Рішення

від 25.10.2024 по справі 140/9219/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/9219/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.08.2024 позивач ОСОБА_1 отримав копію вимоги ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ, єдиний внесок) від 13.02.2024 № Ф-1522-0320 на суму 21030,90 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою, зокрема, з тих підстав, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі ФОП) в період з 14.08.2007 по 03.05.2019, однак підприємницьку діяльність не здійснював та відповідно звітність до податкового органу не подавав. Крім того, відповідно до записів трудової книжки та відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, позивач з 2003 року і по теперішній час був офіційно працевлаштований та ЄСВ сплачував роботодавець.

Позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1264-0320 від 13.02.2024.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.21).

Ухвалою суду від 24.07.2024 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, зупинено стягнення на підставі вимоги ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1522-0320 від 13.02.2024 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 140/9219/24 (а. с. 38-39).

В поданому до суду 02.10.2024 відзиві на позовну заяву (а.с.43-46) представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги, оскільки ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП у період з 14.08.2007 по 03.05.2019, звітів не подавав, а також доказів про сплату ЄСВ за позивача роботодавцем не надав.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 14.08.2007 по 03.05.2019 був зареєстрований як ФОП, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 58).

13.02.2024 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1522-0320, у якій повідомило про наявність у позивача станом на 31.01.2024 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90грн, яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а.с.11 зворот).

Як вбачається із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , у ній відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн, 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн, 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн, 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн, 19.04.2019 в розмірі 2754,18 грн, 19.07.2019 в розмірі 2754,18, 21.10.2019 в розмірі 2754,18 грн, а також відображена станом на 31.12.2023 заборгованість у загальному розмірі 21030,90 грн (а. с. 50-56).

Крім того, відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб (а.с. 14 зворот - 15) підтверджено, що позивач у спірний період (2017-2019 рр.) працював, зокрема з 20.07.2016 по 29.03.2017 на ПП «Фірма Владислав» (ідентифікаційний код 20215412), з 16.05.2017 по 08.05.2019 у ТзОВ «Радивилівмолоко» (ідентифікаційний код 31259168), з 11.09.2019 у ТзОВ «Клевер Сторс» (ідентифікаційний код 38273126), що також підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 12 зворот - 14).

Отже, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI(в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Так, мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801-VIII з 01.01.2017 становила 3200,00 грн; у 2018 році 3723,00 грн згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII; у 2019 році 4173,00 грн, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII.

Враховуючи зазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22 %, де 3200,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06грн на місяць (4173,00грн х 22%, де 4173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019).

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа №140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається з відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб (а.с.14 зворот - 15), позивач у спірний період (2017-2019 рр.) працював, зокрема з 20.07.2016 по 29.03.2017 на ПП «Фірма Владислав» (ідентифікаційний код 20215412), з 16.05.2017 по 08.05.2019 у ТзОВ «Радивилівмолоко» (ідентифікаційний код 31259168), з 11.09.2019 - у ТзОВ «Клевер Сторс» (ідентифікаційний код 38273126), що також підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 12 зворот - 14).

Крім того, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховано особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) до страхового стажу позивача зараховано періоди з січня по березень 2017 року, з березня по грудень 2017 року, 2018 рік та періоди з січня по травень 2019 року (а. с. 15 зворот - 16), що підтверджує те, що роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники ЄСВ.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Проте, факт перебування особи на обліку не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VIпозивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 13.02.2024 № Ф-1522-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 20326,90 грн за періоди з січня по березень 2017 року, з травня по грудень 2017 року, 2018 рік та періоди з січня по травень 2019 року.

Водночас, позивач не надав суду доказів перебування у трудових відносинах у квітні 2017 року, та з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що єдиний внесок за вказаний період ним чи роботодавцем сплачений не був (а.с.16).

Отже, оскільки позивач у встановленому порядку був зареєстрований як ФОП у квітні 2017 році, найманим працівником він не був, то відповідно до пункту 3 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI позивач мав обов`язок сплатити єдиний внесок за квітень 2017 року за себе як за ФОП, навіть якщо він не отримував доходів від такої діяльності, у розмірі не менше мінімального страхового внеску, а саме 704,00 грн.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки протягом періоду з січня по березень 2017 року, з травня по грудень 2017 року, 2018 рік та з січня по травень 2019 року позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги щодо заборгованості з ЄСВ за вказаний період, у зв`язку із чим з наведених вище підстав та наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги в частині вимоги сплати заборгованості з єдиного внеску на суму 20326,90грн належить задовольнити, та відмовити в задоволенні решти позовних вимог (про визнання протиправною та скасування вимоги в частині вимоги сплати заборгованості з єдиного внеску у сумі 704,00 грн).

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, позивач за подання позову сплатив судовий збір в сумі 1211,20грн згідно квитанцією від 03.09.2024 та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 908,40грн згідно із квитанцією від 20.09.2024 (а.с.5, 26). При цьому, оскільки позовну заяву та заяву про забезпечення позову було подано в електронній формі, тому судовий збір підлягав сплаті із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто в розмірі 968,96грн та 726,72грн відповідно.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково на суму 20326,90 грн із загальної суми єдиного внеску 21030,90 грн (що становить 96,65 %), тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 936,50грн.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 936,50 грн за подання позову та в сумі 726,72грн за подання заяви про забезпечення позову, а всього стягнути 1663,22грн судового збору.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2024 року № Ф-1522-0320 в частині вимоги сплати заборгованості з єдиного внеску на суму 20326 гривень 90 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м.Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код ВП 44106679) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в загальному розмірі 1663 гривні 22 копійки (одна тисяча шістсот шістдесят три гривні двадцять дві копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Валюх