Постанова

від 24.10.2024 по справі 708/638/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024року

м. Київ

справа № 708/638/19

провадження № 51-5267 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, щодо якої закрито

кримінальне провадження ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції:

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника

потерпілого - адвоката ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілого ОСОБА_7 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016250000000007, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі статей 49, 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів у провадженні.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позовузмінено, збільшено розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 , з 150 000 грн до 500 000 грн.В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2022 року ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 скасовано в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року вирок суду першої інстанції скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 135 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення.

За обставин, установлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватими у тому, що він 14 січня 2016 року близько 17 год, керуючи автомобілем «Toyota Land Cruiser» д.р.з. НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою з боку с. Орбіта в напрямку м. Чигирин Черкаської області, під час роз`їзду із зустрічним автомобілем, в момент виникнення небезпеки для його руху у вигляді пішохода ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину автодороги в недозволеному місці, не маючи технічної можливості уникнути наїзду шляхом застосування екстреного гальмування, здійснив наїзд на останнього. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. Після наїзду ОСОБА_11 зупинив автомобіль, підійшов до потерпілого, переконався в його безпорадному стані внаслідок завданих йому тілесних ушкоджень та усвідомлюючи, що потерпілий позбавлений можливості самостійно вжити заходів для самозбереження, умисно не виконав вимоги підпунктів «а», «г» п. 2.10 ПДР, не вжив усіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не повідомив про пригоду органу поліції, не вжив усіх можливих заходів для забезпечення збереження слідів події, а з метою уникнення відповідальності за скоєне відтяг потерпілого на узбіччя автодороги та з місця події поїхав, чим завідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_10 , який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та був зобов`язаний і мав змогу надати потерпілому допомогу.

Надалі того ж дня близько 19:00 ОСОБА_11 повернувся на місце вчинення ДТП, знайшовши тіло ОСОБА_10 на тому ж місці, де він його залишив, відтяг тіло потерпілого в лісосмугу, розташовану поряд з місцем дорожньо-транспортної пригоди, де викопав яму і перемістив до неї тіло потерпілого, присипавши його землею та замаскувавши гіллям.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що для кваліфікації дій особи за ст. 135 КК України немає значення чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю чи здоров`я особи. Стверджує, що сам факт діагностування ОСОБА_11 смерті потерпілого, при цьому не маючи у останнього будь якої медичної освіти не можуть слугувати підставою невиконання вимог Правил дорожнього руху та законодавства про охорону здоров`я, та відповідно слугувати підставою для закриття кримінального провадження. Вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що в діях ОСОБА_11 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки відповідно до сталої практики касаційного суду немає значення чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю чи здоров`ю, навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за інкримінованою статтею. Зазначає про неправильне вирішення цивільного позову у зв`язку із закриттям кримінального провадження. Наголошує про зухвалу пост кримінальну поведінку ОСОБА_6 , який неодноразово повертався на місце вчинення злочину з метою його приховання, неодноразову зміну показань, з моменту вчинення злочину по теперішній час останній не вибачився за скоєне, не здійснив відшкодування витрат на поховання або іншої компенсації.

Прокурор, потерпілий та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 під час касаційного розгляду підтримали, кожен окремо, подані касаційні скарги та просили їх задовольнити з наведенням відповідних доводів на підтримання.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні ОСОБА_11 наводить доводи щодо безпідставності поданих касаційних скарг прокурора та потерпілого. Вважає, що ухвала апеляційного суду є законною і мотивованою, відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Під час касаційного розгляду ОСОБА_11 заперечив проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого. Зазначив, що ухвала апеляційного суду є законною.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до положень ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Проте, вказаних вимог закону під час перегляду вироку щодо ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції не було дотримано, а тому доводи як прокурора так і потерпілого про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 370, 412 та 419 КПК України, є обґрунтованими.

Попередня ухвала апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, якою вирок суду першої інстанції змінений лише в частині вирішення цивільного позову, була скасована касаційним судом у зв`язку з порушенням вимог ст. 76 КПК України щодо недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні, що свідчило про незаконний склад суду під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та згідно з вимогами п. 2 ч. 2 ст. 412 цього Кодексу є безумовною підставою для скасування ухвали з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Оскільки ухвала апеляційного суду була скасована внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час його постановлення, касаційним судом решта доводів, наведених в касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 та його захисника, не були предметом дослідження.

Апеляційним судом, під час нового розгляду, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , яким його було визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України до 2 років позбавлення волі та звільнено від відбування покарання на підставі статей 49, 74 КК України - скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Цивільний позов ОСОБА_7 залишено без розгляду. В обґрунтування прийнятого рішення, судом апеляційної інстанції було зазначено, що докази винуватості ОСОБА_6 , які були покладені в основу обвинувального вироку беззастережно не доводять однієї із складової частини, необхідної для наявності складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, а саме - об`єктивної сторони, яка полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишення особи без допомоги. Крім того, суд послався на правову позицію касаційного суду (справа 142/642/16-к), відповідно до якої суб`єктивна сторона вказаного злочину полягає в прямому умислі. Завідомо залишення без допомоги особи означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов`язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому.

Крім того, в порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме п.3 ч. 1 ст. 419 КПК України, апеляційним судом не було зроблено висновку по суті вимог апеляційних скарг.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Також згідно з положеннями ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з приписами ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.

За змістом ст.135 КК України поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов`язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність за своїми соціальними та юридичними властивостями тотожна діянню, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:

а) на особу було покладено спеціальний обов`язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку;

б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.

Обов`язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана надати їй допомогу.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).

Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.

Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров`ю особи. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, що навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за статтею 135 КК України. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.

Отже, на думку колегії суддів касаційного суду, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що ОСОБА_11 після вчинення ДТП, не надавши будь-якої допомоги ОСОБА_10 , який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, не викликавши швидку, не впевнившись у тому, чи прибула швидка, чи було надано потерпілому медичну допомогу, самовільно покинув місце пригоди, при цьому неодноразово повертавшись, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані.

Крім того, колегії суддів наголошує на тому, що посилання апеляційного суду в своїй ухвалі на правову позицію Верховного Суду (справа №142/642/16-к) щодо відсутності складу злочину в діях ОСОБА_6 , передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, є нерелевантною.

Отже, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

З огляду на наведене касаційна скарга прокурора та потерпілого підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен ретельно, використовуючи всі процесуальні можливості й дотримуючись положень процесуального закону, ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, та потерпілого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_12