Рішення

від 29.10.2024 по справі 925/958/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Справа № 925/958/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача представник не з`явився,

від відповідача представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія

Віва Капітал, м. Шпола, Звенигородського району, Черкаської

області

до товариства з обмеженою відповідальністю Парфумерно-

косметичне виробництво Золотоноша, м. Золотоноша,

Черкаської області

про звернення стягнення на предмет застави

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Віва Капітал до товариства з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша про звернення стягнення на предмет застави шляхом його реалізації з прилюдних торгів, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО від 09 червня 2020 року та договору застави від 09 червня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 24 вересня 2024 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 24 вересня 2024 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 29 жовтня 2024 року.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

27 вересня 2024 року від відповідача надійшла заява про визнання позову.

Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 09 червня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Віва Капітал (кредитодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша (позичальник) було укладено договір про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО

Згідно п. 1.1. вищевказаного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику суму коштів у розмірі 800 000 грн. на засадах строковості, поворотності, цільового характеру використання, оплатності (далі - кредит), а позивальник повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі, а також виконати в повному обсязі інші зобов`язання в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Факт надання позичальнику кредитних коштів підтверджується копією платіжного доручення №5020 від 09 червня 2020 року (а.с. 18).

Згідно умов п. 3.1. договору кредит надається строком на 36 календарних місяців з 09 червня 2020 року по 08 червня 2023 року.

Відповідно до п. 5.1. договору протягом строку, передбаченого п. 3.1 цього договору, позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за його користування частинами в розмірах, порядку та в строки, визначені згідно Графіка платежів, що є Додатком №1 до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Додатковою угодою №1 від 08 червня 2023 року до договору про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО від 09 червня 2020 року сторони п. 3.1. договору виклали в новій редакції: Кредит надається строком на 60 календарних місяців з 09 червня 2020 року по 08 червня 2025 року.

Сторони домовились викласти Графік платежів (Додаток №1 до договору) в новій редакції (Додаток №1 до цієї додаткової угоди №1).

Згідно Графіку платежів кредит та відсотки сплачуються 08 числа кожного місяця, починаючи з липня 2020 року.

Плата за користування кредитом за цим договором становить 28% процентів річних від загальної суми виданого кредиту, зазначеної в п. 1.1. даного договору (п.2.1. договору).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно п. 6.4.4.2. договору кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом у випадку затримання сплати позичальником частини кредиту та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує 1 місяць.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 20 червня 2024 року відповідач отримав претензію - вимогу від 07 червня 2024 року за №114 про виконання грошових зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО від 09 червня 2020 року.

Таким чином, з урахуванням умов п. 6.4.4.2. договору строк дострокового повернення позичальником кредиту настав 20 червня 2024 року.

Станом на момент звернення позивача до суду загальна заборгованість за договором складає 339 322,47 грн., а саме, заборгованість по сплаті тіла кредиту - 275 863,37 грн., по сплаті відсотків - 63 459,10 грн.

Відповідач до початку розгляду справи по суті позов визнав повністю.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між позивачем та третьою особою договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056 1 ЦК України).

Як зазначалося вище, умовами договору було визначено розмір відсотків за користування кредитом - 28% річних.

Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом, за виключенням дня видачі кредиту, та з урахуванням дня повернення кредиту (п. 2.2. договору).

Плата за користування кредитом є фіксованою та незмінною протягом усього строку дії цього договору (п. 2.3. договору).

Нарахування процентів за цим договором здійснюється з урахуванням кількості днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно). Кількість днів у році приймається за 365 (366) (п. 2.4. договору).

Заборгованість по процентах становить 63 459 грн. 10 коп.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач порушив визначений сторонами договору графік повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до вимог ст.ст. 589, 590 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

Згідно з ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 2 ст. 582 ЦК України передбачено, що оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов?язань, якщо інше не встановлено законом.

З метою забезпечення виконання позичальником - товариством з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша своїх зобов`язань, згідно умов договору про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО від 09 червня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Віва Капітал (заставодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша (заставодавець) було укладено договір застави від 09 червня 2020 року.

Згідно п. 1.1. договору застави заставодавець передає заставодержателю у заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме: фургон марки Renault, модель Midlum, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований Золотоніським ВРЕР УДАІ УМВС України в Черкаській області 25 травня 2012 року, який належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Золотоніським ВРЕР УДАІ УМВС України в Черкаській області 25 травня 2012 року.

Сторони домовились, що договірна вартість предмета застави на момент укладення договору становить 330 000 грн. 00 коп. (п. 1.3. договору застави).

Відповідно до п.2.1. договору застави застава забезпечує повне виконання грошових зобов`язань товариством з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша, що виникають та/або виникнуть у майбутньому з договору про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО від 09 червня 2020 року.

Згідно п. 9.1.1. договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави і задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави у випадку невиконання або порушення строків виконання будь-яких грошових зобов`язань, що забезпечені заставою згідно зі статтею 2 договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про заставу за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави..

Частиною 1 ст. 20 вищевказаного Закону передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом (ч. 1 ст. 24 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень).

Відповідно до положень ст. 25 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувана; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов договору про надання фінансового кредиту №18-ЗО/ЮО від 09 червня 2020 року, сплати кредиту та відсотків.

Відповідно до ст. ч. 4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову немає.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Позивач у позовній заяві також просив суд стягнути з відповідача 33 717 грн. 98 коп. витрат на правничу допомогу.

Водночас, у клопотанні про долучення доказів понесених витрат на правову допомогу (а.с. 35) позивач просить стягнути з відповідача 43 672 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що 04 січня 2022 року між позивачем та адвокатським бюро Грушевий Ю.В. було укладено договір про надання правової допомоги.

Гонорар складається з плати в розмірі, що визначається сторонами на день складання акту приймання виконаних робіт відносно конкретної справи, з додатковою сплатою 7% від суми гонорару (п. 3.2. договору).

Згідно акту виконаних робіт від 31 липня 2024 року позивачу було надано наступні послуги:

-опрацювання кредитної справи боржника товариства з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша - 6 год.;

-проведення переговорів - 8 год.;

-опрацювання державних реєстрів з приводу майнового стану - 4 год.;

-підготовка та направлення претензії - 4 год.;

-виїзд за місцем перебування боржника, огляд господарства, заставного Т/З - 4 год.;

-підготовка та подання позовних матеріалів - 10 год.;

-прийняття участі у розгляді справи в суді на постійній основі до моменту прийняття рішення в суді першої інстанції.

Сума погодженої оплати не обмежує кількість прийнятої участі представника в судових засіданнях.

Сторони домовились, що вартість наданих послуг складає 43 672 грн. 00 коп. 00 коп. (п. 2 акту).

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача не надходило до суду жодних заяв (заперечень) щодо неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката, а також не надходило клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача.

Крім того матеріали справи не містять доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності із значенням справи для позивача, а загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі розміру гонорару адвоката.

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Оскільки у першій заяві по суті справи позивач вказав попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 717 грн. 98 коп., то саме ці витрати підлягають стягненню з відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір.

В зв`язку з тим, що відповідачем було визнано позов до початку розгляду справи по суті, то позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас, ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір встановлено, що судовий збір повертається лише за клопотанням особи.

Отже, повернення судового збору без відповідного клопотання не допускається.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Звернути стягнення на предмет застави - фургон марки Renault, модель Midlum, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в рахунок сплати заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша, вул. Заводська, 4а, м. Золотоноша, Черкаської області, ідентифікаційний код 31597722 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Віва Капітал, вул. Таранця, 20, м. Шпола, Звенигородського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 40860735 в розмірі 275 863 грн. 37 коп. богу зі сплати кредиту та 63 459 грн. 10 коп. боргу зі сплати відсотків, шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

3.Встановити початкову ціну продажу предмету застави в розмірі 330 000 грн. 00 коп.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Парфумерно-косметичне виробництво Золотоноша, вул. Заводська, 4а, м. Золотоноша, Черкаської області, ідентифікаційний код 31597722 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Віва Капітал, вул. Таранця, 20, м. Шпола, Звенигородського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 40860735 2 544 грн. 92 коп. судового збору та 33 717 грн. 98 коп. витрат на правничу допомогу.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 29 жовтня 2024 року.

Суддя А.В.Васянович