Постанова
від 10.10.2024 по справі 522/8928/20
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/465/24

Справа № 522/8928/20

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/8928/20

Номер провадження: 22-ц/813/465/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач Приморська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради,

- відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашник Дмитро Сергійович, 5) Реєстраційна служба Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Обслуговуючий кооператив «Шлях»,

розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашника Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайоного управління юстиції в Одеській області, третя особа, яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Обслуговуючий кооператив «Шлях», про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів та звільнення земельної ділянки, за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Науменко А.В. 25 травня 2021 року, повний текст рішення складений 04 червня 2021 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Одеська місцева прокуратура № 3, правонаступником якої є - Приморська окружна прокуратура міста Одеси, (далі Прокурор) в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер№ 24028806, від 31.08.2015 року,на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; 2) визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер:43053657, видане 31.08.2015року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна машино-місце№ НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; 3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №10986341про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу № №3400 від 12.11.2015 року машиномісця№ НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; 5) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12015551 про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; 6) визнати недійсним договір купівлі-продажу № №658 від 08.10.2018 року машиномісця№ НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; 7) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 28283014 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; 8) зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 ); 9) встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 713950051101, розташований за адресою - АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради ( ОМР) та ТОВ "Берег-Трейд" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року Орендарем ТОВ «Берег-Трейд» розірвано з ОМР договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана Орендодавцю.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24028806 від 31.08.2015 державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце АДРЕСА_2 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

На думку прокурора машино-місце, яке є предметом спору не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. Спірне машино-місце розташовано на земельній ділянці, яка не має кадастрового номеру, її межі не встановлені, відомості відсутні у Державному кадастрі.

В порушення зазначених в позові норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була проведена реєстрація та видане свідоцтво на право власності на спірне машино-місце. Реєстрація на спірне машино-місце відбулося на підставі договору про викуп паю машино-місця укладеного ОСОБА_1 одночасно від імені кооперативу та від імені пайщика, з якого вбачається, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам машино-місця розташовані у будинку за вказаною адресою.

Прокурор наполягає на тому, що ОСОБА_1 не могло бути не відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці. Тобто ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт, який не може бути зареєстрований. Зазначена обставина не була перевірна органом реєстрації, у зв`язку з чим на думку прокурора реєстрація проведена з порушенням, а тому підлягає скасуванню, а право власності іншої особи за угодами похідне від законності набуття права власності первісним власником, а тому також підлягає скасуванню.

Оскільки право власності зареєстровано за ОСОБА_1 незаконно, однак всупереч цьому, останій на підставі договору купівлі-продажу № 3400 від 12.11.2015 продав зазначений об`єкт ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 658 від 08.10.2018 року продала зазначений об`єкт ОСОБА_2

Ділянка, на якій розташоване спірне машино-місце, знаходиться у володінні ОСОБА_2 , а саме на ній розташовані покриття та металевий навіс, тому використання цієї ділянки іншими особами перешкоджається встановленим шлагбаумом та охороною, чим порушені права Одеської міської ради.

Одеська міська рада будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у власність (користування) не приймала. Існуюча реєстрація права власності на машино-місце порушує права територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, на якій розміщене спірне машино-місце.

Порушення вимог законодавства України спричиняє територіальній громаді м. Одеси економічні збитки, перешкоджає здійсненню права власності на землю, тягне нераціональне використання земель.

Листом від 08.08.2018 року Військовою прокуратурою повідомлено Одеську міську раду про вищезазначені порушення законодавства. Проте, отримавши 04.09.2018 року вказаного листа, Одеською міською радою не вжито жодних заходів на поновлення прав територіальної громади м. Одеси, що є підставою для представництва прокурором інтересів територіальної громади м. Одеси в суді (Т. 1, а. с. 2 13).

Позиція інших учасників справи в суді першої інстанції

Південне міжрегіоналенеуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса)у письмовихпоясненнях посилається на те, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Дії або бездіяльність державного реєстратора можут бути оскаржені у встановленому законом порядку. Разом з тим, участь у спорі державного реєстратора як співвідповідача, якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав, не змінює цивільно-правового характеру правовідносин. Згідно із законодавчими змінами, функції у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень наразі здійснюються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць виконавчими органами міських рад, міст обласного та/або республіканського значення, Автономної респрубліки Крим, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві, Севастополі державними адмінстраціями та не відносяться до компетенції територіальних органів Міністерства Юстиції (Т. 1, а. с. 96 98).

Адвокат Гудима І.Б., діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на позов просить відмовити в його задоволенні. Посилається на те, що недоведеними є вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу машино-місця №207, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а в подальшому з ОСОБА_2 , оскільки недоведеними є порушення прав та інтересів Одеської міської ради при укладанні спірного договору купівлі-продажу. Позивач не довів, що при укладанні спірного договору ОСОБА_1 або ОСОБА_3 , ОСОБА_2 мали на меті настання будь-яких неправомірних наслідків. Відтак, доводи про доведеність неправомірних дій відповідачів, що направлені на заволодіння земельною ділянкою, на якій розміщене спірне машино-місце, є необґрунтованими та безпідставними.

Вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_3 , а в подальшому ОСОБА_2 , є похідними від позовних вимог при визнання недійсним договору купівлі-продажу машино-місця №207, а відтак така вимога задоволенню не підлягає.

Під час реєстрації за ОСОБА_1 права власності на машино-місце №207 державному реєстратору був наданий повний пакет документів, визначений чинним законодавством та необхідний для прийняття державним реєстратором відповідного рішення. Визначені діючим законодавством підстави для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації або відмови у її проведенні були відсутні. При цьому, Договір про порядок викупу паю машино-місця № 800/М від 18.08.2015 року, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не могло не бути відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі житлового будинку, а на вільній від забудови земельній ділянці, а зазначене не було перевірено державним реєстратором, не може слугувати підставою для визнання проведеної державної реєстрації незаконною. Діючим законодавством не передбачено, що державний реєстратор обов`язково повинен здійснити перевірку місцерозташування нерухомого майна, з`ясувати наявність (відсутність) кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт нерухомості.

Внесення державним реєстратором запису про державну реєстрацію речових прав на спірне машино-місце жодним чином не порушує права Одеської міської ради, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє її прав, свобод і обов`язків у цивільно-правових відносинах.

З огляду на вжиття ОК «Шлях», членом якого є ОСОБА_4 , заходів з оформлення користування земельною ділянкою, частина якої знаходиться під машино-місцем № НОМЕР_1 , не можна вважати земельну ділянку самовільно зайнятою, наявність підстав для її повернення. Крім того, відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку права власності на розташоване на ній майно. Заявлені прокурором вимоги про звільнення земельної ділянки, на якій розміщується об`єкт нерухомого майна, фактично означає знесення належного йому на праві власності майна, що є порушенням його права власності, призведе до несправедливої рівноваги (Т. 1, а. с. 137 143).

