Постанова

від 16.10.2024 по справі 335/10633/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.10.2024 Справа № 335/10633/21

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 335/10633/21 Пр. № 22-ц/807/991/24Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б. Повний текст складено: 15.02.2024 року Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Скрима Валерії Анатоліївни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року у справі за позовомОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради (надалі - КЗ «ЗОІППО» ЗОР)про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом (т.с. 1 а.с. 2-14), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ №038-к від 10.06.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство», - поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство», - стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 24570,00 грн., без врахування середньої заробітної плати за одним місяць, що підлягає негайному виконанню, - стягнути з відповідача на користь позивача суму не виплачених грошових коштів за невикористану щорічну відпустку у сумі 14 500,92 грн., - стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату, яку позивач недоотримав за час простою у розмірі 11256,25 грн., - стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату за період з 05.01.2021 по 11.06.2021 у розмірі 51142,40 грн., - стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору та всіх понесених судових витрат, - стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він з 01.04.2015 року працював у КЗ «ЗОІППО» ЗОР на посаді завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадське суспільство». 11.06.2021 року позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Зазначив, що вказаний наказ про звільнення позивачем отримано не було та його не було ознайомлено з відповідним наказом, як передбачено у встановленому законом порядку.

Вважає наказ №038-К від 10.06.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача та підлягає скасуванню, з поновленням на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку з огляду на наступні підстави.

Так, відповідно до витягу із протоколу №1 від 27 січня 2020 року за результатами засідання вченої ради КЗ «ЗОІППО» ЗОР було ухвалено рішення про ліквідацію регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство». Цього ж дня було видано наказ №037 про оптимізацію структури КЗ «ЗОІППО» ЗОР, яким ліквідовано структурні підрозділи, закрито науково-дослідну лабораторію, зобов`язано співробітників передати документацію до архіву та провести реорганізаційні заходи, щодо скорочення та проведення працівників у порядку згідно чинного законодавства.

28.01.2020 року було видано наказ №038 про скорочення штату працівників КЗ «ЗОІППО» ЗОР, відповідно якого, посаду завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство» скорочено з 01.04.2020 року.

Таким чином, посаду, яку займав позивач було скорочено з 01.04.2020 року, проте оспорюваний наказ про звільнення позивача датований 10.06.2021, тобто через півтора роки після скорочення посади.

Зазначив, що про існування оспорюваного наказу про звільнення позивача йому стало відомо 07.09.2021 року.

Крім цього, як зазначає позивач, з 27.01.2020 по 12.02.2020 року він перебував на лікарняному. Після цього, до 16 квітня 2020 року знаходився у щорічній відпустці.

Окрім того, 25 березня 2020 року на території України було запроваджено карантин у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Як зазначає позивач, у зв`язку із запровадженням карантину він до 06.06.2021 року працював дистанційно. При цьому виконував свої посадові обов`язки та щомісячно надсилав звіти про виконану роботу.

Наказом №145 від 07.07.2020 року ОСОБА_1 було оголошено простій з 08.07.2020 року.

Вважає, що виходячи із того, що простій оголошено було лише для позивача вказана обставина свідчить про упередження ставлення на нього з боку керівництва.

Разом з цим, незважаючи на оголошення простою він продовжував працювати дистанційно та сумлінно виконувати свої посадові обов`язки.

Також зазначив, що у зв`язку із оголошенням позивачу наказу про простій йому було завдано матеріальної шкоди, яка виражається у втраті частини заробітної плати, оскільки за період простою він отримав заробітну плату менше на 11256,25 грн.

Наказом №016 від 05.01.2021 року відмінено режим простою ОСОБА_1 . Як вказує позивач, на момент оголошення вказаного наказу він перебував на лікарняному, саме з 05.01.2021 по 11.01.2021 року. Після виходу на роботу позивач направив лікарняний лист до КЗ «ЗОІППО» ЗОР. В січні 2021 року він отримав грошову виплату за лікарняний.

Позивач вказує, що з 05.01.2021 року всі нарахування та виплати йому по заробітній платі та лікарняним припинились при цьому позивач продовжував працювати дистанційно.

Також зазначає, що 21 травня 2021 року позивач звертався до КЗ «ЗОІППО» ЗОР із заявою про надання йому основної щорічної відпустки за 2020-2021 рік, терміном 42 дні із виплатою матеріальної допомоги, разом з цим, вказана заява була проігнорована.

На підтвердження факту продовження виконання позивачем своїх посадових обов`язків зазначив, що 13-15 травня 2021 року він був учасником міжнародної науково-практичної конференції. Після участі у вказаній конференції КЗ «ЗОІПП» ЗОР було видано позивачу сертифікат.

Позивач незаконність оспорюваного наказу про його звільнення обґрунтовує порушенням процедури звільнення, оскільки його не було попереджено не пізніше ніж за два місяці про ймовірне звільнення, наказ про звільнення ним не отримано. Також в порушення вимог ст.49-2 КЗпП позивачу не було запропоновано іншої вакантної посади з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я.

З посиланням на зазначене, вважає, що відповідачем порушено трудові гарантії позивача, які повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді.

