Рішення

від 01.07.2024 по справі 370/1374/23

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р. Справа №370/1374/23

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Косенко А.В., із секретарем Некращук Я.А., розглянувши у судовому засіданні у залі суду у смт. Макарів Київської області справу за цивільним позовом

Бишівської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Ольшевський Володимир Степанович, про витребування майна із незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

До Макарівського районного суду Київської області звернулась Бишівська сільська рада в особі голови Бишівської сільської ради Рознай І. з позовом до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Ольшевський Володимир Степанович, в якому просить: витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Бишівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04362214) земельну ділянку площею: 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:0043), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення на підставі якого відведена земельна ділянка площею: 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:0043), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не приймалось. Також, реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043) за ОСОБА_1 здійснювалась не зважаючи на те, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на майно існував запис про право власності на вказану земельну ділянку у Бишівської сільської ради. У зв`язку з чим, земельна ділянка, яка належить до власності територіальної громади Бишівської сільської ради, перебуває у чужому незаконному володінні.

Разом з позовною заявою Бишівської сільської ради в особі голови Бишівської сільської ради Рознай І. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій останній просив накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:00436), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19.06.2023 року заяву позивача Бишівської сільської ради в особі голови Бишівської сільської ради Рознай І. про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Бишівської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Ольшевський Володимир Степанович, про витребування майна із незаконного володіння задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площе 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:00436), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 06.09.2023 року позовну Бишівської сільської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.11.2023 року, яке в подальшому було призначено на 01.05.2024 року. Встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали від 06.09.2023 року та копію позовної заяви з додатками відповідач отримав 03.02.2024 року, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0690222268660.

Відповідно у встановлений судом строк, відповідач на адресу суду відзиву на позовну заяву не надав, у зв`язку з чим суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 01.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2024 року, яке було відкладено на 01.07.2024 року.

01.07.2024 року в судове засідання учасники справи не прибули.

Згідно письмової заяви представника позивачка- адвоката Титикало Р.С., останній просив слухати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0690237262928 та №0690239358841.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.

23 листопада 2020 року Бишівською сільською радою Макарівського району Київської області було прийнято рішення №368-54-VII «Про передачу земельних ділянок у комунальну власність Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області», що підтверджується протоколом 54 сесії Бишівської сільської ради VII скликання, с. Бишів Макарівського району Київської області від 23 листопада 2020 року, а також відповіддю Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації Київської області, де зберігається оригінал рішення.

Згідно з п. 1 даного рішення, Бишівська сільська рада Макарівського району Київської області вирішила:

- передати земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства у комунальну власність Бишівської сільської ради.

В подальшому, Бишівська сільська рада зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею: 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:0043), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (№234798567 від 30 листопада 2020 року).

Підставою для вчинення реєстраційної дії стало рішення Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області №368-54-VII «Про передачу земельних ділянок у комунальну власність Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області» від 23 листопада 2020 року.

Водночас, у лютому 2021 року право власності на земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:0043) було зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 , про що Бишівській сільській раді стало відомо у липні 2022 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено наступну реєстраційну дію щодо земельної ділянки площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043): приватним нотаріусом Ольшевським Володимиром Степановичем прийнято рішення №56503225 від 08 лютого 2021 12:47:43 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043), що знаходиться в АДРЕСА_2 (дата та час державної реєстрації: 03 лютого 2021 16:10:56).

Підставою для вчинення вказаної реєстраційної дії стало рішення Бишівської сільської ради №368-54-VII від 23 листопада 2020 року; відомості з Державного земельного кадастру №33564234 від 03 лютого 2021 року.

У рішенні «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області» №368-54-VII від 23 листопада 2020 року, яке стало підставою для реєстраційної дії, вказано, що Бишівська сільська рада затвердила робочий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки власність гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 (п. 1 даного рішення). А згідно з п. 2 даного рішення, передано безоплатно у власність гр. України ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0775 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3222780601:01:033:0043 в АДРЕСА_1 на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до абз. 15 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч.1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 173 Земельного кодексу України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У зв`язку з чим, Бишівською сільською радою було прийнято рішення «Про передачу земельних ділянок у комунальну власність Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області» №368-54-VII від 23 листопада 2020 року, згідно з яким було вирішено передати земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства у комунальну власність Бишівської сільської ради.

Прийняття даного рішення підтверджується протоколом 54 сесії Бишівської сільської ради VII скликання, с. Бишів Макарівського району Київської області від 23 листопада 2020 року, а також листом Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації Київської області №05-06/232 від 15 липня 2022 року, в якому вказано, що в архівному фонді №Р-212 «Бишівська сільська рада та її виконавчий документ, с. Бишів, Макарівський район Київської області» зберігається оригінал рішення 54 сесії Бишівської сільської ради VII склакання, с. Бишів Макарівського району Київської області від 23 листопада 2020 року №368-54-VII «Про передачу земельних ділянок у комунальну власність Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області».

Крім того, Бишівською сільською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043) 25 листопада 2020 року 19 год. 07 хв. 41 сек., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Таким чином, земельна ділянка площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043), що знаходиться в АДРЕСА_2 є власністю Бишівської сільської ради.

Водночас, рішення, яке стало підставою для вчинення реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:0043) за ОСОБА_1 , «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 на території Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області» №368-54-VII від 23 листопада 2020 року не існує.

Це також підтверджується листом Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації Київської області №05-06/234 від 18 липня 2022 року, яким Бишівську сільську раду повідомлено, що в протоколах сесій Бишівської сільської ради, с. Бишів Макарівського району Київської області за 2017-2020 роки, які зберігаються в архівному фонді №Р-212 «Бишівська сільська рада та її виконавчий документ, с. Бишів, Макарівський район Київської області» не виявлено рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та/або затвердження проектної документації із землеустрою про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0775 га ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Бишівської сільської ради. Натомість, рішення за номером №368-54-VII від 23 листопада 2020 року Бишівською сільською радою дійсно приймалось, однак воно має іншу назву, а саме «Про передачу земельних ділянок у комунальну власність Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області» та яким наведена вища земельна ділянка були передані у комунальну власність до Бишівської сільської ради.

Разом з тим, варто зазначити, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону на момент проведення реєстраційної дії), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону на момент проведення реєстраційної дії), державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону на момент проведення реєстраційної дії), заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Заява на проведення реєстраційних дій у паперовій формі подається за умови встановлення особи заявника. Встановлення особи громадянина України здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Особа іноземця або особи без громадянства встановлюється за національним, дипломатичним чи службовим паспортом іноземця або іншим документом, що посвідчує особу іноземця або особи без громадянства.

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови підписання її заявником з використанням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри.

У разі подання заяви уповноваженою на те особою державним реєстратором встановлюється обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про особу, яка уповноважена діяти від імені юридичної особи.

Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється за допомогою Єдиного реєстру довіреностей.

Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву, а також відповідного користувача, обтяжувача.

Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об`єкта нерухомого майна, а також відповідного користувача, обтяжувача про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону на момент проведення реєстраційної дії), державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

-відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

-відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

-відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

-наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

-наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону на момент проведення реєстраційної дії), підстави для відмови в державній реєстрації прав: наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Як вбачається, державний реєстратор повинен був перевірити наявність чи відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав чи відмови в державній реєстрації прав.

Оскільки, фактично реєстраційна дія вчинялася на момент вже наявного зареєстрованого речового права на нерухоме майно, а також на підставі рішення, який має такий самий номер та дату прийняття (№368-54-VII від 23 листопада 2020 року), що і оригінал рішення, на підставі якого було зареєстровано право власності на земельну ділянку за Бишівською сільською радою.

Заявник мав подати реєстратору належним чином засвідчену копію даного рішення, водночас як вбачається із виготовлених реєстратором електронних копій документів, дане рішення не містить слів «Згідно з оригіналом», назви посади, підпису особи органу місцевого самоврядування, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії, а отже не відповідає вимогам до документів, що є підставою для державної реєстрації.

У зв`язку з чим, на підставі п. 5 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстратор повинен був відмовити в державній реєстрації прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час вчинення реєстраційної дії щодо земельної ділянки площею 0,0775 га (кадастровий номер 3222780601:01:033:0043): про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на дану земельну ділянку, приватним нотаріусом Ольшевським Володимиром Степановичем було порушено вимоги законодавства в сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно та зареєстровано право власності на земельну ділянку за кадастровим номером №3222780601:01:033:0043, площею 0,0775, яка вже була зареєстрована за Бишівською сільською радою.

За приписами статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно із ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Так, один зі способів захисту порушених прав є віндикація. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦКУ, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 р. №183/1617/16 пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 р. №488/5027/14-ц, пункт 98), від 19 травня 2020 р. №916/1608/18, пункт 80).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду, 06 липня 2022 у справі № 914/2618/16, провадження №12-25гс21).

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі №183/1617/16, провадження 14-208 цс18).

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Отже, з урахуванням вищевикладених висновків Верховного Суду та законодавства України, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є належним та ефективним способом захисту порушеного права Позивача як власника спірної земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Статтею 43 ЦПК України серед іншого визначено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, за цими правилами суд надає оцінку доказам, які є в матеріалах справи та на які сторони посилаються, як на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не може вважати встановленими факти, які не підтверджені наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених обставин є обов`язковим, оскільки такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43,57 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 229 ЦПК України, визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними, оскільки судом встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером №3222780601:01:033:0043, площею 0,0775 га перебуває у чужому незаконному володінні, а саме ОСОБА_1 незаконно зареєстрував за собою право власності на дану земельну ділянку, а тому вимоги позивача про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 даної земельної ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені матеріалами справи судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Одночасно з позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яку судом було задоволено.

Відповідно до положення ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, більшість для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Отже, витрати, пов`язані із забезпеченням доказів, як процесуальна дія, необхідна для розгляду справи та відновлення порушених прав та законних інтересів сторони у справі, відносяться до судових витрат, які підлягають поділу за наслідками розгляду справи.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст.5,76-81,83,95,141,247,265,354-355 ЦПК України суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Бишівської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Ольшевський Володимир Степанович, про витребування майна із незаконного володіння, - задовольнити.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Бишівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04362214) земельну ділянку площею: 0,0775 га (кадастровий номер: 3222780601:01:033:0043), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Бишівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04362214) сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Бишівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04362214) сплачений судовий збір у розмірі 1342 грн. 00 коп., у зв`язку зі зверненням до суду із заявою про забезпечення позову.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту, через Макарівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2024 року.

Суддя А.В. Косенко