Рішення

від 22.10.2024 по справі 914/972/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024 Справа № 914/972/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком», м. Київ,

про: встановлення безстрокового оплатного земельного сервітуту

за участю представників сторін:

від позивача: Озимко О.М.;

від відповідача: Хитрук Н.І.; Окунь Ю.М.;

Хід розгляду справи.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» про встановлення безстрокового оплатного земельного сервітуту.

Ухвалою від 16.04.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.05.2024.

30.04.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (Вх. № 11641/24).

06.05.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив (Вх. № 12115/24).

10.05.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив (Вх. № 12572/24).

28.05.2024 АТ "Українська залізниця" подано клопотання про долучення доказів (Вх. № 14180/24).

В судових засіданнях 28.05.2024, 11.06.2024, 02.07.2027 та 18.07.2024 судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 11.06.2024, 02.07.2024, 18.07.2024 та 03.09.2024 відповідно.

04.06.2024 відповідачем подано додаткові пояснення у справі (Вх. № 16380/24).

Ухвалою від 03.07.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №914/972/24 на 30 днів.

13.08.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано додаткові пояснення у справі (Вх. № 20184/24).

22.08.2024 відповідачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (Вх. № 20812/24).

Ухвалою від 03.09.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 08.10.2024 р.

В судовому засіданні 08.10.2024 судом було оголошено перерву до 22.10.2024.

В судове засідання 22.10.2024 з`явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, просила позовні вимоги задоволити, відповідач з`явився, надав заперечення проти позову, просив в задоволенні такого відмовити.

В судовому засіданні 22.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на розміщення (прокладення) в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через земельну ділянку із кадастровим номером 4623684900:04:000:0292, волоконно-оптичної лінії зв`язку (кабелів), що є власністю ТОВ «Євротранстелеком». Площа земельної ділянки, в ґрунті якої прокладено волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача, за позицією позивача, становить 2,47 га, згідно з замірами, здійсненими 26.11.2019 представниками АТ «Укрзалізниця» під час комісійного обстеження частини вказаної земельної ділянки.

Позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду з даним позовом ТОВ «Євротранстелеком» жодна пропозиція АТ «Укрзалізниця» щодо укладення договору сервітуту на земельних ділянках, на яких прокладено мережу відповідача не була задоволеною ТОВ «Євротранстелеком», у зв`язку із чим жодних договорів щодо використання відповідачем частини земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача не укладено.

На переконання позивача, такими своїми діями відповідач позбавляє позивача правової визначеності (встановлення чітких прав та обов`язків сторін), і враховуючи юридичну нерозривну взаємопов`язаність позивача та відповідача (адже волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача прокладені через земельну ділянку, яка перебуває на праві постійного користування у позивача), відмова відповідача визначити взаємні права та обов`язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту і є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відзначає, що дії відповідача, пов`язані з відмовою у встановленні земельного сервітуту, призводять до того, що відповідач, маючи на праві власності об`єкт нерухомості, фактично використовує земельну ділянку без оформлення права на таке користування в установленому законодавством порядку, чим порушуються права позивача.

При цьому посилаючись на постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17, від 19.06.2019 у справі №925/603/18 та у справі №918/303/21, наголошує на неодноразовому зверненні АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до відповідача щодо дотримання досудового врегулювання питання встановлення сервітуту та використання земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні кабелі ТОВ «Євротранстелеком» неодноразово зверталось до відповідача.

Відтак має місце волевиявлення позивача на укладення договору та неналежним чином вмотивована відмова зі сторони відповідача щодо укладення та оформлення договору є підставою для встановлення сервітуту визначеним позивачем способом.

Правова позиція відповідача.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Між АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Євротранстелеком» існують довготривалі відносини. Передумовою створення ТОВ «Євротранстелеком» була ініціатива Міністерства транспорту України стосовно побудови мережі зв`язку для власних потреб за кошти інвестора. Таким чином, одним із засновників відповідача виступав Фонд державного майна України, який діяв в інтересах Центральної станції зв`язку Державної адміністрації залізничного транспорту України. Отже, однією з умов створення ТОВ «Євротранстелеком» було забезпечення інтересів АТ «Укрзалізниця» у власній мережі зв`язку.

Правові підстави прокладання волоконно-оптичної лінії зв`язку та інші відносини між ТОВ «Євротранстелеком» та АТ «Укрзалізниця» врегульовані Генеральною угодою про співробітництво №589/01, укладеною 27 грудня 2001 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та ТОВ «Євротранстелеком», а також Угодою про співробітництво, укладеною між Львівською залізницею та ТОВ «Євротранстелеком» від 17 січня 2002 року. Водночас питання технічного обслуговування та аварійного відновлення ліній зв`язку врегульоване сторонами Договором №280/Ш на технічне обслуговування і аварійне відновлення від 01 серпня 2005 року. Таким чином, питання прокладання волоконно-оптичної лінії зв`язку та експлуатації ліній зв`язку врегульоване вищезазначеними договорами та не потребує встановлення сервітуту.

З посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 07.02.2023 у справі №1527/2-109/11, від 17.01.2019 у справі №607/12777/17, від 17.09.2018 у справі №127/1417/16-ц, від 17.09.2018 у справі №686/3104/16-ц, від 21.03.2018 у справі №379/794/16-ц, від 17.01.2019 у справі №607/12777/17, від 20.09.2018 у справі №918/370/17, від 19.06.2018 у справі №2а-1147/10, звертає увагу на недотриманні позивачем процедури встановлення сервітуту, зокрема щодо невірного визначення позивачем істотних умов сервітуту та недотримання порядку, передбаченого законодавством стосовно передумов укладення договору сервітуту.

При цьому зазначає, що належним доказом, що підтверджує площу та межі сервітуту, а також наявність будівельних, або інженерних споруд є саме проект технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки, який виготовляється сертифікованим інженером-землевпорядником. Проте такого проекту позивачем до матеріалів справи долучено не було. Водночас, заміри, проведені позивачем, не підтвердженні жодними належними доказами, які б свідчили про фактичну площу, яку займає волоконно-оптичний кабель, прокладений в спірній земельній ділянці. Окрім цього посилається на некоректність та несправедливість наданого позивачем розрахунку розміру плати за встановлення та користування сервітутом, оскільки відповідач фактично не обмежує право позивача в користуванні земельною ділянкою та з моменту введення в експлуатацію мережі самостійно не здійснює жодної діяльності на земельних ділянках позивача. Відповідач відзначає, що саме позивач обслуговує мережу, а тому наданий останнім розрахунок є надмірним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Також звертає увагу суду, що позивач просить встановлення саме земельного оплатного сервітуту. Проте відповідно до ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, у даному спорі мова йде про встановлення саме особистого сервітуту, оскільки відповідач не є користувачем сусідньої земельної ділянки. Проте позовні вимоги позивача не містять цієї умови.

Окрім цього відповідач наголошує на відсутності порушення прав та законних інтересів позивача, а також відсутності належного обґрунтування обраного позивачем способу захисту. Обґрунтовуючи наведені доводи, відповідач зазначає, що сторонами спору було чітко врегульовано питання прокладення та експлуатації волоконно-оптичного кабелю на підставі Генеральної угоди №589/01 від 27.12.2001 та інших договорів, укладених на її виконання, предметом яких є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації мережі для задоволення потреб АТ «Укрзалізниця» і надання послуг зв`язку з використанням ресурсів мережі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний №78350660 від 18.01.2017 Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (на даний час АТ «Українська залізниця» згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»») є правокористувачем земельної ділянки площею 87,9649 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Оброшинська сільська рада. Кадастровий номер земельної ділянки 4623684900:04:000:0292.

Земельна ділянка має цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту і відноситься до державної форми власності, уповноважений державний орган через який держава реалізує своє право власності Львівська обласна адміністрація.

Підставою для державної реєстрації права користування зазначеною земельною ділянкою є державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №ЯЯ176713, виданий 18.08.2010 Пустомитівською райадміністрацією.

27 грудня 2001 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України (універсальним правонаступником є АТ «Укрзалізниця,) та ТОВ «Євротранстелеком» укладено Генеральну угоду про співробітництво №589/01.

Відповідно до пункту 2 Генеральної угоди №589/01 предметом Угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації Мережі зв`язку для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв`язку з використанням ресурсів Мережі.

Мережа означає сукупність засобів і споруд зв`язку ТОВ «Євротранстелеком», об`єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв`язку в межах земель транспорту, що встановило і використовує ТОВ «Євротранстелеком» (п. 1 Генеральної угоди №589/01).

У п. 4.2 Генеральної угоди №589/01 сторонами врегульовано питання щодо розподілу канального ресурсу.

Так, згідно з п. 4.2.1 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс ТОВ «Євротранстелеком» використовується для комерційних цілей.

Водночас, відповідно до п. 4.2.2 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс Залізниць України може бути використаний для власних технологічних потреб

Крім того, 17 січня 2002 року між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська державна залізниця» (далі Залізниця) та ТОВ «Євротранстелеком» укладено Угоду про співробітництво, відповідно до підп. 3.2.1 п. 3.2 якої Залізниця за окремими договорами надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту.

Згідно з п. 6.1. Генеральної угоди про співробітництво №589/1 від 27.12.2001 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002 після закінчення будівництва Мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладеними сторонами.

Відповідно до акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту волоконно-оптична лінія зв`язку «Львів-Чернівці» протяжністю 321,02 км прийнята в експлуатацію.

01 серпня 2005 року між ТОВ Євротранстелеком (Замовник) та ДТГО Львівська державна залізниця (Виконавець) було укладено договір на технічне обслуговування і аварійне відновлення № 280 погодили, що у відповідності з Угодою про співробітництво від 17.01.2002 Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв`язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв`язку), надалі за текстом ВОЛЗ, перелік яких наводиться в Додатку № 1, а Замовник сплачує вартість цих робіт.

Згідно з додатковою угодою № 1 від 31.12.2009 до договору № 280, сторони виклали в новій редакції п. 1.1 договору № 280 і передбачили, що у відповідності з Угодою про співробітництво від 17.01.2002, що сторони уклали між собою, Виконавець приймає на себе зобов`язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв`язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв`язку), надалі за текстом ВОЛЗ, перелік яких наводиться в Додатках № 1 та № 1А, а Замовник сплачує вартість цих робіт.

Згідно з додатком № 1А до Договору № 280 у перелік волокон ВОЛЗ, що підлягають технічному обслуговуванню, включені оптичні волокна на дільниці Івано-Франківськ Коломия, довжиною 57,331 км., кількість пар волокон 9.

Отже, судом встановлено, що в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через зазначену вище земельну ділянку із кадастровим номером 4623684900:04:000:0292 прокладені волоконно-оптичні лінії зв`язку (кабелі), що є власністю ТОВ «Євротранстелеком». Зазначена обставина відповідачем не оспорюється.

Судом також встановлено, що АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» зверталось листами №НКМ-12/5 від 25.01.2024, №НЮ-1/1/696 від 29.03.2024 до ТОВ «Євротранстелеком» з пропозицією щодо врегулювання питання встановлення сервітуту та використання земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні кабелі.

ТОВ «Євротранстелеком» залишило звернення АТ «Укрзалізниця» без задоволення, мотивуючи таке відсутністю правових підстав для укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, оскільки прокладання волоконно-оптичних ліній зв`язку здійснено на підставі Генеральної угоди про співробітництво від 27.12.2001 №589/01 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002.

Як зазначає позивач, зважаючи на те, що жодна пропозиція щодо укладення договору сервітуту на земельних ділянках, на яких прокладено Мережу не була задоволеною, АТ «Укрзалізниця» скерувало лист №НЮ-1/1/696 від 29.03.2024 з пропозицією узгодити істотні умови договору сервітуту, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4623684900:04:000:0292, яка розташована за адресою: на території села Оброшине Львівського району Львівської області. При цьому позивач зазначав що, орієнтовна площа сервітуту складає 2,47 га з пропонованою місячною платою за земельний сервітут у розмірі 847,70 грн в місяць з ПДВ або 10 172,45 грн в рік згідно з доданим до позовної заяви розрахунком.

Оскільки домовленості про встановлення земельного сервітуту позивач з відповідачем не досягли, АТ «Укрзалізниця» звернулось з даним позовом до суду.

Оцінка суду.

Предметом розгляду у даній справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для встановлення на користь ТОВ «Євротранстелеком» безстрокового оплатного земельного сервітуту площею 2,47 га стосовно земельної ділянки, кадастровий номер: 4623684900:04:000:0292 (загальна площа земельної ділянки 87,9649 га), що належать позивачу на праві постійного користування для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку ТОВ «Євротранстелеком».

Згідно зі ст. 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Так, ЦК України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється, згідно зі ст. 401 ЦК України, якою передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 402 ЦК України , яка кореспондується зі ст. 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно зі ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 2 ЗК України визначено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (ч. 1 ст. 4 ЗК України).

Водночас, відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються нормами земельного права і в субсидіарному порядку нормами цивільного права.

Так, ЗК України у главі 16 визначено поняття «право земельного сервітуту», яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 98 ЗК України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів та наведено види таких земельних сервітутів.

З огляду на викладені норми законодавства, суд констатує, що в спірних правовідносинах право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (володільця або землекористувача) такої ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.

Крім того, відносини сторін щодо виконання Генеральної угоди № 589/01 та Угоди про співробітництво від 17 січня 2002 підпадають під правове регулювання глави 77 Цивільного кодексу України Спільна діяльність.

Відповідно до статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно зі статтею 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Виходячи з встановлених обставин, суд вважає, що волоконно-оптичний кабель ТОВ Євротранстелеком, для експлуатації та обслуговування якого позивач просить встановити сервітут, прокладений в інтересах обох сторін в межах правовідносин за договором про спільну діяльність, узгоджених між позивачем та відповідачем в Генеральній угоді № 589/01 та Угоді про співробітництво від 17 січня 2002, а також у інших правочинах, що укладались в рамках цих угод.

Такий висновок слідує з того, що умовами Генеральної угоди № 589/01 та Угоди про співробітництво від 17 січня 2002 передбачалось надання правопопередником позивача (ДТГО Львівська державна залізниця) права ТОВ Євротранстелеком на прокладення волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, і в той же час виділення для ДТГО Львівська залізниця 4-х оптичних волокон на всій протяжності магістральної мережі, згідно з первинною редакцією угод - на праві безоплатного користування, а після внесення змін - на умовах оренди зі сплатою 0,05 грн за 1 км. волокон в місяць.

Нормою статті 395 ЦК України встановлено, що сервітут полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Однак, враховуючи укладені між сторонами справи договори в межах їх спільної діяльності, суд вважає, що вони узгодили між собою умови прокладення, технічного обслуговування та аварійного відновлення волоконно-оптичних ліній зв`язку, зокрема виконання робіт з технічного обслуговування та аварійного відновлення самим позивачем, який є землекористувачем земельної ділянки.

Оскільки волоконно-оптичні лінії зв`язку уже прокладені (право на прокладення надавалось окремим актом), умови Генеральної угоди № 589/01 та Угоди про співробітництво від 17 січня 2002 продовжують діяти протягом усього строку експлуатації мереж, а їх технічне обслуговування та аварійне відновлення на умовах окремого договору (договір № 280 від 01.08.2005) здійснює сам позивач, який є землекористувачем, суд вважає що позивач не довів необхідності встановлення сервітуту для відповідача, не довів неможливості задоволення потреб відповідача в інший спосіб ніж як через встановлення сервітуту.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір, позивач та відповідач укладаючи Генеральну угоду № 589/01 та Угоду про співробітництво від 17 січня 2002, договір № 280 та інші правочини в рамках цих угод врегулювали між собою правовідносини щодо прокладання та наступного використання, експлуатації, технічного обслуговування та ремонту волоконно-оптичних ліній зв`язку.

При укладенні цих угод сторони виходили з того, що волоконно-оптичні лінії зв`язку прокладаються на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні однієї зі сторін спільної діяльності (АТ Укрзалізниця), і він же буде здійснювати їх технічне обслуговування та аварійний ремонт, і не передбачали встановлення сервітуту в інтересах ТОВ Євротранстелеком.

Покликання позивача на п. 6.1 Угоди про співробітництво від 17.01.2002 суд вважає безпідставним, оскільки дане положення договору передбачає укладення сторонами додаткових договорів з питань експлуатації мережі, а не використання земельних ділянок. Такі договори сторонами укладені, зокрема щодо оренди волокон, технічного обслуговування, аварійного ремонту, про що вище зазначив суд.

Встановлені судом обставини врегулювання між сторонами порядку прокладення, експлуатації, технічного обслуговування та аварійного ремонту волоконно-оптичних ліній зв`язку в межах угод, що підпадають під правове регулювання спільної діяльності, а також ряду інших правочинів, що виконуються сторонами протягом тривалого часу, свідчать про недоведення неможливості задоволення потреб відповідача іншим способом, ніж через встановлення сервітуту, що є підставою для відмови в позові.

Про необґрунтованість позовних вимог свідчить також і недоведення належними доказами площі і меж тієї частини земельної ділянки, щодо якої позивач просить встановити сервітут.

Як зазначено вище, положення ч. 2 статті 402 ЦК України, та ст. 100 ЗК України, земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 11 статті 79-1 Земельного кодексу України, державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

В той же час, за ч. 6 статті 21 Закону України Про державний земельний кадастр, відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, а також на підставі інших видів документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки.

Позивач не надав суду документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, як і жодної іншої технічної документації, з якої можна було б встановити межі, площу тієї частини земельної ділянки, на яку встановлюється сервітут.

Доданий до позовної заяви у копії акт комісійного обстеження від 26.11.2019 року не містить таких відомостей, більше того у ньому зазначено лише про те, площа сервітуту становить орієнтовно 2,47 га, тобто зазначено лише орієнтовну площу частини земельної ділянки щодо якої позивач просить встановити сервітут.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, суд виходить з недоведеності позивачем також і площі та меж тієї частини земельної ділянки, на яку має поширюватись право земельного сервітуту, що теж є підставою для відмови у позові.

Водночас суд зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (п. 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

За змістом ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги про визнання права має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Суд враховує, що спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути звернення до суду як з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду. Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду відповідно до якої переглядались рішення у справах з вимогами як про визнання укладеним договору сервітуту (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №918/370/17, від 03.12.2020 у справі №925/27/18), так і про встановлення сервітуту судом без укладення відповідного договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/2701/17, Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №915/483/17, від 29.01.2020 у справі №920/1204/17).

Тлумачення вищенаведених положень цивільного і земельного законодавства України свідчить про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки, сервітут це право користування чужим майном (ст. 401 ЦК України).

Тобто, встановлення сервітуту це обмеження прав власників. За сучасним законодавством сервітут є обмеженим речовим правом, правом на чужу річ, яка полягає в обмеженому користуванні нею, тобто в користуванні не цілою річчю, а в певному відношенні для задоволення конкретної потреби в такому користуванні (право проходу через земельну ділянку, право проведення водопроводу, ліній електропередач тощо).

Разом з тим, суд відзначає, що у спірному (даному) випадку позивачем виступає володілець (постійний землекористувач) земельної ділянки, яка може бути використана для задоволення потреб інших осіб і відносно них може бути встановлено земельний сервітут, а відповідач ТОВ «Євротранстелеком» є заінтересованою особою у встановленні сервітуту на земельну ділянку позивача з метою задоволення своїх потреб для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку. Особою яка має право вимагати встановлення сервітуту в даному випадку є відповідач ТОВ «Євротранстелеком».

З урахуванням наведеного вище, суд констатує, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як право вимоги встановлення земельного сервітуту у даному випадку належить саме ТОВ «Євротранстелеком».

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19 тощо).

Щодо доводів позивача щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі №918/303/21 (позивач на зазначає дату, проте Єдиному державному реєстрі судових рішень за таким номером справи 918/303/21 міститься постанова Верховного Суду від 15.12.2021) за позовом АТ «Укрзалізниця» про встановлення земельного сервітуту, в контексті права власника (користувача) земельної ділянки на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, суд зауважує, що на відміну від обставин справи №907/409/23, у означеній справі №918/303/21 суди, дійшовши висновку про порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача (АТ «Укрзалізниця») як постійного землекористувача та виходили саме із обставин закінчення строку попереднього договору сервітуту, укладеного із відповідачем, а також невчинення останнім дій щодо повернення земельної ділянки та її звільнення.

Тобто, за обставинами справи №918/303/21 між сторонами вже були встановлені істотні умови земельного сервітуту, такі як технічні характеристики земельної ділянки (її частини), яка була обтяжена земельним сервітутом (розмір, конфігурація, площа), строк земельного сервітуту, розмір плати за користування земельною ділянкою.

В той же час, з обставин даної справи вбачається, що особою, яка повинна бути зацікавленою у встановленні земельного сервітуту (відповідачем у справі) оспорюються строк встановлення земельного сервітуту, який за позицією ТОВ «Євротранстелеком» не може бути безстроковим та перевищувати терміну придатності волоконно-оптичного кабелю.

Таким чином, з урахуванням наявних між сторонами розбіжностей та враховуючи, що право визначення частини чужої земельної ділянки, яка необхідна для задоволення потреб власника або землекористувача суміжної земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи належить саме такій заінтересованій особі, суд вкотре констатує неможливість встановлення в судовому порядку земельного сервітуту на користь відповідача за пропонованими позивачем умовами, а правова позиція Верховного Суду у справі №918/303/21, на яку посилається позивач у позовній заяві, є нерелевантною до спірних у даній справі правовідносин.

Суд вважає, що з урахуванням декларованих позивачем підстав заявленого позову необхідність отримання від відповідача грошових коштів за користування частиною земельної ділянки кадастровий номер 4623684900:04:000:0292 під належним відповідачу на ній майном, - належним способом захисту АТ «Укрзалізниця» у спірних правовідносинах може вважатися вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді збитків за користування такою частиною земельної ділянки під належним відповідачу майном (волоконно-оптичним кабелем), розташування якого на частині земельної ділянки кадастровий номер 4623684900:04:000:0292 відповідачем не заперечується.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову судом в задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 73, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2024 року.

СуддяЗапотічняк О.Д.