Також вважає, що йому безпідставно не виплачувалась заробітна плата з 05 січня 2021 року по день звільнення. Незважаючи на його неодноразові звернення до КЗ «ЗОІПП» ЗОР щодо правових підстав невиплати позивачу заробітної плати відповідь з цього питання надано не було.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Алєксєєнка А.Б. (т.с. 1 а.с. 55).

Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 56)провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Допитана у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що працює завідуючою організаційно-методичного центру КЗ «ЗОІППО» ЗОР. До її обов`язків відносить кадрова робота та питання пов`язані з відпустками. У 2020 - 2021 спілкувалася з ОСОБА_1 по телефону та у месенджерах, запрошувала його на наради та особисто з`явитися на роботу. Також повідомляла ОСОБА_1 про звільнення у вайбері та засобами поштового зв`язку на відомі адреси проживання ОСОБА_1 у м.Запоріжжі, а саме: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 . Також виходила за адресами у АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , у складі комісії, аби повідомити ОСОБА_1 про скороченні, оскільки на роботі він не з`являвся. На момент звільнення ОСОБА_1 не мав невикористаної відпустки. ЇЇ телефон був закріплений, як офіційний телефон для спілкування та листування зі співробітниками на підставі наказу по інституту. Телефон за яким вона спілкувалася з ОСОБА_1 він особисто зазначав у своїх поданих заявах та сам телефонував їй з нього. По інституту був наказ що стосувався дистанційної роботи, проте для того щоб працівнику було погоджено таку роботу, він повинен був подати відповідну заяву та міг працювати вдома, при цьому його робота контролювалася адміністрацією інституту. ОСОБА_1 такої заяви не писав. Усі наказами по інституту надсилалися по електронній пошті до структурних підрозділів для ознайомлення з ними працівників.

Ухвалою Орджонікідзквського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2024 року (головуючий суддя Шалагінова А.В. т.с. 3 а.с.49, 53) у задовленні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Алєксєєнка А.Б. від участі у розгляді цієї справи (т.с. 3 а.с. 48) залишено без задовлення.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року (т.с. 3 а.с. 63-69) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь КЗ «ЗОІПП» ЗОР (ЄДРПОУ 02136146) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36625,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника Скрима В.А. у своїй апеляційній скарзі (т.с. 3 а.с. 74-78) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1362,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (т.с. 3 а.с. 102). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 01 квітня 2024 року (т.с. 3 а.с. 107), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с. 3 а.с. 108).

Відповідач подав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 3 а.с. 115-119).

В автоматизованому порядку суддями Кочетковою І.В. та Бєлкою В.Ю. у цій справі замінено суддів Маловічко С.В. (звільнена у відставку) та Подліянову Г.С. (тривала відпустка, т.с. 3 а.с. 133-134). У судовому засіданні 15 травня 2024 року розпочато розгляд справи по суті, заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились, у розгляді справи оголошено перерву після роз`яснення в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України представникові позивача право надати (не надати) додаткові докази на підтвердження обізнаності позивача про вакансії на сайті вузу тощо, а також наслідки ненадання останніх, а саме:апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів.

Відповідач через представника подав апеляційному суду через канцелярію письмові пояснення у цій справі із додатками (т.с. 3 а.с. 167-193).

В автоматизованому порядку суддею Подліяновою Г.С. у цій справі замінено суддю Бєлку В.Ю. у зв`язку із тривалою хворобою (т.с. 3 а.с.240-241). Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 10 вересня 2024 року, був відкладений (довідка т.с. 3 а.с. 242). В автоматизованому порядку 15.10.2024 суддею Кочетковою І.В. у цій справі замінено суддю Бєлку В.Ю. у зв`язку із звільненням останнього у відпустку, рішення ВРП від 24.09.2024 року (т.с. 3 а.с. 249-250).

У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційні судом про дату час та місце розгляду цієї справи, у тому числі через свого представника - адвоката Скрима В.А., що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 не з`явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю позивача ОСОБА_1 за присутності його представника - адвоката Скрима В.А. (т.с. 3 а.с. 97) та представника відповідача КЗ «ЗОІППО» - адвоката Литвинець Ю.В. (т.с. 3 а.с. 120).

Самовідводи відсутні, відводів у цій справі не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника Скрима В.А. у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1), … змінити рішення (п.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для …зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).

Згідно із ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, правильно відмовляючи по суті у задоволенні позову позивача у цій справі, правильно керувався ст. ст. ст.ст. 2, 4 - 5, 76-81, 89, 263-265, 268, 354 ЦПК України та правильно виходив із такого.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (повних 76 років станом на час постановлення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі), з 01.04.2015 року (запис у трудовій книжці позивача т.с. 1 а.с. 54) працював у КЗ «ЗОІППО» ЗОР на посаді завідувача регіонального науково-методологічного центру «Освіта та громадянське суспільство».

Відповідно до наказу КЗ «ЗОІППО» ЗОР № 038-к від 10.06.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України з 11.06.2021 року (т.с. 1 а.с. 26, 107).

Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

П. 3 ст. статті 64 Господарського кодексу України закріплює право підприємства самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як роз`яснено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст 40, ч. ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до ч. 1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч. 1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ч. ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що звертаючись із позовом у цій справі, який підписано 06.10.2021 року представником позивача - адвокатом Балковим Р.Л., що діяв на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 від 06.10.2021 року (без обмеження повноважень) (т.с. 1 а.с. 15), стороною позивача було надано, зокрема: копію наказу відповідача від 07.07.2020 року №145 Про оголошення простою (т.с. 1 а.с. 22); копію наказу відповідача від 05.01.2021 року №016 Про припинення простою (т.с. 1 а.с. 23); копію наказу відповідача від 10.06.2021 року №038-к Про звільнення ОСОБА_1 (т.с. 1 а.с. 26); копію Витягу із протоколу №1 від 27.01.2020 року засідання Вченої ради відповідача (т.с. 1 а.с. 36); копію наказу відповідача від 27.01.2020 року №037 Про оптимізацію структури КЗ «ЗОІППО» ЗОР (т.с. 1 а.с. 36); копію проектів рішень до засідання вченої ради 27.01.2020 року (протокол №1) (т.с. 1 а.с. 38); копію наказу відповідача від 28.01.2020 року №038 Про скорочення штату працівників КЗ «ЗОІППО» ЗОР (т.с. 1 а.с. 39). Ці документи засвідчені представником позивача із зазначенням їх відповідності оригіналу (наявний підпис, печатка адвоката Балкового Р.Л. на кожному з вказаних документів), а у позові представник позивача запевнявв суд у тому, що «У позивача наявні оригінали доданих до позовної заяви документів» .

У суді першої інстанції у судовому засіданні позивач пояснив, що він ознайомлений із змістом позовної заяви та вона ним була узгоджена.

З огляду на це, суд першої інстанції правильно вважав твердження сторони позивача відносно того, що наказ про звільнення від 10.06.2021 року №038-К, а також інші з вищенаведених документів позивач ОСОБА_1 не отримував, йому не був відомий їх зміст, а також, що він не був обізнаний про ліквідацію структурного підрозділу, в якому працював - є безпідставними. Крім того, суду не надано доказів того, що з наказом про звільнення позивач ознайомився саме 07.09.2021 року.

Оспорюючи своє звільнення, позивач посилався на те, що його було звільнено через півтора року після скорочення посади. Суд першої не погоджується з таким доводом позивача, як правовою підставою визнання спірного наказу протиправним, оскільки законодавством не установлено строк (період), після спливу якого роботодавець не має право звільняти працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Законодавець визначив лише строк для повідомлення працівника про майбутнє звільнення на підставі вказаної норми Кодексу - не пізніше ніж за два місяці (ст. 49-2 КЗпП України).

Іншим доводом позивача щодо визнання наказу про його звільнення протиправним є те, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої роботи, а запропоновані йому посади лаборанта кафедри, прибиральник службових приміщень (т.с. 1 а.с. 96) не відповідають досвіду та кваліфікації ОСОБА_1 . У цьому контексті вказував, що певні вакантні посади пропонувались іншим співробітникам, але не йому.

Надаючи оцінку таким доводам сторони позивача, суд першої інстанції правильно зазначав, що він не збирає докази з власної ініціативи, а лише надає оцінку тим, які надані учасниками справи (ст.ст. 12, 13, 81, 83 ЦПК України), які представлені фахівцями у сфері права (адвокатами).

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що до вищезазначеного позову розивача у цій справі було додано копію трудової книжки позивача (т.с. 1 а.с. 46 - 54), відповідно до записів в якій ОСОБА_1 працював зокрема: в органах комітету комсомолу; на посаді вчителя; завідувачем відділення музичного училища; доцентом кафедри теорії соціалізма та політології; завідувач відділу з гуманітарних питань Запорізької обласної державної адміністрації; професором, завідувачем кафедри філософії та соціально-психологічних дисциплін Запорізького інституту державного та муніципального управління; заступником начальника управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації.

Інших документів щодо досвіду роботи та кваліфікації позивача суду першої інстанції у цій справі не було надано.

Також, суд першої інстанції правильно врахував, що твердження позивача відносно того, що запропоновані посади не відповідають досвіду та кваліфікації ОСОБА_1 є не конкретизованими, по суті є формальними. Суд першої інстанції був позбавлений можливості надати оцінку тому, чи відповідають ті або інші посади освіті позивача, оскільки у справі відсутні документи, власне, про освіту ОСОБА_1 (спеціальність). Разом з тим, як зазначив представник позивача - адвокат Балковий Р.Л. у відповіді на відзив - указані посади (робота) не відповідають досвіду роботи та кваліфікації позивача. Зважаючи на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що запропонована відповідачем позивачу робота є не прийнятною для ОСОБА_1 , тобто він не мав наміру прийняти пропозицію про переведення на одну із запропонованих посад. Доказів того, що у відповідача були інші вакантні посади, які не були запропоновані позивачу матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи сторони позивача щодо невиконання відповідачем вимог Закону у частині пропонування ОСОБА_1 іншої роботи (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України).

Надаючи оцінку аргументам сторони позивача відносно неповідомлення ОСОБА_1 про скорочення посади, яку він займав та майбутнє звільнення, суд першої інстанції правильно врахував, крім іншого, поведінку сторін у даних спірних правовідносинах.

Так, з метою вручення попередження про скорочення та ознайомлення з наказами з основної діяльності працівники відповідача 24.12.2020 року о 12 годині 45 хвилин прибули на адресу: АДРЕСА_1 . Вхідні двері ОСОБА_1 не відчинив. До цього, у телефонному режимі (12 год. 19 хв.) ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 що приходити на роботу не буде (акт від 24.12.2020 року складений та підписаний співробітниками відповідача - т.с. 1 а.с. 99).

Відповідно до листа від 31.12.2020 року №09/05-6 щодо надання довідки про вручення, підписаного директором Запорізького обласного вузлу спеціального зв`язку (т.с. 1 а.с. 101) відправлення, адресовані ОСОБА_1 вручити не вдалось через відмову останнього отримати пакет; двері не відчиняв, своє місце знаходження не повідомив. Під час доставки пакету 31.12.2020 року ОСОБА_1 спілкувався з працівниками вказаного підприємства через огорожу, від одержання пакету відмовився.

У подальшому, відповідно до акту від 05.01.2021 року, складеного та підписаного співробітниками відповідача (т.с. 1 а.с. 100), ОСОБА_1 вхідні двері своєї квартири не відчиняв; сусіди повідомили, що він приходить пізно ввечері з роботи. Вручити ОСОБА_1 попередження про скорочення та ознайомлення з наказом про припинення простою не вдалось. Зазначене підтвердила допитана як свідок ОСОБА_3 .

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, на підставі наданих відповідачем до відзиву на позов доказів (т.с. 1 а.с. 67 - т.с. 2 а.с. 49), позивач був обізнаний із наказом відповідача від 27.01.2020 року №037 Про оптимізацію структури, оскаржував його законність в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя (позовна заява від 07.07.2020 року), що не заперечується ОСОБА_1 . До вказаної позовної заяви подавав, крім іншого: копію наказу відповідача №038 від 29.01.2020 року про скорочення штату, відповідно до якого посада позивача скорочувалась з 01.04.2020 року та працівники попереджалися про можливе вивільнення; копію наказу відповідача від 29.01.2020 року №039 щодо попередження про звільнення у зв`язку із скороченням штату, відповідно до якого ОСОБА_1 був попереджений про звільнення з 01.04.2020 року.

Крім того, позивачу було відомо про згоду профспілкового комітету (протокол № 18 від 17.05.2021 року - т.с. 2. а.с. 24-26) на його звільнення, що підтверджується адвокатським запитом від 24.06.2021 року (т.с. 1 а.с. 108-109).

Судом першої інстанції, на підставі наданих до відзиву на позов письмових та електронних доказів, які були оглянуті та досліджені судом першої інстанції в судовому засіданні, встановлено, що через відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (без поважних причин), 07.07.2020 року позивач засобами електронного зв`язку - у месенджері VIBER (номер абонента позивача НОМЕР_2 ) був повідомлений працівником відповідача ОСОБА_3 про запровадження для позивача простою (надіслано копію Наказу від 07.07.2020 року №145), а 05.01.2021 року, у той самий спосіб - про припинення простою (надіслано копію наказу від 05.01.2021 року №016 (т.с. 1 а.с. 67, 87).

06.01.2021 року 8:25 від абонента НОМЕР_2 абоненту НОМЕР_3 ( ОСОБА_3 ) надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу) (т.с. 1 а.с. 87-88):

«Вітаю з різдвом! Інформую,що знаходжуся з 05.01.2021року по цей час - 06.01.2021року, на лікуванні-11- листок непрацездатності серіяалв номер 798365. Бажаю здоров`я !».

28.01.2021 року 13:47 від абонента НОМЕР_4 абоненту НОМЕР_3 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Добрый день!Жду копию приказа о невыплате зарплаты за январь 2021г. Как заведующему центром, находящемуся на карантине (самоизоляции).».

11.06.2021 року 16:05 від абонента НОМЕР_3 абоненту НОМЕР_4 надійшли копії наступних документів: наказ Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради від 10.06.2021 №038-К «Про звільнення ОСОБА_1 », лист Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради від 11.06.2021 року №183 «Про необхідність отримання трудової книжки», розрахунковий лист №32931 (т.с. 1 а.с. 89-91).

11.06.2021 року 19:26 від абонента НОМЕР_4 абоненту НОМЕР_3 надійшло повідомлення наступного змісту: «У мене ( ОСОБА_1 ) лікарняний. Що там відбувається у вас зі здоров`ям ям? Можливо, всім підписантам необхідна медична допомога ? Все ж таки пандемія, яка не виключає у вашому випадку загострень? Хвилююсь за безпеку колективу інституту...» (т.с. 1 а.с. 92).

11.06.2021 року 19:32 від абонента НОМЕР_4 абоненту НОМЕР_3 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «P.s.Надішліть наказ про мою ( ОСОБА_1 ) відпустку відповідно до заяви від 21.05.21. і яку вами,варецькою і ЗОІППО було отримано. Пройшло 20 діб, а наказу немає. Чекаю...» (т.с. 1 а.с. 92-93).

11.06.2021 року 20:07 від абонента НОМЕР_4 абоненту НОМЕР_3 надійшло повідомлення наступного змісту (мовою оригіналу): «Ще p.s.Дякую за надіслані кошти. Передайте ,,подписантам,,- нехай вишлють за січень- травень 2021, бо прийдеться ще доплатити за ,,моральне ушкодження» (т.с. 1 а.с. 93).

Також, судом першої інстанції були досліджені вкладення до поштових конвертів (відправлень), адресованих позивачу, в яких містились попередження про звільнення, попередження про скорочення штату переліки вакантних посад, які пропонувались ОСОБА_1 , вищевказані накази, лист відповідача про необхідність отримати трудову книжку (від 11.06.2021 року). Поштові відправлення повернулись відповідачу через їх невручення позивачу (т.с. 2 а.с. 33-49).

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення позивача про скорочення його посади, можливе звільнення, та пропонував ОСОБА_1 іншу роботу. Натомість, поведінка позивача у спірних правовідносинах була недобросовісною. ОСОБА_1 систематично ухилявся від спілкування з адміністрацією відповідача, його співробітниками, не отримував поштову кореспонденцію. При цьому, суд перешої інстанції правильно наголосив на тому, що не зважаючи на такі недобросовісні дії позивача, він (позивач) володів інформацією щодо скорочення його посади та можливе звільнення за два місяці до такого, мав у своєму володінні відповідні накази, тому мав можливість вирішити питання стосовно свого працевлаштування на іншу посаду у відповідача, отримати трудову книжку, та звернутися до відповідача особисто для вирішення тих, чи інших питань.

Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановив, що зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам законодавства України; звільнення позивача проведено з дотриманням вимог КЗпП України, порушення прав позивача не встановлено. Тому, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у частині визнання протиправним та скасування наказу №038-к від 10.06.2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача регіонального науково-методичного центру «Освіта та громадянське суспільство» (первісні позовні вимоги), задоволенню у цій справі не підлягають.

Оскільки, позовні вимоги позивача про поновлення його на цій посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 24570,00 грн. є похідними від вищезазначених первісних позовних вимог позивача у цій справі, у задовленні яких було правильно відмовлено судом першої інстанції, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що і вказані похідні вимоги позивача у цій справі задоволенню також не підлягають.

Щодо стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку (т.с. 1 а.с. 70-83)

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що «07» липня 2020 року наказом відповідача №145 Позивачу оголошено режим простою (т.с. 1 а.с. 22).

Згідно зі ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

«05» січня 2021 року, згідно з наказом від 05.01.2021 року №016 - Про припинення простою, ОСОБА_1 відмінено режим простою та його зобов`язано стати до роботи з 06.01.2021. Проте, позивач до роботи не став, що підтверджується поясненнями самого позивача, наведеними у позові, відповідно до яких ОСОБА_1 «був вимушений працювати у КЗ «ЗОІППО» ЗОР дистанційно». При цьому, позивачем не надано доказів того, що відповідач запровадив для нього дистанційну роботу. Наданий позивачем наказ відповідача від 13.03.2020 року №071 Про запобігання поширенню коронавірусу COVID -19 (отриманий ним 09.04.2020 року) не може бути доказом запровадження для позивача дистанційної роботи, оскільки як зазначив сам позивач у своїх пояснення в судовому засіданні - він з ним не ознайомлювався, наказ отримав засобами електронного зв`язку 09.04.2020 року з електронної поштової скриньки, яка не належить відповідачу. Доказів ознайомлення позивача із цим наказом не надано. Крім того, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомила суду про те, що ОСОБА_1 не подавав заяви про дистанційну роботу.

Також, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач з 12.01.2021 року по день його звільнення на робочому місці не перебував, що зокрема підтверджується актами про відсутність на роботі (всього - 106 т.с. 1 а.с. 120-225), складеними працівниками відповідача, табелями розрахунку робочого часу та виходів на роботу. Доказів поважності відсутності на робочому місці позивача, невиконання ним посадових обов`язків суду не надано. Разом з тим, позивач, згідно його пояснень, у спірний період неодноразово звертався до відповідача, відвідував установи м.Запоріжжя, у т.ч. орган Фонду соціального страхування, що свідчить про його мобільність, здатність пересуватися містом для вирішення тих або інших питань. А 04.06.2021 особисто надав документи для участі у конкурсі на зайняття посади директора-художнього керівника КЗ «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г. Магара» ЗОР (лист Запорізької обласної ради від 18.11.2021 №5336/01-16 (т.с.2 а.с. 78-80).

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з ч. 1 ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідача від 22.01.2013 року, з якими позивач ознайомився 25.01.2013 року (т.с. 1 а.с. 226), не передбачено такої форми роботи як дистанційна, поза межами робочого місця працівників. Пунктом 4.1. Правил визначено, що працівники зобов`язані працювати чесно та сумлінно, дотримуватися дисципліни праці (своєчасно приходити на роботу, дотримуватися установленої тривалості робочого часу, використовувати робочий час для виконання своїх посадових обов`язків тощо).