Адвокат Гудима І.Б., діючий від імені ОСОБА_1 , у заяві від 23.10.2020 року просить позов прокурора залишити без розгляду. Посилається на відсутність підстав представництва прокурором інтересів Одеської міської ради, оскільки прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. Одеська міська рада наділена відповідними правами і має можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення, у тому числі шляхом звернення до суду. Сама по собі обставина не звернення Одеської міської ради з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичних обставин, не свідчить про неналежне виконання радою своїх функцій із захисту інтересів громади. Одеська міська рада приймала участь як третя особа в іншій справі № 522/7822/16-ц за позовом громадян про скасування свідоцтв про право власності на машино-місця, скасування їх державної реєстрації, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу блокуючого пристрою (блокератора). Крім того, 07.12.2016 року Одеською міською радою було прийнято рішення про надання дозволу на виготовлення проектної документації щодо відведення в багатострокову оренду земельної ділянки, загальним розміром 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розташованих по периметру житлового комплексу «Академмістечко» по АДРЕСА_3 . Прокурором не дотримано процедуру, передбачену ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду, а не дотримання вказаної процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, уповноважений орган держави, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися з позовом до суду з метою захисту інтересів держави (Т. 1, а. с. 176 180).

У заяві від 23.10.2020 року адвокат Гудима І.Б., діючий від імені ОСОБА_1 , просить застосувати строк позовної давності. Вказує на те, що не відповідають дійсності доводи прокурора про те, що про порушене право територіальної громади стало відомо 04.09.2018 року, час повідомлення прокуратурою Одеську міську раду про факт виявлених порушень діючого законодавства. Одеська міська рада приймала участь як третя особа в іншій справі № 522/7822/16-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ОСОБА_11 , Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - машино-місця, скасування державної реєстрації на машино-місця, розташовані по периметру житлового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_3 , зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу блокуючого пристрою (блокератора). У вказаній справі вже вирішувалося питання законності розміщення на спірній земельній длянці машино-місць, а також проведення державної реєстрації прав на майно, що належить фізичним особам, які розташовані по периметру житлового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_3 . Одеська міська рада сповіщалася про розгляд даної справи, представник Одеської міської ради знайомився з матеріалами даної справи. Таким чином, станом на 2016 рік Одеській міській раді було відомо про факт належності права власності третім особам на машино-місця, які розташовані на земельній ділянці, зокрема і тій, про яку вказує прокурор у даній справі. Також Одеською міською радою пропущено строк позовної давності щодо вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання незаконним свідоцтва. У вищевказаній іншій справі № 522/7822/16-ц приймало участь Управління державної реєстрація юридичного департаменту Одеської міської ради, яке заперечувало проти позову, вважаючи, що державна реєстрація права власності на машино-місця була проведена з додержанням чинного законодавства. Таким чином, не тільки Одеській міській раді, а і її структурному органу станом на 2016 рік було відомо про факт належності права власності на машино-місця третім особам. Крім того, Одеська міська рада не могла не знати про порушення своїх прав, оскільки 07.12.2016 року на сессії прийняла рішення про надання дозволу на виготовлення проектної документації щодо відведення в багатострокову оренду земельної ділянки, загальним розміром 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розташованих по периметру житлового комплексу «Академмістечко» по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 (Т. 1, а. с. 181 - 184).

ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву заперечує проти позову прокурора. Вказує на те, що Одеській міській раді станом на 2016 рік було відомо про факт належності його права власності на малино-місце № 207 на земельній ділянці, про яку вказує прокурор. Право власності на машино-місце вона набула у встановленому порядку, відтак позбавляти її майна позивач не має права, позовні вимоги є надуманими та безпідставними. Прокурор не довів, що ним порушено законні права та інтереси територіальної громади м. Одеси при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу. Недоведеним є, що сторони спірного договору купівлі-продажу мали на меті настання будь-яких неправомірних наслідків на стадії укладання правочину, діяли недобросовісно, їх дії були направлені на заволодіння земельною ділянкою. Вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно його права власності на спірне машино-місце є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу машино-місця №207, відтак такі вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, просить застосувати строк позовної давності, який слід відраховувати з дати повідомлення судом (23.06.2016 року) Одеської міської ради про час та місце розгляду спору про законність розміщення об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці територіальної громади (Т. 1, а. с. 187 191).

Одеська міськарада уписьмових поясненняхпідтримує позовпрокурора уповному обсязі. Зазначає про наявність підстав для звернення прокурора з позовом по даній справі, оскільки земельна ділянка під спірним машино-місцем нікому в користування, власність не надавалась. Наявність на земельній ділянці об`єкта самочинного будівництва унеможливлює здійснення повноважень територіальною громадою м. Одеси щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 року № VІІ про надання дозволу ОК «Шлях» на розробку проекту земелустрою не є тотожним з рішенням про надання або передачу земельної діляки у власність або користування (Т. 1, а. с. 230 231).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову Прокурора.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державному реєстратору речових прав на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_1 надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором рішення відносно об`єкта нерухомого майна машино-місця № 2207, площею - 14 кв. м., розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , на підставі яких і внесено запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Позивачем не обґрунтовано та не надано доказів наявності підстав для зупинення реєстратором розгляду заяви, чи зупинення державної реєстрації прав, або підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, слід врахувати, що Договір про порядок викупу паю машино-місця, № 800/M від 18.08.2015 року, як юридичний факт передбачений законом і необхідний для виникнення права власності, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним.

Твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 не могло не бути відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, а зазначена обставина не перевірена органом державної реєстрації, не може слугувати підставою для визнання проведення такої реєстрації незаконною. Прокурором на доведення цього твердження не надано відповідні докази, а суд не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях. У предмет спору по даній справі не входить тлумачення умов Договору № 800/M від 18.08.2015 року, а виходячи з встановлених обставин справи, зміст умови «у будинку» може значити як в приміщенні багатоквартирного будинку та і в комплексі багатоквартирних будинків на прибудинковій території. Ні Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ні Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачений обов`язок здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовується таке майно. Навпаки нормами зазначених законів встановлена презумпція правильності зареєстрованих відомостей.

Прокурор незазначив,яким актамцивільного законодавствасуперечить прийнятерішення продержавну реєстраціюправ,що єпідставою длявизнання йогонезаконним іскасування.Позивач проситьвизнати незаконнимрішення державногореєстратора прореєстрацію прававласності намашино-місце,визнати незаконнимсвідоцтво проправо власностіта скасуватиу державномуреєстрі записпро правовласності ОСОБА_1 ,але прицьому неоскаржує самправочин,який ставпідставою дляреєстрації прававласності,що унеможливлюєзадоволення вцій частиніпозову. Позовна вимога про скасування рішення реєстратора також підлягає визнанню неефективним способом захисту, тому як у цій вимозі одночасно не зазначена вимога про припинення відповідного речового права, зареєстрованого за відповідачем.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, суд першої інстанції встановив, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом, на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машино-місце № НОМЕР_1 , є - Договір про порядок викупу паю машино-місця від 18.08.2015 року, на підставі якого видане спірне свідоцтво на право власності та дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності зазначеного Договору. Оскільки Договір від 18.08.2015 року по справі не є спірним та не визнаний недійсним, то й свідоцтво, яким було оформлене відповідне право, не може бути визнане незаконним.

Суд встановив, що вимог до належного суб`єкта державної реєстрації, який на даний час наділений повноваженнями здійснювати реєстраційні дії, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав тощо, як і вимог про вчинення дій щодо скасування державної реєстрації прав, прокурором не пред`явлено. Таким чином, прокурор звернувся до неналежного відповідача. У зв`язку з наведеним відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення реєстратора, визнання незаконним свідоцтва та скасування запису у реєстрі.

Вимоги, пов`язані з оскарженням переходу права власності на спірне машино-місце № НОМЕР_1 , є похідними від вимог оскарження реєстрації права власності за первинним власником - ОСОБА_1 .. Водночас, прокурор не довів наявності у відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 мети щодо настання будь-яких неправомірних наслідків при укладенні договору купівлі-продажу спірного машино-місця № 207, стороною якого не була Одеська міська рада.

Таким чином, посилання прокурора про доведеність неправомірних дій відповідачів, що на його думку направлені на самовільне зайняття земельної ділянки, на який розташоване спірне машино-місце, є необґрунтованими і безпідставними, а тому вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Твердження прокурора що земельна ділянка, на якій розташоване машино-місце № НОМЕР_1 , зайнята самовільно відповідачем - ОСОБА_1 , тому як не надавалася для користування за цим призначенням, є недоведеним та спростовуються матеріалами справи. Спірне машино-місце № 207 на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», було збудовано та право на нього виникло як на об`єкт інвестування за вищевказаним Договором про порядок викупу паю машино-місця від 18.08.2015 року, а тому відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі) та до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 376 ЦК України.

Подані позивачем докази стосуються загальної земельної ділянки, на якій влаштована автостоянка ОК «Шлях», точне розташування, конфігурація, межі якої також не визначені.

Прокурором не доведено існування предмету, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки, площею - 14 кв. м., із її точними параметрами як частини земної поверхні (розташування, площа, межі, конфігурація).

Суд дійшов висновку, що в діях відповідача ОСОБА_2 відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки встановлені обставини по справі свідчать, що на спірній земельній ділянці, відповідачці на праві приватної власності належить машино-місце, як самостійний об`єкт (нерухоме майно). Таким чином, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правової угоди, яке зареєстроване відповідно до законодавства. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідачки, як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Ні прокурором, ні Одеською міської радою так і не надано стверджуючих пояснень, з посиланням на відповідні докази, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував заходи позбавлення права власності відповідача.

Суд звернув увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Одесі, вжиття передбачених законодавством України заходів по відношенню до ОК «Граніт» або відповідача ОСОБА_1 з підстав можливої самовільної забудови на спірній земельній ділянці та в цілому на ділянці, яка знаходиться в обслуговуванні ОК «Шлях».

З огляду на наведене, суд встановив, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, фактично не призводить до відновлення порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Зобов`язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, фактично означає знесення належного на праві власності майна, що є порушенням її права власності, гарантованогостаттею 41 Конституції України. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Суд вважав, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з того що позов прокурора є недоведеним (Т. 2, а. с. 90 107).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить рішення Приморського районного суду від 25.05.2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що: 1) суд не взяв до уваги, що власником земельної ділянки, на якій розміщене спірне машино-місце, є Одеська міська рада, яка не передавала спірну земельну ділянку в оренду чи постійне користування; 2) в ході проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято вільну від забудови земельну ділянку по АДРЕСА_1 під автомобільну стоянку; 3) судом безпідставно не прийнято до уваги, визнано недопустимим отриманий в рамках кримінального провадження висновок експерта від 26.02.2016 року про те, що спірне машино-місце знаходиться поза межами земельної ділянки, яка надавалася під будівництво житлового будинку; 4) спірне машино-місце не знаходиться у побудованому житловому будинку, фактично розміщено на вільній від забудови земельній ділянці, без визначення її меж та присвоєння кадастрового номеру. Спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, а є лише площею, необхідною для розміщення на ній автомобіля. Судом не було надано належної оцінки листу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року №01-12/1744/1вих, листу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року №0119/2491-09-01 та листам Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №07.08.2019, №10-15-0.4-7059, з яких вбачається, що машино-місце не перебуває у житловому будинку не було збудовано як об`єкт нерухомості, розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру; 5) хибним є посилання суду на укладений ОСОБА_1 . Договір про викуп машино-місця від 18.08.2015 року, оскільки його предметом є участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_4 та передача пайщикам розташованих у будинку машино-місць по закінченню будівництва будинку. Проте, спірне машино-місце знаходиться не у вказаному житловому будинку, а на вільній від забудови земельній ділянці, воно не відноситься до комплексу багатоквартирних житлових будинків. Воно не є річчю як самостійний об`єкт цивільних прав та не містить ознак нерухомого майна. Тому, вказаний Договір не може бути підставою для реєстрації машино-місця, як об`єкта нерухомості; 6) помилковим є посилання суду на те, що знесення є втручанням у мирне володіння особою належним їй майном, оскільки спірне машино-місце не є об`єктом нерухомості. Не вбачається порушення принципів належного урядування, покладення на особу негативних наслідків недотримання держорганом процедури набуття права власності. Вимога про звільнення земельної ділянки не є тотожною вимозі про знесення; 7) помилковим є посилання суду на те, що вимога про скасування рішення державного реєстратора є неефективним способом захисту. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» передбачено такий спосіб захисту як скасування рішення державного реєстратора, що буде підставою для проведення державної реєстрації припинення речових прав. Крім того, прокурор у позові просить визначити порядок виконання рішення суду, згідно якого воно є підставою для припинення права ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірний об`єкт; 8) невірним є посилання суду на те, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів. Відповідачам визначено в тому числі ОСОБА_1 , право власності якого оспорюється. Участь у справі державного реєстратора не змінює приватноправового характеру спору; 8) помилковим є посилання суду як на підставу неможливості приведення земельної ділянки до первинного стану на те, що ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_1 , вжив заходи з оформлення права користування земельною ділянкою, частина якої знаходиться під спірним машино-місцем. Спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, право на яке підлягало б державній реєстрації. Фактично це частина поверхні земельної ділянки, яка унаслідок здійснення державної реєстрації на неіснуючий об`єкт, є самовільно зайнятою (Т. 2, а. с. 116 130).

Узагальнені доводи інших учасників справи в апеляційному суді

Адвокат Кравцан Віктор Михайлович, діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.05.2021 року необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Адвокат Кравцан В.М. посилається на те, що: 1) ОСОБА_1 для реєстрації права власності на спірне машино-місце надав державному реєстратору повний пакет документів, передбачений діючим законодавством, у тому числі технічний паспорт. Спеціально уповноважена державою особа на виготовлення технічного паспорту встановила, що спірне машино-місце є об`єктом нерухомого майна. Підставою для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне машино-місце був Договір про викуп машино-місця від 18.08.2015 року, недійсність якого не встановлена. У державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у реєстрації права власності на спірне машино-місце; 2) оскільки Договір про викуп машино-місця від 18.08.2015 року не є спірним, то й свідоцтво, яким було оформлене відповідне право не може бути визнано незаконним; 3) прокурор з вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію права власності звернувся до неналежного відповідача - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Під час розгляду справи прокурор не заявляв клопотання про залучення до участі у справі належного відповідача; 4) 07.12.2016 року Одеська міська рада прийняла рішення про надання ОК «Шлях» дозволу на виготовлення проектної документації щодо відведення в багатострокову оренду земельної ділянки, загальною площею 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розміщених по периметру житлового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . Вжиття ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_1 , заходів з оформлення земельної ділянки, на частині якої розміщене спірне машино-місце, свідчить про те, що зайняття земельної ділянки не є самовільним; 5) позов прокурора порушує принцип правової визначеності, який є невід`ємною частиною принципу верховенства права; 6) правильним є висновок суду про недопустимість доказів з кримінальної справи, оскільки відсутній дозвіл процесуального прокурора на розголошення матеріалів досудового розслідування, експерт не був повідомлений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку (Т. 2, а. с. 150 - 160).

Адвокат Гудима Ігор Борисович, діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Адвокат Гудима І.Б. посилається на те, що: 1) ОСОБА_1 для реєстрації права власності на спірне машино-місце надав державному реєстратору повний пакет документів, передбачений діючим законодавством, у тому числі технічний паспорт. Спеціально уповноважена державою особа на виготовлення технічного паспорту встановила, що спірне машино-місце є об`єктом нерухомого майна. Підставою для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне машино-місце був Договір про викуп машино-місця від 18.08.2015 року, недійсність якого не встановлена. У державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у реєстрації права власності на спірне машино-місце; 2) суд першої інстанції правильно не взяв до уваги відомості з кримінального провадження № 42017260690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, оскільки по данному факту відсутній обвинувальний вирок суду, що вступив в законную силу, відтак такі докази не можуть вважатися належними та не є достовірними, так як не відповідають вимогам ст. 79 ЦПК україни; 3) 07.12.2016 року Одеська міська рада прийняла рішення про надання ОК «Шлях» дозволу на виготовлення проектної документації щодо відведення в багатострокову оренду земельної ділянки, загальною площею 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розміщених по периметру житлового комплексу «Академмістечко» по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . Вжиття ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_1 , заходів з оформлення земельної ділянки, на частині якої розміщене спірне машино-місце, свідчить про те, що зайняття земельної ділянки не є самовільним; 4) суд першої інстанції вірно визнав надані прокурором лист Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1вих., лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01 як такі, що не можуть слугувати підтвердженням доводів прокурора про самовільне зайняття земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомості; 5) прокурор з вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію права власності звернувся до неналежного відповідача - Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Під час розгляду справи прокурор не заявляв клопотання про залучення до участі у справі належного відповідача. У той час належним відповідачем у справі могло бути Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради; 6) позов прокурора порушує принцип правової визначеності, який є невід`ємною частиною принципу верховенства права (Т. 2, а. с. 171 - 181).

У письмових поясненнях Головне територіальне управління юстиції в Одеській області вказувало, що рішення суду першої інстанції є обгрунтованим, законним та прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та таким, що не підлягає скасуванню (Т. 2, а. с. 185 190).

У письмових поясненнях прокурор просить при розгляді справи врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду по справам № 522/8520/20 та № 522/13732/20 (Т. 3, а. с. 124 - 131).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.08.2021 року апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишено без руху (Т. 2, а. с. 136 136 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.09.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25.05.2021 року (Т. 2, а. с. 146 146 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.09.2021 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 147).

24 вересня 2021 року від адвоката Кравцана В.М., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 150 - 160).

27.09.2021 року від адвоката Гудими І.Б., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а.с. 171 181).

15.11.2021 року від Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійши письмові пояснення (Т. 2, а.с. 185 190).

22.02.2022 року від Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси надійшло клопотання про призначення судово будівельно-технічної експертизи (Т. 3, а. с. 1 2). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.10.2024 р. відмовлено у задоволенні вказаного клопотання прокурора про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.02.2022 року витребувано з Приморського районного суду м. Одеси: - цивільну справу №522/7822/16-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 до ОСОБА_11 , Обслуговуючого кооперативу «Граніт», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод, позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_11 , Обслуговуючого кооперативу «Граніт», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, третя особа - Одеська міська рада, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод; - цивільну справу №522/606/15-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 до Обслуговуючого кооперативу Граніт про усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією.

Витребувано з Одеської міської ради наступні відомості: - Чи приймалось Одеською міською радою рішення про передачу у користування земельної ділянки, у якості прибудинкової території, після введення в експлуатацію житлового комплексу, яке розташовано за адресою - АДРЕСА_1 ? Якщо «Так», надати відповідні рішення, документи, тощо; - Чи надходило на затвердження до Одеської міської ради, на виконання її рішення від 07.12.2016 року №1527-VII, від ОК «Шлях» землевпорядна документація щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки, загальним розміром - 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розташованих по периметру житлового комплексу «Академмістечко» по АДРЕСА_3 , для організації автостоянки. Витребувано від Обслуговуючого кооперативу «Шлях»: - інформацію щодо виконання рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 року №1527-VII про надання згоди на розробку землевпорядної документації щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки, загальною площею - 0,6886 га., яка фактично складається з п`яти земельних ділянок, розташованих по периметру житлового комплексу «Академмістечко» по АДРЕСА_3 для організації автостоянки. Якщо вказане рішення було виконане, надати відповідні документи, тощо. Витребувано відВідділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області: - завірену копію кримінального провадження №42017160690000064, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 квітня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України (Т. 3, а. с. 7 11).

