Рішення

від 29.10.2024 по справі 953/9921/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/9921/24

н/п 2-о/953/184/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді - Колесник С.А.,

за участю секретаря судових засідань - Смаль Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Харківській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаною заявою, відповідно до якої просить: встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Макіївка, Донецької обл., зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Центрально-Міським РВ Макіївського ГУ УМВС України в Донецькій області від 30 вересня 2007 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті м. Макіївка Донецької області.

В обґрунтування заяви посилається на те, що вона є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України, АДРЕСА_2 . Оскільки мати заявниці померла на тимчасово окупованій території України, вона не має можливості отримати документ, що може бути підставою для проведення державної реєстрації смерті у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрації актів цивільного стану».

28.10.2024 вказана справа надійшла до суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 розподілена судді Колесник С.А.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 28.10.2024 відкрито провадження у справі.

Заявник в судове засідання не з`явилася, повідомлена у встановленому законом порядку. У поданій до суду заяві просила справу розглянути за її відсутності, заявлені вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, повідомлений у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно частини 2 ст. 317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Судом встановлено, що заява про встановлення факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Макіївка, Донецька обл., зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Центрально-Міським РВ Макіївського ГУ УМВС України в Донецькій області від 30 вересня 2007 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті м. Макіївка Донецької області, подана донькою ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , та свідоцтвом про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Заявник зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження факту смерті ОСОБА_3 , заявник подала копії документів: Свідоцтва про смерть ОСОБА_6 . ДНР № НОМЕР_3 від 21.06.2024; лікарського свідоцтва про смерть № 1419 від 17.06.2024; паспорту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; фотокартки з місця захоронення ОСОБА_3 .

Отже, підставою звернення заявника до суду є неможливість реєстрації факту смерті своєї матері.

Оцінюючи надані до суду документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За ч.ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Відповідно ст. 9 вказаного Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Виходячи з наявних у справі доказів вбачається, що реєстрація смерті матері заявника у органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, можливості зареєструвати її смерть не має, тому відновлення порушених прав заявника неможливо в іншій спосіб, як встановлення даного юридичного факту в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Відповідно до п. 1 Розділу І Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Згідно вказаних Правил державної реєстрації актів цивільного стану в України у зв`язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Наведене свідчить, що факт смерті матері заявника є доведеним, та враховуючи, що вона померла на тимчасово окупованій території, а саме у м. Макіївка Донецької обл., реєстрація її смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану через відсутність документів є неможливою, а встановлення факту смерті необхідне для отримання свідоцтва про смерть, суд приходить до висновку, що вимоги заявника законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Харківській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (61057 м.Харків, вул.Римарська, буд. 28) про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки міста Макіївка, Донецької області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Макіївка Донецької області.

Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Копію рішення надіслати заінтересованій особі.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня отримання копії рішення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Повний текст рішення суду складено 29.10.2024 року.

Суддя С.А. Колесник