Крім того, допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснила те, що означений наказ не стосувався позивача, оскільки він не писав відповідної заяви аби йому надали можливість працювати дистанційно.

Належних та допустимих доказів виконання позивачем трудових обов`язків у зазначений період суду першої інстанції у цій справі не було не надано.

Сертифікат про участь позивача у конференції підтверджує лише участь у цьому заході та не є належним і допустимим доказом виконання ним своїх посадових обов`язків протягом спірного періоду (т.с. 1 а.с. 28-30зворот).

Надані позивачем документи під назвою «Інформація про роботу», «Інформація про виконання роботи», «Звіт РНМЦ» не є належними та достовірними доказами у цій справі, оскільки зміст вкладень до електронних листів не відомий, і електронні листи надіслані з електронної поштової скриньки, яка не належить позивачу.

Доказів того, що позивач став до роботи після лікарняного ним у матеріали цієї справи суду першої інстанції не було надано.

Оскільки позивач з 12.01.2021 року (перший робочий день після лікарняного т.с. 1 а.с. 19-20) по день звільнення не працював, до роботи, як того вимагав листок непрацездатності серії АЛВ №798365 не став, а заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України) - у відповідача був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу заробітну плату у вказаний період.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заробітної плати у розмірі 51142,40 грн. за період з 05.01.2021 по 11.06.2021 року задоволенню у цій справі також не підлягають.

Щодо доводів позивача про наявність недоплаченої заробітної плати за час простою у сумі 11256,25 грн. суд першої інстанції правильно зазначав таке.

По-перше, позивач не оскаржує наказ відповідача про запровадження простою, а тому суд першої інстанції правильно, з урахуванням приписів ст. 12, частини першої ст. 13 ЦПК України, не міг надати правову оцінку законності запровадженого для позивача простою. При цьому, виконання трудових обов`язків у період простою виключається.

З огляду на це, твердження позивача з приводу того, що він «працював у період простою» суд першої інстанції у цій справі правильно визнав необґрунтованими.

По-друге, позивачем не надано належного розрахунку (з відповідним його нормативним обґрунтуванням) щодо неправильного обчислення відповідачем виплат, які позивач отримав за час простою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у частині стягнення 11256,25 грн., недоотриманої, на думку позивача, за час простою заробітної плати задоволенню у цій справі також не підлягають.

Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача у цій справі щодо стягнення грошових коштів за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 42 календарних дні.

Так, суд першої інстанції було правильно встановлено, що свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 , було надано відпустку за оспорений ним період. На момент звільнення позивача невикористаної відпустки він не мав.

Доказів, які б спростовували означене, у т.ч. відповідних розрахунків, наказів про надання відпусток позивачем суду першої інстанції у цій справі не було надано.

З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача у цій справі у повному обсязі.

Також, суд першої інстанції правильно зазначав, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - покладаються на позивача.

Разом із цим, суд першої інстанції помилився у цій справі у розмірі стягнутих з позивача на користь відповідача документально підтверджених понесених останнім на професійну правничу допомогу (т.с. 2 а.с. 219-250, т.с. 3 а.с. 1-2), визначивши останні у розмірі «36625,00 грн.», а тому розмір останніх підлягає зменшенню апеляційним судом цією постановою за результатами розгляду апеляційної скарги позивача до «9000,00 грн.» з таких підстав.

Так, хоча апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції у цій справі при вирішенні питання про розподіл цих витрат між сторонами правильно виходив із такого.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №910/4881/18, від 03.04.2020 року у справі № 920/653/19.

Участь представника відповідача КЗ «ЗОІППО» ЗОР - адвоката Литвинця Ю.В. у справі і факт надання ним правової допомоги доводять надані останнім доказами, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1068143 від 02 листопада 2021 року (т.с. 1 а.с. 106); копія договору №28 про надання послуг з правової допомоги від 22.10.2021 року (т.с.2 а.с. 219-220); копія додаткової угоди №1 від 10.12.2021 року до договору №28 від 22.10.2021 року (т.с. 3 а.с.2); копія додаткової угоди №2 від 24.12.2021 року до договору №28 від 22.10.2021 року (т.с. 3 а.с. 1); копія додаткової угоди №3 від 15.02.2022 року до договору №28 від 22.10.2021 року(т.с. 2 а.с. 244); копія додаткової угоди №4 від 11.11.2022 року до договору №28 від 22.10.2021 року (т.с. 2 а.с. 239); копія додаткової угоди №5 від 16.01.2023 року до договору №28 від 22.10.2021 року (т.с. 2 а.с. 236); копія додаткової угоди №6 від 06.04.2023 року до договору №28 від 22.10.2021 року(т.с. 2 а.с. 229); копія додаткової угоди №7 від 09.06.2023 року до договору №28 від 22.10.2021 року(т.с. 2 а.с. 224); копія додаткової угоди №8 від 06.10.2023 року до договору №28 від 22.10.2021 року (т.с. 2 а.с. 223); копія платіжного доручення від 04.11.2021 року (т.с. 2 а.с. 221); копія платіжної інструкції №26 від 08.08.2023 року (т.с. 2 а.с. 225); копія платіжної інструкції №21 від 09.06.2023 року(т.с. 2 а.с. 227); копія платіжної інструкції №16 від 12.05.2023 року (т.с. 2 а.с. 230); копія платіжної інструкції №15 від 10.05.2023 року (т.с. 2 а.с. 232); копія платіжної інструкції №11 від 10.04.2023 року (т.с. 2 а.с. 234); копія платіжної інструкції №10 від 06.03.2023 року (т.с. 2 а.с.237); копія платіжної інструкції №59 від 20.12.2022 року (т.с. 2 а.с.240); копія платіжного доручення №55 від 21.11.2022 року (т.с.2 а.с. 242); копія платіжного доручення №49 від 14.09.2022 року (т.с.2 а.с.245); копія платіжного доручення від 15.02.2022 року (т.с. 2 а.с. 247); копія платіжного доручення №40 від 21.06.2022 року (т.с. 2 а.с. 249); копії актів прийому-передачі наданих послуг: №1 від 04.11.2021 року (- узгодження позиції у справі з клієнтом та складання відзиву на позовну заяву позивача у цій справі на 5-х аркушах шрифтом не більше 12 (т.с. 1 а.с. 62-66) - 600,00 грн. * 10 годин роботи = 6000,00 грн.; - збирання доказів в обґрунтування доводів (заперечень) клієнта проти позову позивача та їх оформлення 250,00 грн. * 8 годин роботи = 2000,00 грн., - вивчення судової практики ВС з розгляду спорів про поновлення на роботі - 1200,00 грн. *1 годину роботи = 1200,00 грн., а всього за цим актом на загальну суму 9200,00 грн.- т.с. 2 а.с. 222); №1 від 08.08.2023 року (- участь у судовому засіданні 25.07.2023 року на суму 2700,00 грн. - т.с. 2 а.с. 226) №1 від 09.06.2023 року (- участь у судовому засіданні 24.05.2023 року з 15.10 години до 15.12 години на суму 2700,00 грн. - т.с. 2 а.с. 228); №5 від 12.05.2023 року (- участь у судовому засіданні 10.05.2023 року з 15.18 години до 16.02 години на суму 2700,00 грн. - т.с. 2 а.с. 231); №4 від 10.05.2023 року (-участь у судовому засіданні 28.04.2023 року на суму 2700,00 грн. (довідка - повітряна тривога) - т.с. 2 а.с. 233); №3 від 06.04.2023 року (-участь у судовому засіданні 31.03.2023 року з 11.45 години до 11.52 години на суму 2700,00 грн.; - підготовка та подання суду клопотання про витребування та повернення доказів - 1500,00 грн. всього на суму 4200,00 грн. - - т.с. 2 а.с. 235); №2 від 03.03.2023 року (-участь у судовому засіданні 27.02.2023 року з 13.23 години до 14.29 години на суму 2700,00 грн. - т.с. 2 а.с. 238); №6 від 20.12.2022 року (-участь у судовому засіданні 14.12.2022 року з 13.16 години до 14.04 години на суму 2485,00 грн. - т.с. 2 а.с. 241); №5 від 21.11.2022 року (-участь у судовому засіданні 14.11.2022 року з 11.51 години до 11.55 години на суму 2485,00 грн. -т.с. 2 а.с. 243); №4 від 14.09.2022 року (-участь у судовому засіданні 06.09.2022 року з 11.15 години до 12.02 години на суму 2485,00 грн. - т.с. 2 а.с. 246); №2 від 15.02.2022 року (-участь у судовому засіданні 08.02.2022 року з 11.09 години до 12.02 години на суму 2485,00 грн. - т.с. 2 а.с. 248); №3 від 21.06.2022 року (- участь у судовому засіданні 14.06.2022 року з 10.05 години до 10.09 години на суму 2485,00 грн. - т.с. 2 а.с. 250), якими підтверджено факт сплати КЗ «ЗОІППО» ЗОР гонорару адвокату Литвинцю Ю.В. у погодженому сторонами розмірі 39325,00 грн.

ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката, а також не встановлено форму такого документу. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (довідку тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Тому, надані стороною відповідача у цій справі суду першої інстанції вищезазначені документи на підтвердження у тому числі понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема вищезазначені ордер, договір про надання послуг з правової допомоги, додаткові угоди до нього, підписані без зауважень між відповідачем та адвокатом Литвинець Ю.В. вищезазначені акти прийома-передачі виконаних робіт у цій справі адвокатом на загальну суму 39325,00 грн. та платіжні документи є належними письмовими доказами понесення останніх відповідачем у цій справі саме на суму 39325,00 грн., що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.

Щодо доводів представника позивача про те, що відповідачем не було надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом разом з відзивом на позовну заяву суд першої інстанції правильно зазначав таке.

Відповідно до п.8 ч.3 ст.178 ЦПК України відзив повинен містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у відзиві відповідача на вищезазначену позовну заяву позивача у цій справі було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (т.с. 1 а.с. 65).

