Рішення

від 15.10.2024 по справі 915/568/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року Справа № 915/568/24

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника прокуратури: Григорян Е.Р.,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі: Миколаївської районної державної адміністрації,

до відповідача: Коблівської сільської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

про: усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Коблівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, з наступними вимогами:

- усунути перешкоди Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 01.09.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на земельну ділянку площею 0,9956 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області (запис №43771838);

- усунути перешкоди Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом зобов`язання Коблівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9956 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.

Ухвалою суду від 21.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.06.2024. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Миколаївська районна державна адміністрація в заяві від 24.06.2024 та Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в заяві від 08.07.2024 просили розглянути справу без участі їх представників за наявними в справі матеріалами, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Ухвалою суду від 24.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2024.

10.09.2024 судом відкладено розгляд справи на 15.10.2024.

Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи прокурора не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Учасники справи, окрім прокуратури, явку повноважних представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом прийнято до уваги, що Миколаївська районна державна адміністрація та Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» у письмових заявах просили розглянути справу без участі їх представників, вимоги прокурора підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник прокуратури вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в ході розгляду справи та в судове засідання 15.10.2024 явку повноважного представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п.2) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін та третьої особи.

У судовому засіданні 15.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови).

Прокурор стверджує, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх передача у комунальну власність як земель житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови), не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Також прокурор стверджує, що незаконне вилучення земельної ділянки державного лісового фонду, реєстрація права комунальної власності на неї, порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст.13, 19 Конституції України).

Прокурор вважає, що питання збереження та відтворення лісів, що розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, як природних комплексів, є актуальним як для області, так і держави в цілому.

Також прокурор вказує, що «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом Коблівською сільською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Прокурор стверджує, що Миколаївська районна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер нею не вжито.

З метою з`ясування позиції Миколаївської районної державної адміністрації та запланованих заходів до усунення порушень законодавства та повернення ділянки державі, обласною прокуратурою скеровано запити від 08.02.2022 за №15/1-110вих-22 (15/1-79-21) та від 11.01.2023 за №15/1-42вих-23.

У вказаних запитах зазначено про порушення законодавства при вилученні Коблівською сільською радою спірної ділянки державного лісового фонду та реєстрації права комунальної власності на неї.

Як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, остання повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви.

Натомість, Миколаївською районною державною адміністрацією у листі від 23.02.2022, який отримано прокуратурою лише після скерування повторного запиту від 11.01.2023, повідомлено, що останньою позови щодо повернення спірної ділянки не пред`являлись, оскільки відсутні відповідні асигнування на сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

При цьому райдержадміністрацією повідомлено, що остання не заперечує щодо пред`явлення обласною прокуратурою позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

Таким чином, достовірно знаючи про незаконне вилучення земель державного лісового та водного фонду, які обмежені в оборотоздатності, Миколаївська районна державна адміністрація мала повноваження звернутися з відповідним позовом на захист інтересів держави, проте такими повноваженнями позивач не скористався.

За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про наявність підстав для представництва ним у даній справі інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації.

Судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі №915/1225/13, частково задоволено позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,995 га, розташованої в зоні відпочинку «Рибаківка», квартал п`ятий, 20 строком на 49 років, укладений 01.10.2007 між Березанською райдержадміністрацією та виробничим кооперативом «Новий берег»; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,995 га, розташованої в зоні відпочинку «Рибаківка», квартал п`ятий, 20, укладений 26.01.2009 між Березанською райдержадміністрацією та виробничим кооперативом «Новий берег»; визнано недійсним державний акт серії ЯЗ №140832 на право власності виробничого кооперативу «Новий берег» на земельну ділянку площею 0,995 га, розташовану в зоні відпочинку «Рибаківка», квартал п`ятий, 20; зобов`язано виробничий кооператив «Новий берег» повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,995 га, розташовану в зоні відпочинку «Рибаківка», квартал п`ятий, 20 (кадастровий №4820983900:09:000:0346), грошовою оцінкою 141489 грн.

Задовольняючи позов апеляційний господарський суд у судовому рішенні по справі №915/1225/13 погодився з доводами прокурора про незаконність розпоряджень Березанської районної державної адміністрації, на підставі яких спірну земельну ділянку надано в оренду та продано у приватну власність кооперативу, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності державного лісового фонду, перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», надання яких у приватну власність забороняється.

Окрім того судом підтверджено, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності та повинна перебувати виключно у державній власності.

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено належність спірної земельної ділянки до державної власності, її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення, а також входження такої земельної ділянки в межі прибережної захисної смуги моря, як наслідок, неможливість її вилучення із державної власності.

За приписами ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 у справі №915/1225/13, право державної власності на земельну ділянку 17.12.2015 зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №12737516.

За інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вбачається, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 №1304, державним реєстратором Березанської селищної ради Ковалишиним Д.Є. 01.09.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346, про що вчинено запис №43771838.

Суд вказує, що за приписами ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судовим рішенням у справі №915/1225/13, яке набрало законної сили, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346 належить до земель лісового фонду державної власності та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Вказане також підтверджується листом Південного управління лісового та мисливського господарства (м.Миколаїв) №242 від 25.04.2023.

За приписами ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ст.141 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Частиною 1 ст.149 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Передача земельних ділянок із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

За інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації наданою в листі №05-67/45/5-22 від 06.01.2022 упродовж 2014-2021 років розпорядження про припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346 або її вилучення з постійного користування не приймались.

Окрім того, згідно ч.2 ст.117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Розділ Х «Перехідні положення» Земельний кодекс України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Тобто, на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

До того ж, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №318-р від 11.02.2010, з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності, зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Таким чином, усупереч встановленої законом заборони, за відсутності рішення власника (розпорядника) Миколаївської обласної державної адміністрації, спірна земельна ділянка незаконно вилучена поза волею постійного землекористувача Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», із земель лісогосподарського призначення державної власності та безпідставно зареєстрована за Коблівською сільською радою як земля комунальної власності із зміною цільового призначення - землі житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування інших будівель громадської забудови).

За такого, суд погоджується з доводами прокурора, що Коблівська сільська рада не набула у законний спосіб право комунальної власності на спірну земельну ділянку, як то передбачено ст.328 Цивільного кодексу України.

За приписами п.9) ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Ураховуючи викладене, державна реєстрація права комунальної власності Коблівської сільської ради на спірну земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346 (запис №43771838 від 01.09.2021) підлягає скасуванню.

Суд вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 по справі №925/1265/16.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

За приписами ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судовими рішеннями у справі №915/1225/13, які набрали законної сили, та наданими прокурором доказами повністю підтверджується, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», на підставі державного акту на право користування землею від 15.11.1964.

Окрім того, судом прийнято до уваги, що за даними геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, на відстані 130 метрів від урізу води.

Суд погоджується з доводами прокурора, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, яка входить у прибережну захисну смугу Чорного моря, та надана у постійне користування Державному підприємству «Очаківське лісомисливське господарство», не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов`язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою (негаторний позов).

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель лісового та водного фонду вказує на неможливість виникнення права комунальної власності, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством.

Такі висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 23.12.2021 у справі №359/33732/16-ц.

За такого, протиправне зайняття спірної земельної ділянки або державна реєстрація права комунальної власності суд розглядає як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд розглядає як негаторний позов, який може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, розташованих у прибережній захисній смузі, набуття комунальної або приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право комунальної власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки лісового фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Вказані твердження узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 08.06.2020 у справі №307/3155/19 (провадження №15370св21), від 16.02.2022 у справі №363/669/17 (провадження №61-9067св21), від 12.05.2022 у справі №372/4154/18 (провадження №61-666св21), від 07.09.2022 у справі №697/2434/16-ц (провадження №61-22890св19), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16.

При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна судом враховано, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у прибережній захисній смузі, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Крім того, у справі №469/649/17 Верховним Судом зроблено висновки, що у разі якщо земельна ділянка має подвійний охоронний статус - ділянки державного лісового фонду та прибережної захисної смуги, то ефективним способом захисту порушеного права є заявлення негаторного позову.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, рішення суду щодо задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на майно, є однією з підстав державної реєстрації права власності на це нерухоме майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18). Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (п.98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).

В ухвалі від 07.04.2020 по справі №504/2457/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що такі ж правила застосовуються і в разі виникнення спору щодо земельної ділянки, яка належить до водного фонду.

Відповідно рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

У постанові від 06.07.2022 по справі №914/2618/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст.ст.387-388 Цивільного кодексу України) чи у порядку, визначеному для повернення майна особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст.ст.1222-1225 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

Вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту права або інтересу.

Статтею 324 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За змістом ст.ст.80, 84 Земельного кодексу України, суб`єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Внаслідок адміністративно-територіальної реформи та на підставі постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» №807-IX від 17.07.2020, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» №1635-р від 16.12.2020, ліквідовано Березанський район Миколаївської області та його території включено до утвореного Миколаївського району, а Березанську районну державну адміністрацію ліквідовано шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації.

На виконання вказаних положень законодавства, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 04.06.2021 вчинено запис про припинення державної реєстрації Березанської районної державної адміністрації.

Крім того, 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423, яким внесено зміни до ст.ст.122, 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до цих змін повноваження щодо розпорядження (передачі, вилучення) землями державної власності лісогосподарського призначення передані від Кабінету Міністрів України до державних адміністрацій відповідно рівня в залежності від місця розташування ділянки.

Зокрема, ч.3 ст.122 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб належить до повноважень районних державних адміністрацій.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яка міститься в листі №10-14-0.2-486/2-22 від 31.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346 увійшла до меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області. Межі села встановлено згідно проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської районної ради №9 від 22.12.2021.

Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду на цей час розташована в межах села Рибаківка Миколаївського району, її власником (розпорядником) з 22.12.2021 є Миколаївська районна державна адміністрація.

За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації є скасування державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на спірну земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346 (запис №43771838 від 01.09.2021) та зобов`язання Коблівської сільської ради повернути таку земельну ділянку належному власнику державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не спростовані та не заперечені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Усунути перешкоди Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 01.09.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на земельну ділянку площею 0,9956 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області (запис №43771838).

3. Усунути перешкоди Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом зобов`язання Коблівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9956 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0346, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.

4. Стягнути з Коблівської сільської ради на користь Миколаївської обласної прокуратури 4844,80 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 25.10.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва