Рішення

від 24.10.2024 по справі 282/796/24

ЛЮБАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 282/796/24

Провадження № 2/282/215/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Вальчука В. В.

при секретарі судового засідання Войтович Г. М.

за участю позивачки ОСОБА_1

представника позивачки Кіндрася С.В.

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Матійчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Любар, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кіндрась Сергій Володимирович до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Любарської селищної ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить ухвалити рішення про позбавлення його батьківських прав відносно їхніх неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 07.06.2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який було розірвано за рішенням Любарського районного суду від 24.03.2020 року. В період спільного проживання у них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яких після розірвання шлюбу залишено для проживання з нею.

Рішенням суду від 07.02.2020 року на ОСОБА_3 покладено обов`язок сплачувати аліменти на утримання вищевказаних дітей.

Батько дітей не бере участі у їх вихованні та утриманні: ніяким чином не піклується про них, не проявляє заінтересованості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами в навчанні, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з дітьми в обсязі необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному об`ємі та просила суд їх задовольнити. Пояснила, що на даний час перебуває у шлюбі з іншим чоловіком з яким мають спільну дитину і її теперішній чоловік бажає усиновити її дітей від попереднього шлюбу. Це все пов`язано з військовим станом.

Представник позивачки Кіндрась С.В. позовні вимоги своєї довірительки підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд у їх задоволенні відмовити. Пояснив, що він являється інвалідом 3 групи. Додав, що він бажає спілкуватися із дітьми, проте, позивачка перешкоджає йому у цьому. Так, він неодноразово телефонував до сина, однак він не брав слухавки, а коли до нього зателефонувала його мати - баба, той повідомив, що ОСОБА_1 заборонила йому брати слухавку від нього.

Представник відповідача ОСОБА_8 просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Представник служби у справах дітей Любарської селищної ради Матійчук О.М. у судовому засіданні вказала, що орган опіки прийняв рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він не сприймав їх рекомендації, тому проти задоволення заявлених позовних вимог не заперечує.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає по сусідству з позивачкою. ОСОБА_1 три роки проживає в іншому шлюбі. Їй відомо, що відповідач дітей не провідує та не допомагає їм, а діти не бажають з ним спілкуватися.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що являється кумою позивачки ОСОБА_1 . Їй відомо, що після одруження позивачки і відповідача у них була нормальна сім`я, проте згодом ОСОБА_3 почав зловживати алкоголем, що призвело до їх розлучення. Після розірвання шлюбу, відповідач життям дітей не цікавиться, участі у їх вихованні не приймає.

Допитаний в судовому засіданні в присутності класного керівника Любарського ліцею №1 ОСОБА_11 неповнолітній ОСОБА_6 пояснив, що батько не цікавиться його життям, на день народження не вітає, до школи не приходить та не телефонує до нього коли він лягає до лікарні на лікування. Також він вказав, що під час проживання з ними, тато бив маму.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача та його представника, представника служби у справах дітей Любарської селищної ради, свідків, неповнолітнього ОСОБА_6 , розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав, або подання ним апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_7 , батьками яких відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 значаться: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_12 (а.с.12-13).

Довідка №329 від 25.12.2023, видана Мотовилівським старостинським округом Любарсьої селищної ради, вказує на те, що діти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 проживають разом з матір`ю ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 та перебувають на її утриманні (а.с.20).

У висновку №72 від 29.03.2024, який носить рекомендаційний характер, Орган опіки і піклування Любарської селищної ради вказав на доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Виходячи з вище вказаного висновку суд вважає, що він є однобічним, ґрунтується лише на доводах однієї сторони - матері, наданих нею документів та її поясненнями, при цьому викладені в ньому факти нічим не підтверджені та базуються лише на тому, що діти проживають з матір`ю, відповідач особисто з цього приводу був присутній на двох засіданнях та заперечував щодо позбавлення його батьківських прав, але не з`явився на останнє засідання комісії, що на думку суду не є підставою для надання висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав, а тому відповідно до статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Крім того, позивачкою в судовому засіданні не спростовані будь-яким чином твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 сама перешкоджає спілкуванню батькові з дітьми.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності суд вважає, що припинення шлюбних відносин між батьками та проживання дітей з матір`ю не є достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Суд звертає увагу, що відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав, про що вказав як у відзиві, так і в судовому засіданні, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв насильство по відношенню до них чи вчиняв інші подібні дії.

В п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року №3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка відповідно до ст.9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли свого підтвердження докази вини поведінки та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ним від виховання дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України, що не відповідатиме інтересам дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Позивачкою же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дітей, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне їх виховання, веде аморальний спосіб життя, суду не надано. Крім того, як пояснила у судовому засіданні позивачка, що оскільки з 24.02.2024 року на території України розпочалися та тривають військові дії, у зв`язку з чим запроваджено військовий стан та розпочато мобілізацію, які тривають до цього часу, то метою позбавлення батьківських прав є те, що після позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей, її теперішній чоловік, з яким у неї є спільна малолітня дитина, зможе усиновити двоє її дітей від попереднього шлюбу, що послужить підставою для відстрочки від можливої мобілізації, що на думку суду є фактичною підставою звернення з даним позовом.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

З врахуванням вищезазначеного, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав.

Оскільки в задоволені позову відмовлено то у відповідності до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України понесені судові витрати покладаються на позивачку.

Керуючись ст.51 Конституції України, ст.9 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст.12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.19,164 СК України, ст.ст.4, 13, 76, 78, 80-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кіндрась Сергій Володимирович до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Любарської селищної ради Житомирської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на орган опіки та піклування Любарської селищної ради контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських прав та обов`язків.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30.10.2024 року.

Суддя В. В. Вальчук