Справа № 368/1655/23
2/368/234/24
Рішення
Іменем України
"25" квітня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі:
Головуючий суддя Закаблук О.В.
При секретарі судового засідання Токовенко Н.О.
- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, - Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», - про зняття арешту з нерухомого майна, суд, -
В С Т А Н О В И В :
15.11.2023року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, - Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», - про зняття арешту з нерухомого майна, , в прохальній частині якої (а.с., 4) позивачка просила суд винести рівшення, на підставі якого:
1. Прийняти дану позовну заяву до розгляду та задоволити її;
2. Зняти арешт з належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві власності нерухомого майна, накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 13.05.2017 року, номер запису про обтяження 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
3. Судові повістки направляти за номером телефону 095 191 09 27.
Позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги в мотивувальній частині позовної заяви ( а.с. 1 4) обгрунтовувала наступними обставинами та нормами права:
- ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , який був батьком Позивача.
Після смерті батька відкрилася спадщина на його майно, а саме на домоволодіння, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач є спадкоємцем за законом на майно померлого батька.
У встановлений законом термін Позивач звернулася до нотаріальної контори, для отримання свідоцтва про право на спадщину, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено.
Згідно інформації, викладеної у листі Приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Кулініченка Миколи (вих.. № 198/02-14 від 30.10.2023 року), видати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно неможливо, оскільки згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, в Реєстрі речових прав зареєстроване обтяження: номер запису про обтяження 22847029 (спеціальний розділ), підстава обтяження: постанова про арешт боржника від 13.05.2017 року, обтяжувач Кагарлицький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Позивач через свого представника звернулася до Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою.
07.11.2023 року листом за № 23975 Відповідач надав відповідь, що згідно з інформацією, яку містить Автоматизована система виконавчого провадження ВП/ВД архів - 3 54900579, на виконанні у відділі періодом з 13.10.2017 по 30.08.2018 року перебував виконавчий лист № 9340 від 20.07.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» боргу у сумі 140 652 грн. 64 коп., і 13.10.2017 року виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та зареєстровано обтяження за № 22847029 від 17.10.2017 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Станом на 06.11.2023 року виконавче провадження завершене та у відділі на виконанні не перебуває.
Враховуючи викладене у відділі відсутня можливість зняти арешт з майна.
Таким чином, Позивач позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкове майно та отримати свідоцтво про право на спадщину, і змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.
Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Частиною першої статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно доч.1ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з пп. 4.17. пункту 4 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо на спадкове майно накладено арешт ... видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Виконавчі дії, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводяться виключно по відкритому виконавчому провадженню та на підставі статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
У всіх інших випадках (крім підстав для зняття арешту державним виконавцем) арешт може бути знятий за рішенням суду.
Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Згідно абзаців першого та другого пункту 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 року № 5 (далі Постанова № 5), у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Згідно абзацу першого пункту другого Постанови № 5, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Пунктом 13 Постанови № 5 роз`яснено, що при розгляді позову про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна судам слід всебічно і повно з`ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст.1218, ч. 3 ст.1231 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.
Відповідно до ч. 1ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст.1268 ЦК України).
Частиною 1ст. 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленомузаконом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Таким чином, прийнявши у визначеному порядку як спадкоємець за законом, позивачка набула права на спадщину, до складу якої входить вищевказана домогосподарство.
З урахуванням встановлених обставин, виходячи з того, що позивачка, яка не є стороною виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт та не може оскаржити з цих підстав дії або бездіяльність державного виконавця, фактично набула у власність належний спадкодавцю будинок, проте не може його оформити в зв`язку з накладенням арешту, який підлягає зняттю, проте не може бути знятим державним виконавцем у межах виконавчого провадження з підстави закінчення строку зберігання та знищення матеріалів виконавчого провадження, а тому вказаний арешт підлягає зняттю в судовому порядку.
Іншого позову до відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав подано не було.
З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, - позивачка просила суд винести рішення, на підставі якого задовольнити позовні вимоги, які містяться в прохальній частині позовної заяви.
15.11.2023року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., присвоєно справа № 368/1655/23, провадження № 2/368/624/23, ( а.с., 17).
14.12.2023року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258 260 ЦПК України винесено ухвалу, на підставі якої відкрито провадження, прийнято процесуальне рішення про проведення слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справудо підготовчогосудового засіданняна 14год.00хв. 08.01.2024року, ( а.с., 18 19).
04.01.2024 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло письмове клопотання третьої особи, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про закриття провадження у справі, ( а.с., 29 30, наступного змісту:
- ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до суду як спадкоємець померлого батька ОСОБА_2 , з позовною заявою до Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ КБ "ПриватБанк", в якій просить зняти арешт на нерухоме майно, яке належало її батьку, - ОСОБА_2 , накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 13.05.2017 року, номер запису 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Так, позивач зазначає, що в межах виконавчого провадження № 22847029 боржник - ОСОБА_2 , стягувач ПАТ «КБ «Приватбанк» накладено арешт на все майно позивача.
Виконавча служба в 2023 р. повідомила позивача про неможливість скасування арешту, оскільки чинним законодавством не встановлено обставин, за якими державний виконавець наділений правом на повторне завершення виконавчого провадження, внесення змін у прийняті постанови.
За таких обставин позивач просить суд зняти арешт зі всього майна, яке їй належить як спадщина.
За приписами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
До таких висновків дійшов Верховний Суд під час розгляду справи № 577/4541/20 (постанова від 19.01.2022 p.).
Отже, зважаючи на висновки суду касаційної інстанції, у даному випадку, власник майна, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Також у вищезазначеній постанові Верховний Суд зауважив, що арешт накладено на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, про що і зазначив у резолютивній частині рішення.
Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 255,256,353 ЦПК України, третя особа просить суд винести рішення, на підставі якого:
1. Клопотання представника АТ «КБ «Приватбанк» про закриття провадження у справі, - задовольнити.
2. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ КБ "ПриватБанк", про зняття арешту на нерухоме майно, яке належало її батьку ОСОБА_2 , накладеного на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 13.05.2017 року, номер запису 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, - закрити.
08.01.2024року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 09 год. 00 хв. 23.01.2024 року в зв`язку з першою неявкою представника відповідача та третьої особи, ( а.с., 42 43).
10.01.2024 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшов письмовий відзив третьої особи, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ( а.с., 51 55), наступного змісту:
- ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до суду як спадкоємець померлого батька ОСОБА_2 , з позовною заявою до Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ КБ ПриватБанк, в якій просить зняти арешт на нерухоме майно, яке належало її батьку ОСОБА_2 , накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 13.05.2017 року, номер запису 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
В обґрунтуваннях позовних вимог позивач посилається на те, що накладений арешт на майно, заважає отриманню свідоцтва про право на спадщину.
Враховуючи вищевикладене, вважають за необхідне надати відзив з цього приводу.
Повністю заперечують проти задоволення позову, виходячи з наступних підстав:
- Відповідно до укладеного договору № б/н від 08.09.2011 року ОСОБА_2 (далі - Відповідач) 08.09.2011 року отримав кредит у розмірі 8000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі щілатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. (Копія договору додається до відзиву).
У ОСОБА_2 перед Банком виникла заборгованість за вказаним договором, яка з урахуванням всіх штрафних санкцій, пені та відсотків станом на 31.05.2017 року за вказаним договором становила 138852, 64 грн..
У зв`язку з вниклою заборгованістю, -т АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису та стягнення заборгованості.
20.07.2017 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис № 9340 та було вирішено стягнути заборгованість з ОСОБА_2 , на підставі якого в подальшому державним виконавцем, арешт на майно та оголошено заборону на його відчуження, від 13.05.2017року, номер запису 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. (Копія виконавчого напису додається до відзиву).
На даний час, заборгованість не погашена, виконавче провадження було повернуто АТ КБ ПриватБанк. Виконавче провадження не закрито.
Статтею 54 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право заставодержателя звернутися до суду про звільнення майна з-під арешту.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у роз`ясненнях, викладених у п. 2 постанови від 03.06.2016 раку № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» звертає увагу судів на те, що відповідачами в справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулась до суду з позовом до Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту, з тих підстав, що накладений арешт на майно, порушує її право приватної власності, внаслідок чого вона позбавлена змоги отримали свідодцтво про право на спадщину та змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
У той же час, позивачем в позові не зазначено, яким чином відповідач порушує її права у спірних правовідносинах.
Крім цього, звертають увагу суду на те, що Виконавчим написом стягнуто заборгованості, в рахунок погашення заборгованості за кредитним Договором № б/н від 08.09.2011 року та постановами державного виконавця накладено арещт ца майно боржника в межах виконавчого провадження, в якому стягувачем є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступник АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк», є стягувачем у виконавчому провадженні, в якому, на думку позивача, незаконно накладено арешт державним виконавцем на нерухоме майно. Вказані дії та постанова вчинені саме в інтересах третьої особи, а не інших осіб, яких у виниклих правовідносинах не існує.
Враховуючи зазначене, звернення з позовом до суду на підставі ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковим та таким, що не відповідає ст. 3 ЦПК України, оскільки відсутні інші арешти та стягувачі в інтересах яких їх накладено. Боржник може бути співвідповідачем у справі лише при наявності інших стягувачів співвідповідачів в інтересах яких, та у зв`язку з наявністю боргових зобов`язань перед якими, накладено арешт на майно іпотекодержателя - позивача у такій справі.
В той же час, з матеріалів позовної заяви вбачається, що арешт на рахунок, законність ' якого оскаржується позивачем, накладений саме державним виконавцем і в такому разі закон передбачає інший спосіб захисту передбачений розділом VII ЦПК України.
Зокрема, зідно ст.383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.
З огляду на наведене, позивач може оскаржити постанову державного виконавця про накладення арешту винесену в його інтересах лише в порядку передбаченому VII ЦПК України шляхом подання до суду скарги, а не шляхом звернення з позовом до суду, оскільки єдиною особою, яка може відповідати за можливе порушене право позивача є державний виконавець, дії якого оскаржуються саме в такому порядку, у зв`язку з чим у позові слід відмовити у повному обсязі.
Щодо строків подання відзиву, то слід зазначити, що на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року 2263- IX), указом президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Стан війни в Україні створює об`єктивні перешкоди для реалізації прав на судовий захист. Однак в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.
За таких обставин, виходячи з принципу доступу до правосуддя та положення ч. 1 ст. 127 ЦПК України, вважаємо причини пропуску строку подання відзиву поважними.
Враховуючи викладене, представник третьої особи просить суд:
1. Вважати причини пропуску подання відзиву поважними.
2. Прийняти відзив, та долучити до матеріалів справи.
3. Прошу суд, у задоволені позову ОСОБА_1 до Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ КБ ПриватБанк, про зняття арешту на нерухоме майно, яке належало її батьку ОСОБА_2 , накладеного на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 13.05.2017 року, номер запису 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - відмовити в повному обсязі.
23.01.2024 року на адресу Кагарлицькгго районного суду Київської області надійшла письмова відповідь на відзив сторони позивача, ( а.с. 66 72), наступного змісту:
- У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 368/1655/23 за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа Акціонерне Товариство Комерційний банк «Приватбанк» про зняття арешту з майна.
На адресу суду надійшов відзив від третьої особи, в якому третя особа просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, так як позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав. На думку третьої особи Позивач має звертатися до суду із скаргою на дії державного виконавця, а не з позовною заявою.
Проте, Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщі однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чі обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності абс обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усуненні перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК Україн (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно зчастиною першоюстатті 1297ЦК Україниспадкоємець,який прийнявспадщину,у складіякої єнерухоме майно,зобов`язанийзвернутися донотаріуса завидачею йомусвідоцтва проправо наспадщину нанерухоме майно.Проте відсутністьсвідоцтва проправо наспадщину непозбавляє спадкоємцяправа на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи права користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця,який вустановленому закономпорядку прийнявспадщину,права володіннята користуванняспадковим майномвиникають зчасу відкриттяспадщини,тому такийспадкоємець можезахищати своїпорушені прававолодіння і користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосувані норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦП України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четверто п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніш наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі коші заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватної виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпеченн позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконанн рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/ або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Зобов`язання за кредитними договорами входять до складу спадщини.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника), за загальним правилом, переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного в спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між банком і боржником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до вказаної норми Закону після закриття виконавчих проваджень строки пред`явлення до виконання виконавчих листів спливли.
Згідно з інформацією, яку містить Автоматизована система виконавчого провадження ВП/ВД архів - 3 54900579, на виконанні у відділі періодом з 13.10.2017 по 30.08.2018 року перебував виконавчий лист № 9340 від 20.07.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» боргу у сумі 140 652 грн. 64 коп., і 13.10.2017 року виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та зареєстровано обтяження за № 22847029 від 17.10.2017 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Станом на 06.11.2023 року виконавче провадження завершене та у відділі на виконанні не перебуває.
Отже, арешт на нерухоме майно було накладено органом виконавчої служби у 2017 році, на момент звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна виконавче провадження не здійснюється, стягувач (третя особа) доказів повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання не надав, і не порушив питання про заміну сторони у зобов`язанні правонаступником.
Оскільки виконавче провадження ВП/ВД архів - 354900579 не здійснюється, арешт у вказаному провадженні на нерухоме майно було накладено органом виконавчої служби у 2017 році, строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання на момент звернення до суду та ухвалення рішення судом першої інстанції пропущено, а тому обтяження - (арешт) будинку перешкоджає позивачу в оформленні спадщини, що відкрилась після смерті її батька.
Відповідні висновки містить Постанова Верховного Суду від 12 липня 2023 року у цивільній справі № 214/2305/20 провадження № 61-19730св21.
Окрім цього, якщо виконавче провадження закінчене, то заміна сторони у ньому правонаступником є неможливою без відновлення виконавчого провадження.
Тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 463/3251/22, в якій син намагався зняти шляхом оскарження бездіяльності держвиконавця накладення арешту на майно батька, що він бажав успадкувати (постанова від 3 травня 2023 року).
Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійсненні правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
Після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 та від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14- 197цс21).
При зверненні до суду Позивач посилається на порушення своїх прав як спадкоємця, оскільки не має можливості успадкувати майно через накладений на нього арешт.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державно: виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, з огляду на вищенаведене Позивач обрав правильний спосіб захисту своїх порушених майнових прав, а позиція третьої особи є хибною, та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства.
В підготовчесудове засідання,яке відбулося23.01.2024року,позивач ОСОБА_3 , -не з`явилася,хоча повідомлялася судом належним ичном рпо день, час та місце слухання справи, проте,-з`явилася їїпредставник, - адвокат Лисюк О.В.
В підготовчомусудовому засіданні,яке відбулося23.01.2024року,предстаник позивачки ОСОБА_3 , -адвокат Лисюк О.В. позов підтримала та просила його задовольнити, вважала за можливе провести підготовче судове засідання без участі представника відповідача та третьої особи, просила по результатах проведеного підготовчого судового засідання винести ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначити справу до слухання по суті поданої позовної заяви.
В підготовчесудове засідання,яке відбулося23.01.2024року,представник відповідача,- Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -не з`явився,хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте,-на адресу Кагарлицького районного суду надійшлаписьмова заява відповідача, в якій відповідач просить суд слухати справу без участі представника.
В підготовче судове засідання, яке відбулося 23.01.2024 року, представник третьої особи, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», -не з`явився,хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте,-на адресусуду надійшлаписьмова заява третьої особи, в якій вона просить суд слухати справу без участі її представника, категорично заперечує проти задоволення позову.
23.01.2023року Кагарлицьким районним судом проведено підготовчесудове засідання (без участі позивача та представника відповідача, представника третьої особи, - лише за участі представника позивача), та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено процесуальнуухвалу (без видалення до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначено справу до основного судового розгляду на 17 год. 00 хв. 19.02.2024 року, (а.с. 77 78).
19.02.2024року слухання справи відкладено на 16 год. 00 хв. 01.04.2024 року в зв`язку з неявкою сторін по справі, ( а.с., 82).
01.04.2024року слухання справи відкладено на 09 год. 00 хв. 19.04.2024 року в зв`язку з клопотанням представника позивача, ( а.см., 88 89).
19.04.2024року слухання справи відкладено на 09 год. 00 хв. 25.04.2024 року за клопотанням представника позивача, ( а.с., 96 97).
В судовезасідання,яке відбулося25.04.2024року,позивач ОСОБА_3 , -не з`явилася,хоча повідомлялася судом належним ичном рпо день, час та місце слухання справи, проте,-з`явилася їїпредставник, - адвокат Лисюк О.В.
В судовомузасіданні,яке відбулося25.04.2024року,предстаник позивачки ОСОБА_3 , -адвокат Лисюк О.В. позов підтримала та просила його задовольнити, обгрунтовувавла свою правову позицію обставинами справи та нормами права, які вказані в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведено у повному обсязі в мотивувальній частині даного рішення (вище по тексту).
В судовезасідання,яке відбулося25.04.2024року,представник відповідача,- Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -не з`явився,хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - в матеріалах справи міститься письмова заява відповідача, в якій відповідач просить суд слухати справу без участі представника.
В судове засідання, яке відбулося 25.04.2024 року, представник третьої особи, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», -не з`явився,хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи.
Суд, вислухавши представника позивача, яка позов підтримала та просила його задовольнити, розглянувши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, - шляхом винесення судового рішення, як окремого процесуального документу (з постановленням в нарадчій кімнаті), обгрунтовуючит своє рішення наступним.
Підсудність:
-Згідно ч.1ст.30ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
-Згідно ч.2ст.30ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Як вбачаєтьсяз позовноїзаяви,-предметом позовув даномуцивільному провадженніє зняттяарешту знерухомого майна(домоволодіння), яке розміщене в м. Кагарлик Обухівського району Київської області.
Відповідно,- враховуючи предмет позову, - зняття арешту з нерухомого майна, місцерозташування цього нерухомого майна (територіально), та положення ст. 30 ЦПК України, - дана справапідсудна Кагарлицькомурайонному судуКиївської області, як суду першої інстанції загальної юрисдиткції, так як в даному випадку має місце правило виключної підсудності, - підсудність за місцем розташування нерухомого майна.
Сторони по справі:
- позивачем по справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Кагарлик Київської області, Україна, громадянка України, паспорт громадянки України, - ID картка № НОМЕР_1 , виданий 30.11.2020 року органом 3231, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
- відповідачем по справі (як зазначено позивачкою) - є юридична особа, - Кагарлицький відділ Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), юридична адреса: 09201, Київська область, Обухівський район, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19, Код ЄДРПОУ: 34767228.
Суд вважає, що відповідач, який зазначено позивачкою як відповідач, - має бути третьою особою в рамках даного цивільного провадження, проте, - суд вважає, що неправильне вказання позивачко сторін по справі не впливає істотно на природу спірних правовідносин, та на винесення рішення, адже, - всі сторони залучені до участі у справі, винесення рішення грунтується на нормах ЦК України, ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», правових позиціях суду Вищої інстанції.
- третьою особою в даній справі є юридична особа, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 д, , Код ЄДРПОУ 14360570.
Суд вважає, що дана третя особа мала б бути зазначена позивачкою в якості відповідача, проте, - суд вважає, що неправильне вказання позивачко сторін по справі не впливає істотно на природу спірних правовідносин, та на винесення рішення, адже, - всі сторони залучені до участі у справі, винесення рішення грунтується на нормах ЦК України, ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», правових позиціях суду Вищої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права:
-Відповідно доукладеного договору№ б/нвід 08.09.2011року,- ОСОБА_2 08.09.2011року отримавкредит відПАТ КБ«ПРИВАТБАНК» урозмірі 8000.00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. (Копія договору додано до відзиву та міститься в матеріалахї справи, а.с., 56 - 58).
У зв`язку з непогашенням ОСОБА_2 заборгованості за користуваня коштами, - у ОСОБА_2 перед Банком виникла заборгованість за вказаним договором, яка з урахуванням всіх штрафних санкцій, пені та відсотків станом на 31.05.2017 року за вказаним договором становила 138852, 64 грн..
У зв`язку з вниклою заборгованістю, - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису та стягнення заборгованості.
20.07.2017року приватнимнотаріусом буловчинено виконавчийнапис №9340 та було вирішено стягнути заборгованість з ОСОБА_2 , на підставі якого в подальшому державним виконавцем, арешт на майно та оголошено заборону на його відчуження, від 13.05.2017року, номер запису 22847029 від 17.10.2017 року, зареєстроване в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. (Копія виконавчого напису додана до відзиву та міститься в матеріалах справи, а.с., 59).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, - з листа інформації № 22274 від 19.04.2024 року, який надано Кагарлицьким відділом Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ( а.с., 106 107):
- Згідно з інформацією, що містить Автоматизована система виконавчого провадження ВП/ВД архів - №54900579 на виконанні у відділі періодом з 13.10.2017 по 30.08.2018 перебував виконавчий напис № 9340 від 20.07.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 140652 грн. 64 коп.
13.10.2017 на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцемвинесено постановупро арештмайна боржниката зареєстрованеобтяження за№ 22847029від 17.10.2017року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Залишок заборгованості за виконавчим документом складав 137804 грн. 14 коп., виконавчого збору на користь держави 13748 грн. 76 коп.
30.08.2018 на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві.
Відсутня можливістьнадання копіївищезазначеної постанови,оскільки виконавчепровадження знищенеу зв`язкуіз закінченнямстроку зберіганнязавершених виконавчихпроваджень, встановленого пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5, згідно акту про вилучення номерклатурних справ та журналів знищення.
Проте, - ІНФОРМАЦІЯ_2 боржник ОСОБА_2 помер.
Даний фактпідтверджується свідоцтвомпро смертьсерії НОМЕР_3 ,виданий 09березня 2023року Кагарлицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець місто Кагарлик Київської області, громадянин України, - помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 61 року, про що 09 березня 2023 року складено відповідни актовий запис за № 92., ( а.с., 10).
Місце смерті місто Кагарлик Обухівського району Київської області, Україна.
Позивач ОСОБА_1 є рідною донькою померлого ОСОБА_2 .
Вищевказаний факт підтверджується наступними доказами:
-свідоцтвом пронародження серії НОМЕР_4 ,яке видане23лютого 1995року відділом ЗАГС Кагарлицького району Київської області, в якому зазначено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Кагарлик Київської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження ІНФОРМАЦІЯ_6 зроблено відповідний актовий запис за № 21.
В графі «Батько» зазначений ОСОБА_2 ;
-свідоцтвом проодруження серії НОМЕР_5 ,яке видане22листопада 2013року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, в якому зазначено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженець місто Кагарлик Київської області, громадянин України, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка місто Кагарлик Київської області. Україна, громадянка України, - зареєстрували шлюб 22 листопада 2013 року, про що 22 листопада 2013 року складено відповідний актовий запис за № 163.
Прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини ОСОБА_6 .
Отже, - після смерті батька позивача відкрилася спадщина на майно померлого, а саме, - на домоволодіння, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом на майно померлого батька, - ОСОБА_2 .
У встановлений законом термін Позивач звернулася до нотаріальної контори, для отримання свідоцтва про право на спадщину, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено.
Згідно інформації,викладеної улисті Приватногонотаріуса Обухівськогорайонного нотаріальногоокругу Київськоїобласті КулініченкаМиколи (вих..№ 198/02-14від 30.10.2023року), ( а.с., 14), - видати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно неможливо, оскільки згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, в Реєстрі речових прав зареєстроване обтяження: номер запису про обтяження 22847029 (спеціальний розділ), підстава обтяження: постанова про арешт боржника від 13.05.2017 року, обтяжувач Кагарлицький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Позивач ОСОБА_1 через свогопредставника звернуласядо Кагарлицькоговідділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про скасування арешту з майна.
07.11.2023 року листом за № 23975 Відповідач надав відповідь, що згідно з інформацією, яку містить Автоматизована система виконавчого провадження ВП/ВД архів - 3 54900579, на виконанні у відділі періодом з 13.10.2017 по 30.08.2018 року перебував виконавчий лист № 9340 від 20.07.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» боргу у сумі 140 652 грн. 64 коп., і 13.10.2017 року виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та зареєстровано обтяження за № 22847029 від 17.10.2017 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Станом на 06.11.2023 року виконавче провадження завершене та у відділі на виконанні не перебуває.
Враховуючи викладене, - у відділі відсутня можливість зняти арешт з майна.
Таким чином, Позивач позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкове майно та отримати свідоцтво про право на спадщину, і змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.
Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи -матеріали виконавчогопровадження булизнищені.
Відповідно, - на даний час державний виконавець не може винести постанову про скасування заборони на відчуження та зняття арешту.
Згідно положеньст.1216ЦК Україниспадкуванням єперехід праві обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно положеньст.ст.1218,1231ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.
Згідно ч.2ст.1220ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно ч.1ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ч.1ст.1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Згідно зч.1ст.1297ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно ч.3ст.1296ЦК Українивідсутність свідоцтвапро правона спадщинуне позбавляєспадкоємця правана спадщину.
Отже,системний аналіззазначених нормправа свідчитьпро те,що спадкоємець,який увстановленому закономпорядку прийнявспадщину,є їївласником зчасу відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи права користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця,який вустановленому закономпорядку прийнявспадщину,права володіннята користуванняспадковим майномвиникають зчасу відкриттяспадщини,тому такийспадкоємець можезахищати своїпорушені прававолодіння і користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосувані норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦП України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четверто п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже,- право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу.
Захист зазначеного права гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ утручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених конвенцією прав, відповідно до ст. 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України яка визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності за винятком обмежень, установлених законом. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Зазначений принципвідображено йконкретизовано вч.1ст.321Цивільного кодексу, згідно з якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним зі способів захисту права власності є гарантована в ст. 391 цього кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
У відповідностідо положеньстатті 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених конвенцією прав, відповідно до ст. 13 цього міжнародно-правового акта, Конвенції, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення ст. 3 Конституції, ст.13 конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Водночас, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що Грунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (є різновидом негаторного позову) і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Частина 2статті 59Закону України«Про виконавчепровадження» визначає, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно доп.1керівних роз`ясненьпостанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справвід 03червня 2016року №5«Про судовупрактику всправах прозняття арештуз майна», у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до частини 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини,
За таких обставин, дана цивільна справа підсудна Кагарлицькому районному суді Київської області за місцезнаходження майна, щодо якого заявляється вимога про зняття арешту.
Таким чином, на даний час на належне Позивачці майно безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо розпорядження власністю.
Отже, на думку суду, - наявність накладеного арешту на майно Позивачки порушує право власності Позивачки на власне майно а саме, - право безперешкодного володіння та розпорядження таким майном, а тому таке право позивачки повинне бути поновлене на підставі наступних норм права.
Норми міжнародного права.
Статтею ІПершого Протоколудо Конвенціїпро захистправ іосновних свободлюдини 1950року,ратифікованою ВерховноюРадою України17.07.1497року (Закон№ 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 8Загальної деклараціїправ людинипроголошує,що «кожналюдина маєправо наефективне поновленняу правахкомпетентними національнимисудами вразі порушенняїї основнихправ,наданих їйконституцією абозаконом», а п. а ст. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».
Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 ст. 55 Конституції України універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації.
Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме, - в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства.
Найбільш місткоюформою,пристосованою длябезпосереднього захиступорушених прав,-є цивільнесудочинство.
Слід зазначити, що даний спір лежить як в площині основного Закону України, - Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, так і норм галузевого права, норм ЦК України.
Отже, що стосується Конституції України, то в даному випадку суд застосовує наступні положення.
- Перш за все слід зазначити, що Конституція України є основною національної правової системи, є юридичною базою для розвитку українського законодавства, правозастосовної діяльності, правосвідомості та правової культури.
Слід зазначити також, що преамбула Конституції України відіграє роль орієнтира у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначає загальну лінію правотворчої діяльності, вказує стратегічний напрям конституційного і нормативно правового регулювання в цілому.
Згідно ч.2ст.8Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Отже, пряма дія конституційних норм вимагає, що навіть за наявності і при застосуванні поточних конституційних законів та інших нормативно правових актів правозастосовний орган посилався не тільки на них, а спочатку на ту норму Конституції, на розвиток якої або ж на основі якої вони прийняті і діють.
Слід зазначити, що згідно ППВСУкраїни «Прозастосування КонституціїУкраїни приздійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ повинні керуватися насамперед нормами Конституції України.
Що ж стосується гарантованості звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, то це положення є втіленням прямої дії конституційних норм щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина, ящо знайшло свій вираз, зокрема в ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.
Згідно ст.21Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно ч.2ст.22Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно ч.3ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч.1ст.24Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно ч.1ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ч.2ст.41Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Що стосується вищевказаних положень ст. 41 Конституції України, то слід зазначити, що категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості та загалом у суспільному житті. Держава зобов`язана забезпечити такий правопорядок шляхом створення ефективного нормативно-правового регулювання відносин власності.
Відповідно, ст. 41 Конституції України на політичному рівні закріплює право кожного її громадянина на власність як на важливий атрибут правової держави і демократичного, громадянського суспільства.
Ці конституційні положення створили фундаментальне підгрунтя для їх подальшого розвитку в цивільному законодавстві України.
Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Отже, ст. 51 Конституції України визначає механізми захисту прав свобод людини і громадянина.
Наявність таких механізмів одна з обов`язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належить суду.
Це обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред`явлення доказів тощо.
Зміст ст. 55 відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо гарантованого захисту основних прав і свобод людини.
Норми ЦК України.
Згідно ст.317Цивільного кодексуУкраїни власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.319Цивільного кодексуУкраїни власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ст.321Цивільного кодексуУкраїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб єктів права власності.
Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України Позивач, як власник майна, має права безперешкодно користуватись та розпоряджатися своєю власністю, таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.
Згідно ч.2ст.386Цивільного кодексуУкраїни власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно ст.391Цивільного кодексуУкраїни власник майна має право вимагать усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.15Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень Цивільного кодексу України у разі створення перешкод у користуванні власністю Позивач може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме усунення перешкод в розпорядженні майном та зняття арешту.
Норми галузевого права, що регулюють діяльність органів ДВС України.
Згідно ч.2ст.59Закону України«Про виконавчепровадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Згідно ізч.4ст.59ЗУ «Провиконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
- отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок борленика має спеціальний режим використання та або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
- надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
- отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
- відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного в частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
- отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову,
- погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
- отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
У всіх інших випадках арешт можсе бути знятий за рішенням суду (ч. 5. ст. 59 «Про виконавче провадження»).
Отже, системний аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку, що в подібному випадку державний виконавець забезпечує безпосереднє зняття арешту з майна за своєю постановою, яка приймається па підставі відповідного рішення суду, про що зазначено у ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи та норми права слід відновити безспірне право власності позивачки ОСОБА_1 , - шляхом винесення судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Ст. І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР, Стаття 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 21, 22, 24, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 316, 317 319, 321, 325, 328, 347, 386 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
В ИР ІШ ИВ :
Позов ОСОБА_1 до Кагарлицького відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, - Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», - про зняттяарешту знерухомого майна,-задовольнити.
Зняти арештз належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на правівласності нерухомогомайна,накладений напідставі постановидержавного виконавцяпро арештмайна боржникавід 13.05.2017року,номер записупро обтяження22847029від 17.10.2017року, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Згідно п. 15.5) Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.
Суддя: Закаблук О.В.
Суд | Кагарлицький районний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 25.04.2024 |
Оприлюднено | 31.10.2024 |
Номер документу | 122642318 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису) |
Цивільне
Кагарлицький районний суд Київської області
Закаблук О. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні