Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
24 жовтня 2024 року № 520/19753/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
1. визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 21.05.2024 номер справи 124150004544 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;
2. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити та виплачувати з 01 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019;
3. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) при призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, періоди роботи з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002, з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011, з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022, починаючи з 01 травня 2024 року;
4. зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Мотивуючи позовні вимоги Позивачем зазначено, що вона звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ та надала необхідний пакет документів для призначення пенсії. Проте, рішенням від 21.05.2024 №124150004544 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ, у зв`язку з відсутністю пенсійного віку та пільгового стажу. Позивач вважає, що вона має необхідний вік та пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому звернулась до суду з даним позовом.
Відповідачем - ГУ ПФУ в Харківській області, подано відзив на позовну заяву, в якому Відповідач зазначив наступне, що відповідно до наданих документів до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 10.08.1987 серія НОМЕР_2 : період роботи з 25.03.1991 по 23.04.1997, оскільки не зазначена посада, на яку прийнято особу, що не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993; періоди роботи з 24.04.1997 по 30.04.1999 та з 04.05.1999 по 31.07.2002, оскільки не вказано заклад чи установу охорони здоров`я, до якого прийнято особу відповідно до Постанови КМУ № 909 від 04.11.1993. Враховуючи зазначене, Головним управлінням ПФУ в Харківській області винесено оскаржуване рішення від 21.05.2024 № 124150004544 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю пенсійного віку та пільгового стажу, передбаченого пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв`язку з чим, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно із положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - є громадянкою України, про що свідчить копія паспорта наявна в матеріалах справи.
Згідно довідки від 05.12.2023 №1604-5003060040 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1 зареєстрована АДРЕСА_1 , має фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Як вбачається із копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 10.08.1987 трудова діяльність позивача складається з наступних періодів:
- з 25.03.1991 по 23.04.1997 працювала на посаді «фармацевта» в аптеці №141 місто Рубіжне;
- з 24.04.1997 по 30.04.1999 - працювала на посаді «фармацевта» в ТОВ ПКФ «Полімер»;
- з 04.05.1999 по 31.07.2002 - працювала на посаді «фармацевта» в ПМП «Фаворит»;
- з 01.08.2002 по 06.11.2002 - працювала на посаді «фармацевта» в ТОВ ПКФ «Полімер»;
- з 03.11.2008 по 08.11.2011 - працювала на посаді «фармацевта» в ТОВ «Сєвєродонецьке підприємство «Здоров`я»;
- з 11.10.2017 по 18.02.2019 - працювала на посаді «фармацевта» в аптеки №9 ПП «Вітал»;
- з 21.02.2019 по 01.04.2020 - працювала на посаді «фармацевта» в аптеки №79 ТОВ «ГЛОРІЯ ФАРМ»;
- з 04.04.2020 по 15.12.2022 - працювала на посаді «фармацевта», потім назву посади змінено на «асистент фармацевта» для приведення у відповідність до Національного класифікатора професій України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», в ПП «Аптека 36 і 6».
На момент звернення позивача до органів пенсійного фонду їй виповнилось повних 55 років 5 місяців 10 днів.
13.05.2024 позивач звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ та надала певний пакет документів для призначення пенсії.
Рішенням від 21.05.2024 №124150004544 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, у зв`язку з відсутністю пенсійного віку та пільгового стажу.
За підрахунком відповідача, загальний страховий стаж склав 34 роки 2 місяці 22 дні, а спеціальний стаж - 12 років 6 місяців 5 днів.
Отже, до загального страхового стажу відповідачем зараховано всі періоди роботи.
При цьому, за змістом вказаного рішення, до спеціального стажу відповідачем не зараховано позивачу період роботи з 25.03.1991 по 23.04.1997, оскільки не зазначена посада, на яку прийнято особу, що не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993; періоди роботи з 24.04.1997 по 30.04.1999 та з 04.05.1999 по 31.07.2002, оскільки не вказано заклад чи установу охорони здоров`я, до якого прийнято особу відповідно до Постанови КМУ № 909 від 04.11.1993.
Крім того, відповідно до протоколу розрахунку стажу, який був проведений відповідачем під час розгляду документів позивача, не було зараховано до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ такі періоди роботи: з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011, з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022.
Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058- ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У преамбулі Закону №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пунктом «е» ст. 55 Закону №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено Рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
До внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII пункт "е" ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ передбачав наступні вимоги для призначення пенсії за вислугу років: «Право на пенсію за вислугу років мають: е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнано неконституційними положення про наявність стажу роботи за вислугу років 26 років 6 місяців, а також про віковий ценз.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивача із заявою 13.05.2024 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 10.08.1987 трудова діяльність позивача складається з наступних періодів:
- з 25.03.1991 по 23.04.1997 працювала на посаді «фармацевта» в аптеці №141 місто Рубіжне;
- з 24.04.1997 по 30.04.1999 - працювала на посаді «фармацевта» в ТОВ ПКФ «Полімер»;
- з 04.05.1999 по 31.07.2002 - працювала на посаді «фармацевта» в ПМП «Фаворит»;
- з 01.08.2002 по 06.11.2002 - працювала на посаді «фармацевта» в ТОВ ПКФ «Полімер»;
- з 03.11.2008 по 08.11.2011 - працювала на посаді «фармацевта» в ТОВ «Сєвєродонецьке підприємство «Здоров`я»;
- з 11.10.2017 по 18.02.2019 - працювала на посаді «фармацевта» в аптеки №9 ПП «Вітал»;
- з 21.02.2019 по 01.04.2020 - працювала на посаді «фармацевта» в аптеки №79 ТОВ «ГЛОРІЯ ФАРМ»;
- з 04.04.2020 по 15.12.2022 - працювала на посаді «фармацевта», потім назву посади змінено на «асистент фармацевта» для приведення у відповідність до Національного класифікатора професій України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», в ПП «Аптека 36 і 6».
Судом встановлено, що відповідачем не зараховано позивачу період роботи з 25.03.1991 по 23.04.1997, оскільки не зазначена посада, на яку прийнято особу, що не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993; періоди роботи з 24.04.1997 по 30.04.1999 та з 04.05.1999 по 31.07.2002, оскільки не вказано заклад чи установу охорони здоров`я, до якого прийнято особу відповідно до Постанови КМУ № 909 від 04.11.1993.
Суд зазначає, згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Водночас, у період часу до затвердження Інструкції №58 діяв порядок ведення трудових книжок, затверджений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція №162), пункти 2.2 та 2.3 якої містять наступні положення (мовою оригіналу): "Заполнение трудовой книжки впервые производится администрацией предприятия в присутствии работника не позднее недельного срока со дня приема на работу. В трудовую книжку вносятся: сведения о работнике: фамилия, имя, отчество, дата рождения, образование, профессия, специальность; сведения о работе: прием на работу, перевод на другую постоянную работу, увольнение... Записи производятся аккуратно, перьевой или шариковой ручкой, чернилами черного, синего или фиолетового цвета."
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом встановлено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Суд зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачами не надано доказів того, що спірні записи в трудовій книжці позивача є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні підстави для неврахування періодів роботи, відображеного в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 10.08.1987 з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002.
Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб.
Водночас, відповідач не висловив жодних зауважень ані щодо реальності роботи позивача у спірні періоди, ані щодо наявності правових підстав для виключення цих періодів трудової діяльності із спеціального стажу.
Окрім того, щодо незарахування періоду роботи з 25.03.1991 по 23.04.1997 до спеціального стажу за вислугу років, оскільки не зазначена посада, на яку прийнято особу, то при дослідженні записів №6-8 трудової книжки НОМЕР_2 судом встановлено, що позивача було прийнято на посаду «фармацевта», а 25.03.1991 було переведено в аптеку №141 місто Рубіжне.
Отже, записами №6-№8 трудової книжки НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_1 було переведено на ту ж посаду «фармацевта», тільки в іншу аптеку.
Більш того, після отримання диплому за спеціальністю «фармацевт» у 1990 році, позивач з 1990 по 2022 роки працювала лише по спеціальності «фармацевтом».
Суд зазначає, що право на пенсію за вислугу років визначається тільки за переліком посад та установ відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою КМУ № 909 від 04.11.1993 року (далі Переліком № 909).
За змістом розділу 2 Переліку № 909 до закладів і установ охорони здоров`я відносяться, серед іншого, аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії.
Відповідно до Переліку посад фармацевтичних працівників, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.06.1995 №114 (був чинний у період роботи позивача), до таких працівників належать працівники аптеки: завідуючий; заступник завідуючого; завідуючий відділом (запасів, рецептурно-виробничим, аптечних філій); заступник завідуючого відділом (запасів, рецептурно-виробничим, аптечних філій); старший провізор; провізор; провізор-аналітик; провізор-інтерн.
Згідно із приміткою 5 Переліку №909 робота на посаді провізора в закладах і установах, зазначених у цьому Переліку, до переведення на посаду фармацевта відповідно до Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженої наказом Мінекономіки від 25 жовтня 2021 р. N810, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, пов`язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, в даному випадку - аптека, а й з посадою, яку обіймає працівник, у випадку, що розглядається - фармацевт.
Судом при розгляді даної справи також враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі № 492/446/15-а щодо припинення виплати особі пенсії, у зв`язку з неврахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи особи у в аптеці, яка державної акредитації закладу охорони здоров`я із видачею відповідного сертифікату не проходила.
За наслідками розгляду вказаної справи, Велика Палата у постанові від 29.08.2018 року відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 року у справі №21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров`я на підставі державної акредитації, та дійшла висновку, що з 13.06.2015року (у зв`язку з внесенням змін до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 09.04.2015 року № 326-VIII, що набрали чинності 14.05.2015 року та введені в дію 13.06.2015 року) законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії.
Велика Палата дійшла висновку, що ситуація у справі № 492/446/15-а, є подібною до ситуації аптечних закладів, які з 13.06.2015 року не проходили державну акредитацію і працівники яких, незважаючи на відсутність такої акредитації, отримали право на включення стажу роботи у цих закладах до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років. Віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з 13.06.2015 року стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об`єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, як свідчать матеріали справи, позивач зверталась до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками щодо надання інформації стосовно ліценцій підприємств в яких працювала позивач.
Листом Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08.02.2024 (який також надавався пенсійному органу) повідомила, що Ліцензійний реєстр з виробництва лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) ведеться Держлікслужбою з листопада 2000 року, тому не може надати інформацію щодо наявності ліценцій у підприємств по листопад 2000 року.
Проте, відповідно до листа Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08.02.2024, після листопада 2000 року у Ліцензійному реєстрі з виробництва лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами наявна інформація про отримання ліцензій: ТОВ «Промислова комерційна фірма «Полімер» (код ЄДРПОУ 21803594), Приватне мале підприємство «Фаворит» (код ЄДРПОУ 30239622), Приватне підприємство «Вітал» (код ЄДРПОУ 30687778), ТОВ «Сєвєродонецьке підприємство «Здоров`я» (код ЄДРПОУ 21779453), ТОВ «Глорія фарм» (код ЄДРПОУ 41249748), Приватне підприємство «Аптека 36 і 6» (код ЄДРПОУ 36073487).
Отже, відповідно до листа Держлікслужби від 08.02.2024, підприємства (аптечні заклади), в яких працювала позивач мали відповідні ліцензії на торгівлю лікарськими засобами.
Тому, незарахування органом ПФУ періодів роботи позивача до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ є таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки підприємства належать до закладів, встановлених Переліком закладів охорони здоров`я.
Таким чином, періоди роботи позивача з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002 належать до спеціального стажу, наявність якого є основною умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Також, позивач має право на зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ такі періоди роботи: з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011.
Вказані періоди роботи підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача та іншими належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.
Щодо наявності підстав для зарахування спеціального стажу після 11.10.2017 (дата набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VII від 03.10.2017), суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VII від 03.10.2017 (набрав чинності 11.10.2017) розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VII від 03.10.2017 мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VII від 03.10.2017 не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, що відновлена за Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21 виклав наступну правову позицію: « 21. Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Згідно п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. 22. Відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "в" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII обґрунтована посиланням на п. 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, а саме відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 12 років і 6 місяців. При цьому загальний страховий стаж становить 37 років 7 місяців 14 днів. 23. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відмова у призначенні пенсії є правомірною, оскільки, виходячи з пунктів 2-1, 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, відповідні умови для призначення пенсії за вислугу років мають визначатись на момент, передбачений законодавцем - на день набрання чинності Законом України №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій". Вказані законодавчі положення неконституційними не визнавались. 24. Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року. 25. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України). 26. У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). 27. Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018). 29. Відтак, колегія суддів вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. 30. Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, доводи, що спеціальний стаж роботи позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 є помилковими.
А тому, позивач має право на зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ такі періоди роботи: з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спеціальний стаж роботи (вислуга років) позивача як працівника охорони здоров`я становив більше 30 років.
Тому, позивач набула право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.05.2024 номер справи 124150004544 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.
Частина 2 статті 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення
Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. У відповідності до пункту 1 абзацу 1 частини 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не зарахував при призначенні пенсії за вислугу років до спеціального стажу періоди роботи за трудовою книжкою позивача з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002, з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011, з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022.
Враховуючи наявність у позивача умов для призначення пенсії за вислугу років, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, органи пенсійного фонду необхідно зобов`язати зарахувати до її спеціального стажу періоди роботи за трудовою книжкою позивача з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002, з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011, з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022.
Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 01 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років згідно із п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, суд зазначає, що оскільки вказані вимоги зверненні на майбутнє та є передчасними, з огляду на те, що відповідачем ще не зараховано до страхового стажу спірний періоди роботи позивача, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, зарахувавши до спеціального стажу позивача період роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 10.08.1987 з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002, з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011, з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022, починаючи з 01 травня 2024 року, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 382 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши наведені положення КАС України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення та враховуючи, що встановлення зазначеного зобов`язання є правом суду, а не його обов`язком, тому в задоволенні вимоги позивачки про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з урахуванням викладено, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки ухвалою суду від 18.07.2024 позивача звільнено від сплати судового збору по дані справі.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 21.05.2024 номер справи 124150004544 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) повторно розглянути подану ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заяву від 13.05.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 09.07.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, зарахувавши до спеціального стажу період роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 10.08.1987 з 25.03.1991 по 23.04.1997, з 24.04.1997 по 30.04.1999, з 04.05.1999 по 31.07.2002, з 01.08.2002 по 06.11.2002, з 03.11.2008 по 08.11.2011, з 11.10.2017 по 18.02.2019, з 21.02.2019 по 01.04.2020, з 04.04.2020 по 15.12.2022, починаючи з 01 травня 2024 року, з урахуванням висновків суду у даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 24.10.2024, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук`яненко
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.10.2024 |
Оприлюднено | 30.10.2024 |
Номер документу | 122609611 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Лук'яненко М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні