Рішення

від 23.10.2024 по справі 388/884/24

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 388/884/24

провадження № 2/388/314/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2024м. Долинська

Долинський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Степанов С.В..,

при секретарі Гриненко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Галковське» до ОСОБА_1 , приватне підприємство «АГРОМИР» про визнання недійсним договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Фермерське господарство «Галковське» (далі ФГ «Галковське») звернулось до суду з цим позовом до відповідачів та просить визнати недійсним договір оренди землі укладений 03 січня 2024 року між ОСОБА_1 та приватним підприємством «АГРОМИР», на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2024 року зареєстровано право оренди за № 53438869.

Позов мотивує тим, що між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі від 17 жовтня 2008 року, зареєстрований в Долинському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Центру ДЗК, про що в Державному реєстрі земель 21 листопада 2008 року вчинено запис за № 040837000017.

Орендарем ОСОБА_2 у подальшому було створено Фермерське господарство «Галковське», що стало користувачем земельної ділянки.

26 лютого 2019 року за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером: 3521981300:02:000:9301 сформовано земельну ділянку з кадастровий номером: 3521981300:02:000:5068 площею 2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства власником якої на підставі наказу головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06.03.2019 року за № 11-685/14-19-СГ став ОСОБА_1 , про що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 20 березня 2019 року вчинено запис про речове право (право власності) за № 30845897.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2024 року у справі № 912/2688/21 визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у визначеній редакції на тих самих умовах та на той самий строк, тобто з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2028 року.

ОСОБА_1 незважаючи на чинність договору оренди землі уклав з приватним підприємством «АГРОМИР» договір оренди землі від 03 січня 2024 року, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ПП «АГРОМИР» 23 січня 2024 року за записом про інше речове право № 53438869.

Вказаний спірний договір оренди землі порушує права позивача, а тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідач ОСОБА_1 у встановлений строк не надіслав до суду відзив на позовну заяву.

Представник відповідача ПП «АГРОМИР» Нетреба К.О. надіслала до суду відзив на позовну заяву, з якого слідує що просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, вважає договір законним.

У судовому засіданні представник позивача ФГ «Галковське» заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ПП «АГРОМИР» Нетреба К.О. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надіслав.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до наступних висновків.

Згідно копії договору оренди землі слідує, що 17 жовтня 2008 року між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі площею 26,64 га, в тому числі ріллі 26,64 га на строк десять років, що розташована на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Гурівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, зареєстрований в Долинському реєстраційному відділі КРФ ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що в Державному реєстрі земель зроблено запис від 21 листопада 2008 року, книга № 4 за № 040837000017 (а.с.13-14)

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 26 квітня 2024 року слідує, що 11 лютого 2011 року за № 14391020000000468 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про ФГ «Галковське», ідентифікаційний код: 36652845, засновником, кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом якого є ОСОБА_2 (а.с.15-17)

Згідно Постанови Верховного Суду від 16 січня 2024 року у справі № 912/2688/21 слідує, що визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 17 жовтня 2008 року, укладеного між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_2 і зареєстрованого в Долинському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель 21 листопада 2008 року вчинено запис за № 04083700017, у визначеній редакції (а.с.35-39)

Згідно копії договору оренди від 03 січня 2024 року слідує, що між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Приватним підприємством «АГРОМИР» (Орендар) укладено договір оренди землі площею 2 га, кадастровий номер: 3521981300:02:000:5068 на строк сім років, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право: 53438869 від 23 січня 2024 року (а.с.61-67)

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад,від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Статтею 203 ЦК Українипередбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК Україниі відповідно дост. 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі»(тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду праваорендиземельної ділянки.

За змістом статей15 і 16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно дост. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує чч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушенимшляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

До вищезазначеного висновку доходила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року (справа №145/2047/16-ц).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 ЦК України).

Відповідно дост.317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року (справа № 610/1030/18) зазначила про таке:

«Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третястатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другоїстатті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та другастатті 15 ЦК України).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити».

У цій справі суд установив, що в період дії договору оренди землі від 17 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 , який є власником переданої в оренду ФГ «Галковське» земельної ділянки площею 2 га та відповідачем ПП «АГРОМИР» укладено спірний договір оренди землі.

Такі дії ОСОБА_1 перешкоджають первісному орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, тобто порушено вимоги абзацу 4 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач поніс у справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн, що підлягають стягненню з відповідачеві в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення правочинів у справі), ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 317, 321, 391, 395, 396 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов Фермерського господарства«Галковське» до ОСОБА_1 ,приватне підприємство«АГРОМИР» провизнання недійснимдоговору орендиземлізадовільнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 03 січня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та приватним підприємством «АГРОМИР» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 31885438), на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано 23 січня 2024 року за приватним підприємством «АГРОМИР» право оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521981300:02:000:5068 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1793794935219) за номером запису про інше речове право 53438869.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 на користь Фермерського господарства «Галковське» витрат на сплачений судовий збір, що становить - 1514 грн. Стягнути з приватного підприємства «АГРОМИР» на користь Фермерського господарства «Галковське» витрат на сплачений судовий збір, що становить - 1514 грн.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 діб з моменту проголошення ( у випадку проголошеня неповного рішення з моменту виготовлення рішення у повному обсязі) до Кропивницького апеляційного суду Кіровоградської області.

Повний текст рішення виготовлено 28.10.2024 року

Суддя С.В. Степанов