ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
22 жовтня 2024 року Справа № 903/756/24
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Яровиця Парк
до відповідача: Приватного підприємства Захід-Цемент
про стягнення 70322,31 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Шимко О. В., заступник директора з правових питань, посадова інструкція;
від відповідача: н/з.
Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Встановив:
30.08.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Яровиця Парк до Приватного підприємства Захід-Цемент про стягнення 710322,31 грн, з них 42140,00 грн основного боргу, 1272,13 грн інфляційних втрат, 536,85 грн 3% - річних та 26373,33 грн збитків.
При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару та неповернення коштів сплачених за товар.
Крім того, зазначають, що відповідачем порушено обов`язок щодо складання та реєстрації податкових накладних, від виконання якого залежала реалізація позивачем свого майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит в розмірі 26373,33 грн податку на додану вартість за наслідками господарських операцій за видатковими накладними, що спричинило їм збитки.
Ухвалою суду від 04.09.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 02.10.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.
Ухвалу суду від 04.09.2024 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям з ЄДРПОУ: вул.Скорика Мирослава,12, м.Луцьк, Волинська область, 43006.
11.09.2024 поштовий конверт за ідентифікатором №0600286126330 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.
Представник позивача в судовому засіданні 02.10.2024 вказав, що станом на 02.10.2024 відзиву від відповідача не отримував, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В судовому засіданні 02.10.2024, з метою об`єктивного вирішення спору та належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, суд ухвалив на місці розмістити оголошення на сайті суду про дату наступного судового засідання.
Ухвалою суду від 02.10.2024 постановлено повідомити сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 22.10.2024; здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача - Приватного підприємства Захід-Цемент про дату та час судового засідання.
Ухвалу суду від 02.10.2024 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям з ЄДРПОУ: вул.Скорика Мирослава,12, м.Луцьк, Волинська область, 43006.
09.10.2024 поштовий конверт за ідентифікатором №0600292023780 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), рішення суду надсилаються учасникам справи в електронній формі, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Представник позивача в судовому засіданні 22.10.2024 позовні вимоги підтримав повністю з підстав наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Відповідач не скористався правом подати відзив.
Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
на виконання усних домовленостей щодо поставки товару, досягнутих між ТзОВ Яровиця Парк, як покупцем та ПП Захід-Цемент, як постачальником, 04.07.2023 відповідачем виставлено рахунок-фактуру№ Ц-00000081 на суму 158240,00 грн (а.с. 19).
04.07.2023 позивачем на рахунок відповідача було оплачено товар на загальну суму 158240,00 грн (згідно рахунку-фактуру: № Ц-00000081 від 04.07.2024), що підтверджується платіжними інструкціями № 822 на суму 141000,00 грн та № 837 на суму 17240,00 грн (а.с.11).
Відповідач частково виконав взяті на себе зобов`язання здійснивши у період липня 2023 року поставку (здійснено 5 поставок) для позивача товару на загальну суму 116100,00 гривень з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: №Ц-00000064 від 06.07.2023 на суму 21600,00 грн з ПДВ; №Ц-00000065 від 07.07.2023 на суму 21600,00 грн з ПДВ; №Ц-00000066 від 13.07.2023 на суму 24300,00 грн з ПДВ; №Ц-00000067 від 13.07.2023 на суму 24300,00 грн з ПДВ; №Ц-00000068 від 13.07.2023 на суму 24300,00 грн з ПДВ (а.с.16-18).
Також, факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними, що складені на кожну партію поставки у відповідності до видаткових накладних, а саме: №Ц-00000064 від 06.07.2023; №Ц-00000065 від 07.07.2023; №Ц-00000066 від 13.07.2023; №Ц-00000067 від 13.07.2023; №Ц-00000068 від 13.07.2023 (а.с.12-14).
Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні містять підписи представників сторін, скріплені їх печатками без будь яких зауважень.
Також позивачем зазначено та продемонстровано в судовому засіданні 22.10.2024, що відповідач є платником податку на додану вартість, однак останнім не здійснено реєстрацію податкових накладних по операціям поставки за контрагентом ТзОВ «Яровиця Парк» на загальну суму 158240,00 гривень в т.ч. ПДВ 26 373,33 грн., що призвело до зайвої сплати позивачем цієї суми до бюджету.
У відповідності із ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.
Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість укладення правочинів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом викладення його змісту в певному документі, зокрема, у виставленому рахунку-фактурі та видаткових накладних.
Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання рахунку-фактури (здійснена оплата) по здійсненному замовленню товару та підписання вищевказаних видаткових накладних.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Слід зазначити, що істотними умовами такого виду договору, яка договір поставки є: предмет договору, строки і порядок поставки товару та оплати.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/5444/17, від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 27.08.2019 в справі №911/1958/18.
Як стверджує позивач, ними було долучено до матеріалів справи претензію № 57 від 11.03.2024, в якій позивач просив відповідача повернути попередню оплату у розмірі 42140,00 грн до 20.03.2024 (а.с.20-22).
Однак судом таке твердження позивача відхиляється, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази направлення вказаної претензії відповідачу.
Так, позивачем було долучено до матеріалів справи поштову квитанцію до рекомендованого листа № 4300507278882, однак в матеріалах справи відсутній опис вкладення у лист № 4300507278882, тому суд позбавлений можливості встановити вміст звернення позивача, а також його вимоги, вкладення до вказаного листа.
В той же час, в аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Виходячи з принципів розумності та справедливості і не допускаючи проявів надмірного формалізму, оцінивши всі вказані обставини в їх сукупності, враховуючи принцип вірогідності доказів, а також факт звернення позивача із позовом до суду щодо стягнення суми попередньої оплати, а також факт завчасного направлення позивачем позовної заяви з додатками, які містять вимоги позивача, відповідачу, чим було надано можливість відповідачу добровільно їх виконати, господарський суд приходить до висновку що строк повернення грошових коштів, сплачених за товар, який так і не був поставлений, в сумі 42140,00 грн, є таким, що настав, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 42140,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 1272,13 грн інфляційних втрат, 536,85 грн 3 % річних, суд зазначає таке.
На підтвердження направлення на адресу відповідача листа з вимогою про повернення попередньої оплати позивачем надано претензію № 57 від 11.03.2024, оцінку якій надано судом вище.
Додатково суд відзначає, що належним доказом направлення на адресу учасника господарських правовідносин певного доказу є фіскальний чек та опис вкладення з переліком документів. Опис вкладення повинен відповідати пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, відповідно до якого працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.
Враховуючи вказане, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження надсилання відповідачу претензії про повернення попередньої оплати є неналежними, а тому строк щодо повернення грошових коштів, сплачених за товар, який так і не був поставлений, настав 30.08.2024 (день подачі позову), за межами періоду розрахунку позивача, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають до задоволення.
Щодо вимоги про стягнення 26373,33 грн збитків, суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За змістом абзаців 1, 2, 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до абз. 1, 2, 3 пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Отже, в силу приписів статті 201 ПК України обов`язок скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних покладено на ПП "Захід-Цемент", як постачальника за договором.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.
Суд зазначає, що приписи пункту 201.10 статті 201 ПК України за загальним правилом не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця. Однак, подання такої скарги згідно з наведеною нормою не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.
Суд наголошує, що нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року в справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 року в справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.
Слід також зазначити, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків. Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 року в справі № 908/1568/18 та від 10.01.2022 року в справі № 910/3338/21.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.
Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.
Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 по справі № 916/334/22 зазначив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
За встановлених судом обставин, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ у розмірі 26373,33 грн до податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками позивача. Отже, у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Оскільки нарахована позивачем сума збитків у розмірі 26373,33 грн є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача цієї суми коштів.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 02.05.2024 по справі 910/155/23.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин, як і не надано належних доказів на підтвердження факту реєстрації в установлений законом термін спірних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та відшкодування завданих позивачу збитків, а тому вимога про стягнення 26373,33 грн збитків є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 42140,00 грн основного боргу, 26373,33 грн збитків, у позові про стягнення 1272,13 грн інфляційних втрат та 536,85 грн 3 % річних відмовити.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2360,09 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства Захід-Цемент (вул.Скорика Мирослава,12, м.Луцьк, Волинська область, 43006, ЄДРПОУ 37645891) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Яровиця Парк (провулок Макарова,5, м.Луцьк, Волинська область, 43006, ЄДРПОУ 40906727) 68513,33 грн (шістдесят вісім тисяч п`ятсот тринадцять гривень 33 коп.), з них 42140,00 грн основного боргу, 26373,33 грн збитків, а також 2360,09 грн (дві тисячі триста шістдесят гривень 09 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. У позові про стягнення 1808,98 грн, з них 1272,13 грн інфляційних втрат та 536,85 грн 3 % річних відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
28.10.2024.
СуддяА. С. Вороняк
Суд | Господарський суд Волинської області |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2024 |
Оприлюднено | 31.10.2024 |
Номер документу | 122636545 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Волинської області
Вороняк Андрій Сергійович
Господарське
Господарський суд Волинської області
Вороняк Андрій Сергійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні