Рішення

від 10.10.2024 по справі 908/1439/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/104/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 Справа № 908/1439/24

За позовом: Запорізької міської ради, Запоріжжя

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП», м.Київ,

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», м.Київ

про визнання договору недійсним

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Литвиновій О.Ю.

За участю представників:

від позивача: Масалов К.О.;

від відповідача-1: не з`явився/не приєднався;

від відповідача-2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (будинку цеху 22 інв. № 100939, будівлі цеху 22БЗІ інв. № 101000, корпусу кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією ін. № 100484, будівлі газоочистки інв. №100493, будівлі цеху 22, інв. № 100900, загальною площею 55314,1 кв.м) від 27.10.2023, укладеного між ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» та ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1207 від 27.10.2023 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 56987523101, номер відомостей про речове право 52299906).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 13.05.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1439/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 20.05.2024 після усунення недоліків (ухвала від 15.05.2024) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1439/24, присвоєний номер провадження 9/104/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Крім того, ухвалою суду від 20.05.2024 задоволено заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі № 908/1439/24; вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно будинок цеху 22 інв. №100939, будівлю цеху 22БЗІ інв.№101000, корпус кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією інв.№100484, будівлю газоочистки інв.№100493, будівлю цеху 22, інв.№100900, загальною площею 55314,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 56987523101.

Ухвалою суду від 19.06.2024 строк підготовчого провадження у справі №908/1439/24 продовжено на тридцять днів, підготовче засідання відкладено. Ухвалою суду від 06.08.2024 закрито підготовче провадження у справі №908/1439/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.08.2024. 29.08.2024 судове засідання не відбулось з технічних причин, а саме у зв`язку з відсутністю у Господарському суді Запорізької області електричної енергії, розгляд справи відкладено на 11.09.2024. В судовому засіданні 11.09.2024 розпочато розгляд справи по суті та за наслідками проведеного судового засідання оголошено перерву до 10.10.2024.

Представник відповідача-1 для участі в судовому засіданні 10.10.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відповідно до задоволеної ухвалою суду від 01.07.2024 заяви ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП», не приєднався; в судове засідання безпосередньо в приміщення суду також не з`явився. Про причини неявки/неприєднання суду не повідомив.

Відповідач-2 ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомляв. Про відкриття провадження у справі, дати, час та місце судових засідань відповідач-2 повідомлений належним чином.

В частині 5 ст. 176 ГПК України встановлено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 120, п.п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Днем вручення судового рішення, зокрема є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.05.2024, яка була направлена відповідачу-2 на адресу зазначену у позовній заяві та яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме на адресу: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б, офіс.3, отримана відповідачем 28.05.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 94). Наступні ухвали суду у справі № 908/1439/24 направлялись відповідачу-2 до його електронного кабінету, що підтверджується відповідними повідомленнями про доставку електронних листів до електронного кабінету відповідача-2, які містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п.1, п. 2 ч 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідачів, які належним чином повідомлені про дати, час і місце судових засідань.

10.10.2024 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які підтримані позивачем у повному обсязі та мотивовані, зокрема, наступним. 01.04.2021 ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» (відповідач-1) набуло право власності на майновий комплекс, який складається з нерухомого майна, яке розташоване на 21 земельній ділянці, що мають спільну поштову адресу: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16. Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомості за вищезазначеною адресою проведено 01 та 02 квітня 2021 року. З моменту набуття права власності на нерухоме майно ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на облік в ГУ ДПС в Запорізькій області не стало, орендну плату за користування земельними ділянками, що належать територіальній громаді м. Запоріжжя, не сплачує. 13.10.2023 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення у справі № 908/2646/23 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на користь Запорізької міської ради заборгованості з орендної плати в розмірі 307061,21 грн. Вказане рішення суду набуло законної сили та було виконано в примусовому порядку. Водночас після цього, 27.10.2023 ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» уклало щонайменше п`ять угод з відчуження нерухомого майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» (відповідач-2), що знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 2310100000:02:026:0008, 2310100000:02:018:0109, 2310100000:02:018:0039, 2310100000:02:026:0009, в т.ч. оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу нерухомого майна, який є предметом спору за даною позовною заявою. Згідно з умовами договору відповідач-1 продав відповідачу-2 нерухоме майно загальною площею 55314,2 кв.м, розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул. Теплична, 16, на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:02:026:0008, яка знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради. У позивача наявні підстави вважати укладені договори «фіктивними» через такі характеристики: момент вчинення правочинів, ціна договорів, відсутність у відповідача-2 іншого нерухомого майна, окрім придбаного за вказаними договорами. На думку позивача, дізнавшись про наміри Запорізької міської ради в судовому порядку стягувати заборгованість з орендної плати за користування земельними ділянками, розмір боргу, який Запорізька міська рада планує стягнути, ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» з метою уникнення звернення стягнення на належне йому майно уклало угоди по відчуженню майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ». Крім того, 07.03.2024 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення по справі №908/3289/23, яким задоволено позовні вимоги Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договором оренди землі в розмірі 235548,04 грн (рішення законної сили не набуло). Також в провадженні Господарського суду Запорізької області перебувають на розгляді 5 окремих справ за позовами Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про стягнення заборгованості за договорами оренди землі: № 908/3288/23, № 908/3290/23, № 908/926/24, №908/755/24, № 908/814/24. Загальна сума заборгованості за цими справами та вищевказаним рішенням суду, яке ще не набрало законної сули, складає загальну суму 2355727,08 грн. Крім того, додатково позивачем зазначено, що в провадженні суду також перебували, а деякі ще перебувають, позовні заяви міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про внесення змін до договорів оренди землі: справа № 908/3734/23 (рішенням від 03.04.2024 позов задоволено), справа № 908/3736/24 (рішенням від 03.04.2024 позов задоволено), відкрито провадження у справах № 908/755/24, № 908/155/24, № 908/405/24. Департаментом правового забезпечення продовжують вживатись заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» несплаченої орендної плати за використання решти земельних ділянок та щодо внесення змін до договорів оренди землі. Позивач акцентував увагу на моменті вчинення оспорюваного правочину укладенні договору після пред`явлення позовних вимог до відповідача-1, подачі заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача-1 та ухвалення рішення Господарським судом Запорізької області 13.10.2023 по справі № 908/2646/23. Позивач зауважив про факт відсутності у відповідача-2 нерухомого майна, окрім того, що було придбано внаслідок укладення п`яти договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2023. На думку позивача, в сукупності з усіма наведеними обставинами, вбачається фіктивність дій щодо правової мети набуття права власності на придбане нерухоме майно відповідачем-2. Також позивач вказав, що вбачається необґрунтованість, упередженість, у розрахунку «балансової вартості» відчужуваного нерухомого майна відповідачем-1 за укладеним оспорюваним договором, істотне заниження ціни правочину як мінімум у 80 разів від реальної вартості відчужуваного нерухомого майна. На сайті Фонду держмайна України (https://evaluation.spfu.gov.ua/main) передбачена можливість безкоштовно самостійно здійснити оцінку майна. Позивачем, враховуючі наявні відомості про об`єкт нерухомого майна, було сформовано таку довідку про оцінку майна від 17.04.2024 № 201-20240417-0007661266, згідно якої оціночна вартість об`єкта оцінки 261277082,40 грн, яка складається з: оціночної вартості поліпшень 174974797,48 грн та оціночної вартості земельної ділянки 86302284,92 грн . В той час як ціна оспорюваного договору складала 2 050 264,09 грн. Отже ціна, за якою відчужено об`єкт нерухомості за оспорюваним договором, є значно заниженою. І занижена вартість майна вбачає також можливе ухилення відповідачів від сплати належного розміру ПДВ 20% при укладенні договору, фіктивно зменшивши його ціну. Позивач вважає, що дії ТОВ «ПРОМАКТИВГРУП» та ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУЦІЯ» при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна (будинку цеху 22 інв.№100939, будівлі цеху 22БЗІ інв.№101000, корпусу кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією інв.№100484, будівлі газоочистки інв.№100493, будівлі цеху 22, інв.№100900, загальною площею 55314,1 кв.м) від 27.10.2023, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1207, мають всі ознаки укладення фраудаторного правочину, оскільки він вчинений сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою зменшення відповідачем-1 своїх майнових активів, платоспроможності задля ухилення від звернення на них стягнення на користь Запорізької міської ради за зобов`язаннями боржника, завдавши тим самим шкоду місцевому бюджету міста Запоріжжя. Позов обґрунтовано, зокрема, ст.ст. 19, 140, 142 Конституції України, ст.ст. 2, 12, 16, 181 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст.ст. 3, 11, 13, 16, 202, 203, 204, 215 ЦК України, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідач-1 ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» 11.09.2024 - в судовому засіданні з розгляду справи по суті, підтримав свої заперечення, викладені у відзиві, зазначивши, зокрема, про наступне. 01.04.2021 року ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» через аукціон з реалізації майна боржника банкрута ПрАТ «Завод напівпровідників» набуло право власності на майновий комплекс, який складається із нерухомого майна в кількості 71 одиниць, які розташовані на 21 земельній ділянці, що мають спільну поштову адресу: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16. Таким чином ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» стало власником майна загальною вартістю (ринковою) 136681543,20 грн. ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» підтверджує, що 27.10.2023 між ним та ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (будинку цеху 22 інв. № 100939, будівлі цеху 22БЗІ інв. № 10100, корпусу кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією ін. № 100484, будівлі газоочистки інв. №100493, будівлі цеху 22 інв. № 100900, загальною площею 55314,1кв.м). Вартість реалізованого майна склала 2 050 264,09 грн, що є незначною сумою у порівнянні з загальною вартістю наявного (придбаного) майна. З посиланням на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18 відповідач-1 зазначив, що критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості; майно відчужено на підставі безвідплатного правочину; майно відчужене на користь пов`язаної особи; після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Керуючись вказаними висновками відповідач-1 звернув увагу на наступне: 1) на момент вчинення оспорюваного правочину у відповідача-1 не існувало заборгованості, на яку посилається позивач у своєму позові. Вказана заборгованість виникла після ухвалення судового рішення на користь позивача; 2) майно було відчужене на користь відповідача-2 до виникнення заборгованості перед позивачем; 3) нерухоме майно було відчужене на основі платного договору, а грошові кошти були перераховані на користь відповідача-1; 4) майно не відчужене на користь пов`язаної особи. Вказаний факт не доводиться позивачем жодним наданим доказом; 5) після відчуження зазначеного вище майна, на балансі ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» перебуває у власності нерухоме майно вартість якого становить близько 149528053,56 грн, що в свою чергу доводить платоспроможність Товариства, тому обвинувачення позивача у навмисному зменшенні платоспроможності є безпідставними. Таким чином жоден з критеріїв, який би підтверджував факт фраудаторності укладеного договору позивачем не доведений. На підтвердження факту неможливості виконання рішення суду позивачем не надано відповідних доказів, а саме - вчинення приватним виконавцем дій з реалізації нерухомого майна. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача-1, в якій позивач зазначив, що не погоджується з твердженнями відповідача-1 з наступних підстав. Заборгованість відповідача-1 перед Запорізькою міською територіальною громадою виникла аж ніяк не після ухвалення рішення суду у справі №908/2646/23, а безпосередньо у зв`язку з несплатою орендної плати за користування земельними ділянками, на яких розташоване майно, придбане відповідачем-1 на аукціоні 01.04.2021, з вказаної дати 1 квітня 2021 року (факт набуття права власності). Набувши право власності на нерухоме майно, ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» не виконало свій обов`язок та на податковий облік за місцем знаходження нерухомого майна, як новий орендар, не стало, податкові зобов`язання по сплаті орендної плати не задекларувало, не нараховує та не сплачує плату за землю (земельний податок та орендну плату за землю). Судовим рішенням від 13.10.2023 по справі №908/2646/23 було задоволено вимоги позивача зі стягнення заборгованості за користування однією з 21 земельних ділянок за заявлений період; позивачем продовжують вживатись заходи зі стягнення повної суми боргу за користування земельними ділянками з моменту виникнення обов`язку такої сплати (01.04.2021). В провадженні Господарського суду Запорізької області перебували/перебувають на розгляді справи щодо стягнення заборгованості з орендної плати з відповідача-1: № 908/2646/24, № 908/3288/23, № 908/3290/23, № 908/962/24, №908/755/24, № 908/814/24, №908/3289/23, № 908/1149/24, № 908/1150/24. Враховуючи фактичні обставини та позицію суду щодо задоволення вимог позивача по вказаним справам тощо, борг відповідача-1 виник не до ухвалення рішень суду. Водночас дії відповідача-1 додатково могли бути спрямовані на ускладнення розгляду потенційних справ зі стягнення заборгованості позивачем в майбутньому за користування земельними ділянками, на яких розташоване відчужуване майно за договорами, укладеними 27.10.2023 між відповідачами. До моменту укладення п`яти договорів купівлі-продажу нерухомого майна з відповідачем-2, ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» (відповідач-1) було відомо про існуючу заборгованість та про можливе накладення арешту на нерухоме майно, а також про прийняте на користь Запорізької міської ради рішення суду по справі № 908/2646/23. Відповідач-1 не надав жодних підтверджуючих доказів своєї позиції та факту здійснення розрахунків між відповідачами за укладеним договором. Відповідачем-1 не обґрунтовується встановлення ціни укладеного договору та жодним чином не спростовуються/заперечуються доводи позивача щодо її невідповідності ринковій ціні та її заниженості тощо. Наявність хоча б одного критерію фраудаторності правочину є підставою для визнання його недійсним, тому у разі визнання судом доведеності позивачем хоча б одного з критеріїв, оспорюваний правочин має бути визнаним недійсним, тож доведення «пов`язаності» особи відповідача-2 з відповідачем-1 в контексті наведених у позові та відповіді на відзив підстав для визнання оспорюваного договору не є обов`язковим та не потребується. Також позивач не погоджується з твердженнями відповідача-1 про те, що після відчуження майна на балансі ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» перебуває у власності нерухоме майно вартість якого становить близько 149528053,56 грн, що доводить платоспроможність Товариства, оскільки відповідачем-1 не надається жодних підтверджуючих документів. В свою чергу наявність у відповідача-1 активів у вказаному розмірі не є обґрунтуванням та виправданням своїх недоброчесних дій разом з відповідачем-2 в контексті укладення фраудаторних правочинів. Додатково позивач зазначив, що в ухвалі Запорізького апеляційного суду від 19.12.2022 по справі № 335/4626/22 вказано, що в ході досудового розслідування було встановлено, що ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» займається демонтажем будівель, споруд, промислового обладнання, що перебувають у нього на праві власності, в тому числі шляхом їх знищення, переробки та подальшим продажем третім особам, що дає всі підстави припустити, що на момент виконання рішення, таке нерухоме майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, в результаті чого, в подальшому, реальне виконання рішення суду буде дуже ускладнене або взагалі не можливе. Крім того, щодо твердження відповідача-1 щодо своєї платоспроможності, позивач зазначив, що заходи з погашення боргу перед позивачем та його подальшого недопущення у добровільному порядку не вживаються, чим порушуються законні інтереси та права територіальної громади міста Запоріжжя через несплату орендної плати. З урахуванням викладеного, позивач наполягає на тому, що сукупність наведених обставин свідчить, що укладені 27.10.2023 відповідачами договори відчуження нерухомого майна, в тому числі договір, що є предметом спору у даній справі, спрямовані на ухилення від потенційного та правомірного стягнення заборгованості за користування земельними ділянками, тобто відповідачем-1 здійснюються свідомі дії щодо зменшення своєї платоспроможності із порушенням засад цивільного законодавства.

Від ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач-1, зокрема, зазначив, що відповідно до Витягу з державного реєстру нерухомого майна, сформованого 27.06.2024, на балансі ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» знаходиться велика кількість нерухомого майна. Відповідно до бухгалтерської довідки на балансі Товариства перебуває рухоме та нерухоме майно на загальну суму 149528053,56 грн. Загальна сума боргів ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» згідно з позицією Запорізької міської ради становить близько 32 млн.грн, що є значно менше, чим вартість майна на балансі Товариства. Позивачем не надано доказів неможливості виконання рішення суду у зв`язку з відсутністю майна на балансі відповідача-1. Наведені позивачем рішення судів не виконуються не тому, що відсутнє майно, а тому що виконавцем в рамках виконавчого провадження не вчиняються дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Щодо вартості відчуженого майна, то сторони договору враховували його стан на момент продажу, а також його балансову вартість на момент вчинення оспорюваного договору. Договір був вчинений згідно балансової вартості майна на момент проведення угоди. Водночас, позивачем не надано доказу, який би підтверджував факт заниження вартості майна з певною метою та здійснення його продажу значно нижче ринкової вартості. Продане нерухоме майно згідно оспорюваного договору підлягає обов`язковому ремонту та перебуває в аварійному стані, а також знаходиться в м. Запоріжжя, яке перебуває в безпосередній близькості до зони бойових дій. Позивачем не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачами правочину, що унеможливив виконання певних рішень суду у зв`язку з «прихованням» майна, а тому відповідач-1 переконаний, що подання позовної заяви є передчасним та неналежним способом захисту майнових прав позивача.

Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов суду не подав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача-2 до суду не надходило.

З положень ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача та відповідача-1, суд

УСТАНОВИВ:

Згідно зі Свідоцтвом від 01.04.2021 (зареєстровано в реєстрі за № 1-123, а.с. 110-119) державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори Бережко С.М. на підставі акта № UA-PS-2021-02-23-000019-3 про придбання майна на аукціоні від 16.03.2021 і протоколу електронного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000019-3, сформованого Товарною біржею «Придніпров`є» 04.03.2021, посвідчено, що Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП», код ЄДРПОУ 43746308 (відповідач-1 у справі) належить на праві власності нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, що складається в т.ч. з: інв. №№ 100939, 101000, 100484, 100493, 100900, загальною площею 55314,1 кв.м (опис: будинок цеху 22 інв. №100939, будівля цеху 22БЗІ інв. № 10100, корпус кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією інв. № 100484, будівля газоочистки інв. №100493, будівля цеху 22 інв. № 100900), що раніше належали ПрАТ «Завод напівпровідників».

У Свідоцтві вказано, що зазначені у ньому об`єкти нерухомості розташовані на 21 земельній ділянці з відповідними кадастровими номерами (перелік наведений у Свідоцтві), яке придбане ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» за 123569088 грн 00 коп.

Як зазначив позивач та не заперечується відповідачем-1, державну реєстрацію права власності за ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на об`єкти нерухомості за вищезазначеною адресою проведено 01 та 02 квітня 2021 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 27.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМАКТИВ ГРУП» (Продавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» (Покупець, відповідач-2) було укладено п`ять договорів купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул. Теплична, 16, що знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 2310100000:02:026:0008 (дві угоди), 2310100000:02:018:0109, 2310100000:02:018:0039, 2310100000:02:026:0009 (копії договорів містяться у справі).

Так, між відповідачами, в тому числі, був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2023 (далі Договір), відповідно до умов якого Продавець (відповідач-1) продав (передав у власність) Покупцеві (відповідачу-2), а Покупець купив (прийняв у власність і сплатив грошову суму визначену цим за договором) нерухоме майно, а саме: будинок цеху 22 інв. № 100939, будівля цеху 22БЗІ інв. № 101000, корпус кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією інв. № 100484, будівля газоочистки інв. №100493, будівля цеху 22 інв. № 100900, загальною площею 55314,1 кв.м, що знаходиться за адресою:м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, та розташоване на земельній ділянці (на частині земельної ділянки) кадастровий номер 2310100000:02:026:0008, яка знаходиться в комунальній власності Запорізької міської ради (пункт 1 Договору).

За змістом пункту 2 Договору, нерухоме майно належить Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажу майна в провадженні у справі про банкрутство, серія та номер: зареєстровано в реєстрі за № 1-123, видане 01.04.2021, видавник Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, та згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 251349914 від 06.04.2021 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 56987523101, номер запису про право власності 41343316.

Згідно з п. 4 Договору, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за ціною 2 050 264,09 грн (два мільйони п`ятдесят тисяч двісті шістдесят чотири гривні дев`ять копійок) без ПДВ, ПДВ 20% 410 052,82 грн (чотириста десять тисяч п`ятдесят дві гривні вісімдесят дві копійки), а всього з урахуванням ПДВ 2 460 316,91 грн (два мільйони чотириста шістдесят тисяч триста шістнадцять гривень дев`яносто одна копійка).

Покупець зобов`язується сплатити на користь продавця вартість майна протягом 6 (шести) місяців з моменту підписання та нотаріального посвідчення даного Договору перерахувати кошти на рахунок Продавця (п. 5 Договору).

Відповідно до п. 13 Договору, вимоги законодавства України щодо змісту та правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1207.

27.10.2023 проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» на вказані вище об`єкти нерухомості (а.с. 22).

На думку позивача дії ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» та ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» при укладенні вищезазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна мають всі ознаки укладення фраудаторного правочину, оскільки він вчинений сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою зменшення відповідачем-1 своїх майнових активів, платоспроможності задля ухилення від звернення на них стягнення на користь Запорізької міської ради за зобов`язаннями боржника (відповідача-1), завдавши тим самим шкоду місцевому бюджету міста Запоріжжя. У зв`язку з чим вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.10.2023, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1207, підлягає визнанню недійсним.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, вислухавши пояснення позивача та відповідача-1, оцінивши докази, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання є визнання правочину недійсним.

Вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц; від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц; від 19.02.2020 у справі № 387/515/18).

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналізуючи положення статей 16, 203, 215, ЦК України Об`єднаною палатою Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначено, що оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України, підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3 та 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Цивільний кодекс України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів. Їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.06.2021 по справі № 904/7905/16, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та посилатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц).

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зокрема, визначено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

Згідно з частинами першою, другою статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 навела такі висновки: «… 10.26. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

10.27. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

10.28. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

10.29. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

10.30. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

10.31. Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

10.32. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

10.33.У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

10.34. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

10.35. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати».

Таким чином фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого використання «права на зло», коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Також у постанові від 12.04.2023 у справі № 754/18852/21 Верховний Суд зробив висновок, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (необхідно довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 904/648/22, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 14.07.2020 у справі №754/2450/18.

Верховний Суд в постановах від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18, від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 зробив наступний висновок: «будь-який правочин, який вчиняється боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, який спрямований на обмеження його платоспроможності, має ставитися під сумнів та сам по собі набуває ознак фраудаторного правочину».

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19.

У вказаних постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Також суд враховує, що свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги у даній справі № 908/1439/24 про визнання укладеного відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним (позов сформований в системі «Електронний суд» 10.05.2024), позивач зазначив, що оспорюваний договір спрямований на ухилення відповідача-1 від потенційного та правомірного стягнення заборгованості за користування земельними ділянками, беручи до уваги факт, що його заборгованість перед місцевим бюджетом територіальної громади міста Запоріжжя є значною, заборгованість після винесення судом відповідного рішення відповідачем-1 у добровільному порядку не погашається, поточні платежі задля недопущення накопичення заборгованості не сплачуються, податкові зобов`язання не задекларовані, а також відповідачем-1 здійснюються дії щодо зменшення своєї платоспроможності із порушенням засад цивільного законодавства.

При цьому, в обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилається на те, що загалом на момент звернення до суду з цим позовом (10.05.2024) Господарським судом Запорізької області були прийняті рішення у справі № 908/2646/23 про стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми 307061,21 грн заборгованості з орендної плати за землю, яке набрало законної сили та було виконано у примусовому порядку, та рішення у справі № 908/3289/23 по стягнення суми 235 548,04 грн, яке на час звернення з позовом у даній справі № 908/1439/24 не набрало законної сили, а також на те, що на розгляді в суді перебуває 5 окремих справ (№№ 908/3288/23, 908/3290/23, 908/962/24, 908/755/24, 908/814/24) із позовними вимогами Запорізької міської ради до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» на загальну суму 2 355 727,08 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач посилається на справи за позовами Запорізької міської ради з позовними вимогами до ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» про внесення змін до договорів оренди землі, які перебували/перебувають у провадженні Господарського суду Запорізької області, а також зазначає, що позивачем продовжують вживатись заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» несплаченої орендної плати за використання решти земельних ділянок та внесення змін до договорів оренди землі.

У відповіді на відзив відповідача-1 позивачем також додатково зазначені справи №908/1149/24 про стягнення ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі в сумі 103 521,17 грн та № 908/1150/24 про стягнення заборгованості за договором оренди землі в сумі 86 300,69 грн.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що дізнавшись про наміри Запорізької міської ради в судовому порядку стягувати заборгованість з орендної плати за користування земельними ділянками та розмір боргу, який Запорізька міська рада планує стягнути, ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» з метою уникнення звернення стягнення на належне їй майно, що розташовано за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, 16, уклало угоди по відчуженню майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ», в т.ч. й оспорюваний договір, який має всі ознаки укладення фраудаторного правочину, оскільки він вчинений сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою зменшення відповідачем-1 своїх майнових активів, платоспроможності задля ухилення від звернення на них стягнення на користь Запорізької міської ради за зобов`язаннями боржника (відповідача-1), завдавши тим самим шкоду місцевому бюджету міста Запоріжжя.

Як встановлено судом, згідно з даними бази «Діловодство спеціалізованого суду», в провадженні Господарського суду Запорізької області перебували наступні справи за позовами Запорізької міської ради до відповідача: ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП»:

- № 908/2646/23 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості з орендної плати за договором оренди землі на користування земельною ділянкою кадастровий номер 2310100000:02:018:0106, площею 0,8052 га, в розмірі 307061,21 грн. Рішенням суду від 13.10.2023 позов задоволений. 16.11.2023 на виконання рішення господарським судом виданий відповідний наказ. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.03.2024 рішення у справі №908/2646/23 залишено без змін та виконано в примусовому порядку 14.03.2024;

- № 908/3289/23 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 0,9122 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0115, в розмірі 235 548,04 грн. Рішенням суду від 07.03.2024 позов задоволений. 18.04.2024 на виконання рішення виданий наказ;

- № 908/3288/23 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 0,1522 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0107, в розмірі 72 895,45 грн. Рішенням суду від 02.04.2024 позов задоволений. 30.04.2024 на виконання рішення виданий відповідний наказ;

- № 908/3290/23 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 0,4641 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0101, в розмірі 222 278,66 грн. Рішенням суду від 01.05.2024 позов задоволений. 10.06.2024 на виконання рішення виданий відповідний наказ;

- № 908/755/24 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 2,1870 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0109, в розмірі 707047,90 грн. Рішенням суду від 18.06.2024 позов задоволений. 25.07.2024 на виконання рішення виданий відповідний наказ;

- № 908/814/24 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 2,1626 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0112, в розмірі 1152806,05 грн. Рішенням суду від 11.06.2024 позов задоволений. 04.07.2024 на виконання рішення виданий наказ;

- № 908/962/24 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 0,3765 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0105, в розмірі 200699,02 грн. Рішенням суду від 02.07.2024 позов задоволений. 06.08.2024 на виконання рішення виданий наказ;

- № 908/1149/24 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною ділянкою загальною площею 0,1942 га, кадастровий номер 2310100000:02:018:0110, в розмірі 103521,17 грн. Рішенням суду від 01.07.2024 позов задоволений. 26.07.2024 на виконання рішення виданий відповідний наказ;

- № 908/1150/24 про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за договором оренди землі на користування земельною загальною площею 0,3605 га, кадастровий номер 2310100000:02:027:0014, в розмірі 86300,69 грн. Рішенням суду від 03.07.2024 позов задоволений. 26.07.2024 на виконання рішення виданий наказ.

Варто зазначити, що в кожному із вищезазначених рішень судом було встановлено, що набувши право власності на нерухомість відповідач (ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП») в силу закону автоматично став стороною відповідного договору (договорів) оренди землі, укладеного між Запорізькою міською радою та попереднім власником нерухомого майна (ПрАТ «Завод напівпровідників») строком на 49 років, та за якими у нього виник обов`язок зі сплати орендної плати.

Отже на момент звернення Запорізької міської ради до суду із позовною заявою у даній справі № 908/1439/24 (10.05.2024) мало місце виключно ухвалене господарським судом рішення від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23 (провадження у справі відкрито у серпні 2023), яке набрало законної сили та яке виконано у примусовому порядку 14.03.2024, тобто ще до звернення з позовом до суду у даній справі № 908/1439/24.

Таким чином на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі № 908/1439/24 було відсутнє порушення інтересів територіальної громади міста Запоріжжя пов`язане із невиконанням рішення суду від 13.10.2023 у справі № 908/2646/23.

На час звернення позивача до суду з позовом у даній справі № 908/1439/24, Господарським судом Запорізької області 07.03.2024 та 02.04.2024 також були ухвалені рішення у справах №908/3289/23, № 908/3288/23, якими задоволені позовні вимоги Запорізької міської ради про стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за відповідними договорами оренди землі, які набрали законної сили та на виконання яких 18.04.2024 та 30.04.2024 господарським судом були видані накази. 01.05.2024 ухвалено рішення у справі №908/3290/23, яке не набрало законної сили станом на час подання позову у даній справі № 908/1439/24. Рішення ж у всіх інших справах (№№ 908/962/24, 908/755/24, 908/814/24, 908/1149/24, 908/1150/24), на які посилається позивач, та якими задоволені позовні вимоги останнього про стягнення заборгованості за договорами оренди земельних ділянок, були ухвалені та набрали законної сили вже після подання позову у даній справі №908/1439/24. Загальний розмір стягнутої заборгованості за рішеннями у вказаних справах становить 2781096,98 грн.

Слід зауважити, що за змістом ст. 136 ГПК України у разі наявності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, є підставою для вжиття заходів забезпечення відповідного позову.

У жодній із вказаних справ позивач не звертався із заявою про забезпечення позову з метою уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом своїх інтересів, можливості реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно, на кошти та інші цінності боржника.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що після укладення 27.10.2023 відповідачами оспорюваного правочину у ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП», у сукупності з іншими чотирма правочинами, не залишилось іншого майна, достатнього для погашення перед Запорізькою міською радою наявної у відповідача-1 заборгованості, яка підтверджена судовими рішеннями.

При цьому відповідач-1 надав до матеріалів справи Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 384547020 від 27.06.2024 (а.с. 156-163), яка свідчить про те, що у власності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» перебуває велика кількість зареєстрованого за ним нерухомого майна і за рахунок якого, в т.ч., можливе проведення звернення стягнення для погашення існуючої заборгованості останнього перед позивачем.

Згідно з наданою ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» до матеріалів справи копією бухгалтерської довідки від 27.06.2024 (а.с. 164-167), загальна балансова вартість основних засобів на 27.06.2024 складає 149 528 053,56 грн без ПДВ.

В той же час як загальний розмір заборгованості ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП», який на час прийняття рішення у даній справі № 908/1439/24 підтверджений відповідними наведеними вище судовими рішеннями, становить 2781096,98 грн.

На підставі викладеного суд дійшов до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що відчуження за оспорюваним правочином на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» нерухомого майна (будинку цеху 22 інв. № 100939, будівлі цеху 22БЗІ інв. № 10100, корпусу кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією ін. № 100484, будівлі газоочистки інв. №100493, будівлі цеху 22 інв. № 100900, загальною площею 55314,1 кв.м), яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, призвело до неплатоспроможності ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП», наслідком чого є унеможливлення реального виконання рішень Господарського суду Запорізької області щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» заборгованості за користування земельними ділянками.

Посилання позивача на те, що ним продовжують вживатись заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення з ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» несплаченої орендної плати за використання решти земельних ділянок, заборгованість за якими за попередніми розрахунками становить близько 32 млн.грн, не є підставою для задоволення заявлених позовних вимог у даній справі № 908/1439/24, оскільки судом не можуть захищатися інтереси «на майбутнє». При цьому, суд зазначає, що відповідні доводи щодо розміру заборгованості відповідача-1 мають доводитися позивачем на загальних підставах у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про відсутність, як станом на час звернення позивача з позовом до суду, так і на час вирішення судом спору у даній справі, порушених прав територіальної громади міста Запоріжжя від імені якої діє позивач.

Стосовно зробленого позивачем акценту на момент вчинення оспорюваного правочину (27.10.2023) після пред`явлення позову та ухвалення рішення у справі №908/2646/23, то суд зазначає, що сам по собі факт укладення відповідачем-1 договору з відчуження нерухомого майна на користь відповідача-2 після звернення позивача до суду з позовом у справі №908/2646/23 та подальшого ухвалення судом 13.10.2023 рішення про задоволення позовних вимог у вказаній справі не є свідченням того, що ТОВ «ПРОМАКТИВ ГРУП» укладено договір з відчуження майна на користь ТОВ «МАШТЕХКОНСТРУКЦІЯ» саме з метою уникнення звернення стягнення на належне йому майно та ґрунтується лише на припущеннях позивача.

Те саме стосується і зазначення позивачем про те, що дії відповідача-1 могли бути спрямовані на ускладнення розгляду потенційних справ зі стягнення позивачем в майбутньому заборгованості за користування земельними ділянками, на яких розташоване відчужуване майно за договорами, укладеними відповідачами 27.10.2023.

Щодо посилання позивача на суттєве заниження ціни оспорюваного правочину та, як наслідок, відчуження нерухомого майна за необґрунтовано низькою ціною, то з огляду на встановлений вище судом факт відсутності порушеного права позивача, що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, не є необхідним надавати оцінку іншим доводам позивача щодо спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Разом із тим, слід зазначити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заниження вартості відчуженого нерухомого майна та ціни оспорюваного правочину, а ті докази на які посилається позивач у позовній заяві мають суто інформаційний (довідковий) характер та не є належними та допустимими засобами доказування.

Крім того, слід звернути увагу, що майно за оспорюваним правочином розташоване в м. Запоріжжя, яке знаходиться в безпосередній близькості до зони проведення активних бойових дій, що, в свою чергу, значно впиває на його вартість; до того ж при визначенні ціни продажу обов`язково враховується технічний стан майна на момент його відчуження.

При цьому, за змістом статті 627 ЦК України,сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Щодо доводів позивача про відсутність у відповідача-2 іншого нерухомого майна, окрім придбаного ним за договорами, укладеними з відповідачем-1 27.10.2023, та відсутність доказів факту здійснення розрахунків між відповідачами за укладеним договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц.

Господарський суд звертає увагу, що позивачем не доведено, що оспорюваний правочин є фіктивним, що відповідачі є пов`язаними особами і при укладенні цього договору діяли умисно саме з метою зменшення активів відповідача-1, його платоспроможності та на підставі цього правочину не виникли обумовлені ним правові наслідки.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Крім того, суд зазначає про наступне.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективним (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно з п. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.05.2024 у даній справі, слід скасувати.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладаються на позивача (залишаються за позивачем).

Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.05.2024 у справі № 908/1439/24 про накладення арешту на нерухоме майно будинок цеху 22 інв.№100939, будівлю цеху 22БЗІ інв.№101000, корпус кремнієвих структур з діелектричною ізоляцією інв.№100484, будівлю газоочистки інв. №100493, будівлю цеху 22, інв.№100900, загальною площею 55314,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Теплична, 16, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 56987523101.

Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяО.С. Боєва