Ухвала

від 25.10.2024 по справі 753/20695/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20695/24

провадження № 2/753/10800/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2024 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

21.10.2024 до суду електронним засобом зв`язку через систему «Електронний суд» від представника позивачів - адвоката Білоуса Віталія Олеговича надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та зобов`язання вчинити дії, у якій він просить:

1) визнати за позивачами право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю;

2) визнати бездіяльність Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» та зобов`язати вказаного суб`єкта владних повноважень привести у відповідність проект землеустрою щодо земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою АДРЕСА_1;

3) визнати бездіяльність Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Головне управління земельних ресурсів та зобов`язати вказаного суб`єкта владних повноважень долучити до Проекту оригінал висновку комісії з розгляду питань з погодження документації з землеустрою від 17.10.2012 № 1418 (із погодженням восьми керівників);

4) зобов`язати Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як суб`єкта владних повноважень затвердити проект землеустрою та передати безкоштовно у власність позивачів, як власникам за набувальною давністю, земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою АДРЕСА_1;

5) зобов`язати уповноважений орган видати Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі відповідного рішення Виконавчого органу Київської міської ради КМДА.

Разом з позовом представником позивачів подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить заборонити відповідачам та третім особам вчиняти будь-які дії із земельною ділянкою, що розташована за адресою АДРЕСА_1, а також зобов`язати державного реєстратора внести відомості до ДРНМ про те, що позивачі являються користувачами вказаної земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що у 2014 році ОСОБА_1 видано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, нею вжито всіх захотів з метою її приватизації, оскільки ОСОБА_1 користується нею із 1993 року. Однак позивачу стало відомо, що проект не передано на затвердження Київській міській раді у зв`язку з тим, що на її ділянці передбачено дорогу, що унеможливлює приватизацію цієї земельної ділянки. На даний час від ОСОБА_1 вимагається оновити технічну документацію, на що у позивача немає коштів. Також для унеможливлення приватизації позивачем земельної ділянки відповідачем-2 замінено висновок засідання комісії від 17.10.2012, а у самому Проекті наявний документ без погодження відповідних постанов.

За результатами вивчення позовної заяви та доданих до неї документів суддя дійшов висновку, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для повернення заяви.

Так, відповідно до положень ч. 4 ст. 188 цього Кодексу, яка визначає правила об`єднання та роз`єднання позовів, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі суб`єктного складу сторін.

Згідно зі ст.ст. 2, 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства..

За приписами ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на положення ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, у постановах від 21.03.2018 (справа № 536/233/16-ц), 24.04.2018 (справа № 401/2400/16-ц), 30.05.2018 (справа № 826/5737/16), 19.06.2018 (справа № 922/864/17) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у відповідних правовідносинах реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Як зазначає представник позивача, питання про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю не вирішено, а перебуває на стадії оформлення технічної документації.

Так, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано нормами ст. 118 ЗК України, в якій вказано, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Процедура визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю має аналогічний порядок.

У громадянина виникає право на земельну ділянку на підставі рішення відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування про надання її у власність, а не на підставі рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Отримання дозволу на розроблення не означає обов`язкове позитивне вирішення питання про надання земельної ділянки у власність. Внаслідок прийняття такого рішення у особи не виникає право цивільне.

Отже, питання отримання у власність земельної ділянки перебуває на стадії розробки проекту землеустрою, тобто речові права на земельну ділянку відсутні, а отже цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки є публічно-правовим і таким, що виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством України владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Подібних висновків дійшов ВС КЦС у своїй постанові від 19.10.2022 у справі № 447/232/22 щодо юрисдикції розгляду спорів у разі відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, позивачі також заявляють вимогу про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, яка, у разі її задоволення, надає їх права набути речового права на земельну ділянку поза встановленою законом процедурою, адже питання про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю не вирішено. Водночас, із заявленням такої вимоги спір набуває приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин цей спір є спором з приводу визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зобов`язання його вчинити дії, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, і одночасно стосується приватного інтересу позивачів на набуття права власності, а такі спори процесуальний закон відносить до справ цивільної юрисдикції.

Отже, зважаючи на те, що представник позивачів об`єднав в одній позовній заяві вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, заява підлягає поверненню.

Оскільки суддя дійшов висновку про повернення позовної заяви, заява про забезпечення позову підлягає поверненню одночасно.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та зобов`язання вчинити дії повернути позивачам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя М.О. Заставенко

Повний текст ухвали складено 25.10.2024.