Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/2478/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/2478/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Вовка І.В.

Хрипуна О.О.

секретар судового засідання: Король Д.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.10.2024

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024

у справі № 910/2478/24 (суддя Джарти В. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна Нафтогазова Компанія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач»

про стягнення заборгованості у розмірі 1 187 192,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна Нафтогазова Компанія» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020 у розмірі 1 187 192,51 грн, з яких 667 547,30 грн інфляційних втрат, 114 526,46 грн три проценти річних та 405 118,75 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем обов`язку щодо своєчасного внесення оплати за договором поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2478/24, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 по справі №910/2478/24 позов задоволено повністю.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару. Більш того, наявність заборгованості підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/6036/23, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 29.07.2024 по справі №910/2478/24, 15.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 в частині стягнення з відповідача 667 547,30 грн інфляційних витрат та 114 526,46 грн 3% річних. В частині стягнення пені в розмірі 405 118,75 вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» по справі № 910/2478/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Хрипун О.О., Вовк І.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2478/24.

05.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2478/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2478/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 та призначено її до розгляду на 09.10.2024.

30.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна Нафтогазова Компанія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/2478/24 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 14.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №ЗН-МО-2830 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару здійснюється окремим партіями. Найменування та кількість товару, умови поставки на кожну окрему партію визначається відповідними додатковими угодами до договору, узгодженими сторонами. Кожна наступна додаткова угода не відміняє і не припиняє дію попередніх додаткових угод ні в цілому, ні в частині, при умові, що це прямо не зазначено в відповідній додатковій угоді.

Загальна кількість товару, який поставляється за цим договором, визначається як сума кількості окремих партій товару, вказаних в додаткових угодах. Загальна вартість товару, що поставляється, визначається як сума вартостей окремих партій товару, вказаних в додаткових угодах.

Згідно з пп. 2.2.2. п. 2.2. договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату повної вартості товару, а також, якщо це передбачено відповідними умовами поставки - витрати, пов`язані з перевезенням товару.

Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору покупець здійснює 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених в додаткових угодах до договору.

01.06.2020 сторонами укладено додаткову угоду про врегулювання відносин електронного документообігу до договору № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020.

Щодо кожної поставки товару сторонами укладалися відповідні додаткові угоди, в пункті 2 яких визначалися умови оплати, однак в деяких додаткових угодах вказано, що оплата здійснюється протягом 4-х банківських днів з моменту відвантаження товару, а в інших вказана фіксована дата.

На виконання умов договору № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020 позивачем в період з 22.09.2021 по 22.02.2022 поставлено, а відповідачем прийнято товар в загальному розмірі 46 612 281,90 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними за допомогою ЕЦП.

За отриманий товар відповідачем здійснено розрахунок лише частково на суму 44 936 721,64 грн, внаслідок чого у відповідача станом на 03.04.2023 утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 1 675 560,26 грн.

В подальшому, до місцевого господарського суду позивачем було подано заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог на суму 65 000,00 грн, яку прийнято до розгляду та здійснено розгляд справи з врахуванням суми зменшених вимог у розмірі 1 610 560, 26 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/6036/23, яке набрало законної сили 21.08.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна Нафтогазова Компанія» заборгованість у розмірі 1 610 560,26 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 158,40 грн. Також вказаним рішенням було розстрочене виконання судового рішення за наступним графіком: 31.08.2023 - 322 112,05 грн.; 30.09.2023 - 322 112,05 грн.; 31.10.2023 - 322 112,05 грн.; 30.11.2023 - 322 112,05 грн.; 31.12.2023 - 322 112,05 грн.

30.08.2023 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/6036/23 має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/6036/23 в повному обсязі було виконано лише 27.12.2023, що підтверджується відповідною довідкою № 7989-33.6/2024 від 16.02.2024 АТ "Сенс Банк".

Враховуючи вищенаведене, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 25.02.2022 по 26.12.2023 в розмірі 667 547,30 грн, 3% річних в сумі 114 526,46 грн за період з 25.02.2022 по 26.12.2023 та пеню в розмірі 405 118,75 грн за період з 06.04.2023 по 26.12.2023.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/6036/23 розстрочене, а також у вказаному рішенні встановлено обставини звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання. Крім того, наголошено на помилковості здійснених позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Спір у справі фактично виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не перевіряє обґрунтованість та законність судового рішення в частині позовних вимог щодо стягнення пені.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Таким чином, факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого позивачем за договором товару встановлений судовим рішенням у справі № 910/6036/23, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи № 910/2478/24, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за договором товару, позивач, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України, має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 3% річних, інфляційні втрати, та звернутися за їх стягненням до суду.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржником не виконано, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.

Разом з тим, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, відтак, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Щодо аргументів скаржника, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не взято до уваги докази відповідача, які звільняють його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, а саме: довідку щодо дебіторської заборгованості контрагентів відповідача станом на 12.03.2024 в загальній сумі 8 673 188,46 грн, кредитний договір № 40884096-КД-1 від 30.10.2023 АТ КБ «Приватбанк», бухгалтерську довідку від 12.03.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Крім того пунктом 10.1. договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання виявилось наслідком дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, а саме: пожару, стихійних лих, техногенних катастроф, війни, блокади, законних або незаконних дій або рішень Уряду, або інших обставин непереборної сили, що не залежать від волі сторін, якщо такі обставини перешкоджали виконанню зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 10.3., 10.4. договору сторона, у якої виникла неможливість виконання зобов`язань за цим договором, повинна повідомити про це іншу сторону. Якщо про вищенаведені обставини не буде повідомлено протягом 10 (десяти) календарних днів, сторона щодо якої сталася подія непереборної сили, не може на неї посилатися, крім випадків, коли це перешкоджає передачі такого повідомлення.

Документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою нею відповідною регіональною торгово-промисловою палатою.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що відкритий лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за спірним договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини.

При цьому, введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність відкритого листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за договором № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020.

Верховним Судом в постанові від 25.01.2022 № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними; (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також колегія суддів зауважує скаржнику на наступному.

За змістом положень ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від обов`язку щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Колегія суддів апеляційного суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Укрпромпостач» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі № 910/2478/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі № 910/2478/24 -залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/2478/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.10.2024.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді І.В. Вовк

О.О. Хрипун