Рішення

від 16.10.2024 по справі 487/89/22

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/89/22

Провадження № 2/487/163/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Удовиченко Д.Д., Марченко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миколаївської міської ради, Управління комунального майна Миколаївської міської ради, про визнання недійсним та скасування розпорядження та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2022 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миколаївської міської ради в особі Управління комунального майна Миколаївської міської ради, про визнання недійсним з дати видання та скасування розпорядження Управління комунального майна ММР про дозвіл на приватизацію та видане на його підставі Свідоцтво про право власності на нерухоме майно трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 від 20.12.2019 року № 1295 на ім`я ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 17 січня 2022 року вжито заходів забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

17 січня 2022 року вказана позовна заява залишена без руху.

22 лютого 2022 року до суду надійшла заява на усунення недоліків з позовною заявою у новій редакції, у якій позивач просить: визнати недійсними з дати видання та скасувати розпорядження Управління комунального майна ММР про дозвіл на приватизацію та видане на його підставі Свідоцтво про право власності на нерухоме майно трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 від 20.12.2019 року № 1295 на ім`я ОСОБА_2 ; припинити право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 від 20.12.2019 року № 1295.

Позовна заява мотивована тим, що мати сторін на підставі ордеру від 17.09.1969 р. отримала право користування кв. АДРЕСА_1 . Позивач зареєстрований у цій квартирі з 22.08.1988, а відповідач з 06.12.1983 р. За домовленістю сторін після смерті матері в спірній квартирі став проживати відповідач зі своєю сім`єю, а позивач винаймав житло, але витрати на утримання квартири до 2018 р. сторони здійснювали солідарно, позивач мав змогу безперешкодно користуватися житлом. З 2018 р. відповідач став чинити перешкоди у користуванні житлом та повідомив про намір позбавити права на приватизацію частки спірної квартири. В грудні 2020 року відповідач повідомив про отримання свідоцтва про право власності на квартиру, а позивача він позбавив права на участь у приватизації на підставі заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.04.2019. Ухвалою суду від 14.05.2021 за заявою ОСОБА_1 вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до судового розгляду. Враховуючи, що приватизація спірної квартири була проведена відповідачем без згоди позивача, з порушенням права на приватизацію житла, позивач вважає розпорядження про приватизацію квартири незаконним, а отримане відповідачем свідоцтво підлягає скасуванню.

13 січня 2021 року відкрито провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18 січня 2023 року витребувано докази.

24 березня 2023 року надійшов відзив Управління комунального майна Миколаївської міської ради, в якій представник просить відмовити у задоволенні позову і розглянути справу за відсутності представника Управління комунального майна Миколаївської міської ради. Відзив обґрунтований тим, що станом на дату звернення ОСОБА_2 . управління при прийнятті оскаржуваного розпорядження діяло на підставі та в межах наданих повноважень.

30 березня 2023 року надійшов відзив Миколаївської міської ради, в якій представник просить відмовити у задоволенні позову і розглянути справу за відсутності представника Миколаївської міської ради. Відзив обґрунтований тим, що Миколаївська міська рада та Управління комунального майна є окремими юридичними особами та не можуть ототожнюватись. В суді оскаржується розпорядження саме управління, а не міської ради. Таким чином, Миколаївська міська рада є неналежним відповідачем. Також вважає, що оскаржуване розпорядження управління прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача 29.09.2022 подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.

Представник відповідача адвокат Воробйов В.Л. в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що на час видання оскаржуваного розпорядження заочне рішення суду не було скасовано, приватизація є законною. Після скасування рішення позивач відновив лише право на проживання. Якщо скасувати свідоцтво про право власності, то потрібно повернути сторони у первісну стадію, а повторна приватизація не передбачена. Якщо позивач вважає, що його права порушені то він обрав неправильний спосіб захисту. Вважає, що у такому вигляді позов не може бути задоволений, для захисту своїх прав позивачу достатньо скасувати право власності на 1/2 частину квартири.

Представник Миколаївської міської ради подав заяву про розгляд справи без участі представника.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого.

Судом встановлено, що 17.09.1969 р. трестом «Черноморремтрест» ОСОБА_3 , сім`я якої складається з 5 осіб, включаючи синів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , було видано ордер № 77 на право заняття кв. АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , яка була наймачем вказаної квартири, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у справі № 22-ц/812/607/22, судом встановлено, що в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 06.12.1983 р., ОСОБА_1 з 22.08.1988 р.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.04.2019 у справі № 487/5807/18 ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

29 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав заяву до органу приватизації про оформлення передачі в приватну власність спірної квартири, до якої було додано: довідку про склад сім`ї та займані приміщення; документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного фонду; копію паспорту; копія технічного паспорту та ордеру; копію рішення Заводського районного суду м. Миколаєва.

Згідно з довідкою про склад сім`ї, виданої 22.10.2019 року ТОВ «НИКОЛАЕВДОМСЕРВИС», у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , 1962 р.н., з 06.12.1983.

Аналогічні відомості містять відомості про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку від 30.10.2019.

20 грудня 2019 року розпорядженням Управління комунального майна Миколаївської міської ради № 1295-р задоволено заяву ОСОБА_2 та видала йому свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.03.2021 скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.04.2019 у справі № 487/5807/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, справу призначено до судового розгляду.

26.01.2022 року у вказаній справі ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у справі № 22-ц/812/607/22, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2022 року було скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами 3, 4 статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням № 396.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтями 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім`ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно з частинами 2, 3, п`5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Абзацом 1 пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.

Також з аналізу змісту наведених норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 15 квітня 2020 року у справі № 454/2128/15-ц(провадження № 61-40527св18), від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження №61-6510св19).

Відповідно до частин 1, 2 статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають у цій квартирі.

Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23).

За змістом частини 3 статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач з 22.08.1988 року був прописаний разом з матір`ю ОСОБА_3 та братом ОСОБА_4 у спірній квартирі ( АДРЕСА_3 ) та був виписаний за вказаною адресою на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.04.2019, яке в подальшому скасовано та Миколаївським апеляційним судом м. Миколаєва 29.06.2022 відмовлено у задоволенні позову.

Миколаївський апеляційний суд у постанові від 29 червня 2022 року по справі зазначив про те, що «…відповідач не втрачав інтересу до спірної квартири, ніс витрати по її утриманню та сплачував інші комунальні платежі, мав намір прийняти участь у приватизації, а тому причини його непроживання понад установлений законом строк слід визнати поважними, що у свою чергу є підставою для продовження відповідачу строку, передбаченого ст. 71 ЖК.».

Частиною 4 статті 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже позивач довів належними та допустимими доказами, що зняття його з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 та позбавлення права користування цією квартирою є неправомірним та відбувалося поза його волею.

За загальним правилом, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а, відтак, і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Позивач мав право користування вказаною квартирою, що підтверджено постановою Миколаївського апеляційного суду від 29.06.2022 року у справі № 22-ц/812/607/22, однак не надавав згоди на передачу займаної квартири в приватну власність ОСОБА_2 . Отже, оскільки скасовано рішення суду, яким ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням та на підставі якого позивача знято з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 , його права на приватизацію вищевказаної квартири поновлено, тому він нарівні з усіма наймачами має право приватизувати житло та стати його співвласником, володіти, користуватися та розпоряджатися своєю частиною майна.

Враховуючи викладене, оскільки оскаржуване рішення органу приватизації порушує права ОСОБА_1 на користування зазначеним у ньому житлом, суд вважає, що є підстави для визнання недійсним з дати видання та скасування цього рішення - розпорядження Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 20 грудня 2019 року № 1295-р «Про приватизацію житла по АДРЕСА_3 », і такий спосіб захисту є ефективним, таким, що відновить порушене право позивача, оскільки в інший спосіб відновити порушене право позивача буде неможливо.

Враховуючи те, що на підставі незаконного рішення органу приватизації ОСОБА_2 в цей же день було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , то таке свідоцтво також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Абзацом другим та третім частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (чинний) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, чинна редакція ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, наслідком цього є припинення відповідних прав чи обтяжень та відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Виходячи з вказаних законодавчих приписів, вимоги позивача про скасування розпорядження та свідоцтва про право власності, на підставі яких відбулась державна реєстрація, є достатнім для відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, застосування позивачем такого способу судового захисту як припинення права власності за ОСОБА_2 , не може призвести до захисту або відновлення порушеного права позивача, є неефективним, оскільки з внесенням змін до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно із Законом № 2255-IX від 12.05.2022, вказана стаття не передбачає такий спосіб захисту.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимого про припинення права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно трикімнатну кв. АДРЕСА_1 , оскільки такий спосіб захисту є неналежним враховуючи те, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення відповідні права чи обтяження припиняються.

Щодо неналежного відповідача Миколаївської міської ради.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача.

Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція ВП ВС у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Також ВП ВС наголосила, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Суд вважає, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з Управління комунального майна Миколаївської міської ради (міський орган приватизації) та ОСОБА_2 .

Отже ці особи належними відповідачами, які повинні відповідати за цим позовом.

Миколаївська міська рада є окремою юридичною особою, не є органом приватизації, а тому, враховуючи зміст спірних правовідносин, не може бути відповідачем у цій справі.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).

З огляду на те, що Миколаївська міська рада є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до неї слід відмовити саме із цієї підстави.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Розподіл судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, за подання заяви про забезпечення позову 454,00 грн, а всього 1362 грн.

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, дати подання позову 12.01.2022, судовий збір підлягав сплаті виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022, тобто за подання цього позову 992,40 грн., а за заяву про забезпечення позову 496,20 грн. Отже, недоплачена сума судового збору складає 126,60 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову (відмову у задоволенні похідних вимог та вимог до Миколаївської міської ради) з відповідачів ОСОБА_2 та Управління комунального майна Миколаївської міської ради на користь позивача слід стягнути судовий збір по 681 грн з кожного, а на користь держави по 63,30 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 89, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миколаївської міської ради, Управління комунального майна Миколаївської міської ради, про визнання недійсним та скасування розпорядження та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, припинення права власності - задовольнити частково.

Визнати недійсними з дати видання та скасувати розпорядження Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 20.12.2019 № 1295-р «Про дозвіл на приватизацію житла по АДРЕСА_3 ».

Визнати недійсними з дати видання та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 грудня 2019 року № 1295, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , видане на ім`я ОСОБА_2 .

Відмовити у задоволенні позову у частині вимог про припинення права власності ОСОБА_2 .

Відмовити у задоволенні позовних вимог до Миколаївської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 681,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 63,30 грн.

Стягнути з Управління комунального майна Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 681,00 грн.

Стягнути з Управління комунального майна Миколаївської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 63,30 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Миколаївська міська рада, ЄДРПОУ 26565573, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Управління комунального майна Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ 22440076, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2024 року.

Суддя: З.М. Сухаревич