Рішення

від 24.10.2024 по справі 916/2613/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2613/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЙД" (код ЄДРПОУ 31431743, 65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25, каб. 21)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД" (код ЄДРПОУ 40916284, 67300, Одеська обл., Березівський р-н, м. Березівка, вул. Грушевського, буд. 95)

про стягнення 1395334,23 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕЙД" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД" про стягнення 1395334,23 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № П-4030 від 24.05.2023.

Ухвалою суду від 17.06.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17.07.2024 закрито провадження у справі в частині вимог в розмірі 399000,00 грн. основного боргу; постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням вимог в розмірі 777380,00 грн. основного боргу, 71165,25 грн. пені, 16292,94 грн. інфляційних збитків, 89419,84 грн. 35 % річних, 42076,20 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 16.09.2024; відкладено підготовче засідання на 11.09.2024.

Ухвалою суду від 11.09.2024, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалено провести підготовче провадження у розумні строки; закрито підготовче провадження у справі №916/2613/24; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 26.09.2024.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги підготовче засідання, призначене на 26.09.2024, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2024 призначено судове засідання у справі на 03.10.2024.

Під час розгляду справи по суті 03.10.2024 системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області оголошено повітряну тривогу.

Ухвалою суду від 03.10.2024 призначено судове засідання на 24.10.2024.

09.10.2024 до суду від позивача надійшла заява, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕЙД" просить суд закрити провадження у справі №916/2613/24 про стягнення основної заборгованості в розмірі 777380,00 грн. у зв`язку із її сплатою відповідачем та відсутністю предмета спору в цій частині позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2024 провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 777380,00 грн. закрито; постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог в розмірі 71165,25 грн. пені, 16292,94 грн. інфляційних збитків, 89419,84 грн. 35 % річних, 42076,20 грн. штрафу.

У судове засідання 24.10.2024 представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвали суду у цій справі були доставлені відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджено відповідними довідками про доставку електронного документа.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Проте, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 24.10.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України постановлено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 24.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕЙД" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД" (далі - покупець) укладено договір поставки № П-4030 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах, зазначених в цьому договорі, постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати нафтопродукти, що надалі іменуються - товар.

За умовами п. 2.1.1. договору, заявки на поставку певної партії товару подаються покупцем в електронній та/або письмовій та/або усній формах. За ініціативою постачальника або покупця сторони укладають специфікацію на партію товару, у якій визначаються основні та/або додаткові умови поставки та оплати товару. Поставка товару може здійснюватися без укладання специфікації, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов поставки партії товару.

Відповідно до п. 2.1.2. договору, найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначаються у видаткових накладних, або актах прийому-передачі робіт, та/або відповідних специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1.4. договору, товар є переданим постачальником та прийнятим покупцем, залежно від умов поставки, з моменту: при базисі поставки DDP - з моменту поставки товару на склад покупця та/або в пункті призначення вказаного покупцем, дата оформлення ТТН; при базисі поставки ЕXW - з моменту оформлення акту приймання-передачі товару; при базисі поставки FСА - з дати штемпеля на залізничній квитанції на станції відправлення про прийняття товару залізницею, або з дати передачі товару перевізнику, якщо поставка здійснюється автотранспортом - дата оформлення ТТН; при базисі поставки СРТ - з дати штемпеля на залізничній квитанції на станції відправлення про прийняття товару залізницею, або з дати передачі товару перевізнику, якщо поставка здійснюється автотранспортом - дата оформлення ТТН. Сторони застосовують Правила інтерпретації комерційних термінів "Incoterms 2010".

За умовами п. 2.1.12 договору, кількість поставленого товару визначається у товарно-транспортній накладній, або залізничній накладній, або у видатковій накладній, або в акті приймання-передачі.

Відповідно до розділу 3 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару у повному обсязі на умовах передплати, але у будь-якому випадку не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту поставки товару. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата товару здійснюється в національній валюті України, гривні, на підставі рахунку постачальника, який діє до кінця банківського дня його виставлення. Рахунок направляється покупцю факсимільним або електронним засобом зв`язку. Постачальник може повернути сплачені кошти покупцю, якщо він здійснив оплату з порушенням строку дії рахунку, або змінити ціну товару в односторонньому порядку. Сторони підтверджують, що ціна товару визначається у гривневому еквіваленті по курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату поставки товару. Ціна товару по кожній партії визначається у товаросупровідних документах та в рахунках, виставлених постачальником. Окреме зазначення ціни товару в доларах США у товаросупровідних документах на товар та/або рахунках постачальника не є обов`язковим, оскільки зазначається гривневий еквівалент від ціни в доларах США.

За умовами п. 4.1. договору, у разі не оплати або несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 4.2. договору, за прострочення оплати поставленого товару більш ніж на 7 (сім) календарних днів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення, а також 35% річних від простроченої суми заборгованості.

Згідно з п. 4.3. договору, у випадку порушення покупцем умови н. 3.1 даного договору та при умові, якщо курс гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату оплати товару, або на дату пред`явлення вимоги про оплату поставленого товару збільшився по зрівнянню з курсом гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату поставки товару, покупець сплачує постачальнику штраф, що визначається відповідно до наступної формули: Р = (В * Z:S-B)*Т. При цьому, сторони приймають курс гривні до долара США на міжбанківському ринку України, встановлений на веб-сайті.

Відповідно до п. 4.4. договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється весь час прострочення. Позовна давність по всіх зобов`язаннях сторін за цим договором становить п`ять років.

За умовами п. 5.2. договору, цей договір складено у двох оригінальних примірниках по одному для кожної сторони, набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року. В частині виконання зобов`язань за цим договором, останній діє до повного його виконання обома сторонами.

Пунктом 5.9. договору сторони дійшли згоди, що при виконанні умов цього договору мають право використовувати факсимільне відтворення підписів уповноважених представників сторін з метою оформлення таких документів, як: рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі товару до цього договору. Усі документи, зазначені у цьому пункті, оформлені з використанням факсимільного відтворення підписів уповноважених представників сторін, мають юридичну силу для обох сторін і обов`язкові для виконання сторонами, та є підставою для виникнення, зміни та припинення прав і обов`язків сторін і можуть бути використані у суді в якості належних і допустимих письмових доказів. Також кожна сторона цього договору підтверджує, що право на використання факсиміле, яке застосовується стороною з метою виконання цього договору, затверджено відповідним актом повноважної посадової особи кожної сторони, та призначена особа відповідальна за використання факсиміле відповідної сторони.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 20072308,20 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними: № 8065 від 30.05.2023 - 981255,00 грн.; № 8819 від 10.06.2023 - 924000,00 грн.; № 9065 від 18.06.2023 - 938000,00 грн.; № 9842 від 28.06.2023 - 1032300,00 грн.; № 10215 від 06.07.2023 - 1216023,20 грн.; № 11206 від 21.07.2023 - 1240000,00 грн.; № 14264 від 15.09.2023 - 1343450,00 грн.; № 15018 від 27.09.2023 - 1377600,00 грн.; № 16617 від 16.10.2023 - 1488000,00 грн.; № 16618 від 16.10.2023 - 242500,00 грн.; № 17730 від 26.10.2023 - 1366400,00 грн.; № 18412 від 04.11.2023 - 1457000,00 грн.; № 274 від 09.01.2024 - 1205400,00 грн.; № 3531 від 27.02.2024 - 1378140,00 грн.; № 4233 від 07.03.2024 - 1380840,00 грн.; № 5096 від 19.03.2024 - 1125000,00 грн.; № 5834 від 28.03.2024 - 1376400,00 грн.

Дані накладні містять відомості щодо постачальника та покупця, договору, на підставі якого здійснюється поставка, перелік (номенклатуру) товару, вартість.

Також, в матеріалах справи наявні супровідні документи на вантаж (ТТН).

Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати поставленого товару виконав частково, станом на дату складання позовної заяви розмір заборгованості становить 1176380,00 грн., що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов`язався здійснити приймання товару позивача, сплатити позивачу грошовий еквівалент вартості прийнятого товару.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На час звернення позивача до суду із даним спором за відповідачем обліковувалась основна заборгованість в розмірі 1176380,00 грн., яка станом на 24.10.2024 була сплачена у повному обсязі, у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 71165,25 грн. пені, 16292,94 грн. інфляційних збитків, 89419,84 грн. 35 % річних, 42076,20 грн. штрафу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції .

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, за умовами п. 4.1. договору, у разі не оплати або несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 4.2. договору, за прострочення оплати поставленого товару більш ніж на 7 (сім) календарних днів покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь строк прострочення, а також 35% річних від простроченої суми заборгованості.

Згідно з п. 4.4. договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється за весь час прострочення. Позовна давність по всіх зобов`язаннях сторін за цим договором становить п`ять років.

Суд здійснив перевірку розрахунків заявлених до стягнення пені, штрафу, 35% річних та інфляційних збитків і констатує, що їх здійснено арифметично правильно.

При цьому, відповідачем означені розрахунки не спростовані.

За наведених обставин, вимоги позивача задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ТРАНСПОРТ ЛТД" (код ЄДРПОУ 40916284, 67300, Одеська обл., Березівський р-н, м. Березівка, вул. Грушевського, буд. 95) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЙД" (код ЄДРПОУ 31431743, 65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 25, каб. 21) - 71165 (сімдесят одну тисячу сто шістдесят п`ять) грн. 25 коп. пені, 16292 (шістнадцять тисяч двісті дев`яності дві) грн. 94 коп. інфляційних збитків, 89419 (вісімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн. 84 коп. 35 % річних, 42076 (сорок дві тисячі сімдесят шість) грн. 20 коп. штрафу, 3284 (три тисячі двісті вісімдесят чотири) грн. 31 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 28 жовтня 2024 р.