Рішення

від 23.10.2024 по справі 953/3881/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/3881/21

н/п 2/953/154/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

при секретарі Веремійчик Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«ТБ «Слобожанщина»про визнаннядоговору комісіїта договорукупівлі продажунедійсними, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2021 ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , завернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «ТБ «Слобожанщина» та просив суд: визнати недійсним договір комісії № 5676/20/024905 від 02.06.2020 р., що був укладений між ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА» та ОСОБА_2 , визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5676/20/024905 від 02.06.2020 р., що був укладений між ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА» на підставі Договору комісії № 5676/20/024905 від 02.06.2020 р., укладеного із власником транспортного засобу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувати автомобіль марки Ford 1.0 Хетчбек-В, модель Fiesta, 2015 року випуску, колір: білий, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 із чужого незаконного володіння, а також стягнути судові витрати з відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 13.04.2013 року. 28.04.2020 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, який рішенням Київського районного суду м.Харкова від 14.08.2020 (справа №953/6757/20) було розірвано.

В період шлюбу між сторонами позивачем було придбано автомобіль Ford 1.0 Хетчбек-В, модель Fiesta, 2015 року випуску, колір: білий, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за відповідачем.

Позивач звернувся до Київського районного суду м.Харкова з зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя (справа №953/6761/20) в якій просив визнати право особистої власності на вказаний автомобіль, оскільки його було придбано за особисті кошти позивача. Проте під час розгляду справи стало відомо, що відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір комісії №5676/20/024905 віл 02.06.2020, що був укладений між ТОВ «ТБ «СЛОБОЖАНЩИНА» та ОСОБА_2 /, предметом якого є вказаний автомобіль. Окрім цього за Договором купівлі-продажу № 5676/20/024905 від 02.06.2020 р. ТОВ «ТБ СЛОБОЖАНЩИНА» на підставі Договору комісії № 5676/20/024905 від 02.06.2020 р., укладеного із власником транспортного засобу, ОСОБА_2 як комісіонер зобов`язується передати у власність вказаний автомобіль ОСОБА_3 . ОСОБА_1 просить визнати вказані договори недійсними, вказує, що вказаний автомобіль не є особистою приватною власністю відповідача враховуючи, що вказане майно було придбано під час шлюбу, згоду на їх укладання він не надавав, а тому відповідач не мала повноважень на відчуження вказаного транспортного засобу баз його згоди.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 13.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

12.05.2021 представником відповідача ОСОБА_3 , адвокатом Лебедєвим Д.В. до суду подано відзив в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , вказує, що доказів того, що позивач не надавав згоди на відчуження вказаного автомобіля до суду не надано. Вказує, що укладені договори можуть бути визнані недійсними тільки за умови, що сторони діяли недобросовісно, а оскільки ОСОБА_3 , укладався договір купівлі-продажу з залученням ТОВ «ТБ «Слобожанщина», то в нього не було підстав вважати, що у продавця не має на те встановлених повноважень. Під час укладання договорів комісії та купівлі-продажу автомобіля у позивача та ОСОБА_2 були добрі відносини та сторони фактично спілкувались, окрім того позивач не звернувся до суду з вимогою про стягнення частини грошових коштів з ОСОБА_2 , а вимагає саме розірвання укладених договорів стороною яких є ОСОБА_3 .

25.05.2021 представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Сайченко Я.В. до суду подано відзив, в якому вона просить відмовити в задоволення позовних вимог. Вказує, що позивачем не бли надані докази того, що письмова згода на відчуження майна ОСОБА_1 не надавалась, також заперечує з приводу того, що вказаний автомобіль є особистою власністю позивача, оскільки воно придбано в період шлюбу. Вважає,що вказані договори не можуть бути визнані недійсними, оскільки підставою для такого визнання, є саме не відсутність згоди іншого з подружжя, а добросовісність сторін договору. Окрім того, відповідно до рішення суду про розірання шлюбу зазначається, що шлюбно-сімейні відносини були припинені між сторонами з 23.03.2020, спільне господарство вони не ведуть та проживають окремо.

Представником позивача ОСОБА_1 ,. адвокатом Клімашем А.С. 25.05.2021 та 02.06.2021 подано відповіді на відзиви відповідачів. Вказує, що наявність добрих відносин між сторонами, на яке посилаються відповідачі, спростовується наявністю справ, які перебували на розгляді Київського районного суду м. Харкова починаючи з 28.04.2020 року, а факт того, що позивач не вимагає стягнення грошових коштів від укладання вказаних договорів, спростовується наявністю справи №953/6761/20 про поділ майна подружжя, в якому ОСОБА_1 заявлено зустрічний позов. ОСОБА_3 не доведено чи діяв він під час укладанні вчказаних правочинів добросовісно, чи знав він про те що ОСОБА_2 не мала повного обсягу цивільних повноважень на відчуження автомобіля, оскільки під час укладання договору ОСОБА_3 мав пересвідчитись, що в паспорті ОСОБА_2 наявна відмітка про реєстрацію шлюбу, а також самі посилання відповідача про факт спілкування позивача з ОСОБА_2 за його присутності свідчать про наявність шлюбних відносин між ними. Відтак невжиття ОСОБА_3 заходів для того, щоб переконатись про наявність згоди позивача на укладення вказаних правочинів, оскільки йому було відомо про існування шлюбних відносин між сторонами, свідчать про те, що останній не є добросовісним набувачем транспортного засобу. Укладені договори не містять відомостей того, що ОСОБА_1 надав згоду на укладення вказаних правочинів. Позивач вважає, що ОСОБА_5 укладаючи вказані договори також діяла недобросовісно, оскільки вона навмисно не попередила інших відповідачів про відсутність згоди позивача на продаж автомобіля, а також здійснила вказані правочини знаючи, що на розгляді суду наявна справа про поділ майна подружжя, предметом якого також є вказаний транспортний засіб.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 16.06.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

27.07.2021 від представника відповідача ОСОБА_2 ,адвоката Сайченко Я.В., до суду надійшли письмові пояснення в яких зазначено, що спір про продажу автомобіля і форми його власності розглядається судом з квітня 2020 року, вказала що вартість автомобіля визначена згідно звіту про вартість майна, який вчинено на вимогу покупця перед його продажем, та яка склала 130000 грн, станом на 02.06.2020.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник позивача адвокат Клімаш А.С. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, наведених в позові, в подальшому в судове засідання в режимі відео конференції не прибув, 27.05.2024 на адресу повідомив, що строк його повноважень у справі закінчився.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, від представника позивача ОСОБА_6 до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, у задоволенні позовних вимог просили відмовити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_3 та ТОВ «ТБ «Слобожанщина» в судове засідання не з`явились, причину не явки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Враховуючи, що сторонами по справі в письмовому вигляді позиції з приводу розгляду даної справи та строки розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не прибули в судове засідання.

Вислухавши учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

13 квітня 2013 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що вбачається із актового запису про шлюб № 340 від 13.04.2013 року, зробленого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

28.04.2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова у цивільній справі № 953/6757/20 від 14.08.2020 року шлюб між сторонами було розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що з 21.03.2020 року шлюбно-сімейні відносини припинені, спільне господарство з цього періоду не ведуть , проживають окремо, спору про місце проживання малолітніх дітей та про поділ спільного майна між сторонами не має.

25.09.2020 адвокатом по справі про поділ майна подружжя ОСОБА_7 , в інтересах відповідача ОСОБА_1 , подано зустрічну позовну заяву у справі №953/6761/20, в якій просять визнати право особистої приватної власності на автомобіль марки Ford 1.0 Хетчбек-В, модель Fiesta, 2015 року випуску, колір: білий, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 за ОСОБА_1

02.06.2020 між ТОВ «ТБ «Слобожанщина» (комісіонер) та ОСОБА_2 (комітент) укладено договір комісії №5676/20/024905 відповідно до умов якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента вчинити правочини щодо продажу транспортного засобу Ford 1.0 Хетчбек-В, модель Fiesta, 2015 року випуску, колір: білий, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за власником транспортного засобу 20.06.2015 року за ціною узгодженою сторонами, а саме: 130000,00 грн.

02.06.2020 року між ТОВ «ТБ «Слобожанщина» та ОСОБА_3 , було укладено договір купівлі-продажу № 5676/20/024905 транспортного засобу Ford 1.0 Хетчбек-В, модель Fiesta, 2015 року випуску, колір: білий, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за власником транспортного засобу 20.06.2015. (Т. 1, а. с. 7). Відповідно до п.3.1. вказаного договору за домовленістю сторін ціна вказаного транспортного засобу складає 130000,00 грн.

Відповідно п. п. 9.1, 9.2, 9.3 даного договору вказаний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Цей Договір може бути розірваний за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

На підставі вказаного договору ОСОБА_3 набув право власності на вищевказаний транспортний засіб.

Сторони не заперечували, що вказаним автомобілем в період шлюбу користувалась ОСОБА_2 (ч. 1ст. 82 ЦПК України).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першоюстатті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1ст. 80 ЦПК України).

У частині першійст. 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В період шлюбу 20.06.2015 подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано автомобіль Ford 1.0 Хетчбек-В, модель Fiesta, 2015 року випуску, колір: білий, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . Сторонами не заперечувалось, що вказаний автомобіль перебував у користуванні відповідачки ОСОБА_2 . Тобто спірний автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності, хоча був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 . Відповідачем протягом розгляду справи не спростовано посилання позивача на те, що вказаний автомобіль було відчужено без його згоди.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях316,317,319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить про те, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ч. 1ст. 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно приписів ч. 3ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 68 СК Українирозірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Устатті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України.

Частиною першоюстатті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом

права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СК Українитастаттею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно дост. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК Українивстановлено право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до якої:

- дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша вказаної статті );

- при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга вказаної статті);

- для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя вказаної статті);

- договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта вказаної статті).

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до пункту 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьоїстатті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд зазначає, що спірний автомобіль придбаний під час шлюбу сторін, тому він є спільною сумісною власністю подружжя. Позивачка не заперечувала той факт, що спірний автомобіль з самого початку набуття його подружжям перебував у її володінні та користуванні. Факт реєстрації спірного майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Суд не заперечує, що ОСОБА_2 була титульним власником спірного автомобіля.

Позивачем в позові зазначено, що продаж спірного автомобіля було здійснено відповідачкою вже коли між ними фактично припинені шлюбні відносини та спільне проживання, в суді розглядалися справи про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя і цей факт не було спростовано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договорів, що вчинені відповідачкою без згоди позивача підлягають задоволенню, оскільки майно фактично вибуло із власності подружжя всупереч волі його співвласника.

Отже, вказане свідчить, що у період перебування в зареєстрованому шлюбі, один з подружжя здійснив відчуження спільного майна, та на момент розірвання шлюбу вказане майно перебуває у третіх осіб. Крім того спір між подружжям, щодо розподілу майна між сторонами не було вирішено.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього (частина першастатті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першоїстатті 388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятоїстатті 12 Цивільного кодексу Українидобросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (вказані висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

В Постанові Великої Палати Верховний Суд звертає увагу, що задовольняючи позовні вимоги, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

В даному позові ОСОБА_8 заявив вимоги про витребування спірного автомобіля з володіння ОСОБА_3 , тобто звернувся до суду з віндикаційним позовом.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.

У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

У пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Встановлено, що ОСОБА_1 не заперечував під час розгляду справи, що з моменту набуття подружжям у власність спірного автомобіля, він надав згоду ОСОБА_2 на володіння і користування цим майном.

Враховуючи встановлені судом обставини та зміст позовних вимог, обставини відчуження автомобіля, який з волі позивача перебував у володінні дружини, суд дійшов висновку про неможливість витребування спірного автомобіля у ОСОБА_3 , який є добросовісним набувачем спірного майна, за даних обставин.

А тому ч.1 ст.388 ЦК України, як підстава для витребування спірного майна, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки спірний автомобіль з моменту його придбання та до моменту його відчуження не знаходився у володінні та користуванні ОСОБА_8 , а тому у задоволенні даної вимоги суд відмовляє.

Враховуючи, що суд залишає без задоволення вимогу про витребування майна, суд одночасно роз`яснює позивачу можливість пред`явлення вимоги про відшкодування вартості його під час розгляду справи про поділ майна подружжя.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст.141ЦивільногопроцесуальногокодексуУкраїни судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеної частини вимог(2/3) стягуються витрати по сплаті судового збору, в розмірі 3122,35 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 77-79, 89, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) задовольнити частково.

Визнати недійсним договір комісії №5676/20/024905 від 02.06.2020, що був укладений між ТОВ «ТБ Слобожанщина»(61013, м.Харків, вул.Шевченка, б.111А, ЄДРПОУ: 37094403) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Визнати недійснимдоговір купівлі-продажутранспортного засобу№5676/20/024905від 02.06.2020,що бувукладений міжТОВ «ТБСлобожанщина» (61013, м.Харків, вул.Шевченка, б.111А, ЄДРПОУ: 37094403) на підставі Договору комісії №5676/20/024905 від 02.06.2020, укладеного із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 (паспорт: НОМЕР_4 від 19.08.2017, орган, що видав: 6324).

Стягнути зі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 3122,35 грн.

В задоволенні решті вимог відмовити.

Нарішення суду першої інстанції протягом30днівз дняйогопроголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя : Я.В. Губська