Відповідно до ч.3 чт.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у подальшому представником відповідача до суду першої інстанції також була подана вищезазначена заява, в якій зазначено остаточний розмір витрат на правничу допомогу, обсяг наданої правової допомоги та докази їх понесення.

Суд першої інстанції вважав, що клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку з тим, що вони є неспівмірними стороною позивача заявлено у цій справі не було.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір понесених КЗ «ЗОІППО» ЗОР витрат на оплату послуг адвоката Литвинця Ю.В., який підлягає відшкодуванню становить 36625,00 грн.

Проте, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції неналежним чином врахував у цій справі надані представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Скрима В.А. у суді першої інстанції заперечення позивача на заяву сторони відповідача про стягнення витрат останнього на професійну правничу допомогу у цій справі (т.с. 3 а.с. 40-41), у яких у тому числі було зазначено стороною позивача про те, що судові засідання 14.06.2022 року, 14.11.2022 року, 25.07.2023 року не відбулися у зв`язку з поданням заяви позивача про відкладення, а 28.04.2023 у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

Проте, при цьому, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дійсно визнав, що:

1.судове засідання, яке було призначене на 28.04.2023 року, не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги (т.с. 2 а.с. 173 - акт № 4 від 10.05.23 року на суму 2700,00 грн. участь у судовому засіданні 28.04.2023 року - т.с. 2 а.с. 233), у зв`язку із чим суд першої інстанції правильно вважав, що витрати за участь представника відповідача саме у даному судовому засіданні у розмірі 2700,00 грн. відшкодуванню у цій справі не підлягають,

2.проте за інші 3 (три) судові засідання були відкладені за клопотанням позивача:

- 14.06.2022 року (т.с. 2 а.с. 102-103) з 10.05 години по 10.09 години - акт № 3 від 21.06.2022 року на суму 2485,00 грн. участь у судовому засіданні 14.06.2022 року - т.с. 2 а.с. 250),

- 14.11.2022 року (т.с. 2 а.с. 129) з 11.51 години до 11.55 години - акт № 5 від 21.11.2025 року на суму 2485,00 грн. участь у судовому засіданні 14.11.2022 року - т.с. 2 а.с. 243),

- 25.07.2023 року (т.с. 2 а.с. 198-199) з 14.29 години до 14.33 години - акт № 1 від 08.08.2023 року на суму 2700,00 грн. участь у судовому засіданні 25.07.2023.- т.с. 2 а.с. 226),

на загальний розмір витрат за ці 3 (три) судові засідання 7670,00 грн. (розрахунок: 2700 + 2485,00 грн. * 2) суд першої інстанції помилково стягнув з позивача без зменшення останніх.

Оскільки, суд першої інстанції при вищевикладених обставинах, помилково визначив розмір останньої 36625,00 грн., не зменшивши у подальшому цей розмір витрат до розміру «9000,00 грн.», так як суд першої інстанції помилково вважав, що вищезазначеними запереченнями представник позивача не заявляв у цій справі клопотання про зменшення цього розміру (36625,00 грн.) витрат відповідача на професійну правничу допомогу у цій справі в порядку ст. 137 ЦПК України через його неспівмірність з видом та часом вищезазначених виконаних адвокатом Литвинець Ю.В., що підлягало перевірці судом першої інстанції та зменшенню в порядку ст. 137 ЦПК України пропорційно до виду та часу вищезазначених фактично виконаних робіт адвокатом, та зокрема у вигляді завищених часу та розмірі витрат щодо відзиву та участі у судових засіданнях у суді першої інстанції у цій справі тощо.

В іншій частині доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи його позову у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі по суті спору, а лише відображають позицію позивача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

В силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України апеляційний суд переглядає дану справу лише в межах позовних вимог та підстав позову позивача, які були предметом розгляду суду першої інстанції у цій справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача по суті у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача. Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Особова картка працівника - позивача ОСОБА_1 у відповідача із зазначенням про спеціальності (професії) - «російська мова та література» - та кваліфікації (за дипломом) позивача - «учитель російської мови та літератури» (копія т.с. 3 а.с. 94-95) надана вперше у цій справі лише апеляційному суду сама по собі при вищевикладених обставинах нічого не спростовує і не підтверджує.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ч.1 ЦК України).

Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права… фізичних осіб… у спосіб, визначений законом або договором.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Скрима В.А. слід задовольнити частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року у цій справі слід змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь КЗ «ЗОІППО» ЗОР судових витрат на професійну правничу допомогу з «36625,00 грн.» до «9000,00 грн.»; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч.ч.1, 6, 13 ЦПК України при задоволенні апеляційної скарги позивача лише частково при вищевикладених обставинах, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Також, встановлено, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі в силу вимог закону.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Скрима Валерії Анатоліївни задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2024 року у цій справі змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради (ЄДРПОУ 02136146) судових витрат на професійну правничу допомогу з «36625,00 грн.» до «9000,00 грн.».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 28.10.2024 року, оскільки у період з 26.10.2024 року по 27.10.2024 року включно мали місце вихідні дні.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Подліянова Г.С.