Рішення

від 25.10.2024 по справі 949/61/24

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/61/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області та просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 , а матір`ю була ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Мати дитини - ОСОБА_5 була рідною сестрою позивача. Відповідач із самого народження дитини і по даний час, жодним чином не піклується про дитину, за яким опікується позивач, який є його дядьком. Відповідач ніколи не виявляв інтересу до своєї дитини, він не створював умов для його зростання та отримання ним освіти. Він не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, матеріально утримувати його не допомагає. Він не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання. Відповідач не приймає участі у його вихованні, не спілкується, не телефонує та не відвідував його, хоча будь-яких перешкод для цього не існує. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Зазначене вище свідчить про те, що відповідач свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання малолітнього сина, а тому на думку позивача, позбавлення батьківських прав відповідача є необхідним для забезпечення прав дитини, так як відповідач своєю поведінкою жодним чином не впливає на його виховання.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити із зазначених у позовній заяві підстав.

Від відповідача ОСОБА_2 до початку розгляду справи надійшла заява, у якій він позовні вимоги визнає та просить суд розглянути справу без його участі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_2 починаючи від народження дитини, не приймає участі у його вихованні. Він жодного разу не надавав матеріальної підтримки, не відвідував дитину, не спілкувався та не цікавився ним. Мати дитини - ОСОБА_5 самостійно виховувала та утримувала дитину. Після смерті останньої, дитину виховує та утримує його рідний дядько - ОСОБА_1 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_5 із самого народження ОСОБА_3 , виховувала самостійно дитину, а батька дитини він ніколи не бачив, і участі у вихованні чи утриманні дитини, останній не приймав. Коли ОСОБА_5 померла, то ОСОБА_1 забрав дитину до себе і по даний займається його вихованням та матеріальним утриманням.

Від представника третьої особи: Служби у справах дітей Зарічненської селищної ради надійшла заява про розгляд справи без його участі, а рішення просить ухвали згідно з чинним законодавством України.

Суд, заслухавши позивача та свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 13 січня 2012 року (а.с.7)), його батьком є - ОСОБА_2 , а матір`ю є - ОСОБА_5 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 21 листопада 2023 року (а.с.6) судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Позивач ОСОБА_1 є рідним дядьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_3 від 22 грудня 1974 року (а.с.8) та копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 від 27 квітня 1980 року (а.с.9), з яким встановлено, що у них спільні батьки.

Згідно довідки №910 від 02 січня 2024 року, виданої Зарічненською селищною радою Вараського району Рівненської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи із 20 листопада 2022 року, проживає із своїм рідним дядьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Практика Європейського суду з прав людини (справа «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Також у своїй практиці, зокрема у справі «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 1, 2 ст. 155 СК України).

Відповідно до статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3)жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до статті 8 вказаного Закону, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно пункту 15 цієї постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Згідно ч.1,2 ст. 27 вказаної Конвенції, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Як вбачається із характеристики класу Мутвицького ліцею Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області, ОСОБА_3 навчається в ліцеї з першого класу. Дитиною опікується його дядько ОСОБА_1 , який приділяє належну увагу його вихованню. Дитина має добрий загальний розвиток, добре одягається та достатньо забезпечена шкільним приладдям (а.с.10).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Із висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області встановлено, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , під час якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, сімейне життя не склалося і заочним рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 09 серпня 2013 року (справа № 561/569/13-ц) їх шлюб було розірвано, а син ОСОБА_3 , залишився проживати з матір`ю в с. Мутвиця Вараського району Рівненської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати дитини ОСОБА_5 померла. Батько ОСОБА_2 на території с. Мутвиця не зареєстрований та не проживає, з сином ОСОБА_3 не спілкується, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив. З метою захисту прав та законних інтересів дитини - ОСОБА_3 , який залишився без батьківського піклування, його було тимчасово влаштовано в сім`ю дядька ОСОБА_1 . Працівниками служби у справах дітей Зарічненської селищної ради з метою з`ясування причин та підстав щодо виконання чи невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , були проведені телефонні бесіди з батьком дитини, в результаті яких підтверджено небажання ОСОБА_2 виховувати до доглядати свого сина. Під час обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 було встановлено, що він проживає по АДРЕСА_1 . Житло розміщене на 1 поверсі одноповерхового будинку, складається з 2 кімнат, залу, прихожої, кухні та коридору. Умови проживання задовільні, будинок з пічним опаленням. На момент обстеження в будинку було чисто, тепло. Кімнати великі, наявні меблі: ліжка, столи, шафи для зберігання одягу та взуття, канцелярського приладдя, на підлозі розстелені коври. Для проживання дітей виділені окремі кімнати. Сім`я займається веденням сільського господарства, обробляють земельні ділянки, від чого мають дохід. Продукти харчування довготривалого зберігання наявні у великій кількості: картопля, морква, цибуля, м`ясні продукти, консервація. Свіжозварена їжа була. За цією адресою проживають 5 осіб: ОСОБА_1 (власник будинку), ОСОБА_22 (дружина), ОСОБА_23 (син дружини від попереднього шлюбу), ОСОБА_24 (дочка дружини від попереднього шлюбу), ОСОБА_25 (племінник, дитина, яка залишилась без батьківського піклування). В сім`ї створені всі умови, необхідні для комфортного проживання та виховання дітей. Дитиною опікується ОСОБА_1 . Він приділяє належну увагу вихованню дитини ОСОБА_3 , контролює виконання ним домашніх завдань, відвідує батьківські збори. ОСОБА_3 одягається добре, повністю забезпечений шкільним приладдям. З огляду на зазначене, підтверджується факт того, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тобто не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не цікавиться навчанням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання. За результатом розгляду засідання комісії з питань захисту прав дитини від 14 березня 2024 року, відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини № 10, з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини, орган опіки та піклування Зарічненської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.32-34).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2, 3 ст. 150 та ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати її.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх дітей за ухилення від виконання батьківських обов`язків.

При ухваленні рішення суд, відповідно до вимог п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., також враховує, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

Згідно статтей 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27.02.1991р., № 780-Х11 батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов`язок матері і батька це обов`язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Приписами вказаної Конвенції, Закону України «Про охорону дитинства», Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей», ратифікованої Україною 03.08.2006 р., Конвенції «Про юрисдикцію, право, яке признається, виконується та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та міру захисту дітей», ратифікованої Україною 14.09.2006 р., гарантовано та забезпечено право дитини з боку усіх державних та приватних структур, а також з боку батьків на належне батьківське виховання та піклування, забезпечення дитини сімейним затишком, розвиток індивідуальності та захисту всіх прав дитини навіть від самих батьків, що не суперечить вимогам ст.150 СК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Також Верховний Суд зауважив, що сам по собі факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

На підставі наданих суду доказів, судом встановлено, що відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами та станом здоров`я, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, його навчанням, підготовкою до самостійного життя. Він не забезпечує його необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання. Він не спілкується з дитиною, не створює умов для отримання ним освіти, не виявляє турботи та інтересу до його життя, не розуміє його потреб, не надає підтримки, внаслідок чого створились умови, які шкодять інтересам дитини. Він не виконує покладених на нього законом обов`язків щодо педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Вищезазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює, як ухилення відповідача від виховання своєї дитини, свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками та відсутності серйозного ставлення до дитини, байдужості до його долі. При цьому, жодних дій та будь-яких доказів, які б свідчили про бажання відповідача встановити спілкування із сином та підтримувати із ним зв`язок, сприяти його матеріальному забезпеченню займатися його вихованням, приймати участь в його житті та утриманні, ним не вчинялося. Натомість подана ним заява, у якій він позовні визнає та просив розглянути справу без його участі, свідчить про відсутність інтересу, байдужість до дитини та про відсутність бажання змінити свою поведінку.

Аналізуючи зазначені обставини справи, суд приходить до висновку, що є достатні підстави вважати, що в діях відповідача є свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, повна байдужість до подальшої долі та життя своєї дитини, що можна кваліфікувати, як свідомо обрану ним винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої він повністю самоусунувся від виконання таких обов`язків, покладених на нього законом та нормами суспільної моралі, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками та байдуже відноситься до долі дитини.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо дитини є наслідком його винної поведінки та є підставою для позбавлення його батьківських прав, а тому, виходячи з наведених норм закону, встановлених судом обставин справи і визначених відповідно до них правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав є обґрунтованими, правомірними і доведеними, оскільки позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде відповідати інтересам дітей.

Крім того, позбавлення відповідача батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідача прав на спілкування з дитиною і побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

На підставі ст.ст.19, 141, 150, 155, 164-166, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, керуючись ст. 5 Закону України "Про судовий збір" ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав- задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено о 17-00 год. 28 жовтня 2024 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , паспорт громадянина України ID-картка № НОМЕР_6 від 16 січня 2020 року, орган, що видав 5618.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер невідомий, паспорт громадянина України ID-картка № НОМЕР_7 від 26 листопада 2020 року, орган, що видав 5617.

Третя особа: Служба у справах дітей Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області, вул. Центральна, буд.11, смт. Зарічне Вараський район Рівненська область, код ЄДРПОУ 43918363.

Суддя:підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.