07 липня 2022 року до апеляційного суду надійшли письмові пояснення прокурора (Т. 3, а. с. 124 - 131).

17.10.2022 року від адвоката Кравцана В.М., діючого від імені ОСОБА_18 , надійшли письмові пояснення (Т. 3, а. с. 183 188).

Відповідачі у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв чи клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берег-Трейд» (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за реєстраційним № 4004.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт», в особі Голови кооперативу - Могильнікова В.Д., укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року Орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана Орендодавцю на підставі заяви генерального директора ТОВ «Берег-Трейд» ОСОБА_19 на ім`я Голови Одеської міської ради ОСОБА_20 від 16.07.2015 року (вих. № 16/07).

18 серпня 2015 року між Головою обслуговуючого кооперативу «Граніт» ОСОБА_1 та пайщиком ОСОБА_1 укладений договір № 800/М про викуп паю машино-місця, на підставі п. 1.2 якого кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам розташовані у будинку по АДРЕСА_4 машино-місця, починаючи з № 140 по № 285 включно, тобто у тому числі і спірне машино-місце за № 207. Тобто, суттєвою умовою вказаного договору є передача забудовником у власність пайщика машино-місця, розташованого у будинку по АДРЕСА_4 .

За Актом № 868/М від 18 серпня 2005 року прийому-передачі машино-місця ОК «Граніт», в особі Голови ОСОБА_1 , на виконання вищевказаного договору, передало пайщику ОСОБА_1 машино-місце № НОМЕР_1 , загальною площею 14,0 кв. м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно інформації у «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно», на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С., зареєстроване право власності на машино-місце АДРЕСА_2 , а Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Могильнікову В.Д. видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт № 43053657 від 31.08.2015 року.

З даних розділу «Підстава:» в інформації «Державного реєстру…..», вказана реєстрація на спірне машино-місце відбулася на підставі Договору про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м від 18.08.2015, технічного паспорту виданого 18.08.2015 року (ТОВ «Нове БТІ»), Акту прийому передачі нерухомого майна номер 868\м від 18.08.2015 року, до довідки Юридичного департаменту ОМР від 21.08.2015 р.

Згідно договору купівлі-продажу №3400 від 12.11.2015 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) продав, а ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) придбала машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу №658 від 08.10.2018 року ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) продала, а ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) придбала машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

25.08.2016 року ОК «Шлях» звертається до Одеської міської ради із листом про надання в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 0,4003 га., для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки. Вказаний лист Одеська міська рада отримала 29.08.2016 року.

07.12.2016 року Одеська міська рада прийняла рішення № 1527-VІІ «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтовною площею 0,6886 га., для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, та земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0222 га., для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою АДРЕСА_3 ». Вказаним рішенням зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

На час розгляду справи власником земельної ділянки є - Одеська міська рада, яка після прийняття вищевказаного рішення від 07.12.2015 року будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у користування або власність не приймала, зокрема і відносно ОК «Шлях».

Органом досудового розслідування проводиться розслідування у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

У висновку експерта № 17-2694/2695 від 26.02.2019 року, отриманого в рамках кримінального провадження № 12015160020000062 від 20.04.2017 року, зазначено, що фактично територія під авто-стоянкою асфальтована та частково огороджена металевим парканом. На земельній ділянці розташовані навіси з металевого профілю на опорах з металевих труб та кам`яна споруда (імовірно пункт охорони). Згідно кадастрової зйомки фактична площа земельної ділянки під авто-стоянкою складає 0,3838 га.. В`їзд на земельну ділянку виконується через облаштовані металеві ворота. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку, площею 0,3838 га., не видавались, землевпорядна документація щодо виділу земельної ділянки не виготовлена. Фактичні межі земельної ділянки, площею 0,3838 га., під авто-стоянкою не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га., та знаходяться поза її межами.

Співставляючи вищевказані висновки експерта з кримінальної справи з дослідженим із іншої цивільної справи №522/7822/16-ц Технічним паспортом на громадський будинок АДРЕСА_1 , складений 01.11.2014 року, колегія суддів приходить до висновку, що спірне машино-місце № 207 знаходиться на вищевказаній земельній ділянці, яка була предметом дослідження експерта у кримінальній справі.

Таким чином, встановлено, що спірне машино-місце АДРЕСА_2 , воно не було побудоване як окремий об`єкт нерухомого майна, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру.

Вказане підтверджується також відомостями, які містяться в листі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1вих., листі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01, листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 про те, що вказане спірне машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру.

Факт використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів підтверджено листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.4-7059 2-19 від 07.08.2019 за наслідком проведення відповідної перевірки.

Листом № 06/3-555-вих18 від 08.08.2018 Військовою прокуратурою Південного регіону України про зазначені порушення законодавства повідомлено Одеську міську раду, якою отримано зазначений лист - 04.09.2018 за вх. № 02.2-15/713.

Між сторонам по справі виникли правовідносини щодо захисту права комунальної власності на землю.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повну відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття/відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Так,частинами 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Слід зазначити, що низка інших нормативно-правових актів також містять визначення "нерухоме майно" та встановлюють його правовий статус. Однак, наведене у ЦивільномуКодексівизначення нерухомого майна є узагальненим та характеризує його за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: - розташування на земельній ділянці; - переміщення неможливе без його знецінення; - переміщення неможливе без зміни його призначення.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заправилам ст.78ЗК Україниправо власностіна землю-це правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися земельнимиділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України,цього Кодексу,а такожінших законів,що видаютьсявідповідно доних. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядкувідведення земельнихділянок ізземель державноїта комунальноївласності.Сформовані земельніділянки підлягаютьдержавній реєстраціїу Державномуземельному кадастрі. Земельнаділянка вважаєтьсясформованою змоменту присвоєнняїй кадастровогономера. Формуванняземельних ділянок(крімвипадків,визначених участинах шостій-сьомій цієїстатті)здійснюється запроектами землеустроющодо відведенняземельних ділянок.Земельна ділянкаможе бутиоб`єктомцивільних праввиключно змоменту їїформування (крімвипадків суборенди,сервітуту щодочастин земельнихділянок)та державноїреєстрації прававласності нанеї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно дост.80ЗК Українисуб`єктамиправа власностіна землює: громадянита юридичніособи -на земліприватної власності; територіальнігромади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно дост.83ЗК Україниземлі,які належатьна правівласності територіальнимгромадам єкомунальною власністю. Укомунальній власностіперебувають: а)усі землів межахнаселених пунктів,крім земельнихділянок приватноїта державноївласності; б)земельні ділянки,на якихрозташовані будівлі,споруди,інші об`єктинерухомого майнакомунальної власностінезалежно відмісця їхрозташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст.123 ЗК України.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно дост.153ЗК Українивласник земельноїділянки абоземлекористувач можевимагати усуненнябудь-якихпорушень йогоправ наземлю,навіть якщоці порушенняне пов`язаніз позбавленнямправа володінняземельною ділянкою,і відшкодуваннязавданих збитків.Захист правгромадян таюридичних осібна земельніділянки здійснюєтьсяшляхом: а)визнання прав; б)відновлення стануземельної ділянки,який існувавдо порушенняправ,і запобіганнявчиненню дій,що порушуютьправа абостворюють небезпекупорушення прав; в)визнання угодинедійсною; г)визнання недійснимирішень органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядування; ґ)відшкодування заподіянихзбитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Відповідно до ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно достатті 331Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченомустаттею 332Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, тапорядок державної реєстрації праввизначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ст. 24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Встановлено, що спір по даній справі стосується машино-місця № НОМЕР_1 , яке знаходиться на самовільно організованій автомобільній стоянці, розміщеній біля побудованого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів.

Споруди- це будівельні системи,пов`язаніз землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі- цеспоруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких

перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).

Спірнемашино-місце№ 207розміщене неу будинку,як товказано уДоговорі пропорядок викупупаю машино-місця№ 800/Мвід 18.08.2015року,який ставпідставою дляпроведення первісноїдержавної реєстраціїправа власностіза ОСОБА_1 ,а розташоване на не виділеній в натурі земельній ділянці поза межами побудованого будинку, кадастровий номер та адреса якій не присвоєні. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розміщене спірне машино-місце № 207 Одеською міською радою не надавалась у користування

ОСОБА_1 ,однак останнійїї фактичновикористовував.Межі земельноїділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не містить.

Таким чином, встановлено, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межімашино-місцяне встановлювалисяповноважними органами.Тобто,фактично таканумерація тамежі машино-місцявстановлені безпосередньосамим відповідачем- ОСОБА_1 ,про щоостанній незаперечує.Тому,спірне машино-місцене єоб`єктом нерухомогомайна,не можебути об`єктомцивільних правта непідлягає державнійреєстрації.

Під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машино-місце № 207 за ОСОБА_1 останній не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. Колегія суддів критично відноситься до висновків суду першої інстанції, що законом не передбачено обов`язку здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, з посиланням на те, що для встановлення факту того, що машино-місце є об`єктом нерухомого майна достатньо вивчити дані технічного паспорту. Перед реєстрацією права власності реєстратор перевіряє документи, на підставі яких у особи виникло це право. З`ясувавши, що у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машино-місця, як об`єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівля, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак в порушення вимог закону таку реєстрацію здійснив.

Державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації також з тих підстав, що, ОСОБА_1 до заяви про реєстрацію права власності на машино-місце, яке не перебуває у побудованому будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.

Таким чином, прокурором у відповідності до вимог ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце, як об`єкт нерухомого майна, проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси і нікому у користування не виділялася. Спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна. Тому, колегія суддів приходить до висновку про визнання державної реєстрації права власності на спірне машино-місце незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Вищевказані обставинипро те,що спірне машино-місце№ НОМЕР_1 не знаходитьсяв побудованійбудівлі,розташоване позамежами побудованогожитлового будинкупо АДРЕСА_1 ,відсутність унього фундаменту,стін,покрівлі,здійснення фарбоюна асфальтінумерації машино-місцьпідтверджується такожвитребуваними апеляційнимсудом тадослідженими матеріаламиінших цивільнихсправ,частина матеріалівяких долученадо матеріалівданої справи,а саме справи№ 522/606/15-ц за позовною заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 до Обслуговуючогокооперативу Гранітпро усуненняперешкод укористуванні прибудинковоютериторією, справи № 522-7822-16-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ОСОБА_11 , обслуговуючого кооперативу «Граніт», Реєстраційної служби Одеського міського управління Юстиції Одеської області, управління державної реєстраційної юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійним та скасування свідоцтва про право власності та усунення перешкод, позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_11 , Обслуговуючого кооперативу «Граніт», Реєстраційної служби ОМУЮ в Одеській області, третя особа - Одеська міська рада, про скасування свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні.

Виходячи із вищезазначеного, помилковим є висновки суду про недоведеність тверджень прокурора про самовільне зайняття земельної ділянки, з посиланням на те, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 знаходиться на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», воно відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що у ОСОБА_1 , як у інвестора за договором про пайову участь у будівництві, майнове право на машино-місце виникло на підставі договору про викуп пая, даний договір не оскаржений та є чинним, а тому підстав для скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора не має. Однак, колегія суддів звертає увагу, що за договором про викуп пая - машино-місця від 18.08.2015 року у ОСОБА_1 виникло майнове право на машино-місце, розташоване у будинку по АДРЕСА_1 , а не за його межами. Разом з тим, право власності зареєстровано, свідоцтво про право власності видано на машино-місце, яке розташоване не у побудованому будинку, а за його межами, на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси. Оскарження договору про викуп пая не призведе до захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся з цим позовом до суду, а лише потягне за собою реальне порушення прав ОСОБА_1 , як інвестора за договором про викуп пая - машино-місця, яке розташоване у будинку.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна було б встановити, що спірне машино-місце розташоване на земельній ділянці, яка належить Одеській міській раді, не відповідають дійсності, оскільки вони спростовуються висновком експерта у кримінальному провадженні, вищезазначеними листами органів місцевого самоврядування тощо. Про вказане зазначає і сам ОСОБА_1 , вказуючи, що вирішується питання з Одеською міською радою щодо надання ОК «Шлях» в оренду спірної земельної ділянки, на якій розташована авто-стоянка з машино-місцем, що також підтверджує той факт, що спірне машино-місце розташоване на належній територіальній громаді м. Одеси земельній ділянці, яка не надавалася ОСОБА_1 ..

Відсутність рішення Одеської міської ради про надання земельної ділянки під розміщення спірного машино-місця № 207 також підтверджується тим, що після первісної реєстрації 28.08.2015 року права власності ОСОБА_1 на спірне машино-місце № НОМЕР_1 у жовтні 2016 року ОК «Шлях» звертається до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землевпорядної документації з надання земельної ділянки, на якій зокрема знаходиться і спірне машино-місце, у користування для облаштування авто-стоянки, а Одеською міською радою було прийнято рішення від 07.12.2016 року про надання дозволу ОК «Шлях» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування авто-стоянки.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачем порушеного права, оскільки це спростовує того, що земельна ділянка, на якій розташована авто-стоянка та спірне машино-місце, знаходиться в межах м. Одеса і відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на захист інтересів якої звернувся прокурор з позовом по даній справі.

За вищевказаних підстав колегія суддів не погоджується з висновками суду, що знесення машино-місця є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення особи до відповідальності, оскільки машино-місце, право власності на яке зареєстроване, не є річчю та об`єктом нерухомості, у зв`язку з чим прокурором і заявлено вимогу про звільнення земельної ділянки, що не є тотожною знесенню.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 3400 від 12.11.2015 року, за яким ОСОБА_1 продав зазначений об`єкт ОСОБА_3 , та договору купівлі-продажу № 658 від 08.10.2018 року, за яким ОСОБА_3 продала зазначений об`єкт ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.

Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа, яка не була стороною правочину (заінтересована особа). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третястатті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 655 ЦК Українипередбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно достатті 658 ЦК Україниправо продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зіст.202ЦК Україниправочином єдія особи,спрямована нанабуття,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 203 ЦК України,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Недійснимє правочин,якщо йогонедійсність встановленазаконом (нікчемнийправочин).У цьомуразі визнаннятакого правочинунедійсним судомне вимагається. Увипадках,встановлених цимКодексом,нікчемний правочинможе бутивизнаний судомдійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1,5ст.216ЦК Українипередбачено,що недійснийправочин нестворює юридичнихнаслідків,крім тих,що пов`язаніз йогонедійсністю. Уразі недійсностіправочину кожнаіз сторінзобов`язанаповернути другійстороні унатурі все,що вонаодержала навиконання цьогоправочину,а вразі неможливостітакого повернення,зокрема тоді,коли одержанеполягає укористуванні майном,виконаній роботі,наданій послузі,-відшкодувати вартістьтого,що одержано,за цінами,які існуютьна моментвідшкодування.Вимога прозастосування наслідківнедійсності нікчемногоправочину можебути пред`явленабудь-якоюзаінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки ОСОБА_1 незаконно набув право власності на машино-місце, яке розташоване на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомості та не може бути об`єктом цивільних правовідносин, то укладені ним із ОСОБА_3 , та в подальшому між ОСОБА_3 із ОСОБА_2 договори купівлі продажу підлягають визнанню недійсними.

Щодо висновків суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на машино-місце за відповідачем ОСОБА_1 .

Прокурор вважав, що вказане рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог містобудівного законодавства, оскільки надані реєстратору документи не відповідали вимогам законодавства та спірним рішенням фактично легалізовано самочинне захоплення земельної ділянки, що перебуває у власності територіальної громади.Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від

29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Необхідність звернення до суду із розглядуваним позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, яке за рішенням державного реєстратора відповідач набув у власність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи зазначене та з огляду на обставини цієї справи, не ґрунтуються на вимогах закону посилання районного суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та відсутність правових підстав для застосування приписів статті 212 ЗК України.

Щодо повноважень прокурора, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі

912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином, сам факт не звернення до суду уповноваженого органу може свідчити про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Установивши, що військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08 серпня 2018 року № 06/3-555-вих18 було повідомлено Одеську міську раду про зазначені порушення законодавства і остання отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. № 02.2-15/713, проте не здійснила юридично значимих дій для захист прав територіальної громади, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Щодо суб`єктного складу, колегія суддів зазначає наступне.

Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина другастатті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюванийзакономінтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10),від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38),від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі№ 823/2042/16(п. 36)). Належним відповідачему такому споріє особа, речове право на майно якої оспорюєтьсята щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Спір у позивача виник саме з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 щодо правомірності дій останніх з реєстрації за ними речового права, користування ними земельною ділянкою комунальної власності, тому належними відповідачами є саме вони.

Верховний Суд у вищенаведеній постанові вказав, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.

Державний реєстратор, так само як і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був.

Таким чином,позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, яких позивач визначив співвідповідачами, а тому у задоволенні позовних вимог до вказаних осіб необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності необхідно зазначити наступне.

За змістом цивільного праваправовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі№ 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"»(далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно достатті 11 зазначеного Законудержавний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цимЗаконом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26Закону України № 1952(у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно ізЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26Закону України № 1952викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26Закону України № 1952(у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26Закону України № 1952у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію правазаконне передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цимЗакономнабрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченомуЗаконом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною уЗаконі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування записів державного реєстратора права власності на об`єкт нерухомого майна слід відмовити.

Щодо строків позовної давності на звернення прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах Одеської міської ради колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 08.06.2016 у справі №6-3089цсіб, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс 17, у Постанові Великої палати в справі N372/1036/15-ц.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду. Положення ч. 1 ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, момент початку перебігу строку позовної давності у контексті ч. 1 статті 231 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення права або об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав. Зазначена правова позиція визначена у постанові Великої палати Верховного Суду від 2018 р. у справі №372/о3615-ц. Зокрема, Касаційний суд вказав наступне: «Зазначене свідчить про неправильність застосування судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої ст. 261 ЦК не містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог».

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Колегія суддів вважає, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з нижчевказаного.

ОСОБА_1 у суді першої інстанції зробив заяву про застосування позовної давності.

За матеріалами справи встановлено, що перебіг позовної давності почався 29.08.2016 року, коли Одеська міська рада отримала листа ОК «Шлях» від 25.08.2016 року про надання в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 0,4003 га., для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки.

Позов прокурора надійшов до суду 02.06.2020 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (а.с.261 ЦК України).

Позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст.267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).

Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору є - звільнення земельної ділянки, яку неправомірно займає відповідач ОСОБА_1 , розмістивши на ній автостоянку. Власником спірної земельної ділянки є - територіальна громада м. Одеси, яка у власність чи користування земельну ділянку ОСОБА_1 не передавала. Саме задоволення вимог позивача про звільнення земельної ділянки призведе до відновлення порушеного права тери торіальної громади м. Одеси.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 в справі № 653/1096/16 наголосила, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

При цьому, відповідно до вищенаведеної постанови ВПВС, позовна давність поширюється на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, а на позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.

Для вирішення питання чи підлягає застосуванню до вказаних правовідносин позовна давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного належить поданий прокурором позов по даній справі.

Предметом віндикаційного позову є - вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є - наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи встановлено, що власником земельної ділянки є територіальна громада м.Одеси в силу закону, яка спірну земельну ділянку у власність чи користування ОСОБА_1 не передавала, договору оренди з останнім не укладала.

Рішенням Одеської міської ради від 07.12.2016 року, на яке посилається відповідач, ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_1 , було надано лише дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтованою площею - 0,6886 га., для влаштування, експлуатації та обслуговування авто-стоянки, та земельної ділянки, орієнтованою площею - 0,0222 га., для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою - АДРЕСА_3 .

Цим же рішенням було зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Крім того, цим рішенням було попереджено, що у разі невиконання пункту 2 цього рішення (вищенаведений абзац) Одеська міська рада має право в односторонньому порядку визнати це рішення таким, що втратило чинність без відшкодування замовнику витрат, пов`язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що вказані земельні ділянки сформовані і зареєстровані в Державному земельному кадастрі як об`єкти цивільних прав, що їм присвоєно кадастровий номер, і головне що Одеська міська рада затвердила проект землеустроющодо відведення у власність чи користування ОК «Шлях» земельної ділянки і таке право останній зареєстрував за собою в державному реєстрі.

Навпаки, на виконання ухвали апеляційного суду Одеська міська рада повідомила, що остання не затверджувала вищевказаний проект землеустрою, вказане підтвердив ОК «Шлях» у наданому апеляційному суді листі.

Таким чином, рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожним рішенню про надання земельної ділянки у власність, користування чи оренду.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_21 не є і ніколи не був власником чи користувачем спірної земельної ділянки. Наведене лише ще раз доводить про те, що останній самовільно зайняв земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м. Одеси під авто-стоянку, розмістив на ній спірне машино-місце, незаконно зареєстрував за собою право власності на машино-місце як на об`єкт нерухомого майна, який таким не являється, отримав свідоцтво про право власності і відчуджив його на користь іншої особи.

Оскільки, колегія суддів дійшла до висновку, що машино-місце не є об`єкт нерухомого майна, правовстановлюючі документи на нього є незаконними, тому Одеська міська рада вправі вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом звільнення її від машино-місця. Таким чином, позов є негаторним, оскільки власник земельної ділянки територіальна громада м. Одеси не втрачала права володіння земельною ділянкою, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовувала чи використовує зараз інша особа.

Допоки особа є власником нерухомого майна (земельної ділянки), вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Згідно звисновком Касаційногоцивільного судуу складіВерховного Суду,викладеним упостановівід 6березня 2018року усправі №607/15489/15-ц,позовна давністьдо вимогза негаторнимпозовом незастосовується,оскільки правопорушенняє таким,що триваєу часі,а томуцей позовможе бутипред`явленийвласником майнапротягом всьогочасу,поки триваєпорушення (пункт36постанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справвід 7лютого 2014року №5«Про судовупрактику всправах прозахист прававласності таінших речовихправ»).

Не відійшов від вищевказаних висновків щодо незастосування позовної давності до негаторного позову Верховний Суд і у постанові, яка була прийнята після постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, зокрема у постанові від 27.01.2021 року по справі № 205/4349/16-ц.

Щодо сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави повернути самовільну зайняту земельну ділянку передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.

Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням коммунального майна відповідно до загальних інтересів територіальної громади.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, колегія суддів вважає, що зобов`язання ОСОБА_2 звільнити спірну земельну ділянку не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Щодо клопотання позивача про встановлення порядку виконання рішення колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За положеннями частини 1, 3 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналіз норм статті 435 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення суду у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання рішення суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду раніше встановленим способом.

Задоволення відповідної заяви є можливим лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229.

Відповідно до ст..2 ч.1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з 16 січня 2020 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно достатті 26Закону відомостіпро речовіправа,обтяження речовихправ,внесені доДержавного реєструправ,не підлягаютьскасуванню та/абовилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно ст.11Закону державнийреєстратор самостійноприймає рішенняза результатомрозгляду заяву сферідержавної реєстраціїправ. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставісудового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору-купівлі продажу є підставою для проведення державної реєстрації припинення речових прав, а тому не має необхідності у встановленні порядку виконання цього рішення, зокрема, що воно є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у Державному реєстрі прав.

Колегія суддівтакож зазначає,що підчас розглядуданої справи, відповіднодо ч.5ст.13Закону України«Про судоустрійі статуссуддів»,ч.4ст.263ЦПК України,колегія суддівврахувала висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостанові ВерховногоСудуупостанові від01.12.2012року у подібнійсправі № 522/8520/20 (провдаження № 61-9203св21), спір по якій стосувався машино-місця № НОМЕР_5 , площею 14 кв. м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, вказана позиція Одеського апеляційного суду при аналогічних обставинах узгоджується та підтримана Верховним Судом у постанові від 16.07.2024 року у справі № 522/17696/20.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволеня позовних вимог прокурора за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову (67%), підлягає стягненню в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Прокуратури Одеської області документально підтверджений, сплачений судовий збір за подання позову у розмірі - 16816,00 грн. (Т, 1, а. с. 1) та апеляційної скарги у розмірі 25 224,00 (Т. 2, а. с. 140), що загалом становить 42 040,00 грн., у розмірі 28 166,80 грн. = 42 040,00 грн. х 67%, тобто з кожного по 9388,93 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргуЗаступника керівникаОдеської обласноїпрокуратури- задовольнити частково.

Рішення Приморськогорайонного судум.Одеси від09липня 2021року- скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позов Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашника Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайоного управління юстиції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Обслуговуючий кооператив «Шлях», про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів та звільнення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича (індексний номер №24028806 від 31.08.2015) на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстроване право власності на об?єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: 43053657, видане 31.08.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об?єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу №3400 від 12.11.2015 машиномісця №207, площею - 14 кв. м., розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Визнати недійсним договір купівлі-продажу №658 від 08.10.2018 машиномісця №207, площею - 14 кв.м., розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ).

Зобов?язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв.м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машиномісце № НОМЕР_1 ).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Прокуратури Одеської області (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, кодкласифікації доходів бюджету22030101, р/р UA808201720343100002000000564) судовий збір у загальному розмірі 28 166 (двадцять вісім тисяч сто шістдесят шість) грн. 80 коп., тобто з кожного по 9 388 (дев`ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 93 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 29 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе

СудОдеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення10.10.2024
Оприлюднено31.10.2024
Номер документу122636354
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Судовий реєстр по справі —522/8928/20

Постанова від 10.10.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Ухвала від 10.10.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Ухвала від 18.10.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Ухвала від 23.02.2022

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Ухвала від 08.09.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Ухвала від 08.09.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Ухвала від 20.08.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Заїкін А. П.

Рішення від 25.05.2021

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Науменко А. В.

Рішення від 25.05.2021

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Науменко А. В.

Ухвала від 09.12.2020

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Науменко А. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні