Постанова

від 24.10.2024 по справі 761/10617/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.

Єдиний унікальний номер справи № 761/10617/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1687/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Олешко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глорія Парк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глорія Парк» до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київресурсбуд», про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2020 року ОСББ «Глорія Парк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ТОВ «Київресурсбуд», про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 27.01.2022 року, позивач просив суд:

1. Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, група приміщень АДРЕСА_1 , загальною площею 4,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1522436180391.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та припинити право приватної власності та закрити розділ Державного реєстру прав та реєстраційної справи на нежитлове приміщення, група приміщень НОМЕР_3, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 4,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1522436180391.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глорія Парк» судові витрати.

Обґрунтовуючи позов, позивач ОСББ «Глорія Парк» посилався на те, що співвласниками житлових/нежитлових приміщень багатоквартирних будинків №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 було прийнято рішення створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

На підставі отриманої технічної документації на багатоквартирний будинок АДРЕСА_4 , правлінням ОСББ «ГЛОРІЯ ПАРК» було проведено огляд даного багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 на його відповідність технічному паспорту та поверховому плану.

Позивач зазначав, що за фактом здійсненого огляду, ОСББ «Глорія Парк» було виявлено, що приміщення будинку не відповідають технічній документації, а саме: приміщення загального користування - група приміщень НОМЕР_3, підсобне приміщення, яке розташоване у напівпідвалі, було привласнено відповідачем.

При цьому, співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 не надавали жодної згоди на відчуження зазначеного допоміжного приміщення.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 своїми діями здійснив самовільне захоплення приміщень, які належать до спільної сумісної власності власників квартир та не можуть привласнюватися.

За таких обставин позивач вважає, нежитлове приміщення, група приміщень НОМЕР_3, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , вибуло з володіння співвласників не з їхньої волі, а іншим шляхом та має бути витребуване з незаконного володіння відповідача.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «Київресурсбуд».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Після ухвалення рішення, 24 листопада 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києвавід представника відповідача - адвоката Апостолової В.В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив суд стягнути з позивача ОСББ «ГЛОРІЯ ПАРК» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 30990, 40 грн., які останній поніс у зв`язку із розглядом справи, а саме: витрати на відшкодування ОСББ «Глорія Парк» коштів за копіювання документів у відповідь на адвокатський запит на суму 485,40 грн., з яких: 465,40 грн. - витрати на копіювання, 20.00 грн. - банківські послуги та витрати за проведення судової експертизи на суму 30 505,00 грн., з яких: 30 203,00 грн. проведення судової експертизи та 302,00 грн. банківські послуги (а.с.100-101 т. 1).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Апостолової В.В. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСББ «Глорія Парк» через представника - адвоката Халупного А.В. подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. Крім цього, позивач просив понесені ним судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи скаргу, представник ОСББ «Глорія Парк» посилався на те, що позивач за своєю організаційно-правовою формою є об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку та діє в інтересах співвласників, забезпечуючи реалізацію публічного інтересу.

На підставі проведеного огляду будинку та пізніше - експертного дослідження, позивачем було виявлено, що майно, яке відображене у технічній та робочій документації на багатоквартирний будинок як допоміжні приміщення, за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у приватній власності Відповідача.

Позивачем аргументовано, що підсобне приміщення НОМЕР_3, площею 4,6 кв.м., яке зображене в технічному паспорті на багатоквартирний житловий будинок літ. АДРЕСА_4 від 14.08.2017 року утворене за рахунок площі та об`єму приміщення для прокладання мереж № 001 (загальною площею 329,42 кв.м), що відображено в робочій документації з будівництва «Житлово-офісного торговельного комплексу з підземним паркінгом, за адресою: АДРЕСА_5 » Водопровід і каналізація «секція Ж».

Вказане підтверджується і висновком експерта, який констатував перебування спірного майна у приватній власності відповідача.

Апелянт посилається на те, що судове рішення містить вказівку про те, що нежитлові приміщення від N 1 до N ЗО, квартири від N 1 до N 192 III черги будівництва Секції Д, Е,Ж, И по АДРЕСА_5 були побудовані ТОВ "Київресурсбуд" за кошти виручені від господарської діяльності ТОВ "Київресурсбуд".

Проектна документація не містить нежитлових приміщень №10-33. Нею передбачено будівництво нежитлових приміщень № 1-9 (з них №1-7 на першому поверсі, №8-9 на 14 поверсі (творчі майстерні).

Інші приміщення (від 10 до 30) не зазначені в проекті будівництва, а утворені за рахунок площі та об`єму приміщення для прокладання мереж № 001 (загальною площею 329,42 кв.м), що відображено в робочій документації з будівництва «Житлово-офісного торговельного комплексу з підземним паркінгом, за адресою: АДРЕСА_5 » Водопровід і каналізація «секція Ж», що підтверджено обома експертизами, і знаходиться в межах підвалу.

При цьому, технічний паспорт, який поклав суд в основу свого рішення та на який здійснював посилання відповідач, не містить вказівки на поверх, де розташоване спірне майно.

Разом з тим в ньому вказано призначення приміщення НОМЕР_3 - «підсобне», що до уваги судом взято не було.

Позивач зазначає, що підтвердження знаходження спірного майна в об`ємі підвалу наявне в проектній документації та висновках обох експертів.

Також апелянт вказує про те, щобудівництво всього комплексу було здійснено за рахунок та кошти інвесторів, які за практикою Верховного Суду з моменту купівлі - продажу набували майнових прав, у тому числі щодо спільного майна, яке є предметомспору у цій справі, а не за кошти, виручені від господарської діяльності ТОВ «Київресурсбуд».

Зазначає, що позивач є уособленням публічного інтересу співвласників багатоквартирного будинку, які згідно норм чинного законодавства є єдиними законними власниками спільного майна, до якого відносяться і допоміжні приміщення. У свою чергу співвласники набувають право на майно ще на етапі інвестування, адже тоді вони розраховують на той вигляд будинку і його планування, що відображене у проектній та технічній документації.

Таким чином, мешканці, купуючи нерухомість, ще на початковому етапі ставали власниками спільного майна, адже купували її згідно існуючому проекту. З утворенням ОСББ спільне майно і надалі лишилося з таким же статусом (спільного майна), а позивач внаслідок проведення державної реєстрації набув лише право представляти та захищати права та інтереси співвласників багатоквартирного будинку. Саме тому час створення ОСББ як юридичної особи у даному випадку значення не має, адже позивач діє не в особистих інтересах, а є виразником публічного інтересу усіх співвласників.

Не погоджується апелянт і з висновками суду першої інстанції про те, що «ТОВ «Київресурсбуд» був власником Об`єкту і мав право на продаж всього збудованого майна.

Помилковим на думку позивача є і висновок про те, що ОСББ «Глорія Парк» не надано одного належного, допустимого, достовірного та достатнього в розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України доказу на підтвердження своїх позовних вимог.

Апелянт зазначає, що у категорії справ, що стосуються захисту прав співвласників на спільне майно і можливість його витребування, як належний спосіб захисту, судова практика зводиться до того, що встановленню підлягають два факти: 1) чи вибули приміщення без згоди власників - співвласників багатоквартирного будинку; 2) чи є ці приміщення допоміжними та належать до спільного майна.

Вибуття приміщень із власності без згоди власників, було доведено суду першої інстанції, оскільки жодних юридичних дій, спрямованих на передбачу спірного майна з боку співвласників не вчинялося.

Разом з тим, належність спірних допоміжними приміщень до спільного майна підтверджено наданою позивачем проектною та технічною документацією, а також висновком експерта №1316/05/2022 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи.

Як зазначає апелянт, наразі чинна судова практика суду касаційної інстанції зводиться до того, що існує презумпція належності всіх приміщень до допоміжних у багатоквартирному будинку. Тягар доказування протилежного лежить саме на відповідачу. Третя особа як замовник будівництва мала право на продаж того майна, яке згідно з законом може перебувати у приватній власності: квартир та нежитлових приміщень. Підсобне приміщення, що утворене за рахунок площі та об`єму приміщення для прокладання мереж, призначене для обслуговування будинку та не може бути відчужене. У інакшому випадку об`єкт будівництва не відповідає ні технічній, ні проектній документації, а також порушує права тих співвласників, які ще на етапі інвестування ставали власниками спільного майна багатоквартирного будинку. За інакшої логіки, третя особа могла б продати і коридори, і ліфтові шахти, і сходи, і землю під будинком.

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

На думку скаржника, належність майна до спільного слід розглядати саме крізь призму його функціонального призначення згідно вимог закону.

Позивач надав суду першої інстанції копію Технічного паспорту на багатоквартирний житловий будинок літ. «Ж»; копію Технічного паспорту на нежитлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_2 , інвентаризаційна справа № 2016-119/21Н, паспорт виготовлено станом на 30,06.2017 року.

Окрім того, було долучено висновок експерта, зроблений на підставі дослідження проектної та технічної документації на предмет належності спірного майна до категорії допоміжних приміщень.

Разом з тим, суд першої інстанції не дослідив функціональне призначення підсобного приміщення НОМЕР_3, площею 4,6 кв.м, не надав оцінку його правому статусу та не навів жодних доводів, що спростовують презумпцію наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень.

Окрім того, у судовому рішенні не спростовано жодного з аргументів позивача, жоден доказ, у тому числі висновок експерта,який не покладено в основу оскаржуваного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Апостолову В.В. подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2023 року, у якій посилався на ухвалення додаткового рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, безпідставне, що свідчить про незаконність рішення та наявність підстав до його скасування з ухваленням по справі нового рішення про повне задоволення заявлених сум розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач у скарзі зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року у справі № 761/10617/20 відмовлено узадоволенні позовних вимог ОСББ «Глорія Парк» до ОСОБА_1 .

При цьому, відповідачем, як доказ, до матеріалів справи був долучений Висновок експерта Черніна Я.О. за № 02/21-22-23 від 17.01.2023 року, за результатами проведення будівельно-технічної експертизи.

Зазначає, що будівельно-технічна експертиза була замовлена ОСОБА_1 та долучена до матеріалів справи як контраргумент на долучений позивачем до матеріалів справи Висновок експерта Свістунова І.С. , складений за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за № 863/05/2022.

Вищевказаний висновок було зроблено на підставі документів, яких у розпорядженні відповідача та його представника не було, і такі документи не долучалися позивачем до матеріалів справи.

Таким чином, представник відповідача був вимушений направити адвокатський запит та витребувати такі докази від позивача, що і призвело до відповідних витрат, які пов`язані із розглядом справи.

На думку апелянта, хоча Шевченківський районний суд міста Києва не враховував Висновок експерта Черніна Я.О. за № 02/21 - 22-23 від 17.01.2023 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, зазначена експертиза виконана з урахуванням заявленого предмету та підстав позову, має безпосереднє відношення до справи.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 у своїй скарзі просив додаткове рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, які поніс відповідач у зв`язку із розглядом справи - 30990,40 грн, які складаються із:витрат на відшкодування ОСББ «Глорія Парк» коштів за копіювання документів у відповідь на адвокатський запит на суму 485,40 грн, з яких: 465,40 грн - витрати на копіювання, 20,00 грн - банківські послуги тавитрати за проведення судової експертизи на суму 30 505,00 грн, з яких: 30 203,00 грн проведення судової експертизи та 302,00 грн банківські послуги.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ «Глорія Парк», що надійшов від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Апостолової В.В., остання просила залишити скаргу позивача без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2023 року - без змін.

В судовому засіданні (в режимі відеоконференції) представник ОСББ «Глорія Парк» - адвокат Халупний А.В. свою апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення заперечив.

В судовому засіданні представниця відповідача ОСОБА_1 - адвокат Апостолова В.В. проти задоволення апеляційної скарги позивача ОСББ «Глорія Парк» заперечила та просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. При цьому підтримала свою апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, просила додаткове рішення скасувати і стягнути на користь відповідача з позивача понесені судові витрати, відповідно до вимог заяви про ухвалення додаткового рішення.

Інші учасники процесу, належно повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарг без задоволення, а рішення суду та додаткового рішення суду - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що співвласниками житлових/нежитлових приміщень багатоквартирних будинків №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 було прийнято рішення створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. За результатами проведення загальних зборів у відповідності до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» 28.02.2019 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи (ОСББ «ГЛОРІЯ ПАРК»), та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи - 42852396.

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об`єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об`єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж.

ОСББ «Глорія Парк» у відповідності з наведеними вище положеннями отримано в електронному форматі технічну документацію на будинок АДРЕСА_4 , а саме:

-Технічний паспорт на багатоквартирний житловий будинок літ. «Ж», призначення - житлово-офісний торговельний комплекс з підземним паркінгом, по АДРЕСА_4 , Замовник: ТОВ «Київресурсбуд», місцезнаходження та код ЄДРПОУ Замовника: 03062, м. Київ, просп. Перемоги, 90/1, ЄДРПОУ 34487783, інвентаризаційна справа 2016-119/Ж, паспорт виготовлено станом на 14.08.2017 року;

-Технічний паспорт на нежитлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_2 , інвентаризаційна справа № 2016-119/21Н, паспорт виготовлено станом на 30.06.2017 року.

На підставі отриманої технічної документації на багатоквартирний будинок АДРЕСА_4 , правлінням ОСББ «ГЛОРІЯ ПАРК» було проведено огляд даного багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 на його відповідність технічному паспорту та поверховому плану.

За результатами огляду, було виявлено, що відповідно до технічної документації на будинок, приміщення: група приміщень НОМЕР_3 - підсобне приміщення площею 4,6 кв.м., розташоване у напіввпідвалі, має статус - допоміжного приміщення і призначене для обслуговування мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 .

За фактом здійсненого огляду, ОСББ «Глорія Парк» було виявлено, що приміщення будинку не відповідають технічній документації, а саме: зазначене вище приміщення загального користування - група приміщень НОМЕР_3, підсобне приміщення, яке розташоване у напівпідвалі зареєстроване за відповідачем.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення, укладеним з ТОВ «Київресурсбуд», ОСОБА_1 придбано майнові права на нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 4,6 м2, що знаходиться по АДРЕСА_4 . Цей об`єкт не відноситься до житлової нерухомості.

Зазначене підтверджується: договором купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення від 01.06.2017 року за НОМЕР_3-Ж-оф; актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 02.04.2018 року; довідкою про оплату в повному обсязі загальної вартості майнових прав на нежитлове приміщення від 02.04.2028 року.

30.06.2017 року ОСОБА_1 отримав технічний паспорт на нежитлове приміщення в житловому будинку АДРЕСА_4 , група приміщень НОМЕР_3.

В подальшому, а саме 03.04.2018 року, ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрував право власності на зазначений об`єкт нерухомості, про що свідчить Витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

На момент відчуження спірного нежитлового приміщення ТОВ «Київресурсбуд» був власником майнових прав на це нежитлове приміщення.

Також встановлено, що на даний час право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_1 і він є єдиним власником цього нежитлового приміщення.

Із змісту вищезазначеного договору купівлі-продажу майнових судом встановлено, майнові права на нерухоме майно ОСОБА_1 придбав ще у 2017 році, після отримання ТОВ «Київресурсбуд» сертифікату серії IV № 165163552771, що засвідчує відповідність закінченого будівництва об`єкта (Житлово-офісно-торговельного комплексу з підземним паркінгом) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

За інформацією, отриманою від ТОВ «Київресурсбуд», у вказаному будинку було продано 192 квартири та 30 нежитлових приміщень, як самостійних об`єктів нерухомості, а не як підсобних приміщень. При цьому, допоміжними приміщеннями, необхідними для обслуговування будинку АДРЕСА_4 та підземного паркінгу були технічні приміщення, зазначені в технічному паспорті IV - 97 м2 для розміщення індивідуального теплового пункту, III - 8,5 м2, 9,8 м2, 11,0 ВПР (електрощитова), II - 18,3 м2 для розміщення вентиляційного обладнання, IV - 72,6 м2 та V - 7,0 м2 для розміщення вентиляційного обладнання підземного паркінгу, X - 16,0 м2 машинні приміщення ліфтів.

Також встановлено, що в нежитловому приміщені НОМЕР_3 не проходять жодні загально-будинкові комунікації, вказане приміщення не було призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування власників квартир чи нежитлових приміщень, так як виступало самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Наведене підтверджується Висновком експерта № 02/21-22-23 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 17.01.2023 року.

Крім цього, суд встановив, що на момент продажу спірного приміщення ОСОБА_1 ТОВ «Київресурсбуд» був єдиним власником майнових прав та мав законні підстави відчужувати ці нежитлові приміщення третім особам, в тому числі і ОСОБА_1 .

Також встановлено, що ТОВ «Київресурсбуд» було продано майнові права на нежитлове приміщення проектний номер НОМЕР_3 у будинку секції Ж III черги будівництва об`єкту ще на стадії будівництва.

Всі нежитлові приміщення від №1 до №30, квартири від №1 до №192 III черги будівництва Секції Д,Е,Ж,И по АДРЕСА_5 були побудовані ТОВ «Київресурсбуд» за кошти виручені від господарської діяльності ТОВ «Київресурсбуд».

В будинку, якому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 - є допоміжні, технічні приміщення, необхідні для обслуговування будинку. До таких приміщень нежитлові приміщення з номерами від №1 до №30 не входять.

ТОВ «Київресурсбуд», як замовник будівництва Об`єкту зазначив, що нежитлове приміщення АДРЕСА_6 не є допоміжним приміщення для будинку і не призначено було для обслуговування мешканців, а було призначено виключно для продажу та отримання господарської вигоди.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, і колегія суддів погоджується з цими висновками суду з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого Факту укладення правочину, такий Факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно із частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 по справі № 752/11904/17, провадження № 61-14959св19 з питання застосування стаття 388 ЦК України висловлена правова позиція відповідно до якої Цивільним кодексом України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача {подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Відповідно до ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 30 цього Кодексу вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

Стаття 188 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020 у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, на теперішній час з цього питання Верховним Судом сформульовано низку висновків.

Так, у постанові Касаційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 зазначено, що виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Окремо варто зазначити, що у ст. 26 Закону про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень законодавець також зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Застосовуючи в практичному аспекті зазначений припис, суди зазначають, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (постанова першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 р. у справі №154/883/19).

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04), будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» (Заява № 61333/00), Європейський суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Крім того, у даному рішенні зазначається, що завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає «суспільним інтересам». Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, серія A, № 24). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи влади мають певну свободу розсуду.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Проте, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 та від 05.06.2019 року у справі № 392/1829/17, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Досліджуючи обставини існування в особи права власності, суд має передусім встановлювати підстави, на якій особа набула таке право. У постановах Великої палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц та від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 викладена правова позиція про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що Шевченківський районний суд міста Києва, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСББ «Глорія Парк», оскільки на час продажу ТОВ «Київресурсбад» ОСОБА_1 нежитлового приміщення НОМЕР_3 загальною площею 4,6 м2, що знаходиться по АДРЕСА_4 , вказане майно ОСББ «Глорія Парк» на праві власності не належало.

Доводиапеляційної скарги відповідача ОСББ «Глорія Парк» не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду, викладеними у рішенні. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ОСББ «Глорія Парк» обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 грудня 2023 року також не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року у справі №761/10617/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСББ «Глорія Парк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ТОВ «Київресурсбуд» про витребування майна, а саме нежитлове приміщення, група приміщень АДРЕСА_1 , загальною площею 4,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 1522436180391 з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

24.12.2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Апостолової В.В. до суду надійшла заява, відповідно до якої остання просила прийняти додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, а саме: витрати на відшкодування ОСББ «Глорія Парк» коштів за копіювання документів у відповідь на адвокатський запит на суму 485,40 грн, з яких: 465,40 грн - витрати на копіювання, 20.00 грн - банківські послуги; витрати за проведення судової експертизи на суму 30 505,00 грн, з яких: 30 203,00 грн проведення судової експертизи та 302,00 грн. банківські послуги.

При перевірці доводів заяви відповідача про стягнення судових витрат понесених відповідачем ОСОБА_1 , судом було встановлено, що при вирішенні справи судом не враховувався Висновок експерта № 02/21-22-23 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, наданий відповідачем - як доказ. В задоволенні позовних вимог було відмовлено за інших обставин.

Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 1, 2, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки наданий позивачем ОСББ «Глорія Парк» висновок експерта № 02/21-22-23 не був покладений судом в основу рішення, тобто судом не враховувався як доказ, то понесені позивачем витрати по оплаті судової експертизи у розмірі 30 505,00 грн не підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, оскільки не витратами пов`язаними з розглядом справи в розумінні ст. 133 ЦПК України.

З цих же підстав, правильним є і висновок суду про відмову у стягненні з позивача на користь відповідача витрат за копіювання документів у відповідь на адвокатський запит на суму 485,40 грн.

За наведених обставин висновок суду про відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача зазначених останнім витрат, як витрат пов`язаних з розглядом справи, є законним та обґрунтованим.

Таким чином, ухвалюючи додаткове рішення, суд обґрунтовано виходив з положень ст. 270 ЦПК України, яка встановлює порядок ухвалення додаткових рішень, та положень ст.ст. 133, 134, 141 ЦПК України, які визначають порядок стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, понесених стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, та, виходячи із ненадання відповідачем належних доказів на підтвердження факту понесення ними судових витрат пов`язаних з розглядом справи, обґрунтовано відмовив у стягненні з позивача на користь відповідача витрат таких витрат.

Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення, апеляційна скарга відповідача не містять.

З огляду на вищевикладене, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року про відмову у стягненні з ОСББ «Глорія Парк» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 30 990,40 грн, є законним та обґрунтованим, і доводи апеляційних скарг позивача висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення та додаткове рішення судом ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційних скарг сторін цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду та додаткового рішення суду без змін, а скарг ОСББ «Глорія Парк» та ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глорія Парк» на рішення Шевченківського районного суду міст Києва від 28 серпня 2023 року- залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міст Києва від 22 грудня 2023 року- залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міст Києва від 28 серпня 2023 рокута додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова