.П.,

секретаря судового засідання - Безносик Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Павелко Руслан Сергійович, до ОСОБА_2 , третя особа Служба в справах дітей виконкому Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання неповнолітньої дитини, встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні та утримання батька,

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача, відповідачки, третьої особи, процесуальні дії, вчинені по справі.

Представник позивача адвокат Павелко Р.С. за допомогою підсистеми "Електронний суд" звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області з вищевказаним позовом до відповідачки.

В обґрунтування позову зазначив, що 26.12.2015 між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Хорольського районного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 155.

Від цього шлюбу сторони мають малолтінього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У 2024 році між подружжям виникли суперечності та непорозуміння, внаслідок чого вони втратили почуття любові, поваги та взаєморозуміння (фізичні та духовні зв`язки), спільне проживання виявилося неможливим, що призвело до фактичного розірвання шлюбних стосунків.

Малолітній син ОСОБА_5 зареєстрований та фактично проживає разом із батьком, мати участі у його вихованні та утриманні не бере, за інформацією, якою володіє позивач, виїхала на невизначений час за межі України. Позивач забезпечений житлом та має дохід, не зловживає спиртними напоями, веде нормальний спосіб життя, у зв`язку із чим може стати гідним прикладом для сина.

У зв`язку із необхідністю отримання у майбутньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" позивач потребує підтвердження за допомогою рішення суду, що він наразі самостійно виховує дитину віком до 18 років - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З урахуванням вищевикладеного, звернувся до суду із цим позовом, у якому просив шлюб між ним та відповідачкою розірвати, визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з батьком за зареєстрованому у встановленому порядку місцем його проживання або перебування, встановити факт перебування неповнолітнього ОСОБА_4 на самостійному вихованні та утриманні його батька ОСОБА_1 з 06.02.2024.

Крім того, у позовній заяві позивач прохав витребувати від Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з січня 2024 року, а також зобов`язати голову Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області надати до суду висновок щодо розв`язання спору.

Ухвалою судді від 28 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, надано відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, третій особі - для подання пояснень по суті позову.

У встановлений судом строк вказані процесуальні документи, а саме відзив на позов та пояснення третьої особи до суду не надходили.

Ухвалою суду від 21.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, задоволено клопотання представника позивача про витребування інформації з Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України та висновку щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з батьком.

На виконання вказаної ухвали 11.06.2024 до суду надійшла відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України щодо перетину кордону відповідачкою 01.02.2024.

23.07.2024 виконавчий комітет Хорольської міської ради Лубенського району до суду за запомогою підсистеми "Електроний суд" надіслав висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Хорольської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 04 вересня 2024 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/5972/22.

Ухвалою суду від 02.10.2024 провадження у справі поновлено у зв`язку із винесенням постанови від 11.09.2024 Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі, призначено судове засідання на 23.10.2024.

23.10.2024 учасники в судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про час та місце його проведення, що підтверджується стосовно відповідачки рекомендованим повідомленням про вручення їй 19.09.2024 поштового відправлення (копії ухвали про поновлення провадження у справі та призначення судового засідання); стосовно третьої особи - копією супровідного листа про надіслання копії цієї ухвали та її отримання представником 07.10.2024.

Представник позивача у позовній заяві прохав про розгляд справи за його відсутності та відсутності його довірителя.

Від представника третьої особи Гавриленко Н.В. в матеріалах справи мається заява від 03.09.2024 про проведення розгляду справи за її відсутності.

Заяви та клопотання від відповідачки щодо причин її неявки в судове засідання та про відкладення слухання справи не надходили.

За таких осбтавин, враховуючи належне повідомлення сторін про час та дату слухання справи, відсутність клопотань про його відкладення, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників з ухваленням судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані суду докази, у урахуванням заяв сторін, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду справи має бути ухвалене рішення, яким вимоги позивача підлягають задоволенню частково з нижчевикладених підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 26.12.2015 між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Хорольського районного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 155, що підтверджуєтьмся копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від цього шлюбу сторони мають малолтінього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_2 .

Згідно копії довідки про склад сім`ї від 02.02.2024 за вих. № 09-08/2/16, виданої виконавчим комітетом Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 та зареєстрований разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інших зареєстрованих осіб немає.

Згідно копії витягу з реєстру Семенівської територіальної громади № 2024/000939366 від 29.01.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії довідки Андріївського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області від 06.02.2024 № 01-45/14 ОСОБА_4 , 2016 року народження, дійсно навчається у 1 класі вказаного навчального закладу.

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 31.05.2024, наданої на виконання ухвали суду, вбачається, що відповідачка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 01.02.2024 виїхала за межі України, пункт пропуску Устилуг.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Хорольської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Хорольської міської ради від 16.07.2024 № 316, комісія не вважає за доцільне визначати місце проживання мололітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , оскільки відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини з батьком, виходячи із такого.

Комісією встановлено, що у повідомленні Штомпелівського старостинського округу від 07.06.2024 №15.02-12/60 зазначено, що мати малолітнього ОСОБА_4 , 2016 р.н., ОСОБА_2 проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час знята з реєстрації місця проживання з 29.01.2024.

Компрометуючих матеріалів на батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в старостаті немає. Службою у справах дітей спільно з центром соціальних служб Хорольської міської ради було обстежено умови проживання ОСОБА_1 , 1989 р.н. за адресою: АДРЕСА_1 . З`ясовано, що малолітній ОСОБА_4 , 2016 р.н., проживає разом з батьком за вищевказаною адресою. В результаті обстеження виявлено, що батько дійсно створив належні умови для проживання, облаштовано місце для сну та відпочинку дитини, також робоче місце для виконання уроків, одягом, шкільним приладдям, індивідуальним засобами гігієни, новітніми гаджетами та всім необхідним дитина забезпечена в повному обсязі.

Зі слів ОСОБА_1 , мати, ОСОБА_2 , не спілкується з дитиною, не підтримує зв`язок в телефонному режимі.

Відповідно до довідки Андріївського ЗЗСО І-ІП ступенів Хорольської міської ради ОСОБА_4 навчається в цьому навчальному закладі та закінчив 1 клас. Хлопчик проживає з батьком ОСОБА_1 . Мати хлопчика, ОСОБА_2 перебуває за кордоном, контакту з дитиною і школою не підтримує, успішністю сина не цікавиться, з вчителем не спілкується.

Відповідно до інформації Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області встановлено, що за місцем реєстрації ОСОБА_2 проживає її батько, ОСОБА_8 . З його слів донька зареєстрована з ним, але не проживає. На даний час перебуває закордоном - у Польщі.

В телефонній розмові з матір`ю хлопчика ОСОБА_2 працівниками служби було з`ясовано, що вона не заперечує проти визначення місця проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 . Зі слів ОСОБА_2 вона знаходиться в Республіці Польща, з сином вона не спілкується і не має такого бажання, вважає, що батько зможе забезпечити належний розвиток та виховання дитини.

03.09.2024 представником позивача адвокатом Павелком Р.С. за допомогою підсистеми "Електронний суд" подано клопотання про визнання доказу недопустимим, а саме вищевказаного висновку комісії, оскільки орган опіки та піклування Хорольської міської ради Лубенського району вийшов за межі своїх владних повноважень, так як спір про визначення місця проживання дитини вирішується судом та виходячи з дійсних обставин справи, вказаний орган не мав самостійно вирішувати спір, а лише надати висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком. За таких обставин представник вважає, що зазначений висновок суперечить інтересам дитини та просить суд не брати його до уваги при вирішенні спору по суті.

Судом встановлено, що позивач прохає суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, укладений між позивачем та відповідачкою; визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання або перебування; встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт перебування неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на самостійному вихованні та утриманні його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06 лютого 2024 року.

Норми права, застосовані судом та мотивована оцінка аргументів сторін.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав. Зокрема, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» від 12 червня 2014 року наголошено на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Судом з матеріалаів справи та наданих доказів встановлено, що спільне життя позивача та відповідачки не склалося, шлюб носить формальний характер. Між сторонами припинені подружні стосунки і відновлювати їх вони не мають наміру. Позивач на розірванні шлюбу наполягає, прохає не вживати заходів до примирення сторін, відповідачка, яка належним чином повідомлена про судове провадження у цій справі, своїх заперечень з приводу позовних вимог не надала.

З матеріалів справи вбачається, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин стала втрата почуття любові між сторонами. Сім`я розпалася та існує формально. Від цього шлюбу подружжя має неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2016 року народження.

Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхньої неповнолітнього сина.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку про те, що позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Щодо вирішення позову в частині визначення місця проживання неповнолітнього сина з батьком, суд приходить до висновку про таке.

Дослідженими судом належними та допустимими доказами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком малолітнього ОСОБА_4 , 2016 року народження, якому на час розгляду справи не виповнилося 10 років та який наразі проживає та зареєстрований з ним за одною адресою - АДРЕСА_1 . Мати хлопчика - відповідачка ОСОБА_2 з 29.01.2024 знята з реєстрації за цією адресою, зареєстрована в с. Тарасівка Кременчуцького району, на час розгляду справи перебуває за кордоном.

Як встановлено комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітету Хорольської міської ради Лубенського району, за місцем свого проживання та реєстрації позивач забезпечив належні умови проживання та навчання малолітнього сина ОСОБА_5 , компрометуючих матеріалів старостатом стосовно позивача не надано.

Водночас, даних про обстеження умов проживання відповідачки ОСОБА_2 в матеріалах справи немає, встановлено, що за місцем своєї реєстрації вона фактично не проживає. Як вказано у висновку комісії, остання надала її членам пояснення, що не заперечує проти визначення місця проживання сина ОСОБА_5 із батьком, наразі перебуває у Республіці Польща, з сином не спілкується і не має такого бажання, вважає, що батько зможе забезпечити належний розвиток та виховання дитини.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , 2016 року народження, оскільки малолітня дитина проживає разом з позивачем і відповідачка не створює перешкод у проживанні дитини з батьком.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Таким чином, наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови. У залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

За положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі, яка розглядається за позовом ОСОБА_1 судом встановлено, що відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту, оскільки малолітня дитина проживає разом з ним, спору щодо визначення її місця проживання немає.

На необхідність доведення обставин наявності спору між сторонами щодо місця проживання дитини вказано в правовій позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 10 червня 2021 року у справі № 369/1587/19, висновок якої у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахований судом.

Обставини відсутності спору між сторонами щодо місця проживання малолітньої дитини викладені і у висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітету Хорольської міської ради Лубенського району.

Ні органу опіки та піклування, ні суду відповідачка ОСОБА_2 не надала своїх заперечень проти того, щоб син проживав разом із батьком. Жодних доказів того, що між сторонами виникали непорозуміння або конфлікти з приводу визначення місця проживання спільної дитини сторін, також суду надано не було.

Відсутність таких заперечень з боку відповідачки не може бути самостійною підставою для задоволення таких вимог.

При цьому, суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, право позивача не було порушено, а тому відсутні підстави у застосуванні заходів судового захисту.

У зв`язку із вищевикладеним суд вважає, що у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо встановлення факту, який має юридичне значення, а саме: факту перебування неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на самостійному вихованні та утриманні його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06 лютого 2024 року, суд приходить до висновку про таке.

Утримання особи передбачає її знаходження на тривалому або постійному матеріальному або грошовому забезпеченні з боку іншої особи, і ця допомога була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Статтею ст. 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).

Отже, у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

У Постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

З матеріалів справи, досліджених судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , 2016 року народження, є сином відповідачки тп позивача, проживає разом із своїм батьком, тобто, як презюмується ст. 180 СК України, перебуває на його утриманні.

Беззаперечних доказів, які б вказували на те, що мати хлопчика - відповідачка ОСОБА_2 не виконує свій обов`язок щодо утримання дитини, суду не надано. Крім того, судом встановлено, що вона виїхала за межі України лише 01.02.2024 та була зареєстрована за однією адресою із чоловіком (позивачем) та сином ОСОБА_5 до 29.01.2024, що не дає суду підстав вважати, що вона протягом тривалого часу до моменту звернення ОСОБА_1 до суду із позовом 14.02.2024 не виконувала свої батьківські обов`язків щодо сина.

Також суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується факт проживання позивача із малолітнім сином ОСОБА_5 за вищевказаною адресою, проте останнє не свідчить про перебування сина на повному його утриманні та про одноосібне його виховання батьком.

Позивачем також не надано суду доказів позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 чи перебування такої справи на розгляді у суді, визнання її недієздатною, не наведено інших підстав, які б підтверджували невиконання та неможливість виконання останньою своїх обов`язків щодо дитини.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 27.02.1991 року, яка набула чинності в Україні 27.09.1991 року ''в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини''.

Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантованістаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на спілкування та виховання дитини.

Враховуючи вищенаведене та досліджені судом належні та допустимі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в цій частині за недоведеністю позовних вимог.

Ухвалення саме такого рішення на переконання суду відповідатиме інтересам як батьків, так і дитини.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Питання про стягнення судових витрат судом не вирішувалось, оскільки така вимога не ставилась позивачем.

Керуючись ст. ст. 141, 263, 265, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Павелко Руслан Сергійович, до ОСОБА_2 , третя особа Служба в справах дітей виконкому Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання неповнолітньої дитини, встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні та утримання батька, задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Хорольського районного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 155, - розірвати.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: Павелко Руслан Сергійович , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1486 від 25.09.2015.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба в справах дітей виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, адреса: м. Хорол, вул. 1 Травня, 4, каб. 21 (2 поверх), ЄДРПОУ 44010573.

Головуючий