Постанова

від 25.10.2024 по справі 380/1603/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1603/24 пров. № А/857/9982/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року (головуючий суддя Хома О.П.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львові у справі №380/1603/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

20.01.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі- в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, виплаченої 23.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 у справі №380/4470/22;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, виплаченої 23.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 у справі №380/4470/22;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 23.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 у справі №380/4509/22

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 23.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 у справі №380/4509/22.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Суд першої інстанції вказав, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати №159 (далі Порядок №159), є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що коли до правовідносин, що виникають при звільненні з військової служби застосовувати норми законодавства про працю, то слід застосовувати і строки звернення, а саме: для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо компенсації втрати частини доходів за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний термін, перебіг, якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався, або повинен дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактичного розрахунку з ним. Скаржник вказує, що військова частина НОМЕР_1 не повинна нести відповідальність за статтею 117 КЗпП України внаслідок відсутності у нього статус власника (роботодавця) або уповноваженої ним органу, оскільки військовослужбовець який проходить військову службу не перебуває у трудових правовідносинах із військовою частиною. Скаржник зазначає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, положення КЗпП України не передбачають права на виплату компенсації втрати частини доходів за затримку виплат, що мали місце після того, як їх сума була встановлена судом. Скаржник наголошує, що оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним. Крім того, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, то вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України. Скаржник також вказав, що визначення конкретного розміру суми, зазначеного в позовних вимогах, є дискреційним повноваженням органу військового управління.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу від 27.09.2018 №200 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.08.2018.

Неповнота відповідачем розрахунку при звільненні, а саме не виплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій була оскаржена позивачем в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 у справі №380/4509/22 зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум та

зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 27 вересня 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 у справі №380/4470/22 зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вищевказаних судових рішень, відповідачем нарахована та 23.12.2023 виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 111 009, 80 грн., та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 16 358,71 грн.

Позивач 20.01.2024 звернувся до в/ч НОМЕР_1 із заявою про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, у задоволенні якої відповідач листом від 05.02.2024 №1526вих відмовив з тих підстав, що індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не мають постійного характеру та не входять до структури грошового забезпечення, визначеного статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей». Несвоєчасність виплати відповідачем грошового забезпечення, зумовлює наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за захистом якого звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Із змісту вказаних нормативних приписів випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

За правилами ст. ст. 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Наведені вище норми встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; вказують на визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 згаданого Порядку №159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Приписи абз. 1 п. 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №240/18489/23, від 08.09.2022 у справі №№200/5213/20, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16, від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що, всупереч твердження Апелянта, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Крім того, попри доводи скаржника, про те, що порядок виплати грошового забезпечення встановлюється Міністром оборони України, обов`язку з виконання приписів Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 покладено у спірному випадку саме на Військову частину НОМЕР_1 як роботодавця, з вини якого було порушено строки виплати доходів.

Посилання апелянта на те, що позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, а відтак не має права на отримання спірної компенсації, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки, як було встановлено вище, факт несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення підтверджується матеріалами справи, а обов`язок з необхідності виплати такої встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що, як правильно підкреслює апелянт, судом першої інстанції було залишено поза увагою та не надано жодної оцінки тому, що норми ч. 2 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ, як і приписи п. 3 Порядку №159 під доходами розуміють грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Так, відповідно до п. 3 розд. ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Аналогічні за своїм змістом норми містилися й у пунктах 37.9 - 37.12 розділу XXXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260.

Указане свідчить, що за своєю правовою природою грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій має разовий характер, а відтак її несвоєчасна виплата не може зумовлювати можливість застосування до спірних правовідносин положень законодавства у сфері компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 в частині, що стосуються невиплати в/ч НОМЕР_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, виплачену 23.12.2023 на виконання рішення суду від 26.06.2023 у справі №380/4470/22, задоволенню не підлягають.

Судом апеляційної інстанції враховано, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі. Наведені вище обставини є підставою для скасування судового рішення.

Щодо дискреційних повноважень відповідача, суд апеляційної інстанції має на меті роз`яснити, що у юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону.

А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Суд апеляційної інстанції, що з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними.

Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про часткову невідповідність висновків обставинам справи, викладених у рішенні суду першої інстанції, та допущення судом першої інстанції неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, що в сукупності є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, виплаченої 23.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 у справі №380/4470/22 та зобов`язання таку нарахувати та виплатити скасувати та ухвалити судове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині позовних вимог відмовити.

В решті Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 380/1603/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко